Техніка мовлення екскурсовода

У роботі екскурсовода має велике значення техніка мовлення: звучність, тембр, висота голосу, темп, вимова, паузи, міміка. Звучність дозволяє донести мову до всіх екскурсантів. Вона спирається на правильний подих, глибоке, часте і контрольоване дихання. На один глибокий вдих можна вимовити лише частину фрази. Для виразного мовлення потрібен частий подих. Не можна вдихати тільки наприкінці фраз, робити це потрібно відповідно до змісту того, що вимовляється. Для цього необхідний контроль подиху під час усієї промови.

Голос кожної людини має певне забарвлення – тембр. Змінити його неможливо, але можна зробити багато чого для його поліпшення. Гарний тембр вимагає довгих занять. У результаті досягається відкрите, повноцінне, ясне звучання з частими варіаціями.

Тембр відіграє важливу роль не тільки як загальне забарвлення голосу, але й при передачі думок і почуттів. Він доводить до слухачів настрій – веселий або меланхолійний, жартівливий або гнівний, доброзичливий або роздратований. Голос екскурсовода змушує екскурсантів сильніше реагувати на почуте.

До поняття «темп» входить швидкість мовлення в цілому, тривалість звучання окремих слів, інтервали і тривалість пауз. Інтенсивність показу об’єктів залежить від швидкості мовлення. І навпаки, квапливість створює враження байдужності до теми екскурсії.

Особливе значення в мовленні екскурсовода мають паузи. Як і лектору, пауза потрібна для забезпечення правильного подиху. Вона дає можливість зміркувати, до якої думки варто перейти далі. Пауза відтіняє найбільш істотні слова і пропозиції. Коротка пауза перед кульмінаційним моментом показу і після нього – ось один зі способів підкреслення значення об’єкта. В екскурсіях містом паузи іноді роблять під час пересування від одного об’єкта до іншого.

Висота звуку дозволяє відрізняти питання від твердження, остаточне і непорушне від обговорюваного і сумнівного, переконаність від невпевненості підкреслює контраст. Оскільки для мовлення важливі не тільки логіка, але й емоції, то модуляція голосу має першочергове значення. Смуток, жалість, ніжні людські почуття, уявлення про величність завжди вимагають менш уривчастої і більш плавної зміни інтонації. Підозра, занепокоєння, погроза можуть бути виражені зниженням голосу. Не можна починати фразу голосно, з високого тону і затихати наприкінці, тому що кінцівка визначає відношення до фрази в цілому. Варто уникати монотонності, занадто низького чи високого тону.