1.6. Організація професійно-мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми

Педагогічне спілкування є вагомим чинником становлен­ня особистості дитини (комплексів потреб, інтересів, рис ха­рактеру, системи уявлень, знань, дій). Спеціалізоване спілку­вання вихователя з дітьми виступає комунікативним чинником їхнього мовленнєвого розвитку, основними функціями якого є: 1) входження в контакт з дитиною, залучення її до мовленнєво­го спілкування з довкіллям; 2) налагодження практичної взає­модії з дітьми; 3) створення оптимального розвивального мов­леннєвого середовища; 4) стимулювання комунікативної актив­ності дітей; 5) підтримка позитивної атмосфери спілкування, орієнтація дитини на правильність її мовленнєвих дій. До професійного спілкування вихователя, орієнтованого на розви­ток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей, висуваються як за­гальні (мотивація, стиль, функції), так і спеціальні вимоги, що визначають його специфіку, якісні характеристики мовлення. Розглянемо спеціальні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми.

Гуманізація комунікативних настанов педагога передбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, упо­добань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозумі­ти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставлення до дитячих проблем, запитань і пропозицій.

Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієн­тований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихо­ватель організовує своє спілкування так, щоб задовольнити по­треби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками.

Приклад товариськості й рівноправності, конструк­тивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога. Налагоджуючи дружні стосунки з вихованцями, він віддає перевагу позиції «поруч», взаємодіє з дитиною як із рівноправним партнером. У щоденному спілкуванні педагог відмовляється від категорич­них «не можна», «не слід», «неправильно». Замість цього він радить, пропонує, наводить зразки ефективної мовленнєвої взає­модії з навколишніми.

Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічність мовлен­ня педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв'язання комунікативної про­блеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитан­ня. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню пе­дагога. Добір оптантивних, тобто побажальних мовленнєвих форм (порада, пропозиція, запрошення, непряма вимога) сприяє емоційній розкутості дітей, створенню позитивної атмосфери для формування мовленнєвих висловлювань у дітей.

Дотримання професійної та мовленнєвої етики. Спілкуван­ня вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Він,не повинен «ображатися на дітей», виявляти гнів, у будь-якій ситуації діяти за правилом «Нічого не говорити з того, чого не можна було б залишити назавжди в душі дитини». Дотри­мання мовленнєвого етикету є невід'ємною складовою профес­ійної етики. Це - ввічливість, тактовність, стриманість у різно­манітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також ви­раження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною.

Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної ат­мосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленнєвої взаємодії з дошкільниками. Діти вступають у кон­такт з дорослими за умови виникнення емоційної прихильності до них, інакше вони не виявлятимуть ініціативи під час спілку­вання, не відповідатимуть на їхні запитання.

Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми. Втілення цього принципу пе­редбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного пе­дагогічного результату. Це залежить від правильного цілепокладання, прогнозування наслідків впливу, добору індивідуальних способів і засобів реалізації цілей стосовно кожної дитини.

Врахування індивідуальних особливостей і ситуативного стану дитини у процесі мовленнєвої взаємодії. Перш ніж роз­почати спілкування, педагог має з'ясувати психологічний стан дитини, її бажання спілкуватися у цей момент, щоб «діяти в єдиному з нею емоційно-чуттєвому діапазоні» (І. Бех). Щоб вик­ликати у дитини мовленнєву реакцію, педагогу потрібно індивідуалізовувати своє спілкування.

Мовленнєвий супровід предметно-практичної взаємодії з дітьми, використання прийомів активного слухання і зворот­ного зв'язку в процесі спілкування. Реалізація цього принципу залежить від створення вихователем розвивального мовлен­нєвого середовища, з якого дитина залучатиме потрібні їй мов­леннєві зразки. Педагог супроводжує мовленням свої дії і дії дітей, називає, описує, порівнює предмети, явища, використо­вує різні способи для досягнення мовленнєвої взаємодії. Засто­совуючи спеціальні прийоми, він підтримує дитину в різних комунікативних і навчально-мовленнєвих ситуаціях.

Врахування вихователем вікових особливостей дітей, рівнів розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, навчаль­них завдань розвитку мовлення при виборі способів спілку­вання, планування і побудови власного мовлення. У своєму мовленні вихователь використовує все розмаїття мовних засобів, етикетних формул, способів розв'язання різноманітних кому­нікативних завдань. Залежно від індивідуальних особливостей дитини, навчально-методичних вимог він по-різному формулює запитання, мовленнєво стимулює до спільної розмови або наво­дить розгорнутий зразок мовленнєвого висловлювання, змінює форму, обсяг, якісні характеристики свого мовлення.

Вирішення завдань розвитку мовлення, діяльності мовлен­нєвого спілкування у процесі організації різних видів дитячої діяльності потребує від вихователя виконання мовленнєвих зав­дань, збагачення словника дітей словами, поняттями, що по­значають типові дії, ситуації, знаряддя, необхідні для виконан­ня певного виду діяльності. Особливу увагу він приділяє орган­ізації мовленнєвої взаємодії між дітьми.

Втілення у педагогічне спілкування традицій українсько­го родинного спілкування з дітьми і мовленнєвого етикету, збагачення професійного мовлення кращими зразками усної народної творчості. Родинному спілкуванню українців, націо­нальним способам повчання і навчання притаманні пестливість, емоційність, образність і мовленнєвий супровід спільних з ди­тиною дій. Збагачення професійного мовлення українськими прислів'ями, приказками, фразеологічними зворотами дає мож­ливість із властивою українському народові влучністю, образн­істю оцінювати певну педагогічну ситуацію, виражати педаго­гічно доцільні почуття.

Вплив власного стилю мовленнєвого спілкування вихова­теля на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей. Контроль за якістю педагогічного мовлення. Уміння вихова­теля оперативно відстежувати свої комунікативні й комунікативно-навчальні дії з наступним їх коригуванням є важливою умовою мовленнєвого розвитку дітей. Педагогічна рефлексія сприяє розумінню того, що певні негаразди у мовленнєвому спілкуванні дітей можуть бути пов'язані з тим, як спілкується педагог, які мовленнєві помилки допускає.