Методи і прийоми роботи над смислом слова.

Розкрит­тя смислового багатства слова відіграє важливу роль у процесі формування точності слововживання. Значення слова найпов­ніше розкривається у його сполученні з іншими словами. По­казником того, що слово справді ввійшло в активний словник, є вироблення вміння правильно вживати його за смислом. Дослід­ники підкреслюють, що процес розширення словникового за­пасу дитини гальмується, якщо не розкривати умови лексич­ної сполучуваності. Об'єднуючи слова у словосполучення, діти утворюють контекст, у якому одне й те саме слово має різні зна­чення. Під час навчання дітей потрібно застосовувати такі зав­дання, які ставлять дитину перед необхідністю вибору найточ­нішого слова, формують уміння його правильного вживання.

Знайомство з арсеналом методичних способів формування словника, поданих у різних посібниках, дало можливість оці­нити величезний внесок Є. Тихеєвої. Запропоновані нею мето­ди і прийоми розвитку смислової сторони мовлення у пізніших роботах лише уточнювалися, доопрацьовувалися методистами й дослідниками. Найпоширенішими прийомами автор вважає такі лексичні вправи: добір епітетів до предмета — передбачає називання предмета, об'єкта, наприклад, до слова собака старші дошкільники добирають епітети: великий—маленький, кудла­тий, розумний, кусючий, злий—добрий, старий—молодий, весе­лий; визначення предмета (об'єкта) за епітетами. Вихователь пропонує дітям відгадати об'єкт за такою характеристикою: зелена, кучерява, струнка, білокора, духмяна. Діти відгадують — береза. У складанні таких загадок беруть участь і самі діти, добираючи слова, що визначають предмет (об'єкт), дію (дієсло­ва). Вітер що робить? (Завиває, пил здіймає, листя зриває, вітри­ла надуває, крутить колеса млина, освіжає, хмари ганяє.) Що робить кінь? собака? курка? Добір слів, що визначають дії, на­зви предметів, наприклад: на небі сяє, землю зігріває, темряву розганяє, освітлює. Що це? (Сонце.) Аналогічно діти добира­ють до поданого слова назви дій відповідних слів - об'єктів дії: хто і що плаває? хто і що гріє? хто і що літає?; добір обставин: вчитися можна як? - добре, наполегливо, старанно, успішно, довго, багато та ін.

На думку Є. Тихеєвої, значну увагу слід приділяти смисло­вим відтінкам слів, наприклад, будинок, дім, домище; крихітний, невеликий, маленький; великий, величезний. Дітям пропо­нують скласти з цими словами речення.

Дидактична розповідь дитини передбачає вставляння про­пущених слів, вживання дітьми різних частин мови. Вихователь проговорює речення, в якому відсутні окремі частини, заохочує дітей закінчити його; діти вставляють підмет, присудок, пояс­нювальні слова тощо. Наприклад: «На порозі сиділа і жалібно нявчала... (хто?). Кішка сиділа перед мискою з молоком і жадіб­но... (що робила?). Кішка спіймала в саду... (кого?). Хутро у кішки... (яке?), кігті... (які?). Кішка лежала з кошенятами... (де?). Кошенята грали м'ячем... (як?). Двірник узяв віник, він буде... (що робити?). Прийшов листоноша, він приніс... (що?)».

Потім речення складають самі діти, а закінчує керівник. «Ми зараз будемо ліпити, треба принести... . Я чергова. Мені потрібно витерти пил, де наша... ? Лісоруби поїхали в ліс і взяли з собою...».

Пропонуючи дітям подібні речення, треба добре обміркува­ти їх зміст. Речення не повинно бути дуже простим, але й не занадто складним. Якщо діти усвідомлюють зміст кожної фра­зи, вихователь застосовує наочність, добре знайомі й цікаві пред­мети чи об'єкти. Після таких вправ навіть маленькі діти почи­нають активно працювати на заняттях.

Розглянемо методику формування свідомого ставлення до слова та обговорення з дітьми питань мовою, зрозумілою для дошкільнят. Пропонований матеріал можна використовувати упродовж кількох занять про слово, щоб через гру та лексичні завдання допомогти дітям систематизувати уявлення про мову і мовлення, підвести їх до усвідомлення лексичного значення слів. Розгляне мо конспект заняття.

Вихователь: «Діти, уважно подивіться навкруги. Як багато цікавого можна побачити, а найважливіше - поговорити про це зі своїми друзями чи батьками, розпитати про те, що вам не зро­зуміло, чи розповісти про те, що захопило та схвилювало вас. І все це завдяки чарівнику, ім'я якому Слово.

Уявіть собі, як жили б, працювали, спілкувалися люди, якби не було мови. Чи розуміли б вони один одного? Адже тоді жодна річ, жодна істота, жодне явище не мали б свого імені. І люди просто не змогли б домовитися, зрозуміти один одного.

Слово можна вимовляти й чути, а також написати. Кажемо: « Ма­тусю! Рідненька!» - і відразу на обличчі з'являється посмішка. Чуємо: «Обережно!» - і, сприйнявши цей сигнал, уникаємо небезпеки. Словом можна приголубити, похвалити, ним можна й налякати, образити.

Вимовлене слово не можна побачити, але все, що нас оточує — предмети, явища тощо, — має свою назву. Отже, зручніше сідайте на стільцях або килимку і розпочнемо веселе змагання « Хто назве більше слів? » Уважно подивіться перед собою і назвіть предмети, які ви бачите. Хто назве більше? А тепер підніміть голови і подивіться вгору. Хто побачив більше предметів? Мо­лодці! І найскладніше, пригадайте, які предмети розміщені за вами. Хто назве більше слів, той і переможе.

Словами позначаємо не лише предмети, а й різні дії. Ви самі в цьому переконаєтесь, якщо братимете участь у грі «Слухай команду». За допомогою лічилки потрібно визначити ведучого, який даватиме команди (марширувати, присідати, плескати в долоні, махати руками, ворушити пальчиками, нахиляти голо­ву тощо). Проте виконувати їх потрібно лише тоді, коли веду­чий вживатиме «чарівні» слова на зразок будь ласка. Отже, ува­га! Починаймо.

Весела у нас вийшла гра? Потрібно трохи розім'ятися. Виру­шимо разом із поетами на веселу прогулянку й прилучимося до зимових забав. (Вихователь читає вірш про зиму.) Якими слова­ми можна передати дії дітей? (Кидають, ліплять, піднімають, придивляються, замахуються, качають). А як ви зрозуміли сло­ва: полозками весело креслиться гора! Скажіть про це інакше.

А тепер, діти, створюватимемо «Німе кіно». Кожен по черзі виконуватиме якісь рухи, а решта спробує відгадати, що він робить, і називатиме словами ці дії. Чи зможете ви показати, наприклад, як їсте морозиво, мерзнете на вулиці, тихенько про­чиняєте двері, крадетеся, витираєте рушником голову, дивите­ся на себе в дзеркало, приймаєте гіркі ліки, відганяєте муху?

У королівстві слів є також слова, якими позначають колір, розмір, смак, форму предметів. Ці слова допомагають нам знай­ти серед багатьох предметів саме ті, які нам потрібні, бо вони позначають їх властивості.

Подивіться, яка чудова квітка зображена на малюнку. На­малюйте ще кілька таких квіток. Серединка першої нехай буде жовтого кольору. На її пелюстках слід намалювати або написа­ти слова-назви предметів жовтого кольору. Пригадаймо ці сло­ва, наприклад: кульбабка, сонечко, курча, лимон, яблуко, лис­ток. Жовтими можуть бути ґудзики, очі в кота тощо. Всере­дині другої квітки намалюйте кухлик з медом. Це означає, що на пелюстках потрібно намалювати або написати «солодкі» сло­ва. Хто більше назве їх? А на пелюстках третьої квітки слід на­писати тільки ті слова, що позначають великі за розміром пред­мети або істоти. А ось четверта - для назв легких предметів. Усі слова дуже важливі. Наприклад, як би ви пояснили продавцеві крамниці, яку саме машину чи ляльку хочете мати - велику чи малу, червону чи синю, пластмасову чи металеву, якщо не було б потрібних слів.

Лексична робота, яку проводить вихователь, спрямована пе­редусім на систематизацію знань дітей і паралельне впорядку­вання лексичного поля навколо окремого слова, що сприяє сис­темному збагаченню словника дітей. Так, лексичні ігри на добір слів до заданого слова, за смислом та, навпаки, добір потрібного слова за названими словами спрямовані на реалізацію саме та­ких завдань. Наприклад, вихователь називає предмет, а діти виз­начають його складові частини: потяг — паровоз, платформи, ва­гони; дерево - стовбур, гілки, сучки, листя, бруньки та ін. Або вихователь ставить перед дітьми завдання: за частинами визна­чити ціле, наприклад: циферблат, стрілки, маятник. Що це? Або: три поверхи, стіни, фундамент, під'їзди, двері, вікна. Що це?

Лексичний розвиток дитини відбувається не тільки шля­хом поповнення словникового запасу. В процесі пізнавальної, ігрової діяльності, у спілкуванні з людьми уточнюються уяв­лення дітей про ті чи ті поняття, поглиблюється розуміння ди­тиною значення слів та їх смислових відтінків. Значна роль у цьому процесі належить спеціально організованій лексичній роботі. Так, готуючись до заняття, педагог виокремлює ключові поняття, навколо яких розгортатиметься пізнавальна діяльність дітей, спрямовує їхню увагу на осмислення значення цих слів, формує відповідне лексичне поле. Діти навчаються точності й доречності слововживання, оскільки більшість значимих слів у нашій мові полісемічні. Наприклад, вихователь розпочинає мовленнєве заняття, мета якого — складання сюжетної розповіді за серією сюжетних картинок на тему «їжачок малює портрет». Ключовим поняттям є слово портрет. Вихователь насамперед уточнює, як діти усвідомлюють значення цього слова.

Вихователь: «Ви чули слово портрет? Де? Пригадайте, хто його говорив? Що такс портрет? »

Діти: «Це людина; голова; хтось малює людину; коли нама­льоване обличчя».

Вихователь: «Отже, портрет - це зображення тільки облич­чя, голови (інтонаційно підкреслює останнє слово)». Вислухав­ши уточнення, що на портреті може бути зображення людини у повний зріст, у різних положеннях, чи в русі, педагог уточнює: «Ви стверджуєте, що на портреті зображують лише людину?» Діти уточнюють, що на портретах, можуть бути зображені тва­рини й птахи, яких не лише малюють, а й фотографують.

Отже, поступово за допомогою вихователя діти самостійно можуть сформулювати, що таке портрет - це така картина чи фотографія, на якій основним є зображення обличчя будь-кого. Потім він підводить дітей до висновку, що при уважному роз­гляданні портрета можна багато чого дізнатися про того, хто на ньому зображений. Спрямовуючи увагу дітей запитаннями, педагог допомагає їм виділити характерні риси героя портрета.

Вихователь розповідає: «На портреті - їжачок. Придивіть­ся уважно до нього. Це молодий чи старий їжачок, як ви це зро­зуміли? Зверніть увагу на те, що він тримає в лапках. Що мож­на про нього ще сказати? Отже, який він? Який, на вашу дум­ку, в нього характер? Як це відобразив художник? Уявіть, що художник намалював ваш портрет. Про що головне розповів би цей портрет про вас? »

Як бачимо, лексична робота у другій частині заняття дає змо­гу дітям виокремити та усвідомити найістотніше в ключовому понятті, сприяє формуванню необхідного словникового запасу, на основі якого дитина побудує свою розповідь за серією картин.

Методика ознайомлення дітей з багатозначними слова­ми, синонімами й антонімами.

На початковому етапі навчан­ня вихователь звертає увагу дітей на слова, які звучать однаково, але позначають зовсім різні предмети, дії - це багатозначні сло­ва. Діти знайомляться з багатозначними словами, що висловлю­ють конкретні поняття (ручка, ніжка, хвіст (хвостик), ніс, шапка тощо), знайомі дії (терти, ходити, бити, летіти). Усві­домлення явища багатозначності відбувається в ігровій формі. Наприклад, педагог може запропонувати дітям гру «Розвідни­ки» , суть якої полягає в тому, щоб знайти в кімнаті предмети, що називаються словом ручка. Найкращий розвідник той, хто знай­де найбільше таких предметів. Потім вихователь пропонує дітям виділити функціональні особливості кожного з цих предметів, скласти з ними словосполучення, речення: шкільна ручка, руч­ка кошика, ручка портфеля, ручка у ляльки, міцна рука, дверна ручка, тримати чайника за ручку, тепла мамина рука. На за­няттях доречно також використовувати загадки, в яких ідеться про різні значення багатозначного слова. Розглянемо це на при­кладі роботи з багатозначним словом хвостик.

Вихователь на дошці розміщує малюнки-підказки і пропо­нує дітям відгадати загадки: «Хвіст гачком, ніс п'ятачком», «Хвіст, як ниточка, а сама, як хвірточка, а очі, як намистин­ки», «Кінь сталевий, хвіст лляний». Потім пропонує пригада­ти, що ще позначають словом хвіст (зачіску дівчинки, листя моркви, кінець черги, останні вагони потягу) і намалювати різні його значення. До кожного малюнка діти добирають: словоспо­лучення, складають речення.

На наступному етапі обсяг багатозначних слів та омонімів, з якими педагог знайомить дітей, поширюється з уведенням нових слів, яким позначаються конкретні поняття (ключ, кри­ло, хата, вухо, коса), з уведенням інших частин мови: дієслів (лити, бігти, бити, нести) прикметників (золотий, зелений, солодкий, великий), прислівників (легко). На цьому етапі діти ознайомлюються також з іншими властивостями полісемії, вчаться добирати слова, враховуючи принцип їх лексичної спо­лучуваності. Наприклад, словом ніс називаємо ніс людини, пта­ха, слона, поросяти, чайника, лійки, моркви. Проте в кожному окремому випадку існує й інша назва: п'ятачок, хобот, лійка, кінчик, дзьоб. Важливо, щоб діти навчилися розуміти різні зна­чення слів й доречно застосовували їх у власних висловлюван­нях. Проілюструємо сказане записом фрагмента роботи зі сло­вом ходити. Вихователь демонструє дітям не тільки різноманітні значення дієслова ходити, а й його смислові відтінки: крокува­ти, марширувати, тупати, брести, плентатись.

Вихователь звертається до дітей: «Діти, давайте пограємо у гру «Покажи слово». Я буду називати слова, а ви рухами пока­зуватимете дії, які вони позначають. Наприклад, як крокує малюк, марширує солдат, тупотить лоша, бреде ведмідь, плен­тається старий дідусь. Відгадайте загадку і скажіть, про кого так говорять: «По доріжці іде, ліс на спинці несе». (їжачок). Як ще можна назвати їжачка?

Крокувати, марширувати, тупотіти, плентатись, - як ще можна сказати про це одним словом? — Іти. Чому одне слово у різних випадках має різні значення?

Що ще можна назвати словом іде? (Дощ, сніг, час, фільм.) (Потім вихователь пропонує дітям відобразити на малюнку сло­восполучення іде зима, іде дощ, іде поїзд).

Діти, як ви розумієте вислів прийшла зима? Чи можна сказа­ти про сніг або дощ - крокує, бреде, тупотить? Як сказати кра­ще? (Дощик — ллє, мрячить; сніг — кружляє, летить, падає; зима - прийшла, настала.) Про час також говорять, що він іде. У леда­чого час іде дуже повільно, бо йому нічого робити, а для дітей, які захоплені цікавими справами, день проходить непомітно».

Ефективним є також прийом командного змагання. Вихо­ватель пропонує дітям об'єднатися в команди. Кожна команда на великому аркуші паперу малює все, що можна назвати, на­приклад, словами хата, будинок. Після виконання завдання діти порівнюють свої малюнки, називаючи інші значення слів: хатка, будинок, дім. Щоб допомогти дітям пригадати значення цих слів, вихователь використовує загадки.

Без вікон, без дверей

Повна хата людей.

( Огірок )

Маленькі будиночки по місту біжать.

Хлопчики й дівчатка в будиночках сидять.

(Автобуси )

Невисокі дві хатинки,

В них м'які і теплі стінки.

По п'ять братиків малих

Проживає в хатках тих.

(Рукавички )

Біжить рудувата вона по землі,

Із гілки на гілку стрибає,

Ладненько складає горішки в дуплі

Очиці хитресенькі має.

( Білка )

Вихователь пропонує дітям пригадати, як називають хатку в казках (палац, теремок, хатинка); що ще називають словами хата, домівка; як потрібно берегти не тільки власну домівку, а й чужі хатки - звірів, птахів чи комах, щоб усім добре жилося на Землі.

Ігрові вправи полегшують процес ознайомлення дітей з ба­гатозначними словами й омонімами. Так, знайомлячи дітей зі значенням багатозначного слова солодкий, вихователь на почат­ку пропонує дітям пригадати, хто з улюблених казкових персо­нажів найбільше полюбляє солодощі, уточнює, що означають слова ласунчик, солодкоїжка. Потім педагог проводить гру з фішками «Солодощі»: діти по черзі виймають із кошика фішки, називаючи при цьому «солодкі» слова цукор, цукерки, печиво, солодка вата, тістечко, торт, варення, мед, узвар тощо.

У старшому дошкільному віці робота з багатозначними сло­вами ускладнюється, оскільки дітей знайомлять не лише з пря­мим, а й переносним значенням багатозначних слів: солодкий, тобто лагідний; золоте серце — дуже добрий.

У цей період у лексиці дітей з'являються слова не тільки конкретного змісту (чистий, добрий, цілий; сісти, впасти, тек­ти, колоти, рости; сорочка, стрічка, голка тощо). Діти почина­ють поступово використовувати їх у самостійних зв'язних вис­ловлюваннях, складають невеличкі розповіді, казки, передаю­чи різноманітні образи, значення багатозначних слів. У мов­лення дітей вихователі вводять більше слів з переносним зна­ченням. Для цього використовують невеликі за розміром вірші та інші художні твори. Наприклад, вірш А. Качана «Дві кач­ки» дає дітям змогу усвідомити різні значення слова качка — птах і хитавиця.

Запитав мене моряк

Чи боюсь я качки...

Я на дядька моряка

Гордо так дивлюся: -

Та я навіть гусака

Зовсім не боюся!

На кожному етапі навчання доцільно використовувати фоль­клорні й літературні твори для ознайомлення дітей із багато­значними словами. Отже, вихователям можна рекомендувати добирати такий матеріал самостійно.

Методика лексичної роботи в процесі ознайомлення з художнім словом. Специфіка лексичної роботи визначається насамперед жанром і тематикою художніх творів, а також рівнем підготовленості дітей до художньо-естетичного сприймання. На заняттях з художнього читання і розповідання лексична робота може плануватись і здійснюватися на початку заняття. Перед заняттям вихователь ознайомлюється з текстом і виділяє нові, складні для розуміння слова, які, на його думку, є важливими для правильного сприйняття й усвідомлення дітьми змісту, ідеї твору. Потім він або пояснює значення нового слова, або супро­воджує пояснення демонстрацією предмета чи його зображен­ня. Це особливо важливо тоді, коли у дітей незначний літера­турний досвід.

У старшому дошкільному віці зміст, ідея літературного тво­ру ускладнюються. Отже, перед вихователем постає завдання підвести дітей до їх усвідомлення. Тому основну увагу він зосе­реджує на значенні ключових слів. Наприклад, перед читан­ням оповідання М. Носова «Живий капелюх» вихователь обго­ворює з дітьми поняття страх, безглуздий страх і пропонує їм жестами, позою відобразити страх і безглуздий страх. І тільки потім, після прочитання історії про хлопчиків, які не змогли подолати свій страх, дає вказівку визначити, чи вмотивований то був страх, чи безглуздий.

Словникова робота може відбуватись і під час читання та розповідання літературного твору. Так, попереднє ознайомлен­ня педагога з текстом дає змогу виділити 3—4 слова, що роблять незрозумілим зміст прослуханого. До цієї категорії належать передусім застарілі слова, архаїзми. Щоб не порушувати цілісність сприйняття твору, доцільно застосовувати лише прийом синонімічної заміни. Тому після промовляння незро­зумілого слова вихователь, без додаткових пояснень, одразу на­зиває слово-синонім, що більш зрозуміле дітям.

Основну словникову роботу (уточнення значень слів, акти­візацію словникового запасу) планують і проводять після чи­тання чи розповідання літературного твору, під час бесіди за змістом. Починаючи із середньої групи, крім запитань за змістом тексту бажано використовувати запитання щодо його форми, засобів образності, виразності. Вихователь з'ясовує у дітей, як вони зрозуміли той чи той вислів. Із метою створення більш повного, яскравого образу він пропонує дітям скласти характеристику персонажів, використовуючи означення, епі­тети, порівняння. Доцільно застосовувати лексико-граматичні вправи на добір синонімів, антонімів, образних слів, виразів до заданого слова і, навпаки, за названими характеристиками виз­начати персонажі.

Лексичну роботу на матеріалі поетичних текстів вихователь організовує інакше. Художні словесні образи дитина зрозуміє лише тоді, коли вона матиме нагоду наочно сприймати їх. На­приклад, напередодні заняття вихователь на прогулянці може звернути увагу дітей на те природне явище, про яке вони слуха­тимуть ліричний вірш пізніше. А на занятті, щоб оживити в уяві дітей яскраві образи, педагог пропонує пригадати пережиті раніше моменти милування природою.

Формування лексичної компетентності передбачає збага­чення словника дітей образними виразами, взятими з художніх текстів, — приказками, фразеологічними зворотами, метафора­ми, епітетами, порівняннями; навчити розрізняти пряме й пе­реносне значення слів та словосполучень, їх узагальнювальний зміст. Метафоричність та експресивність, притаманні фразео­логізмам, приказкам, прислів'ям, роблять мову не лише яскра­вішою, живішою, а й виховують у малюків любов до краси ук­раїнської мови, сприяють формуванню громадянських почуттів.

Вихователь знайомить дітей з фразеологізмами, привертає увагу до незвичайних висловів, допомагає осмислити їх значен­ня, готує до сприймання й усвідомлення складних поетичних образів літературних і фольклорних творів. Враховуючи мовлен­нєвий досвід дітей, і те, що в розумовому мовленні вони зустрі­чаються з російськими та українськими фразеологізмами, ви­хователь повинен проводити цю роботу паралельно як рідною, так і іншою мовою. У цьому разі педагог застосовує тематичний принцип добору фразеологізмів, приказок і прислів'їв до ху­дожніх текстів, мовленнєвих занять, мовних ситуацій, адже найважливішою ціннісною їх характеристикою є доцільність використання.

Програма «Мовленнєвий компонент дошкільної освіти», розроблена А. Богуш, орієнтує вже в молодшій групі збагачува­ти словник дітей фразеологізмами (про вовка промовка; не все коту масниця; як мед, так і ложкою; губи квасити; губу прику­сити; губи копилити; вуха розпустити; за вуха не відтягнеш), прислів'ями та приказками (добре роби, добре і буде; аби день до вечора; хочеш їсти калачі, то не лежи на печі; у страху очі великі; ні живий ні мертвий; правди не сховаєш; крутитися як дзиґа).

Ця робота продовжується і в середній групі. До активного словника дітей вводять прислів'я, приказки (сонце світить, а не гріє; без вітру і трава не шелестить; полохлива ворона і куща боїться; що сіре, то й вовк; не радій чужому горю), фразеологічні звороти (рота роззявити; ґав ловити; триматися руками і нога­ми; різати вухо; п'яте колесо до воза; пальці облизувати; і риби наловити, і ніг не замочити).

У старшій групі перед вихователями стоять такі завдання: «Стимулювати та активізувати вживання дітьми образних ви­разів, засвоєних у попередніх групах. Продовжувати збагачу­вати словник прислів'ями, приказками (з добрими людьми зав­жди згоди можна знайти; я з тобою - як риба з водою; з добрим дружись, а лихих стережись; без верби і калини нема України; хліб-сіль їж, а правду ріж; от вам Лука: рукавиці в кишені, а він їх шука; стукотить, гуркотить, комар з неба летить), фразеоло­гічними зворотами (ґедзь укусив; гладити по голівці; волосся на голові піднімається; вітру в полі шукай; бігти, не відчуваю­чи ніг; кішка пробігла; кінці у воду)».

У старшому дошкільному віці активний словник дітей по­повнюється новими фразеологізмами, прислів'ями та приказ­ками. Вихователі намагаються активізувати вживання образ­них виразів, засвоєних у попередніх групах, дітей навчають усвідомлювати значення та вживання фразеологізмів, прика­зок, прислів'їв (двічі літа не буває; бігти, не відчуваючи ніг; болотом закидати; брудними руками; тримати язика за зубами; і пальцем не кивнути; сам собі пан; рукою подати; наче кіт на­плакав; мов муха в окропі; наче й не було; як на голках; що посієш, те й пожнеш; що вранці не зробиш, того ввечері не здо­женеш; усіх би перегнав, та бігти боюсь).

Програмні завдання свідчать, що дітей протягом дошкіль­ного віку знайомлять із прислів'ями та приказками не тільки прямого значення, наприклад, «З добрими людьми завжди зго­ди можна дійти», а й переносного — «Стукотить, гуркотить, ко­мар з дуба летить». Усвідомлення значення фразеологічних зво­ротів, прислів'їв та приказок допомагає малюкам практично опанувати такими мовними явищами, як полісемія, синоніми, антоніми; знайти місце незвичайних висловлювань у певній лексичній групі.

Під час навчання використовують прийоми відшукування потрібних висловів у літературному тексті та їх художній аналіз. Наприклад, вихователь звертається до дітей: «У казці про зайчика, коли він тікав від вовка, розповідається, що він біг, не відчуваючи ніг. Як ви це зрозуміли? Як він біг?» Важли­вим прийомом є добір до фразеологічного виразу синонімів, що допомагає дитині краще зрозуміти лексичне значення слово­сполучення, знайти місце цього виразу в певній лексичній групі. Розглянемо приклад з використанням вправи «Скажи інакше». Розповідаючи про дівчинку, вихователь застосував фразеологічний зворот закопилила губи. Уточнюючи у дітей, як вони зрозуміли його значення, він запропонував: «Спробуйте підібрати інше слово, яке вказувало б на настрій дівчинки, її стан (вона образилась, їй прикро, зіпсувався настрій)».

Фразеологічні звороти, складні для сприйняття та усвідом­лення малюками, вихователь може включати до спеціальних пояснювальних текстів, у яких значення виразу стає більш зро­зумілим. Наприклад, щоб краще пояснити фразеологізм «гав ловити», педагог розповідає дітям історію: «У дитячому садку діти вирізали паперових метеликів. Вихователь пояснювала, як потрібно складати папір, як повертати ножиці. Петрик слухав неуважно, весь час дививсь у вікно, ловив ґав, нічогісінько не бачив і не чув з того, про що говорила Марія Іванівна. От і вийш­ли у дітей метелики гарні, легкі, наче квіточки, а в Петрика — не метелик, а ґава якась». Після розповіді педагог уточнює у дітей, що значить «ловити ґав», про що або про кого так гово­рять, узагальнює відповіді: «Так говорять про неуважних, хто не чує головного, а відволікається на різні дрібниці».

Неабияку роль у процесі ознайомлення дітей із художнім словом відіграє педагог, який у своєму активному словнику має багато яскравих образних виразів, у тому числі й фразеологізмів, доречно застосовує їх у повсякденному житті, виділяє такі вис­ловлювання в мовленні дошкільнят, допомагає їм оцінити точність, доцільність, образність словосполучення, стимулює бажання висловлювати власні думки.

Робота з фразеологічними зворотами, прислів'ями та при­казками, з одного боку, поглиблює сприймання образного змісту, художньої форми літературного твору, з другого - реа­лізує можливості збагачення образного мовлення дітей. Важ­ливо навчити малюків чути не тільки те, про що розповідають або читають, а й те, як і якими мовними засобами цей зміст пе­редається, а також навчити помічати й відтворювати засоби ху­дожньої виразності. Перед читанням літературного твору діти отримують вказівку: помітити і запам'ятати (незвичайні, каз­кові висловлювання, образні вирази та ін.) в поетичному тексті. Спеціальні запитання допомагають їм зрозуміти зображуваль­но-виражальні засоби мови твору. Лексична робота органічно вплітається в літературні заняття, оскільки поетичні твори своєю образною мовою виховують у дітей почуття прекрасного, викликають бажання запам'ятовувати вірші й читати їх напам'­ять, а також збагачують словник дітей яскравими образними виразами, епітетами, метафорами.

Як зазначалося вище,у процесі лексичної роботи викорис­товується тематичний принцип добору фразеологізмів, при­слів'їв і приказок, що дає можливість зробити образні вислов­лювання більш наочними для дітей, усвідомити їх значення завдяки доречному використанню в тексті. Художній аналіз тво­ру, що передує читанню або розповіданню, використовується для оцінки вчинків героїв, розуміння основної ідеї або назви оповідання, казки. Наприклад, після розповіді української казки «Дідова дочка і бабина дочка» вихователь запитує у дітей: «Про кого в казці кажемо: «Ані за холодну воду не бралася»? (Про бабину дочку.) Про кого кажуть: «Працювала, не покладаючи рук»? (Про дідову дочку.) Далі вихователь пропонує пояс­нити на матеріалі казки значення прислів'я «Яке частування, таке й дякування », допомагає побудувати зв'язну аргументова­ну відповідь.

Ефективним є й такий прийом навчання, як художній аналіз прислів'їв, та приказок. Вихователь пояснює етимоло­гію вислову, якщо це доступно розумінню дітей і співвідносить­ся із заняттям або життєвою ситуацією. Добір фразеологізмів приказок і прислів'їв до сюжетного малюнка поглиблює сприй­няття зображення, усвідомлення змісту, дає змогу дитині зіста­вити малюнок зі змістом словесного виразу.

Старші дошкільники вже можуть складати невеликі за об­сягом оповідання, казки. Вони пригадують історії, що трапи­лися з ними і які відповідали б змісту фразеологізму, прислів'я чи приказки. Наприклад, вихователь пропонує дітям: «Скла­діть невеличку казку, в якій можна було б сказати.., або прига­дайте випадок, до якого підійшло б таке прислів'я...».

На наступних етапах навчання, коли мовний досвід дітей збагатиться, розшириться запас образних висловлювань, фра­зеологізмів, прислів'їв, коли у дошкільнят сформується потре­ба у наданні своїм висловлюванням яскравості, точності, ви­разності, вихователь може використати такі вправи: «Я почну, а ви продовжіть», «Хто скаже інакше?», «хто знає більше прислів'їв?» Крім того, педагог пропонує дітям вправу на добір приказок відповідно до назви, змісту казки чи оповідання («Вгадай, про кого йдеться у казці (приказці) тощо)». Вихова­тель називає приказку або фразеологізм, що характеризує ко­гось із казкових героїв, а діти мають відгадати, про кого йдеть­ся. Наприклад, про кого можна так сказати: «Тільки й діла зро­била, що рукава закотила», «Стук-грюк, аби з рук» або «Робота у руках горить », « Його й муха крилом вб'є ».

У процесі роботи з розвитку образного мовлення доречно застосовувати образотворчу діяльність. Дітям можна запропо­нувати зобразити на малюнку, як вони зрозуміли зміст фразео­логізму, прислів'я, приказки, а потім дати відповідь на запи­тання: «Коли доцільно використовувати цей вислів?» Педагог стимулює дітей до пошуку найкращого варіанта відповіді: «Мишко сів на санчата і помчав з гори. Як ще можна сказати про те, як він їхав з гори?»

Використання лексичної вправи «Помилка» дає змогу ви­хователеві простежити, на якому рівні усвідомлення значення образного висловлювання перебувають діти. Він свідомо робить помилку в метафорі, фразеологізмі, прислів'ї чи приказці і спо­нукає дітей знайти неточність у своєму висловлюванні, випра­вити помилку, дати вдалішу відповідь. Наприклад: «Одна дівчинка розповідала мені, що одного разу вона так зраділа, що навіть губи закопилила. Як ви вважаєте, чи можна так сказати? Послухайте ще речення, які склали діти. Хлопчик так злякав­ся, що в нього аж волосся на спині піднялося. Петрик був веред­ливий, любив, щоб тільки його гладили по шиї. Чи правильні ці вирази? Як потрібно сказати?»

Старших дошкільнят поступово підводять до усвідомлення узагальнювального значення прислів'їв та приказок, демонст­рують прислів'я повчального характеру, які буквально переда­ють значення: «Без діла слабшає сила; сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай; хто дбає, той і має». Крім того, педагог оз­найомлює дітей із прислів'ями, які мають переносне значення: «Жартуй, глечику, доки не луснув»; «мухи коня з'їли, а вовк їм лише допомагав». Дошкільнятам важко усвідомити переносне значення висловлювань, оскільки вони сприймають їх як зви­чайні слова та словосполучення. Водночас, як показують резуль­тати численних досліджень, діти дошкільного віку під впли­вом цілеспрямованого навчання, здатні зрозуміти переносне й узагальнювальне значення образних висловів; вони починають відчувати відтінки слів, У них формується чуття міри щодо пра­вильного застосування образної лексики в самостійних вислов­люваннях.

Щоб навчити дітей адекватно використовувати фразеологі­зми й приказки, важливо допомогти їм осмислити цілісність фразеологічного виразу, його неподільність та узагальнюваль­не значення. Тому пояснення слід давати в доступній формі: «Є багато слів, якими називаємо різні речі - стіл,рука, ніс, вухо. Є слова, якими називаємо дії - ходити, носити, різати. Проте якщо поєднати такі слова у словосполучення, наприклад ріже вухо, то вони матимуть зовсім інше значення: дуже неприємні звуки, слова, які прикро чути. Вам уже знайомі такі вирази: ґав ловити - бути неуважним; за вуха витягати — рятувати

когось, допомагати; шукати вітру в полі — марно гаяти час. Якщо вам зустрінуться подібні вислови, подумайте, що вони можуть означати». Важливо не тільки пояснити дітям значен­ня виразів, а й з'ясувати їх походження. Наприклад, вираз не все коту масниця означає, що не завжди так буде. А говорять так ось чому. Наприкінці зими є свято - масляний тиждень, упродовж якого їдять багато смачної їжі: млинці, сметану, сир, масло. Після цього свята починається Великий піст. Тому й ка­жуть: «Не все коту масниця».

На заняттях доцільно використовувати вірші, в яких яск­раво виявляється значення фразеологічного виразу:

Наказала мені мама: — Тримай язик за зубами... Але ж всі те добре знають: В мене зубки випадають. То хіба ж я можу, мамо, Тримати язик за зубами.

Процес ознайомлення дітей зі значенням фразеологізмів, значенням прислів'їв і приказок розпочинається в дошкільно­му віці, тому діти відчувають багато труднощів. Отже, вихова­тель має пам'ятати: кількість і якість засвоєних дитиною об­разних висловів зумовлюються доречністю їх вживання, оск­ільки дитині ці вирази стають зрозумілими із самої ситуації, в якій було вжито складне слово чи вислів.

Практичні завдання для самостійного опрацювання лек­ційного матеріалу.

1. Складіть тематичний словник «Поняття про час» для дітей старшого дошкільного віку та словник-мінімум з тем: «Одяг» - для дітей молодшого дошкільного віку; «Транспорт» — для дітей старшого дошкільного віку.

2. Доберіть лексичний матеріал (загадки, вірші, прислів'я, приказки, образні вислови) для ознайомлення дітей з багато­значними словами бити - б'ють, ніс - носик, хвіст - хвостик; доберіть 10 прислів'їв і приказок, доступних для розуміння дітям дошкільного віку. Підготуйте для кожного коротку роз­повідь, у якій доречним було б вживання цього вислову.

3. Прочитайте подані фразеологізми. Які з них, на ваш по­гляд, доступні дітям дошкільного віку? В яких життєвих ситу­аціях їх можна застосувати? Як ви їх поясните дітям?

Під гарячу руку; ні до чого руки не стоять; на всі руки май­стер; сидіти, склавши руки; стояти з довгою рукою; розводити руками; докласти рук; легкий на руку; як без рук; відбиватися руками й ногами; не з руки; з порожніми руками; швидкий на руку. Як мед так і ложкою; впадати до ока; і сміх, і гріх; і вухом не веде; вовків боятися - в ліс не ходити; каші маслом не зіпсу­єш; не кажи гоп, поки не перескочиш; байдики бити; ловити ґав; мов кіт наплакав; не все коту масниця; кіт їв би рибу, та у воду не хоче; впіймати облизня; сісти в калюжу.

4. Прочитайте тлумачення слів дитиною шести років: ка­жан — це птах, який літає вночі; кішка — ловить мишей; лісник - живе у лісі; кватирка - в ній живуть; склянка - з неї п'ють; сукня - носять дівчата; тролейбус - возить людей у місті; хуст­ка - пов'язують голову; стежинка - це дорога від хати.

Виправте дитяче тлумачення,дайте правильне визначення наведених у табл. 11 слів.

5. Відповідно до особливостей словника дітей кожної віко­вої групи визначте основне завдання словникової роботи. За­повніть табл. 12, порядок завдань позначте римськими цифра­ми (I, II, III) навпроти кожного з позначених арабськими циф­рами в першій колонці завдань.

Таблиця 11

Таблиця 12

6. Прочитайте наведені вислови. Як ви поясните дітям пе­реносне значення цих фраз?

Свіжі сили, золоті руки, золоте серце, кам'яне серце, сер­це грає, очі сміються, золота осінь, срібний іній, сонечко сміється, дощ стукає у віконце, лютий мороз, прокинулося сонечко, біжать хвилі одна за одною, падати від утоми, сонячні зайчики стрибають по стіні, хліб святий, шовкове волосся.

7. Закінчіть дидактичні вправи. Дидактична гра «Назви слово»

Мета: з'ясувати засвоєння дітьми антонімів.

Матеріал: чарівна паличка.

Хід вправи: вихователь називає слово і вказує чарівною па­личкою на дитину, яка має швидко дібрати слово з протилеж­ним значенням.

Доберіть по 10 антонімів з різних частин мови (наприклад, іменники, прикметники, прислівники).

Дидактична гра «Назви частини цілого».

Мета: з'ясувати засвоєння дітьми назв транспорту та його складових частин.

Матеріал: предметні картинки із зображенням різних видів транспорту.

Хід вправи: вихователь показує картинку, за якою дитина має назвати предмет і його складові частини. Наприклад, літак: крила, колеса, корпус, кабіна, салон для пасажирів, пульт управління, прилади, крісла, сходинки, мотор, ремінь.

Назвіть види транспорту: тролейбус, трамвай, автобус, пароплав, метро, вантажна машина, молоковоз, пожежна ма­шина.

Коли і для чого можна використати ці вправи?