2.3. Індивідуальна перевірка звукової культури мовлення дітей

На початку року в дошкільних закладах у кожній віковій групі вихователі обов'язково перевіряють стан звуковимови дітей. Результати записують у спеціальний зошит з метою пра­вильного планування роботи з виховання звукової культури мовлення. Перед цим вихователь має ознайомитися із загаль­ним станом здоров'я, розвитком мовленнєвого та слухового апа­рату дітей. Це допоможе виявити причини можливих вад звуковимови в дитини і накреслити шляхи їх усунення. Навесні проводять повторну перевірку мовлення дітей для підведення підсумків роботи за рік.

Детальне обстеження мовлення дітей триває протягом місяця. Прийоми й методи обстеження слід добирати обережно, а звуковимову перевіряти так, щоб діти не помічали цього, ос­кільки можуть соромитися, не виявляти бажання розмовляти. Рекомендується використовувати здебільшого ігрові прийоми: полика красива лялька або ведмедик (лисичка, заєць тощо) може запитувати у дитини: «Що це?», «Яке воно?», «Як називаєть­ся?» Можна використати знайомі предмети, іграшки, картин­ки, одяг самої дитини, у словах-назвах яких є важкі для вимови :жуки, що стоять на початку, в середині та в кінці слова (шило, Саша, душ), а також розмову з дитиною на близькі, знайомі теми: «Хто в тебе є вдома?», «З ким ти прийшла в дошкільний зак­лад?», «Які іграшки ти любиш?» З маленькими дітьми можна погратися, знайти контакт, тему для розмови, прихилити їх до себе. Старшим дітям слід запропонувати прочитати напам'ять знайомий віршик, розповісти казку. Використовуючи дидак­тичні вправи на зразок «Відгадай, що це?», «Що в мішечку?», « Скажи, який? », вихователь спонукає дитину до відповіді, роз­мови і таким чином перевіряє мовленнєві вміння. Результати перевірки заносять у таблиці.

Практики пропонують різні за структурою таблиці для за­несення результатів перевірки звукової культури мовлення (табл. 6-7).

Якщо дитина правильно вимовляє певний звук в усіх трьох положеннях, то в зошиті ставиться позначка + (плюс); якщо ди­тина спотворює звук, ставиться позначка СП, не вимовляє зовсім - (мінус); якщо дитина один звук замінює іншим, записується звук-замінник: с - ш, з - с,ч - щ; нестійка вимова звуків позна­чається Н; у примітці вихователь записує особливості голосу, мовлення: тихе, голосне, швидке, крикливе, повільне тощо.

Для щоденного обліку особливостей мовлення дітей і резуль­татів виховання звукової культури мовлення педагоги повинні мати спеціальний зошит, з правого боку якого записують особ­ливості загальних мовленнєвих навичок, а з лівого — особливості вимови звуків. Внизу — особливості мовленнєвого апарату, поведінку дитини під час мовлення, наявність відхилення слуху, особливості мовлення членів сім'ї, мовленнєву характеристику дитини тощо. У графі «Мовленнєві вади» потрібно зазначати заї­кування, недорікуватість чи відсутність мовлення. У табл. 8-10 наведено зразки обліку звукової культури мовлення.

Таблиця 6.