Тема: Квітка – золотий бутон щастя (4)

Розповідь на початку уроку. Зустріти цю легендарну квітку можна на території Кам’яних могил.

Йдеться про чарівну квітку тюльпан. За форму, подібну до чаші або ліхтарику, складеного із яскраво забарвлених пелюсток, на Батьківщині (в Туреччині) їй дали назву «дюльбаш» – чалма, а звідси – слово «тюрбан». Краса тюльпан оспівана багатьма поетами – навіть розкішна троянда може позаздрити.

Багато відомих людей – фараонів, імператорів, королів – безмірно любили цю квітку, влаштовували на її честь бали, свята. А ще люди продавали тюльпани, збагачуючись на їх красі.

Цікаво, що кожен народ ставився до них по-своєму. Німці вбачали у цій квітці бездушну, пусту жінку, яку цікавить тільки розкішне вбрання. Існує навіть прислів̕я про таку горду красуню: чарівна з обличчя, але порожня, як тюльпан.

У Англії до цієї квітки ставляться поетичніше. У казці розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер погойдує малих до самого ранку. Одна господиня вийшла вночі з ліхтарем до власного саду і побачила, що в тюльпанах сплять чарівні малята. Їй це дуже сподобалось. І цієї ж ночі жінка насадила ще більше квітів, аби розмістити в них усіх малюків добрих фей та чарівниць. Світлими місячними ночами вона годинами милувалась, як солодко сплять крихітні створіння. Спочатку феї хвилювались за своїх малюків. Але побачивши, з якою любов’ю жінка ставиться до них, заспокоїлись, і наділили її тюльпани найдивовижнішим забарвленням і чудесним трояндовим запазом. Феї благословили цю жінку – і вона жила щасливо до самої смерті.

У «Кам’яних Могилах» не люди, а природа щедро насадила дикі золотаві тюльпани.

Колись саме в такому золотистому, щільно замкненому бутоні перебувало людське щастя. Ніхто не міг дістатися до нього ні силою, ні хитрощами, ні заклинаннями. Йшли до тієї квітки, як свідчить легенда, і старі й молоді, здорові й каліки; йшли царі з шляхетним почтом і жебраки з ковінькою; йшли багаті марнотратці й бідні трудівники з мозолями на руках. Але все марно щастя не давалось до рук.

Та ось одного разу в степу між кам’яних могил, де росла ця квітка, проходила бідна натомлена жінка. Вела вона за руку свого маленького хлопчика здаля помітила золотавий батончик, про який багато чула. Вона не сподівалася його відкрити, прагнула тільки подивитись на квітку, у якій ховалося щастя. Тихенько, із завмиранням серця наблизилася жінка до тюльпана… Раптом хлопчик, побачивши осяйний бутончик, вирвався з рук і дзвінко сміючись, кинувся до квітки.

І – о диво! Тієї ж миті бутон розкрився…

Те, що непідвладне було ні силі, ні хитрощам, зробив веселий, щасливий. Безтурботний дитячий сміх. Ось де воно, щастя! В нас самих. Треба тільки зуміти знайти його.

Можливо, саме заради такої миті щастя поспішають люди до заповідника «Камя’ні Могили» навесні, де, немов поцілунки сонячних променів, розквітають жовті дикі тюльпани.