1.2. Старший дошкільний вік

Мовлення дітей старшого дошкільного віку досягає висо­кого рівня розвитку. Вони оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, хоч у деяких дітей цього віку ще трап­ляються окремі неточності у вимові важких звуків (р, ш, ц, я, дж, дз, і). Крім того, в дітей шостого-сьомого років життя мо­жуть бути мовленнєві порушення внаслідок органічних ушко­джень мовленнєвого апарату або у зв'язку зі зміною молочних зубів на постійні (з'являються міжзубні шиплячі, пом'якшуєть­ся вимова інших приголосних). Подекуди спостерігається не­стійка вимова сформованих звуків у словах складної фонетич­ної структури.

Діти шостого року життя легко помічають і виправляють мов­леннєві неточності, огріхи й помилки як у мовленні інших, так і у своєму власному. Якщо наприкінці шостого і на початку сьомого року життя у дітей зі швидким темпом мовлення спостерігаються неточність, змішування звуків, що пов'язані з дефектами мовлен­нєвого апарату, такі діти потребують допомоги логопеда.

Дошкільний вік дітей характеризується завершенням про­цесу фонематичного сприймання: вони чують і розмовляють правильно, відповідно до фонетико-орфоепічних норм рідної мови, у них формуються тонкі й диференційовані образи слів і окремих звуків, з'являється усвідомлення звукової сторони рідної мови. Діти п'яти-шести років активно грають зі звука­ми, словами, римують їх, аналізують звуковий склад слів рідної мови, виокремлюють перший і останній звуки у слові, визнача­ють порядок інших звуків, тобто в дітей формується лінгвістич­не ставлення до слова.

Словник дітей старшого дошкільного віку розширюється занадто швидко. Діти рівномірно використовують у мовленні всі частини мови, складні слова, слова з абстрактним значен­ням, доречно застосовують прислів'я, приказки, образні вира­зи, фразеологізми.

Отже, у розвитку словника дитини яскраво помітні пози­тивні якісні зміни: дитина послуговується антонімами, сино­німами, багатозначними словами, словами у переносному зна­ченні, оперує узагальненими словами різного ступеня, понят­тями.. Усвідомлює словниковий склад рідної мови, виокремлює слова в реченні.

Проте у засвоєнні словника дітьми шести років ще спосте­рігаються семантичні помилки, неправильне розуміння окре­мих абстрактних, часових і просторових понять, слів з перенос­ним значенням, прислівників (разом і поруч та ін.); словник бідний на образні вирази, прикметники порівняльного ступе­ня тощо.

Удосконалюється граматична правильність мовлення, про­довжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного й влучного вживання граматичних форм, що виявляєть­ся у критичному ставленні до власного мовлення і мовлення на­вколишніх людей. Формуються навички корекції і самокорекції граматично правильного мовлення.

Засвоєння звукового, граматичного мовлення і збагачення словникового запасу позитивно впливає на розвиток монологіч­ного мовлення і форм спілкування. У дітей з'являються такі форми діалогічного мовлення, як мовлення-пояснення, мовлення-міркування, а також ситуативні мимовільні висловлювання (непідготовлене мовлення), контекстове монологічне мовлен­ня, немовні форми спілкування.

Одним із головних типів спілкування є спілкування з одно­літками та встановлення мовленнєвих контактів з іншими дітьми, при цьому діалогічні форми спілкування дедалі часті­ше замінюються контекстовими, монологами.

У цьому віці дитина вже вміє складати розповіді з власного досвіду, про іграшки, творчі розповіді на тему, за картинкою, розповіді-етюди, мініатюри тощо. Передає зміст переглянутих мультфільмів, фільмів, вистав, почутих казок і оповідань.

Важливим якісним новоутворенням дітей старшого дошк­ільного віку є поява планувальної і регулювальної функцій мов­лення. Дитина вже складає розповіді за планом, може планува­ти свою майбутню мовленнєву діяльність.

Водночас слід пам'ятати, що і в старшому дошкільному віці часто трапляються випадки специфічного розвитку мовлення дітей, які потребують індивідуальної роботи.

До шести років у дітей формуються функції мовлення (ко­мунікативна, контактновстановлювальна, дейктична, плану­вальна, регулювальна, резюмувальна, волюнтативна, естетич­на, гносеологічна, мислетворча, метамовленнєва) та форми мов­лення (діалог, монолог, внутрішнє, ситуативне, контекстове, повідомлення, розповідь, опис, міркування, пояснення, інструкція).

Базова характеристика мовленнєвого розвитку та спілку­вання дітей шести років.

До шести років у дітей зміцнюються м'язи мовленнєвого апарату, діти вже можуть правильно вимовляти всі звуки (як голосні, так і приголосні) рідної мови. Регулюють силу голосу: за вказівкою вихователя знижують чи підвищують голос залеж­но від ситуації, у спілкуванні з однолітками користуються по­мірною силою голосу, Встановлюється переважно помірний темп мовлення (у розповідях, переказах, скоромовках темп може уповільнюватися чи прискорюватися). Користуються пи­тальною та окличною інтонацією, виражальними засобами передають різні емоції (сум, гнів, радість, здивування тощо). Діти і оволодівають змішаним типом мовленнєвого дихання, збільшується тривалість видиху (4-6 с), оволодівають фразовим та логічним наголосом у словах.

У мовленні дітей шостого року життя ще наявні окремі випадки неточної вимови звуків р, ш, ж, ч, г та звукосполучень щ, <)ж, дз. Порушення звуковимови можуть бути пов'язані з органічними вадами мовленнєвого апарату або зі зміною молочних зубів на постійні, наприклад: у дітей з'являються міжзубні шиплячі (ш замість сь, з - ць, ж-зь), пом'якшена вимова інших приголосних звуків. Спостерігається неточність у вимові важ­ких багатоскладових слів зі збігом приголосних.

Діти оволодівають прийомами звукового аналізу слів: виз­начають кількість слів у реченні, кількість звуків у слові, місце звука у слові (перший, другий... останній), виокремлюють го­лосні та приголосні звуки, користуються схемою звукового ана­лізу слів. Поділяють слова на склади, виділяють склад.

У словнику дітей налічується 3500-4000 слів. Дитина вжи­ває в активному мовленні усі частини мови. Помітно збільшуєть­ся кількість абстрактних понять, що характеризують взаємовід­носини між людьми, морально-етичних понять (чемність, хо­робрість, ввічливість, дружбу, гостинність), узагальнених по­нять (речі, тваринний світ, транспорт, засоби пересування).

Діти легко добирають антоніми і синоніми, з інтересом ви­конують різні вправи зі словами (добирають ознаки предмета, властивості, якості, дії і, навпаки, за ознаками, якостями впізнають предмет). Починають розуміти і правильно поясню­вати слова-омоніми, переносне значення слів. Користуються образними виразами, порівняннями. Знають прислів'я, фразе­ологізми, вживають їх у нестимульованому мовленні. Діти ово­лодівають граматичними категоріями рідної мови, переважно правильно вживають відмінкові закінчення, узгоджують прик­метники, дієприкметники, числівники з іменником, числів­ником у роді, числі та відмінку. Правильно використовують кличну форму іменників. Легко утворюють за вказівкою вихо­вателя нові слова за допомогою суфіксів, префіксів (іменники, дієслова, прикметники) та складні граматичні форми, ініціа­тивні щодо мовленнєвих ігор на словотворення.

У мовленні користуються різними реченнями як прости­ми, так і складними, зі сполучниками та сполучними словами, з однорідними членами, прямою мовою (в одному складному реченні налічується 10-15 слів). На. пропозицію вихователя складають окличні, питальні, розповідні, безособові речення, речення зі вставними словами. Дають оцінку мовлення, поміча­ють і виправляють граматичні помилки у мовленні товаришів, власному та дорослих.

Водночас мовлення дітей шести років ще не позбавлене гра­матичних помилок, які трапляються у відмінкових закінчен­нях (складні форми з чергуванням приголосних), вживанні не­відмінюваних іменників, слів, що мають одне число (множину чи однину, у відмінюванні деяких займенників, числівників; порушення порядку слів у реченні).

Діти шести років виявляють ініціативу в спілкуванні з до­рослими, звертаються до них з різними запитаннями. Будують діалог у стимульованому мовленні на запропоновані теми. Ви­користовують звертання, вставні слова у першій репліці діало­гу та частки (стверджувальні, заперечні) у другій репліці діа­логу. Відповідно до ситуації спілкування застосовують без на­гадування ввічливі слова та форми мовленнєвого етикету. Підтримують розмову, що виникла між кількома дітьми.

Оволодівають навичками зв'язного мовлення: складають описові розповіді різного типу відповідно до композиційної структури, контаміновані (сюжетно-описові), сюжетні за кар­тинками, з власного досвіду за зразками та планом вихователя. Без допомоги дорослого вміють передати зміст знайомої казки, мультфільму, вистави; розповісти про події, свідком яких ди­тина була (що трапилося по дорозі, на відпочинку, в транспорті), про що дітям читали вдома.

За зразками та планом вихователя складають творчі розповіді, продовжують розповідь, розпочату вихователем, об'єдну­ють опорні слова у творчу розповідь, складають розповіді за сю­жетною ігровою обстановкою; коротенькі розповіді-міркування, розповіді-пояснення. Переказують знайомі художні тексти різної складності й композиції за планом вихователя та за час­тинами. Оцінюють прослухані розповіді, які були записані на магнітофон.

Базова характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей семи років.

За умов правильного мовленнєвого розвитку та відсутності органічних недоліків органів мовленнєвого апарату звукова культура мовлення дітей семи років досягає вельми високого рівня розвитку. Дитина абсолютно правильно й чітко вимовляє всі звуки рідної мови ізольовано, у звукосполученнях, словах та фразах відповідно до норм літературної вимови. У неї добре роз­винений фонетичний слух, диференціює близьке й схоже у сло­вах, легко помічає і виправляє допущені помилки звуковимо­ви, порушення наголосу, застосовує діалектизми та говірки. Відповідно до ситуації регулює силу голосу (голосно, тихо, по­мірно, пошепки) та темп мовлення (швидко, помірно, повільно). У дитини змішаний (діафрагмально-нижньореберний) тип мов­леннєвого дихання, плечі опущені, вона дотримується пауз, лог­ічних наголосів, інтонаційних засобів виразності. Доречно вико­ристовує питальну, розповідну та окличну інтонації; обмежено - паралінгвістичні засоби виразності (міміку, рухи, жести).

До семи років завершується процес фонематичного розвит­ку дитини, формуються досить тонкі диференційовані звукові образи слів і окремих звуків. З'являється усвідомлення звуко­вого складу рідної мови.

Розвиток усвідомлення звукової сторони рідної мови є цен­тральним новоутворенням психічного розвитку дитини в до­шкільному віці. Діти оволодівають прийомами звукового та складового аналізу слів як за схемою звукового аналізу, так і без неї. Розрізняють і виокремлюють голосні та приголосні зву­ки, тверді й м'які приголосні; визначають кількість слів у ре­ченні, складів та звуків у слові, наголошений склад. Дитина повністю готова до навчання грамоти (читання і письма).

Орієнтування у звуковій системі рідної мови є міцним підґрунтям для засвоєння дітьми граматичної будови мовлен­ня, дає можливість дитині орієнтуватись у складних співвідно­шеннях граматичних форм, від одних звукових форм до інших.

До семи років завершується засвоєння морфологічної сис­теми української мови: дитина засвоює усі граматичні категорії (рід, число, відмінкові закінчення); типи відмін і дієвідміни.

Відбувається розмежування окремих граматичних форм за відмінами, дієвідмінами, особами, які раніше дитина заміщу­вала і допускала помилки; засвоюються усі поодинокі грама­тичні форми.

Дитина засвоює синтаксичну структуру рідної мови. У її мовленні наявні всі типи речень як простих, так і складних, зустрічаються всі види сполучників і сполучних слів. На про­хання дорослого вона складає наказове, розповідне, окличне речення, з однорідними членами, з прямою мовою, зі вставни­ми словами. В одному реченні може налічуватися до 18 слів.

Дитина надзвичайно легко утворює нові слова (з різних ча­стин мови) за допомогою суфіксів, префіксів, двох слів; спорід­нені однокореневі слова тощо. Виявляє ініціативу у словотвор­чих іграх. За словами О. Гвоздева, рівень оволодіння рідною мо­вою, якого дитина досягає у дошкільному віці, є досить висо­ким. Дитина оволодіває усією складною системою граматики, найтоншими закономірностями морфологічного й синтаксич­ного ладу, поодинокими граматичними формами таким чином, що мова, яку вона засвоює, справді стає для неї рідною, знаряд­дям мислення і спілкування.

У словнику дитини, який розширюється до 5 тис. слів, на­явні усі частини мови. Дитина оперує узагальнювальними сло­вами різного порядку, абстрактними поняттями, словами іншо­мовного походження, складними словами (різної структури), стійкими загальновживаними словосполученнями. Розуміє й розрізняє близькі за значенням слова та переносне значення слова; добирає синоніми, антоніми, омоніми, епітети, метафо­ри, багатозначні слова тощо. Дитина доречно вживає образні вирази, фразеологічні звороти. Знає прислів'я, приказки, уті­шки, загадки, скоромовки. Володіє формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації (привітання, прощання, знай­омства, вибачення, подяки, прохання, зустрічі, компліменту), формами звертання до дорослих і дітей.

За кількісною та якісною характеристикою словник дити­ни досягає такого рівня, що вона може вільно спілкуватися з дорослими й дітьми, підтримувати розмову на будь-яку тему, що в межах її розуміння. Дитина доречно й точно добирає сино­німи, а також слова, в яких відображено диференційований підхід на позначення предмета (зимовий, весняний, осінній одяг; повітряний, водний транспорт), професійної належності. Повністю зникає словотворення.

На сьомому році життя мовлення дитини стає структурно складнішим, тобто більш розгорнутим, логічним і послідовним. І іона засвоює як діалогічну, так і монологічну форми мовлення. Вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонований діалог відповідно до теми; не втручається в розмову інших; будує стимульований, запропонований діалог відповідно до ситуації (групове мовлення), відповідає на запитання, звернені до неї, відповідає за змістом картин, художніх творів. Відповіді на за­питання розгорнуті, з монологічними вставками. Виконує сло­весні доручення, звітує про їх виконання, доручення, передає діалог попереднього спілкування.

До семи років діти оволодівають контекстовим мовленням, різними типами монологічного мовлення: повідомлення, роз­повідь (опис, роздум, пояснення). Вони самостійно складають розповіді з власного досвіду про предмети, іграшки, картинки, явища, творчі розповіді на тему чи за планом, запропонованим вихователем, або на самостійно обрану тему чи складений план.

Уміють домислювати події, які відсутні на картині, под­іляти на логічно завершені частини сюжетну картину, ху­дожній текст, придумують до частин назву; об'єднують в єдину розповідь кілька сюжетів (розповіді за серією картин, по­рівняльні розповіді), складають казки, загадки, розповіді про смішні епізоди.

Переказують казки і художні оповідання за вказівкою вихо­вателя. Самостійно розповідають знайомі казки, передають сю­жети мультфільмів, телепередач. Уміють пояснити майбутній сюжет малюнка, конструкції, аплікації, якогось виробу, хід на­ступної гри, як пройти до якоїсь знайомої дітям установи тощо.

До семи років у дітей формується нова інтелектуальна функ­ція мовлення, що планує і регулює практичні дії дитини. До­сягнуті результати мовленнєвого розвитку дитини в дошкільні роки дають можливість їй легко засвоювати програму навчання у школі. Різні сторони мовлення дитини вдосконалюються уп­родовж її шкільного навчання.