2.4. Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей

Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мов­лення викладено у програмі виховання та навчання в дошкіль­ному закладі.

У вихованні звукової культури мовлення використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів на­вчання провідне місце посідають артикуляція звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мовлення вихователя, відобра­жене та сумісне мовлення («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мовлення є дидак­тичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуван­ням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, роз­глядання картинок, настільно-друковані ігри.

Основними методами виховання звукової культури мовлен­ня є дидактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюють­ся всі компоненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно й чітко вимовляти звуки, пропонують такі ігри: «Вимов так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Крамни­ця», «Комар», «Покатаймося на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка? », «Виправ Незнайка», «Допомо­жемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Паровоз», « Підкажи Петрушці звук », « Ось так вимовляються звуки ».

Розвитку фонематичного слуху сприятимуть ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як звучить?», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це?», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «До­ручення», «Хто краще чує?»

Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай силь­ніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективни­ми є такі ігри: «Мавпочки», «Хто що почув?», «Тихо-голосно», «Пішли-поїхали», «Вимови так, як я», «Допоможемо Незнайку».

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення, доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи слово», «Чи подібно звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Упіймай м'яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити?», «Про Сашка і сніговика», «Що написав нам Петрушка? », «Ведмедик дізнається», «Що таке наголос?», «Як звати друзів?»

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш, ж, ч виконують відповідні вправи. Наприклад:

Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Зробити язик якомога вужчим, а потім широко його розпластати.

Вправа 3. Щоб язик був широкий і спокійний, треба при­тиснути його губами п'ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від одного до десяти.

Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зу­бами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки и-і-е, по­тримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одно­го до десяти.

Вправа 5. Відкрити рота, покласти широкий язик на верх­ню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе зли­зати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою гу­бою не допомагати).

Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.

Вправа 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як білять щіткою сте­лю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести ди­дактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків па­перу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Потрібно також вико­нати такі вправи: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі си­лою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з та" кою силою, щоб на воді утворилися бульбашки); пускання па­перових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метели­ка», «Нагойдалці», «Гарячийчай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки».

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук.

Наприклад, на звук с:

Са-са-са — ось летить оса.

Со-со-со — у Соні колесо.

Си-си-си - прилетіли оси.

Су-су-су — ми побачили косу.

Ас-ас-ас — ми пили квас.

Ус-ус-ус — сивий вус.

Сі-сі-сі — закупили сливи всі.

Аска-аска-аска - у Васі є ласка.

Іска-іска-іска - на столі стоїть миска.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити тексти скоромовок. Скоромовка, або спотиканка, - жанр народної твор­чості - жартівливий вислів, спеціально скомпонований із важ­ких для вимови слів, яким часто розважаються діти, намагаю­чись швидко йото вимовити. Основна мета скоромовок - форму­вання чистого й правильного мовлення, закріплення артику­ляції важких звуків та розвиток мовленнєвого апарату. На кож­ний звук, яким опановує дитина, пропонується відповідна ско­ромовка. Наприклад, є скоромовки невеличкі за розміром, у кожному слові яких повторюється лише один звук з твердою чи м'якою вимовою («Босий хлопець сіно косить»); скоромовки зі складним поєднанням відразу кількох важких звуків: шипля­чих, свистячих і сонорних («Прийшов Прокіп, налляв окріп»); скоромовки з незвичним поєднанням голосних звуків («Улас у нас, Опанас у вас»); скоромовки діалогічної форми (наприклад, JI. Пшенична «Жадібний Євгенко», «Семен сказав своїм синам», «Де вороно-каркароно, ти була?»).

При заучуванні таких скоромовок дітей поділяють на дві групи. Вони по черзі промовляють слова. Наприклад:

Перша група:

Де, вороно-каркароно, ти була?

Що, вороно-каркароно, принесла?

Друга група:

Покружляла, покружляла я вгорі.

Горобців порозганяла у дворі.

Стріла півня - розбишаку-пісняра,

І чкурнула, дременула із двора.

Окремі скоромовки під час заучування можна інсценувати для кращого запам'ятовування тексту. У такий спосіб можна заучувати скоромовки з книжки Л. Пшеничної «Жадібний Єв­генко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихова­тель (потім діти). Дитині дають горіхи і пропонують розділити: три горіхи собі, один - товаришу, а ще купка лежить осторонь. Євгенко горіхи роздає і промовляє:

Оце — моє, оце — твоє.

А це чиє? - Це теж моє!

Дивлюсь, горіхів не стає...

Вихователь (або діти):

А у вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку вихователь вимовляє повільно, чітко, виділяючи інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому перед дітьми ставить зав­дання: уважно слухати і запам'ятовувати, який звук повторюєть­ся. Відтак вихователь ще двічі промовляє скоромовку повільно, а потім швидко. На наступному занятті перед дітьми ставиться завдання промовляти скоромовки то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше. Вихователь викликає дітей до столу, щоб вони читали скоромовку з підкресленою артикуляцією звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки діти промовля­ють хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихо­ватель складає казочку про веселого Язичка в різних варіантах. Наприклад: «Жив-був собі у своєму будиночку веселий Язичок. А що це за будиночок був у нього? Це рот. Веселий Язичок був дуже пустотливий і цікавий, тому любив виглядати із будиноч­ка. (Показ рухів язика, спонукання дітей до виконання таких самих рухів.) А будиночок дуже сердився на нього і через свої дверцята не випускав Язичка. Що ж це за дверцята? Це ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо Язичок за перші (потім другі) дверцята будиночка і зачинимо їх. (Виконання вправ.) Стомився наш Язичок і ліг собі у своє ліжечко. Спочатку на спин­ку, а потім на бочок. Зробіть і ви так, діти. (Виконання вправ дітьми.) Прийшла ніч, будиночок слід закрити; спочатку зачи­няємо другі дверцята, потім перші, а Язичок нехай спить у ліжечку на спинці».

Доцільно послуговуватися також художніми оповіданнями, які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк «Хто?», Ю. Старостенко «Синиці-трудівниці», Є. Чарушин «Як хлоп­чик Женя навчився вимовляти літеру з», Д. Герасимчук «Стру­мочок», Є. Щим «Як птахи співають» та ін.).

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями ви­хователь використовує тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще нестійка. Під час рухливих ігор діти залюбки співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе? » три- і чотирирічні діти групами імітують квоктання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователь стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри зі словами та звуками для дітей старшого віку мають свої особливості. Діти паралельно виконують два завдан­ня: рухаються (ловлять, бігають, водять хоровод) і промовляють слова, звуки. їхню увагу насамперед привертають рухи, а звуки вони промовляють механічно, іноді й зовсім забуваючи про них. Бажано до початку гри показати дітям як треба промовляти текст та закріпити його шляхом вправляння. Після такої підго­товчої роботи, роз'яснень і повторень діти, усвідомивши текст,

можуть виразно вимовити кожне слово чи звук гри (наприклад, у таких іграх, як «Гуси-лебеді», «Потяг», «У ведмедя в бору», «Пташки і кіт », « Два Морози», «Мишоловка»).

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри («Галя по садочку ходила», «Калина», «Караван», «Бубон» та ін.), які вар­то проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулян­ках. У них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні. Рухливі ігри треба проводити щодня, це сприяє систематично­му вправлянню мовленнєво-рухового апарату, мовленнєвого слу­ху та уваги дітей.

Розповідь на звуконаслідування відрізняється від інших видів роботи з розвитку мовлення. Це спільна робота дітей і ви­хователя, якому належить провідна роль у передаванні змісту. Імітаційні звуки, звукосполучення та слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять-шість дітей) або одна дитина. Під час розповіді, вихователь пропонує вимовляти разом окремі частини тексту наприклад: «Корова: му-у-у! Молочка вам несу ». Розповіді зі звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або складені самим вихова­телем. За композицією та змістом вони мають відповідати ди­дактичним та психолого-педагогічним вимогам: бути невели­кими за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно ве­селим сюжетом, з великою кількістю імітаційних звуків, зву­косполучень, слів, які спонукали б дітей до активності.

3 авторських та народних творів можна використати такі: «Поїдем, синочку, з тобою в село» (українська народна пісень­ка), «Рукавичка» (українська народна казка; під час читання її можна імітувати голоси тварин, що згадуються в ній); Г. Чубай «Тік і так», В. Коломієць «Горобчик», О. Сенатович «Прогулянка д-д-д», «Веселий сміх», В. Заєць «Гав» та ін.

Методика проведення занять із молодшими дошкільника­ми така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, зву­ки природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо деякі з них починають промовляти звуки, звукосполу­чення самостійно, вихователь ставиться до цього схвально і по­глядом, посмішкою чи жестом заохочує до участі в розповіді.

При повторному розповіданні вихователь пропонує усім дітям або комусь одному «допомогти» під час розповіді, промовляючи разом з нею, як шумлять дерева, співає півень, мукає корова, гуде бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад: