Список літератури для підготовки до практичних занять модулю б

1. Богуш А., Гавриш Н. Дошкільна лінгводидактика: Під­ручник для ВНЗ. - К.: Вища школа, 2011.

2. Богуш А. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти: Програма та методичні рекомендації. — Харків: ВОТ «Ранок», 2011.

3. Дошкільна лінгводидактика. - Хрестоматія / Укл. A.M. - Богуш. - К.: Слово, 2006.

4. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. - К., 1999.

5. Методичні рекомендації до програми «Малятко». - К., 2000.

6. Русова С.Ф. Теорія і практика дошкільного виховання. - Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993. - С. 43-50.

7. Ламброзо П. Жизнь ребенка / Паола Ламброзо. — Репр. воспр. изд. 1915 г. - М.: Эксмо, 2010.

8. Срезневский И.И. Про изучение родного языка вообще и особенно в детском возрасте // Русское слово / Сост. Н.А. Конд­ратов. - М.: Просвещение, 1986. - С. 107-123.

9. ТихееваЕ.И. Развитие речи детей. - М.: Просвещение, 1981. - 174 с.

10. Ушинський К.Д. Рідне слово // Твори: У 6 т. - К.: Рад. школа, 1955. - Т. 1. - С. 269-278.

11. Ушинский К.Д. Собр. соч. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1947 - 1949. - Т. 2. - С. 421-500.

МОДУЛЬ В

ТЕОРІЯ I МЕТОДИКА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ У РАННЬОМУ ВІЦІ

1. Загальна характеристика мовленнєвого розвитку на етапі раннього дитинства. Розвиток мовлення в період становлення мовленнєвої діяльності дітей

1.1. Перший рік життя

Важливим завданням виховання є становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку. Мова нерозривно пов'язана з роз­витком усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислен­ня) і слугує основою цілеспрямованої діяльності дитини. Роз­виток мовлення здійснюється під впливом навколишнього се­редовища і насамперед під активним впливом дорослих.

Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, раннє дитинство щодо розвитку мовлення дітей поділяється на два періоди: підготов­чий (1 місяць -1,5-2 роки) та період оформлення самостійного мовлення (1,5-2-3 роки). Отже, перший рік життя - це підго­товчий період, який, у свою чергу, поділяється на три етапи.

Перший етап - емоційне спілкування дитини з дорослим - охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя криком. Крик немовляти - ознака нормального роз­витку дитини в організмі матері. Крик - це природжена безу- мовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними орга­нічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незруч­ності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань дитини (глухі діти також кри­чать). З погляду фонетики, крик - це видих при звуженій голо­совій щілині та при більш чи менш відкритій порожнині рота, який утворює голосний звук різного ступеня відкритості.

У психології мовлення впродовж тривалого часу панувала думка, що в перших дитячих криках не можна виділити якихось мовленнєвих елементів. Натомість у дослідженнях останніх років (Р. Тонкова-Ямпольська та ін.) зазначається, що у криках немов­лят можна виділити моменти, які сприймаються на слух як зву­ки, близькі до голосних фонем а та е, хоча їх за акустичними ознаками ще не можна ототожнювати із фонемами. Адже в не­мовляти ще нерозвинений артикуляційний апарат, відсутній фонематичний слух. Подібні звуки спостерігаються і в птахів.

Крик - це сигнал небезпеки для дитини. Крик немовляти викликає занепокоєння батьків, які намагаються відразу ж його заспокоїти (возять у колясці, беруть на руки тощо), саме тому при багаторазовому повторенні цих дій крики набувають умов­но-рефлекторного характеру. Якщо батьки стверджують, що дитина навмисне кричить, аби її взяли на руки, маємо яскра­вий приклад утворення умовного рефлексу. Таке швидке утво­рення умовного рефлексу на крик, за П. Згуровським, свідчить, що крики виконують комунікативну функцію. Вчені їм Коно­нова, P. Тонкова-Ямпольська та інші стверджують, що крики позбавлені функції спілкування. Виникає запитання, яке місце належить крикам у процесі оволодіння дитиною звуковимовою? Деякі вчені вважають, що крик належить до підготовчого етапу звуковимови і розглядають його як самостійний безумовно-реф­лекторний вияв. Так, на думку І. Кононової, крик не можна віднести до підготовчого етапу, оскільки він «виникає на тлі негативних емоцій», а в артикуляційному аспекті «вдоскона­люється мало».

Водночас не можна ігнорувати роль крику в розвитку мов­леннєво-рухового аналізатора. Крики, як перші голосові ре­акції, посідають істотне місце в підготовці мовленнєвого апара­ту до звуковимови. Вони сприяють розвитку мовленнєвого ди­хання. Тому дорослі не повинні лякатися дитячого крику, це цілком закономірне явище у процесі становлення звуковимо­ви. Однак це не означає, що дитина може довго кричати. Три­валі крики в перші місяці життя - сигнал нездорового стану організму дитини, якій потрібна лікарська допомога.

На першому місяці за короткі проміжки активного неспан­ня, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюєть­ся перше спілкування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну реакцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування належить дорослому.

На другому місяці значно збільшується тривалість актив­ного неспання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. Спілку­вання дорослого з дитиною в цей період набуває характеру «роз­мови» , вихователь заграє з дитиною, посміхається, намагаючись затримати на собі її погляд, викликати посмішку.

На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слухові подразники, довго посміхається, коли з нею розмов­ляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.

На третьому місяці, за даними досліджень М. Касаткіна і X. Нечаєвої, дитина розрізняє звуки різної висоти.

У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбувають­ся значні зміни - ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона сама починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітан­ня, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «ком­плекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі позитивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною. На третьому місяці поява емоційної реакції дитини на дорослого, як зазна­чає Д. Ельконін, створює основу для виникнення й розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці виникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшу­ється кількість звуків, з'являються вигуки «аґу», «ґу-ґу» (гу­кання), «е», «і» та звук «р». У другій половині місяця розви­вається гуління, спочатку вимова складних комплексів звуків «тіль», «фрр...», а надалі співуче гуління, «трелі» (І. Кононо­ва): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під контро­лем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовлен­нєвих реакцій. Такі досягнення в мовленнєвому розвитку да­ють можливість спілкуватися з дитиною на відстані, перегуку­ватися з нею, викликати в неї звуконаслідування. Наприкінці четвертого місяця життя дитина сама вже викликає дорослого на спілкування за допомогою мовних звуків. Діти також на­слідують голосові реакції інших дітей. За показниками нерво­во-психічного розвитку дітей першого року життя, що були роз­роблені професором М.Щеловановим, діти в чотири місяці за звуком визначають місце знаходження предмета, відшукують дорослого, почувши його голос та джерело звука; промовляють голосні звуки, довго бавляться іграшками.

На п'ятому місяці життя відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використо­вує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; вона підповзає до свого сусіда, посміхається, вимовляє окремі зву­ки. Побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорослого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звер­таються.

У цей період, коли дорослий протягує руки, дитина у відповідь дає свої, вона вже розуміє ситуації годування, укла­дання спати, міміку та жести. На думку І. Кононової, в період переходу від гуління до белькотання (в 5-7 місяців) діти про­мовляють велику кількість звуків без будь-якого приводу (30- 70% від загальної кількості усіх голосових виявів). У процесі спонтанної голосової активності, зазначає автор, між слуховим і мовленнєворуховим аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок ще до появи белькотання. В цей пері­од потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» як у ясельних групах, так і в сім'ї.

У шість місяців дитина починає белькотіти. З погляду фо­нетики, белькотання - найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, дядя-дя.

Дискусійним нині залишається питання, в якому віці ви­никає і скільки триває стадія белькотання. Одні вчені стверд­жують, що белькотання з'являється вже у 2-3 місяці, інші - в 5—6 місяців. М. Кольцова відзначає появу белькотання аж у 7— 8,5 місяця, аз 8,5-9,5 місяця, за її словами, в дітей з'являється «модульоване белькотання», коли дитина повторює склади з різною інтонацією.

Дослідження В. Бельтюкова і А. Салахової (були проведені в секторі фонетики й акустики Інституту дефектології, м. Москва) з розвитку голосових реакцій у чотирьох дітей у домашніх умовах дали можливість докладніше відповісти на це питання. Автори пояснюють наявну вікову різницю тим, що надзвичайно важко визначити чітку межу, яка відокремлює белькотання від поперед­ньої стадії гуління. Крім того, за їхніми переконаннями, початок стадії белькотання, як і її закінчення, є суто індивідуальним про­цесом. На підставі своїх спостережень автори визначають терміни белькотання між 4 і б місяцями. При цьому збагачення белько­тання звуками спостерігається після 6 місяців досить активно впро­довж місяця (40% звуків щодо всього звукового складу), надалі накопичення звуків уповільнюється.

Аналіз звукового складу белькотання засвідчив, що носові й ротові, дзвінкі й глухі приголосні з'являються парами і май­же одночасно. Спочатку виникають м'які, а потім тверді приго­лосні, тобто і тут існують певні закономірності. Завершується стадія белькотання, на думку В. Бельтюкова і А. Салахової, та­кож індивідуально, від 1 — до 1 року і 2 місяців.

Дискусійним залишається питання щодо функції белько­тання. Так, О. Александров, В. Сікорський та інші педагоги вважають, що воно виникає на основі наслідування звуків і ви­конує функцію спілкування. Вчені (В. Богородицький, М. Коль­цова та ін.) розглядають белькотання як дитячу забавку, гру, яка не має ніякого відношення до мовлення.

Відповідь на це запитання знаходимо в роботах О. Гвоздева, В. Бельтюкова, А. Салахової. Наприклад, О. Гвоздев стверджує, що белькотання, як і попередні голосові реакції (гукання, гул­іння), є природженою домовною реакцією, яка не може викону­вати функцію спілкування (белькочуть і глухі діти). До того ж у белькотанні дітей різних національностей спостерігається чи­мало спільних звуків. Так, за даними В. Бельтюкова і А. Сала­хової, у белькотанні дітей, за якими вони спостерігали, 79% звуків були близькими за своїми акустичними ознаками до ан­глійської, німецької, французької мов.

За В. Бельтюковим, белькотання - це природжений авто­номний процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка генетично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухових реакцій. Для активного насліду­вання мовлення дорослого у дитини ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6 місяців у неї з'яв­ляється самонаслідування звуків і складів.

Існує думка, що з белькотання започатковується власне активне мовлення дитини (Р. Тонкова-Ямпольська). Ті звуки, що були в белькотанні, дитина набагато раніше й легше вимов­ляє (губні), ніж ті, яких не було (шиплячі, свистячі, р), вимо­вою цих звуків вона оволодіває значно пізніше. Отже, белько­тання готує мовленнєвий апарат до вимови звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) на­вчитися виокремлювати звукокомплекси (слова) із цілого мов­леннєвого потоку; б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплексу; в) розуміти мовлення дорослого; г) засвоїти механізм звуковимови (артикуляцію). Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування дитини з дорослим, розпо­чинаючи з другої половини першого року життя.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11—12 місяців) характеризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Ви­никає новий тип спілкування дорослого з дитиною — спілкуван­ня на основі розуміння мовлення дорослого. Розуміння мовлен­ня, як зауважує М. Кольцова, — це результат утворення умовних зв'язків. Дитина починає розуміти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву. Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною певної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко починають розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприйман­ня і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх на­зиванням, прискорює розуміння назви предметів.

Як дорослий може дізнатися, чи розуміє дитина звернене до неї мовлення?

За характером рухової реакції (повернення голови у бік пред­мета, жести і рухи дитини).

За твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнення розуміння мовлення є такі: а) виокремлення пред­мета з навколишніх; б) зосередження уваги на предметі; в) на­явність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції. Розу­міння мовлення дитиною з'являється самперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та «пієнтовних ре­акцій. Під час багаторазових повторень у дитини формується зв'язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв'язок утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Ельконін).

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не повертає голови у бік названого предмета. Потім на слово дорос­лого виникає орієнтовний пасивний рух у бік місця розташу­вання предмета, тобто реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв'язок (дитині майже 10 місяців) між сло­вом і предметом, який виражається в пошуку предмета і зна­ходженні його в іншому місці. Це і є початкова форма розумін­ня мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлення дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим (7-8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів до­рослим (7-8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словес­ною інструкцією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не мож­на» (12 місяців).

Як засвідчують дослідження Ф. Фрадкіної і Г. Ляміної, діти 7-8 місяців реагують спочатку на слово, як на певну суму звуків, сприймають його ритміко-мелодійну структуру (тембр, темп, силу звука, інтонацію). І лише з 10-11 місяців дитина реагує на зміст слова, розуміє його значення, навіть якщо воно вимовляєть­ся з різною інтонацією. Слід зауважити, що на початку другої половини першого року життя слова для дитини ще не набули узагальнювального значення, почуте слово вона пов'язує з конк­ретним (тільки одним) предметом. Це потребує від педагога серй­озної роботи над засвоєнням дітьми слів-узагальнень.

Після 7 місяців дитина вже виконує відповідні рухи на слова «ладусі», «до побачення». Наприкінці першого року життя діти виконують рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади» тощо.

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчити­ся наслідувати. Спочатку дитина наслідує звуки власного бель­котання, пізніше воно збагачується новими звуками. В 10-11 місяців у дитини можна розвивати наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, за словами І. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми складним проце­сом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтворювати за дорослим звуки ще не вміють, в інших - спостерігається «відда­лене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорос­лого, дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почу­тий звук чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, насліду­вання перетворюється на своєрідну звукову діяльність.

Під час звуконаслідування діють два взаємопов'язаних про­цеси: сприймання дітьми фонем на слух (фонематичний і мов­леннєвий слух) та їх вимова (артикуляція).

Так, О. Гвоздев уважає, що засвоєння фонематичного боку мовлення визначається переважно розвитком мовленнєво-рухового аналізатора, який є провідним у процесі оволодіння артикуляцією звуків. Інші вчені (В. Бельтюков, Д. Ельконін, Н. Швачкін) доводять важливість обох аналізаторів. Порушен­ня слуху призводить до спотворення звуків, що негативно по­значається на активному мовленні. Водночас розвиток фонема­тичного слуху залежить від диференціювання звуків у процесі їх артикуляції.

Отже, у процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови бе­руть участь і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно активно розвивати у процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з пред­метами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак, він пропонує дитині виконати ці дії.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звер­нути на розвиток дрібних м'язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями М. Кольцової доведена залежність розвитку ак­тивного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців: чим кра­ще розвинені м'язи пальців, зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік життя) характеризується розвитком самостійного мовлен­ня, появою перших слів.

Наприкінці першого року життя з'являються перші усвідом­лені слова. Так, у 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорос­лого дитина вже продукує перші слова з певним значенням. З'яв­ляються слова так, ні. Дитина називає словами дорослого ( тато, мама, тьотя, няня, баба), окремі дії (дай, ді ді). У словнику од­норічної дитини налічується в середньому 10-15 слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей першого року життя (за даними Н. Аксаріної).

1. місяць - перша посмішка у відповідь на мовлення дорос­лого;

2. місяці - дитина прислуховується до голосу чи предмета, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою на почуті звуки. Гукає: «Аґу-ґу-ґу»;

3. місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мов­ця, у відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4. місяці — за звуком очима знаходить потрібний предмет? відтворює гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовля­ють, гулить, з'являються трелі;

5. місяців — розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго співуче гулить;

6. місяців - розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади, з'являється белькотання;

7. місяців довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запитання «Де?» знаходить поглядом предмет;

8. місяців - голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади, починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі». Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, довго бавиться іграшками, розглядає їх;

9. місяців - відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схованки. На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до побачення» та ін.;

10. місяців - наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу іграшку («дай м'яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і дітей;

11. місяців — вимовляє перші слова (мама, і, на, ав-ав). На прохання дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «по­кажи м'яч»;

12. місяців - вимовляє 10-15 слів.