Текст 8 Душа природи, душа добра

Людина починається з любові. А любов виростає з дитинства.

Чарівне це слово знаємо змалечку, Навчилися вимовляти його з-поміж слів і дорожити ним, як молитвою. Але не пригадуємо тієї частиночки, коли воно вперше засяяло в душі і наповнило її ясною хвилею тепла. Бо чи ж дано запам'ятати ту благодатну мить, коли білими крилами чистоти війнула над нами колискова або перший раз усміхнулася нам мама, коли блиснуло у небі сонце і земля простелилася для першого - найпершого кроку?

Ні, і тиха колисанка, і святий образ мами, і сонце в блакитному небі, і земля - все це дається, як найдорожчий дарунок світу, і приходить у життя непомітно, як являється у всій своїй красі і силі добро і любов.

І все ж таки настає та добра година, коли витворюється велике диво,- на чистих берегах дитинства враз виринає перший знак життя і на увесь вік западає в небеса пам'яті...Така вже дивовина людської долі, що на берегах дитинства найперше запам'ятовуємо не сонце в його сліпучому сяйві, не обшир неба, а дерево біля хати, гілки попри шибки або квітку - чи зросла вона в саду, чи вигаптувана морозом на віконному склі. То земля дарує парость життя, і дитяча душа найчутливіше приймає цю велику таїну росту, обожнює втаємничену душу природи, сама зростає разом з нею.

Любов виростає з дитинства. Виростає з лагідного дотику маминих рук і ласкавого маминого слова, з тихої колискової і веселки в небі, з квітки вишні або яблука під вікном, бо в квітці і дереві так багато добра до людини, що, раз торкнувшись цнотливої дитячої думи, воно впродовж цілого життя зоріє, як неопалима купина. (258 слів)

(Я.Гоян)