Дошкільнят

Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне застосування знань про мовні норми у мовленнєвій діяльності.

Мовленнєве виховання пов'язане з вихованням у дошкіль­нят любові, поважного ставлення до рідної мови як до скарб­ниці, багатющого надбання нашого народу; прагнення вислов­люватися правильно, дотримуватися культури рідної мови. Вод­ночас йдеться про високий (відповідно до вікових можливостей дітей) рівень опанування мови — виховання мовленнєвої куль­тури як такої особистісної якості, що відображає рівень загаль­ної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура вияв­ляється не лише у наслідуванні норм, а й умінні свідомо обира­ти найдоцільніші варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смис­ловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації мовленнєву форму (схема 2).

Як бачимо зі схеми, триєдина мета цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників полягає у формуванні мов­леннєвої компетенції як однієї з головних базисних характери­стик особистості. Вона спрямована на активне системне засто­сування взаємопов'язаних педагогічних дій: розвитку мовлен­ня, навчання мови та мовленнєвого виховання.

Триєдина мета мовленнєвого розвитку і навчання мови на етапі дошкільного дитинства у сучасній дошкільній лінгводидактиці запропонована та науково обґрунтована російським ученим Ф. Сохіним. В Україні її конкретизували, доопрацюва­ли, доповнили дослідники наукової школи під керівництвом академіка А. Богуш. Стрижнем системного підходу є об'єднан­ня трьох генеральних напрямів: структурного, функціонального і когнітивного.

Структурний напрям пов'язується з формуванням різних структурних рівнів мови.

Процес формування мовлення в дошкільному дитинстві відбувається на всіх рівнях - фонетичному, лексичному, грама­тичному, текстовому, оскільки дитина опановує всі основні одиниці мови: звук, слово, словоформи, словосполучення, речення і текст. Тож зауважимо, що результативність процесу мовлен­нєвого розвитку забезпечує міцний взаємозв'язок завдань ви­ховання звукової культури мовлення, розвитку словника, фор­мування граматично правильного мовлення та розвитку зв'яз­ного діалогічного й монологічного мовлення.

Схема 3. Напрями роботи з розвитку мовлення

Функціональний, або комунікативний, напрям спрямований на реалізацію комунікативної та інших функцій мови, пов'яза­них з розвитком і застосуванням зв'язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкування - діалогу і монологу. У процесі навчання мови в дитини з'являються потреби в нових мовленнєвих засобах та нових формах побудови мовленнєвого висловлювання. Ускладнення мовленнєвих умінь відбувається під час переходу від діалогічного до інших форм монологічного мовлення.

Когнітивний, пізнавальний напрям передбачає розвиток здібності до елементарного усвідомлення явищ мови і мовлен­ня, тобто реалізацію певною мірою інтелектуальної функції мови. Формування та функціонування понять неможливе поза семантикою слів, словосполучень, формування та функціону­вання суджень, висновків — поза структурою та семантикою синтаксичних конструкцій, розгорнутих висловлювань (текс­ту). Водночас відбувається зворотний процес — від інтелекту до мови, що умовно можна визначити як аналіз лінгвістичної функції інтелекту, його ролі у свідомому опануванні мови.

Змістове наповнення основних напрямів роботи з формуван­ня мовлення дошкільнят відповідно до завдань наведено в схемі 3.

Як бачимо зі схеми, головним завданням у дошкільному віці є розвиток зв'язного мовлення у дітей. Насамперед у процесі зв'язного мовлення реалізується основна функція мовлення - комунікативна. Саме за допомогою зв'язного мовлення дитина спілкується з тими, хто її оточує.

Якість зв'язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх напрямів мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), в ній виявляються усі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення. Отже, не менш значущим є структурний напрям, пов'язаний з розвитком фонетичного, лексичного, гра­матичного напрямів мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги на­буває третій напрям, який безпосередньо пов'язаний з особистісним спрямуванням завдань розвитку мовлення. Якщо на попе­редніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то «Базовий компонент дошкільної осві­ти» орієнтує на активну позицію дитини у процесі опанування мови. Цілеспрямована робота з орієнтування у мовних явищах підводить дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на лексичному рівні виявляється в поглиблено­му розумінні семантики слів, на граматичному - у сфері словот­вору та словотворчості, на рівні розгорнутого зв'язного вислов­лювання (тексту) - в умінні складати самостійне зв'язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правиль­но. Саме тому сучасна лінгводидактика орієнтує на широке застосування активних способів навчання, що стимулюють не лише репродукування одиниць мовлення в самостійному висловлю­ванні дошкільника, а й їх продукування.

Коротко схарактеризуємо кожне із завдань. їх зміст визна­чається лінгвістичними поняттями та психологічними особли­востями оволодіння мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення зумовлюється тим, що звук - найменша одиниця мови, а розвиток сприймання мовлення і формування правильної звуковимови становлять он­тогенетичне первинне завдання розвитку мовлення. Виховання звукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

• на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть участь у формуванні мовлення (слуху, дихання та артикуляції), відбувається формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєвого дихання, звуко-,і слововимови, ви­ховання орфоепічної правильності мовлення;

• диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їх характеристики, символічне та знакове визна­чення їх як основи грамотності;

• виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), поза­мовними (жести, міміка, постава) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та завдань спілкування.

2. Розвиток словника. У дошкільному віці традиційно цен­тральним завданням лексичного розвитку визначалося розши­рення словникового запасу в процесі ознайомлення з довкіл­лям, тобто кількісне накопичення лексики, насамперед в ак­тивному словнику.

Проте лексичні одиниці утворюють навколо себе безліч різноманітних пересічених структурно-системних зв'язків - семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними полями, з яких вона виби­рає слово, щоб висловити свою думку (В. Звягінцев). Крім кількісного росту, головною умовою свідомої будови мовлення є формування в дитини дошкільного віку розуміння семантич­ного значення, смислової структури слів, тобто якісне освоєн­ня лексики. Змістом цієї роботи є формування вміння добирати найдоцільніші для конкретного висловлювання слова, ознай­омлення дітей з поняттями полісемії, антонімами і синоніма­ми, переносними значеннями слів та словосполучень (метафо­ра, фразеологізми, образні прислів'я). Отже, виокремимо зав­дання, що становлять зміст лексичної роботи:

• кількісне накопичення лексики, тобто збагачення лек­сичного запасу дитини;

• усвідомлення семантичного значення слів, доречне зас­тосування їх відповідно до контексту висловлювання, тобто уточ­нення значення слів;

• активізація лексичного запасу.

3. Формування граматичної правильності мовлення. Зав­дання формування мовлення дошкільників передбачають зас­воєння ними морфологи, що вивчає структуру слова та грама­тичне значення в межах слова (відмінювання за родами,числа­ми, відмінками); словотвору (аспектів творення нових слів, фун­кціонування й будови похідних і складних слів), синтаксису (способів поєднання слів у словосполучення, порядку розташу­вання слів, загальних властивостей речення). Засвоюючи гра­матичні правила практичним шляхом, дитина починає розумі­ти смислові зв'язки, навчається правильно будувати речення та об'єднувати їх у зв'язне висловлювання.

Науковці, визнаючи стратегічне спрямування роботи з фор­мування граматичної будови мови, зауважують, що ядро її у зас­воєнні дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не шля­хом наслідування мовних зразків педагога, а насамперед завдя­ки власним продуктивним діям, активній мовленнєвій практиці.

4. Розвиток зв'язного мовлення передбачає формування діалогічного і монологічного мовлення. Упродовж багатьох років у методиці обговорювалося питання: навчати чи не навча­ти дітей діалогічного мовлення, адже за своєю природою воно входить у життя дитини з перших годин її життя. Спілкуючись з тими, хто його оточує, малюк мимоволі навчається слухати і розуміти звертання іншої людини, ставити запитання, підтри­мувати розмову. Сучасна методика розглядає поняття діалогіч­не мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не тільки мовленнєвий, а й психологічний, соціаль­но-культурний аспекти. У процесі формування діалогічного мовлення потрібно реалізовувати такі завдання:

• навчати дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікативну поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомогою мовних, позамовних та інтонаційних за­собів виразності;

• ознайомлювати дітей з основними правилами мовленнє­вого етикету та виховувати якості культурного співрозмовника (повагу до людини, стриманість, толерантне ставлення до по­зиції іншого);

• розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відпо­відати по суті поставленого запитання, підтримувати розмову;

• розвивати вміння творчо використовувати комунікативні еталони (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмо­ви тощо) відповідно до конкретної ситуації.

Розвиток зв'язного монологічного мовлення передбачає:

• навчання дітей переказу текстів;

• оволодіння різними видами розповіді (описом, повідомлен­ням, міркуванням) на основі елементарних уявлень про струк­туру, функціональне призначення тексту, засоби образності;

• формування якостей самостійного зв'язного висловлюван­ня: цільності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.

5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення. Процес оволодіння мовою, за Ф.Сохіним, характе­ризується не лише відтворенням зразків мовлення дорослих на основі наслідування та інтуїтивного засвоєння мовних засобів і норм, а й передусім розвитком мовних узагальнень та елемен­тарного усвідомлення мовних явищ. Засвоєння мови дітьми — це не просте ознайомлення зі словами і закладання їх у пам'­ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттєво актуалізу­вати потрібні слова, доречні саме в конкретній ситуації. Отже, виокремлюючи означене завдання, слід зауважити, що цілесп­рямована робота з розвитку мовлення дітей має відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не зводитися тільки до уподобан­ня дітьми мовленнєвого зразка педагога, а спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. В різних формах роботи з розвитку мовлення та її напрямах треба ство­рювати умови для самостійних спостережень дітей над мовою, для саморозвитку мовлення, здійснення контролю і самоконт­ролю над висловлюваннями.