logo
КНИГА Дошкільна лінгводидактика 2011

5.4. Характеристика методів і прийомів навчання дітей монологічного мовлення

У молодшому дошкільному віці перевага надається такому способу підтримки активного мовлення, як спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закін­чує. Наприклад:

Вихователь: «На картинці... (показує картинку, на якій зайчик гризе моркву).

Дитина: ... зайчик гризе моркву.

Вихователь: Морква була така... (мімікою показує задово­лення).

Дитина: ... смачна».

Заняття краще проводити невеличкими підгрупами (3-5 дітей). Переваги спільного мовлення виявляються в тому, що, незалежно від ступеня підготовленості дитини, рівня її зв'яз­ного мовлення, результат складання розповіді за картиною зав­жди буде позитивним, оскільки у дитини почуття успіху сти­мулює бажання придумувати ще. Важливо, щоб мовленнєва допомога вихователя була лише тлом, сполучною ланкою, яка допомагала б поєднати окремі слова у зв'язні речення, суджен­ня, не гальмувала б дитячої ініціативи, спонукала б до само­стійності. Складання розповідей бажано супроводжувати пред­метними діями. Такий спосіб активного мовлення, коли роз­повідь складають спільно вихователь і діти або тільки діти під керівництвом вихователя, називають інсценівками з іграшка­ми (Л. Шадріна). Розглянемо приклад такого заняття.

Вихователь починає заняття з молодшою підгрупою, роз­глядає іграшки на столі, пропонує: «Діти, давайте розкажемо та покажемо історію, яка трапилася з котиком на річці. Хто буде котиком? »

Сашко: Я! (бере котика).

Вихователь: Котик прийшов до річки, а там плескалося...

Артур: Каченя (бере каченя).

Славко (бере зайчика): А потім вони зустріли зайчика. Зай­чик стриб-стриб. У нього довгі вушка.

Вихователь розставляє на столі ялинки, розстеляє блакит­ну хустку. Діти йому допомагають. Гра розпочалась.

Вихователь: Каченя пішло гуляти до річки. Воно...

Артур: Каченя прийшло до річки та почало пливти.

Вихователь: Бережком біг...

Сашко: Котик. Він побачив каченя та й запитав: «Що ти тут робиш?»

Артур: Я плаваю. Давай разом плавати.

Сашко: Котик стрибнув у річку й почав тонути.

Вихователь: Він закричав...

Сашко: Допоможіть! Допоможіть! Я тону!

Славко: А тут прибіг зайчик і почав його з річки тягти. Ви­тяг і вони разом пішли додому.

Аналогічну мету має коментоване малювання. Вихователь створює ситуацію, що, з одного боку, захоплює цікавою колек­тивною діяльністю, а з другого - ця емоційно активна ситуація спонукає дітей до активного мовлення, результатом якої є ко­лективно складена розповідь. Розглянемо запис фрагмента за­няття.

Вихователь збирає дітей навколо столу, на якому розміщує великий аркуш паперу і пропонує дітям придумати та намалю­вати історію про їжачка і ялинку, які жили у великому лісі.

Вихователь: У великому лісі ростуть різні дерева. Ось така ялинка (малює посередині ялинку). То яка вона?

Діти: Пухнаста, зелена, колюча, гілочки такі гостренькі.

Вихователь: У цьому лісі росли інші дерева... Які?

Діти: Берізки, дуби.

Вихователь: Давайте їх намалюємо. (Під час малювання ви­хователь спонукає дітей до коментування малюнка, заохочує відповідати на запитання.) Яка берізка? Як її намалювати? Пригадайте, якого кольору в неї стовбур. Пригадайте та по­кажіть, які гілочки у берізки. (Вихователь заохочує дітей пока­зати рухами, як ростуть гілки у берези. Діти малюють берізку та домальовують інші дерева. Причому окремі деталі малюнка виконують самі діти, наприклад малюють траву, квітки, хмар­ки, голки у їжачка.)

Вихователь: У цьому лісі на галявині жив у нірці малень­кий їжачок. Він був такий... (Вихователь малює їжачка.)

Діти: Маленький, гарненький, хороший, колючий. Носик, як і очі, чорний.

Вихователь: У їжачка багато друзів — інших їжачків. Вони також живуть у цьому лісі і схожі на нашого їжачка. Намалюй­те їх. (Діти коментують намальоване ними. Вихователь запи­таннями спонукає назвати, де живе їжачок, який він.) Одного разу їжачки грали в піжмурки. Наш їжачок став голосно кли­кати своїх друзів. Як він кликав їх? А вони такі хитрі, захова­лися хто під листком, хто під квіткою, не виходять, а тільки озиваються: «Я тут, під великим пеньком». А твій де? (Вихова­тель звертається до кожної дитини, включає її у гру.)

Найефективнішим способом навчання розповіді в середньо­му та старшому дошкільному віці є структурно-синтаксична схема (для описової та сюжетної розповіді). Сутність цієї схеми полягає в тому, що педагог непомітно для дитини, без зайвих і важких для засвоєння пояснень, а лише за допомогою коротких початкових слів подає план-схему опису («Це - ...», «Він та­кий...», «У нього є...», «Він може...», «Мені подобається...») чи сюжетної розповіді («Був собі...», «Одного разу...», «Рап­том...», «Тоді...», «І став він...»), яку дитина доповнює з влас­ної ініціативи, відповідно до своїх інтересів та можливостей. Поступово дитина засвоює логіку опису чи сюжетної розповіді і починає використовувати її вже без допомоги вихователя.

Командний метод складання розповіді активізує процес зв'язного мовлення, вправляє дітей у засвоєнні структури вис­ловлювання, привертає їхню увагу до власного мовлення та вис­ловлювань однолітків, спонукає до оцінки розповідей. Коман­дний метод — один із найефективніших способів навчання дітей розповіді. По-перше, дитина почувається самотньою, при­сутність друзів надає їй впевненості (команда складається з трьох-чотирьох дітей лише за бажаннями і симпатіями дити­ни). По-друге, якщо розповідь складається командою, то вона буде під силу навіть найнесміливішим дітям. По-третє, завдя­ки командним розповідям, на занятті в активній мовленнєвій практиці беруть участь майже всі діти. Жодна з команд не по­вторює повністю попередню розповідь, а привносить щось своє. Під час розповіді кожен має слухати і бути готовим підтрима­ти іншого, щоб не підвести всю команду, зуміти вчасно і пра­вильно продовжити те, на чому спинився товариш. Розповідь командами сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціативності.

Якщо два попередні способи впливали насамперед на роз­виток зв'язності мовлення, то метод моделювання фіксує ува­гу дитини на змістовому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послідовності основних епізодів розповіді. Цей метод, зап­ропонований Л. Венгером і О. Дяченко, доречно застосовувати під час навчання переказу, а також складання творчої розповіді.

Навчання монологічного мовлення відбувається переважно на мовленнєвих заняттях, метою яких є навчання різних типів розповіді. В сучасній методиці існує кілька класифікацій видів занять з розвитку монологічного мовлення: за характером мов­леннєвих дій (заняття зі складання реальних і творчих розпові­дей); за використанням наочності (складання розповіді на на­очній та словесній основі); за домінуючим психічним процесом (створення розповіді на основі сприймання наочності, розповіді по пам'яті та творчі розповіді на основі дії уяви).

Розповіді на основі сприймання наочності проводять, по­чинаючи з молодшого дошкільного віку. До них належать:

Перші два види занять можна проводити вже в молодшій групі, третій — починаючи із середнього дошкільного віку, ос­кільки складання цього виду розповіді потребує вміння порівню­вати предмети між собою. Останні види занять - досить складні, тому їх доцільно використовувати у старшому дошкільному віці.

Навчання розповіді по пам'яті проводять на таких заняттях:

Складання розповідей по пам'яті належить до найскладні­ших видів занять. Воно потребує певних мовленнєвих умінь і ґрунтується на певному рівні розвитку багатьох психічних про­цесів (сприйняття, пам'яті, репродуктивної уяви). Враховую­чи це, другу групу занять доцільно використовувати, починаю­чи з середнього дошкільного віку. Останні два види занять дос­тупні лише старшим дошкільникам.

Навчання творчої розповіді на основі уяви передбачає п'ять видів занять, а саме:

На відміну від традиційно існуючого в дошкільній лінгводидактиці твердження про неможливість навчання творчої роз­повіді дітей молодшого дошкільного віку, результати дослід­жень Н. Гавриш та Л. Шадріної, присвячених розвитку зв'яз­ного мовлення молодших дошкільників, підтверджують оптимальність саме цього періоду як початкового для навчання.