1.2.2. Джерела педагогічного краєзнавства

До основних джерел краєзнавства (історичного, географічного, педагогічного, етнографічного, літературного) традиційно відносять:

• краєзнавчу бібліографію;

• картографічні джерела;

• архівні джерела;

• усні джерела (фольклор: казки, легенди, думи, пісні, прислів’я, приказки тощо);

• статистичні джерела;

• спостереження за об’єктами і процесами природи;

• друковані джерела (підручники, довідники, енциклопедії, путівники, карти, журнали, газети тощо);

• пам’ятки історії та культури, пов’язані з історичними подіями в житті краю, розвитком суспільства і держави, а також твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність.

Краєзнавча бібліографія є важливим засобом збирання інформації про літературу. Її завданням є виявлення, облік, характеристика і пропаганда краєзнавчої літератури. Краєзнавча бібліографія досить різноманітна за видом видань, за призначенням і повнотою відбору літератури, за періодичністю випуску і періодом, який охоплюється, за тематикою. Майже в усіх обласних, а також у багатьох міських і районних бібліотеках, крім загальних каталогів, є спеціальні каталоги краєзнавчої літератури.

Картографічні джерела. У краєзнавчих дослідженнях карти виступають як джерелом інформації, так і засобом демонстрації результатів, здобутих іншими способами. Карта виступає як своєрідне джерело знань і є підсумком краєзнавчої роботи.

Офіційні джерела – це державні, історичні, обласні, міські, архіви, музейні фонди, бібліотеки, що є охоронцями багатовікової документальної спадщини як величезного народного надбання.

Усні джерела. Це пам’ятки усної словесної творчості, яка розвивалася упродовж сотен тисячоліть. До усних краєзнавчих джерел слід віднести бесіди, які відбуваються під час зустрічей з людьми.