5.3. Методика навчання дітей монологічного мовлення

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм монологу - самостійної розповіді та переказу. Вони відрізня­ються один від одного тим, що в першому випадку дитина само­стійно добирає зміст і форму свого висловлювання, а в другому - матеріалом для висловлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ - це відтворення своїми словами літературного зразка. Переказуючи, дитина запам'ятовує та використовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв'язки).

Розповідь - самостійно розгорнутий дитиною виклад пев­ного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, оскільки його зміст дитина складає самостійно.

Зміст і завдання навчання дітей кожної вікової групи зв'яз­ного мовлення визначено у програмі та методичних рекоменда­ціях «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку».

Для навчання дітей дошкільного віку лінгводидактика про­понує усні тексти, дискурси, що існують у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювання), які зумовлюються функціо­нальним призначенням і залежать від ситуації: опис, повідом­лення, міркування.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їх ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення описової розповіді мають якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на за­питання, яким є предмет. Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та об'єктивним викладом, що досягаєть­ся використанням численних прикметників, іменників-означень тощо. Опис має здійснюватися за певною логіко-синтаксичною схемою, яка передбачає спочатку визначення, назви предме­та — «Це - …», потім його загальну характеристику — «Він та­кий...», виділення найістотніших його ознак, елементів, харак­теристик «Він має.,.», згадування про його можливі дії або дії з ним - «Він може... або його можна...» та висловлювання став­лення до предмета опису: «Мені так подобається, що він...». Дошкільники мають можливість під час різних видів діяльності познайомитися з різними видами опису: в художньо-мов­леннєвій діяльності (під час сприймання літературного твору) - з художнім описом, в якому предмет репрезентовано за допо­могою художніх засобів; у пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, в якому чітко, без деталізування подано найістотнішу фактичну інформацію; в побутовій діяль­ності — з діловим описом, що містить об'єктивну характеристи­ку предмета, найбільш важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення - функціональний тип мовлення, що харак­теризується послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх здійснення. У зв'язку з цим семан­тично навантаженими є вислови на зразок спочатку, потім, відразу, після того, як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на по­значення минулого часу, дій, станів людини тощо. Повідомлен­ня, на відміну від інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок — середину — закінчення, без яких воно втрачає цілісність і завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, яка відображатиме не лише сюжетну лінію, а й включатиме елементи опису, уточнення. «Були собі...» (хто, де, з ким) — початок повідомлення, який розви­вається далі у зав'язці: «Одного разу...». Кульмінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». Повідомлен­ня про наступне розгортання подій — розв'язка — розпочинаєть­ся словами «потім», «відразу ж», «після того, як». Закінчення - обов'язкова частина розповіді — може мати такий вигляд: «З того часу...», «Так вони і стали...», «І стали вони жити собі...». Дітей знайомлять зі специфічними жанровими, структурними та мовними особливостями реальних повідомлень - розповідей та фантастичних, уявних - казок.

Розглянемо запис розповіді-повідомлення, складеної дити­ною за сюжетною картиною. Дмитрик (5 років 6 місяців): «Од­ного разу котик та зайчик пішли вранці на рибалку, щоб лови­ти рибу. Зайчик узяв парасольку, щоб сонечко в очі не світило й не було спекотно. А котик, його звали Пушок, узяв вудку, щоб ловити рибу. Вода в річці була теплою. Раптом зайчик вирішив скупатися. Він пірнув у воду, а Пушок подумав, що то пливе під водою велика риба, закинув вудку й витяг на берег зайчика. Потім вони пішли додому».

Міркування - найскладніший тип зв'язного висловлюван­ня, який характеризується встановленням логічних зв'язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні доводять­ся будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наво­дяться приклади, формулюються висновки. Воно складається з тез, доведень та висновку. Якщо в повідомленні відображається послідовність явищ, їх часове співвідношення з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі здебільшого використовують мовні засоби вираження ознакових відношень, то в міркуванні переважають способи, що відображають причинні та цільові відношення за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конст­рукцій. Міркування ґрунтується на логічному мисленні.

Міркування як специфічний тип висловлювання потребує застосування специфічних причинно-наслідкових сполуч­ників: тому що, так, як, адже, оскільки, через те що; при­слівників, що визначають ієрархію доведень: по-перше, по-друге, внаслідок, зрештою, в цілому.

До міркувань належать висловлювання-інструкція, висловлювання-пояснення, висловлювання-доведення, висловлювання-розмірковування.

Розглянемо приклад розмірковування дитини про улюбле­ну іграшку. Сашко (5 років 2 місяці): «Звичайно, це моя іграш­ка — ракетниця. Я це точно знаю. По-перше, на самій ракет­ниці є колеса, а коли ці колеса повертаєш, то ракетниця повер­тається праворуч або ліворуч. Там ще є одне колесо позаду, воно трішки подряпане. Не може бути, щоб чиясь ракетниця теж була трішечки подряпаною. А ще я знаю, що це моя ракетниця, адже вона не стріляє, а тільки їздить вперед-назад, і вбік. Я так граю, наче вона стріляє».

Обов'язковою умовою формування такого типу висловлюван­ня є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога і дітей у навчальному процесі.

У прямому значенні ці типи висловлювань трапляються зрідка, в мовленні дошкільників найчастіше трапляється кон­тамінація. Контамінованими (змішаними) текстами вважають­ся такі, в яких наявні елементи усіх типів висловлювань з пере­важанням одного з них. Так, наприклад, у процес повідомлен­ня може включатись опис місця, часу розгортання сюжету, іноді опис або повідомлення доповнюються елементами міркування. Головне, щоб тексти будь-якого виду були структурно побудо­вані та семантично й синтаксично пов'язані. Вихователь має знати особливості кожного з видів текстів: їх призначення, структуру, характерні мовні засоби, а також типові міжфразові зв'язки.