3.1. Мета і завдання дошкільного закладу з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови

Науковці й практики традиційно вбачають мету навчання дітей рідної мови на етапі дошкільного дитинства у розвитку усного мовлення як засобу спілкування та пізнання довкілля. Корифеї вітчизняної методики К. Ушинський і С. Русова пов'я­зували реалізацію головної мети з розвитку мовлення з вико­нанням різних вправ, складених на найкращому літературно-художньому матеріалі, та формуванням у дітей здатності зв'яз­но, логічно, граматично правильно висловлювати власну дум­ку. Якщо загалом таке бачення мети роботи з формування мов­лення дошкільнят залишалося майже незмінним, то її пріори­тетні напрями на певних етапах визначалися кожного разу по-іншому. Так, у першій половині XX ст. характерним було спрямування на загальне функціональне застосування мовлен­ня як засобу спілкування і пізнання довкілля. У програмах на­вчання і виховання дошкільників майже до середини 70-х років робота з розвитку мовлення навіть не виокремлювалася у спец­іальний розділ, а розглядалася як структурний компонент за­гальної роботи й ознайомлення з навколишнім та явищами при­роди. Відсутність чіткості, конкретності у формулюванні мов­леннєвих завдань надавали процесу навчання мови формально­го характеру, що заважало максимально використовувати по­тенціал дошкільного віку щодо опанування мовлення. Такий стан спричинювала передусім відсутність системи наукових досліджень із проблем розвитку мовлення дошкільнят.

Із середини 70-х років під керівництвом відомого психолінгвіста Ф. Сохіна системно досліджувалися різні аспекти про­блеми, що дало змогу визначити ще один із пріоритетних на­прямів, пов'язаний із формуванням у дітей елементарного усв­ідомлення явищ мови й мовлення, розвитком мовного чуття. Завдання розвитку мовлення та елементарного навчання дітей мови виокремились у спеціальний розділ освітньої роботи, зав­дяки чому вдалося досягти певного прогресу в організації робо­ти з формування мовлення дошкільнят. Проте характерною рисою спрямування методики тих часів була орієнтація на пріо­ритети розвитку окремих мовленнєвих умінь і навичок, які співвідносилися з основними розділами мови - фонетикою, лек­сикою, граматикою. Головні завдання методики розвитку мов­лення в дошкільних закладах того часу наведено на схемі 1: ви­ховання звукової культури мовлення, розвиток словника, фор­мування граматичної правильності мовлення, розвиток зв'яз­ного, діалогічного й монологічного мовлення, завдання ознай­омлення дошкільнят з художньою літературою та навчання ос­нов грамоти. Виокремлення завдань розвитку мовлення має умовний характер, оскільки в процесі роботи усі завдання взає­мопов'язані, що зумовлюється об'єктивно існуючими зв'язка­ми між різними одиницями мови. Розвиваючи словниковий запас дитини, треба прагнути досягти правильної, чіткої звуко-, слововимови, засвоєння різних граматичних форм, уміння сполучати слова в речення, речення у текст. Тому принцип ком­плексного підходу до розв'язання мовленнєвих завдань є одним із провідних у дошкільній лінгводидактиці. Сучасна методика наповнює визначені на цій схемі основні змістові лінії оновле­ним змістом. Зауважимо лише, що останні завдання дещо випа­дають із загальної низки завдань. Так, ознайомлення дітей з фоль­клорними й літературними творами визначає важливий напрям виховної та освітньої роботи дошкільного закладу, пов'язаний із застосуванням найефективнішого засобу - художнього слова. Ще з часів Я. А. Коменського педагоги й батьки прагнули на найкра­щих зразках літературно-мовленнєвого матеріалу розвивати мов­лення дітей: під впливом художнього слова, збагачується слов­ник, розвивається образність мовлення, поетичний слух, мовленнєвотворча діяльність, відбувається формування естетичних і моральних понять. Отже, правильно сформульоване завдання розвитку мовлення засобами літератури і фольклору сприяє фор­муванню культури мовлення, яка не може існувати без вихован­ня у дітей інтересу та любові до художнього слова.

Схема 1. Завдання розвитку мовлення дошкільників

Якщо всі попередні завдання стосувалися розвитку усного мовлення, то навчання дітей основ грамоти - це перехід від усного до писемного мовлення. Означений напрям має велике значення для мовленнєвого розвитку дошкільнят. Оволодіння основами гра­мотності стає можливим лише у разі освоєння дитиною усного мовлення, тобто має бути підготовленим усім попереднім розвит­ком малюка. Водночас ознайомлення зі знаковою системою мови зумовлює її свідоме сприймання як об'єкта вивчення, позитивно впливає на якість усного мовлення, його адекватність і доречність.

У пострадянські часи, коли формування методики як науки відбувалося під впливом людино центристських державних осві­тянських документів, дошкільна лінгводидактика, не принижу­ючи значення завдань, концептуально по-іншому стала підходи­ти до визначення завдань мовленнєвого розвитку дітей, розглядаючи їх у контексті загального розвитку культурної особистості.

Якщо в попередні роки головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих умінь і навичок на основі елемен­тарного усвідомлення мовних явищ, то метою сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, тобто формування особистості, яка адекватно, до­речно, вільно і творчо використовує мову в різних ситуаціях бут­тя для реалізації власних мовленнєвих завдань. Перш ніж кон­кретизувати означену мету, потрібно усвідомити, з яких струк­турних компонентів складається щодо сучасної лінгводидактики зміст процесу формування мовлення дошкільнят.

До структурних компонентів належать: мовленнєва компе­тенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь і навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов'язане з певним обсягом елементарних знань про мову і мовлення, що формуються на основі розвитку мовно­го чуття і водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве вихо­вання, мета якого - виховання мовленнєвої культури особис­тості. Розглянемо значення кожного з цих термінів.

Мовленнєва компетенція означає готовність і спроможність особистості адекватно й доречно використовувати мову в конк­ретних ситуаціях буття (висловлювати власні думки, бажання, наміри, прохання тощо), застосовуючи при цьому як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.

Розвиток мовлення — цілеспрямоване формування у дітей певних мовленнєвих навичок і вмінь (правильної звуковимови, доречного добору або сполучення слів чи інших мовних і поза­мовних засобів, використання слів у відповідній граматичній формі тощо), які забезпечують функціонування процесу мов­лення відповідно до мовних норм.

Схема 2. Взаємодія компонентів процесу формування мовлення