1.2. Розвивальний потенціал театралізованих ігор

Театралізована діяльність у дошкільному віці існує та усві­домлюється педагогами як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини, що ви­користовується з певною метою і спонукається мотивами. Пе­дагог має за мету розвивати в дошкільників уміння «входити в образ» і «утримувати» його впродовж усієї театралізованої діяль­ності; усвідомлення мовленнєвих та виконавчих дій; уміння передавати характерні особливості будь-якого художнього об­разу; переносити отримані уявлення в самостійну ігрову діяльність; виявляти зацікавленість до театру, як виду мистец­тва; усвідомленість змісту, ідеї, художніх образів літературних творів.

Водночас театралізована діяльність виступає як специфіч­ний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів твор­чості. Ще С.Ф.Русова довела природність «драматичного інстин­кту малюків ». Діти щиро включаються до театралізованої діяль­ності, рухомі літературними, ігровими, особистісними мотива­ми. В них з'являються різноманітні потреби у грі, що виникають під впливом літературного твору. А також потреба в самовира­женні, спілкуванні, в пізнанні себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердому ставленні до художнього об­разу, втіленні його в різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мов­леннєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.

Отже, організація театралізованої діяльності передбачає фор­мування в дітей певних уявлень про театр, театральну терміно­логію, тобто пізнавальний напрямок спеціального навчання; ство­рення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дітей до імпровізації, використання набутих знань у грі, тобто ігровий напрямок та сценічний, у процесі якого відбувається формуван­ня театральних дій, елементів сценічної виразності.

Театралізована діяльність є могутнім засобом мовленнєвого розвитку дітей. Під час перегляду вистави, знайомства з літе­ратурними творами за допомогою театру вони отримують зраз­ки правильного, красивого, емоційно забарвленого зв'язного мовлення, насиченого влучними образними виразами, при­слів'ями, приказками, фразеологізмами. Під час сюжетно-ро­льової гри розвивається діалогічне і монологічне мовлення. У мовленнєвотворчій діяльності діти вживають різні типи зв'яз­них висловлювань задля вирішення конкретних ігрових, кому­нікативних ситуацій (міркування, пояснення, відтворення каз­кових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає більш зрозумілим, виразним, граматично оформленим. Гра сприяє розвитку сюжетоскладання. У процесі підготовки і по­казу вистави в дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційно забарвлений характер, та передбачає широке вживан­ня вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошк­ільники або відтворюють художньо-мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму в найвищому її прояві, або вправляються в самостійному складанні сюжету і далі сценарію театраль­ної вистави).

У різні часи науковці відзначали, що кожен з видів театра­лізованої діяльності дошкільників, які класифікують за різни­ми підставами (за способом організації (індивідуальні чи ко­лективні ігри), змістом театралізованої діяльності (ігри за сю­жетами літературних творів, ігри-драматизації, інсценування), видами ігрового матеріалу (театр ляльок, театр іграшок, пальчиковий театр тощо), - виявляє своєрідний вплив на розвиток мовлення дошкільнят.

Так, однією з перших, хто систематизував різні види театра­лізованої діяльності була вітчизняний педагог С.Ф. Русова, яка вбачала в ній ефективний засіб розвитку мови і творчих здібнос­тей. Автор виділяла такі види драматизації, як руханка і гра, в якій діти часто використовують для своїх забав зміст та словесні вирази тих казок, оповідань, що їм добре знайомі. С.Ф. Русова визначила два шляхи розвитку мовлення у процесі театралізова­них ігор. Якщо діти готують ролі заздалегідь, дослівно вивча­ють репліки літературних героїв, це, на її думку, сприяє збага­ченню словника дошкільників образними літературними ви­разами. Цей шлях надає драматизації більш літературної фор­ми та краси, але перетворює драматичну гру на вправу навчан­ня мови. Якщо ж гра проводиться без попереднього заучування тексту, за власною інтерпретацією, тоді розвивається словесна творчість дітей, що знаходить прояв у сюжетоскладанні. Цей шлях формує в малюків уміння знаходити слова, характерні для того чи того моменту, героя, полегшує для дітей драматизацію більшості казок.

Підставою для виокремлення видів театралізованих ігор: драматизації, інсценування, ігри на теми художніх творів, В.М. Федяєвська вважає міру свободи що до літературного тексту. Так, інсценування вимагає більш точного відтворення літера­турного тексту; гра за змістом твору припускає певну частку творчих змін у тексті за бажанням дітей.

Л.B. Артемова розрізняє театралізовані ігри залежно від виду гри та специфічного сюжетно-рольового змісту. Вона про­понує розподілити театралізовані ігри на дві основні групи: ре­жисерські ігри та ігри-драматизації. У першому випадку ди­тина як режисер, водночас «голос за кадром», організує театрально-ігрове поле, акторами, виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку — актори, сценаристи, режисери — самі діти, які за ходом гри домовляються між собою про те, хто чим буде займатися, хто яку роль виконуватиме.

У програмі A.M. Богуш «Мовленнєвий компонент дошкіль­ної освіти» подано таку класифікацію, яка включає і способи організації дітей, і зміст театрально-ігрової діяльності, і різно­маніття літературних текстів, за якими можуть розігруватися театральні постановки. Автор виділяє ігри-драматизації, імпро­візації, інсценівки художніх творів, ігри за сюжетами літера­турних творів, розігрування потішок, забавлянок, пісень.

Деякі дослідники розглядають театралізовану діяльність як ігри за сюжетами літературних творів (Р.Й. Жуковська, В.Г. Захарченко, Ю.М. Косенко), як творчі рольові ігри (Т.О. Маркова).

Т.О.Маркова зазначає, що у творчих рольових іграх, які ви­никають і розвиваються під впливом від змісту дитячих кни­жок, діти комбінують уявлення від прослуханих творів із уяв­леннями, які вони мають про навколишню дійсність в одному ігровому сюжеті. Зв'язок із текстом літературного твору в та­ких іграх менш стійкий і діти мають можливість відображати в одному ігровому сюжеті не лише зміст будь-якого конкретного твору, але й окремі епізоди з різних літературних джерел, ком­бінуючи їх з уявленнями про навколишнє зі свого особистого досвіду. Тобто йдеться про сюжетоскладання як спосіб само­стійної організації дітьми літературно мовленнєвого матеріалу — сюжету, сценарію — основи гри. Автор досліджує цей вид ігор як «гру для себе», тобто в ситуації, коли діти не спрямовують зусилля на якнайкращий виступ для глядачів, не беруть на себе ще й подвійну роль автора. Вони грають для себе, щиросердо віддаються ігровій ролі.

Короткий огляд наявних класифікацій видів театралізова­ної діяльності дає змогу оцінити загальні підходи до розв'язан­ня цієї проблеми. Оскільки йдеться про розвиток мовлення за­собами театрального мистецтва, вважаємо за необхідне більш детально розглянути класифікацію, запропоновану Н.В. Водолагою, яка враховувала такі суттєві моменти:

• Форма організації (моногра (індивідуальна), у процесі якої дитина сама і сценарист, і режисер, і виконавець усіх ролей; колективна гра, під час якої діти мають розподілити ролі, роз­винути сюжет, підібрати костюми; підготувати та показати ви­ставу). Індивідуальна гра важлива передусім як засіб пізнання особистісного розвитку дитини, що дозволяє краще пізнати дошкільника, знайти ключ до розуміння душі малюка, оскіль­ки в такій грі найбільш повно проявляються індивідуальні особ­ливості дитини, їх особистісні якості, водночас колективна гра має більші потенційні можливості щодо прояву й розвитку твор­чих здібностей дитини.

• Свобода відтворення тексту (точне відтворення літератур­ного тексту, тобто дослівне передавання авторських слів, зау­чування тексту; вільне володіння текстом, яке дає дитині мож­ливість імпровізувати, змінювати текст, додавати нові події, вводити нових персонажів. Але в будь-якому разі дитина по­винна добре володіти текстом (авторським, власним), від цього залежить якість відтворення тексту та якість мовлення). Знан­ня тексту надає можливість вільно «відходити» від нього, зміню­вати його, по-своєму інтерпретувати, тобто виявляється чудовим підґрунтям для розвитку словесної творчості дошкільнят.

• Адресність (гра «для себе» (маніпулювання, режисерська гра) і гра «для інших» (показ вистав, інсценування)). У кожно­му з цих видів по-різному проявляються особливості мовленнє­вого розвитку. Під час гри для себе дитина майже не вживає розгорнутих речень, адже гра не розрахована на глядачів і тому ігрові дії не вимагають пояснень, уточнень. Нерідко сюжет на­роджується на прихованому рівні. Така діяльність не потребує спеціальної підготовки. Навпаки гра «для інших» є більш складною, більш відповідальною, вимагає спеціальної підготов­ки, репетицій; мовленнєве оформлення ідеї, опис і динаміка подій повинні бути зрозумілими іншим. У класифікації також враховувалась позиція дитини в театралізованій діяльності, мету цієї діяльності, пріоритетність мовленнєвих завдань, вибір матеріалу, які змінювалися на різних етапах діяльності (сприй­мання театрального видовища, театралізована гра, підготовка театральної вистави (репетиції).

Театралізована діяльність у кожному виді виконує різні функції: сприймання театрального видовища — є забавою для малюків; театралізована гра — власне гра за своєю суттю; підго­товка театральної вистави - це виконання різних вправ, репе­тиції, своєрідна праця. Кожен із видів визначає пріоритетність мовленнєвих завдань. Коли дитина дивиться виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє подальшому розвитку власного зв'язного мовлення. У процесі театралізованої гри відбувається збагачення та акти­візація словника дітей, формування вмінь самостійно склада­ти, створювати власний сюжет, добирати необхідне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Готуючи театральну виставу, дитина також виконує вправи, які сприяють розвитку виразності мовлення, а окрім того засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми.

При перегляді театральних вистав дошкільники знайом­ляться з різними, залежно від вибору матеріалу, видами теат­ру: фланелеграфом, драматичним, ляльковим, тіньовим теат­ром тощо. У театралізованих режисерських іграх, серед яких: ігри з іграшками, де дитина виконує роль режисера та діє за персонажів-іграшок, координуючи їх дії, та ігри-драматизації, коли в сукупній діяльності з іншими дитина бере на себе будь-яку роль. Ці ігри більш складні, оскільки дошкільникам дово­диться співвідносити свої дії з діями партнерів. Власні вистави дошкільників можуть відбуватися з використанням усіх знай­омих їм видів театру та іграшкового матеріалу (ляльки, фланелеграф, пальчиковий театр, іграшки, «живі тіні» тощо).

Отже, театралізована діяльність у різних її проявах має уні­кальні потенційні можливості щодо вирішення завдань мовлен­нєвого розвитку дошкільників. Причому, кожен із видів теат­ралізованої діяльності дозволяє вирішувати конкретні завдан­ня, водночас забезпечуючи величезний позитивний вплив на загальний мовленнєвий розвиток дошкільників.

Для театралізованої діяльності дошкільників застосовують різні види театру залежно від використання ігрового матеріа­лу та способу його розміщення. У дошкільній педагогіці виді­ляють різні види театру: ляльковий, театр маріонеток, пальчи­ковий театр, театр на фланелеграфі, тіньовий театр, у яких ви­користовують такі матеріали, як іграшки, картинки, ляльки, кокони, топотушки, смикунчики, маріонетки, фланелеграф, фігурки тіньового театру, «живі тіні»; і які можуть бути розмі­щені на екрані (театр картинок, тіней, «живих тіней»), ширмі пальчиковий, з ляльками бі-ба-бо, коконів, ляльок, маріоне­ток, смикунчиків), на столі (театр ляльок, іграшок, топотушок), на фланелеграфі (фланелеграф) (див. таблицю).

Таблиця 23