Текст 12 Степ

Повернуло на осінь.

Шовкові пасма ковили, немов сріблясте сиве волосся, стелилися степом, мішалися з примерклим жовтим полином. За вітром хвилями ходив рудий, аж червоний, курай. Жовтаво-червоне море з сріблясто-сивим ковиловим шумом тільки й було перед очима.

Не міг ніяк звикнути Тарас до цих нових незвичних кольорів, одноманітності просторів. Таку нудьгу і тугу навівали вони.

У неділю, вийшовши за стіни фортеці, він мимоволі зупинився. Ніби чекав побачити зовсім не те, що відкрилось, бо здавалось, вийде лише за фортецю - і ласкавий затишний краєвид приголубить змучений зір.

Тарас уже вмостився за колючим голим чагарником, як до нього долинули звуки незвичайної мелодії - пісні. Степом їхав на міцному буланому конику казах, тут їх звали киргизами або каймаками.

Пісня незрозумілою ще Тарасові мовою, що співав казах, з такою незвичайною для вуха мелодією, переливами, наближались до Тараса. Про що він співав? Про свою долю? Про цей степ, його домівку? Адже для нього - це його рідна земля, як для Тараса - Дніпро, наддніпрянські гори, земні луки і кучеряві гаї. Для степового вершника ця руда земля, по якій кочує його народ, пасуться отари овець, - така ж мила й рідна.

Пісня лунала ген далеко. Одчайдушні вигуки раптом змінюються трагічними, в них бринить глибока скарга на якусь одвічну несправедливість. І чому? Чого не вистачає вільному синові степів? І знову спокійний широкий рефрен.

І степ немов ожив перед Тарасом, зникла його тоскна одноманітність. Що якби передати на малюнку всі ці переливи під сріблясто-рудавого до червоного і цей погляд молодого казаха, коли він співав свою степову пісню! Який міг би бути цікавий малюнок. (250 слів ).

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)