1.4. «Рідномовні обов'язки» і. Огієнка

Катехізисом відродження і повсюдного функціонування української мови в оновленій самостійній і незалежній Україні має стати праця славного сина українського народу Івана Огієнка «Наука про рідномовні обов'язки». Відстоюючи єдність і соборність української нації та держави, вчений наголошує на мовних цінностях народу. «Мова - це наша національна озна­ка, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національного організування. Мова - душа і цінність кожної національності, її святощі і найміцніший скарб... і доки живе мова — житиме й народ як національність... Не стане мови, не стане національності».

На думку І. Огієнка, мова належить до соціальних і духов­них цінностей народу, в ній найяскравіше виявляється мен­тальність українця, його психіка, ця найперша сторона нашого психічного «Я». Як громадський діяч учений пов'язує рідну мову з державними цінностями, які оновлюються в духовній культурі кожного народу. «Рідна мова, - наголошує він, - то найважливіший ґрунт духовного й культурного зростання на­роду, то сила культури, а культура - сила народу». Рідна мова, за І. Огієнком, давно вже пронизує як приватне, так і державне життя. Як патріот своєї країни, вчений стверджує, що тільки рідна мова є для людини найвищою цінністю, оскільки прино­сить найбільше й найглибше особисте щастя, водночас вона є найвищою державною цінністю, бо формує найсильніші патрі­отичні характери.

Незаперечними цінностями сучасної освітянської мовної політики в Україні мають стати такі слова І. Огієнка: «Без добре виробленої рідної мови немає всенародної свідомості, без такої свідомості немає надії, а без свідомості нації - немає держав­ності як найвищої громадянської організації, в якій вона отри­мує найповнішу змогу свого всебічного розвитку й виявлення».

Стрижнем концепції мовної освіти І. Огієнка є оволодіння кожним громадянином соборною літературною мовою, якає, за його висловом, найціннішим і найважливішим знаряддям ду­ховної культури, «найміцнішим цементом єдності нації», а тому всі народи України повинні оточити її «найпильнішою опікою», бо тільки соборна літературна мова об'єднує етногра­фічний народ і перетворює його у свідому націю. Рідна й літера­турна мови, на думку вченого, «органи надзвичайно ніжні й чутливі», тому навіть найменші потрясіння приватного чи все­народного життя відчутно впливають і на них. І. Огієнко закли­кав український народ виробити певну «реальну мовну практи­ку», щоб захистити найвищу цінність народу - рідну літера­турну мову від будь-яких негативних впливів, що затримують її розвиток. І відтак визначає сутність рідномовної політики держави як «збір державних і приватних практик найкращого розвою рідної і літературної мови, потрібних для більш швид­кого духовного поступу народу та його культури». Вчений об­ґрунтовує необхідність такої різномовної політики тим, що рідна мова - це найголовніша цінність, на якій духовно зростає нація, яку «конче мусить знати кожний інтелігент, якщо бажає бути свідомим членом своєї нації, якщо бажає своєму народові стати сильною нацією». І. Огієнко, по суті, започаткував нову галузь науки - науку про рідномовні обов'язки (фундатором якої він сам себе вважає). За глибоким переконанням ученого, знан­ня рідномовних обов'язків підносить національну свідомість на­роду, а вона є найкращим підґрунтям для знання й розвитку соборної літературної мови. Ось чому він закликає, щоб наука про рідномовні обов'язки стала наукою всенародною, як всена­родна національна цінність.

Створену І. Огієнком науку про рідномовні обов'язки мож­на назвати «концептуальним мовним статутом», «катехізисом державних мовних цінностей», виконання яких має стати обо­в'язком кожного громадянина України. Центральними, кон­цептуально стверджуючими, вважаємо третій («Найперші рідномовні обов'язки кожного громадянина») та четвертий («Де­сять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина») розділи праці «Наука про рідномовні обов'язки». Так, третій розділ, який містить 16 обов'язків, розпочинається незапереч­ним побажанням-наказом: «На кожному кроці й щохвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну, більше того - я к честь своєї нації. Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації». Четвертий розділ містить 10 мов­них заповідей, серед яких особливо сьогодні заслуговують на увагу такі з них: 1. Мова - то серце народу; гине мова - гине народ. 5. Народ, який не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією. 9. Уявлення про духовну зрілість окремої особи, як і про зрілість всього народу можна скласти передусім за культурою його літературної мови. 10. Кожний свідомий громадянин повинен практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов'язки свого народу.

І. Огієнко не виокремлює розділу, присвяченого дошкіль­ному закладу. Однак у праці можна знайти чіткі вказівки й поради щодо навчання дітей-дошкільнят рідної мови як найви­щої соціально-духовної, соціально-культурної цінності. Вчений наполягав, щоб у початковій школі навчання учнів здійснюва­лося соборною літературною мовою і зауважував «... тією самою мовою провадиться праця й у дитячих садках».

Вимоги до навчання і виховання дітей дошкільного віку рідною мовою викладено автором у чотирнадцятому («Батьки й рідна мова») та п'ятнадцятому («Мати й рідна мова») розділах. Визнаючи особисті цінності кожного громадянина, вчений пише: «Кожний громадянин має добре пам'ятати й дітей своїх того навчати, що наймиліша мова в цілому світі - то мова рідна». Як педагог автор радить батькам пам'ятати, що найголовніший учитель рідної мови для своїх дітей - він сам зі своєю дружною сім'єю, що найціннішим підґрунтям для духовного виховання сильного характеру є рідна мова. Щоб виховати для нації такі сильні характери, батьки мають виховувати своїх дітей рідною мовою. Своєрідним наказом батькам звучать слова І. Огієнка: «Пильнуйте всіма силами, щоб перша мова вашої дитини була справді матірна, — своя рідна. Не забувайте, що дитина вважа­тиме тільки ту мову за рідну, якою говоритиме перші п'ять років свого життя».

Проблеми мовного виховання малюків у сім'ї І. Огієнко роз­криває у п'ятнадцятому розділі « Мати й рідна мова». Серед обо­в'язків матері вчений виокремлює такі: кожна мати перші п'ять років життя дитини має розмовляти з нею тільки своєю рідною мовою; кожна свідома мати повинна пам'ятати, що та мова, яку вона прищепить дитині з молоком, зостанеться в неї на все жит­тя; мати, яка не навчає своєї дитини рідної мови й не прищеп­лює їй правдивої любові до неї, є зрадницею своєї нації; дбайли­ва інтелігентна мати пояснює своїй дитині різницю між її мо­вою - літературною і говіркою; кожна свідома мати подбає, щоб у неї в хаті на почесному місці висіла таблиця: «Шануйте рідну мову!» з десятьма рідномовними заповітами.

Засобами виховання рідною мовою І. Огієнко називає «Гур­ток плекання рідної мови» та організацію й проведення «Свята рідної мови».

Історично склалося, що в місцях компактного проживання росіян у південно-західному, південно-східному та південному регіонах України в дошкільних закладах навчання й вихован­ня дітей здійснюється російською мовою. Крім того, в країні є чимало дошкільних груп, у яких виховання дітей здійснюєть­ся іншими національними мовами (болгарською, молдавською, німецькою та ін.). Тому існує нагальна потреба в навчанні дітей цих національностей державної мови України вже в ранньому віці, потреба повернути як державі, так і її народу мовні та мов­леннєві національні цінності. Отже, вчення І. Огієнка і досі зберігає свою актуальність.