Фрагмент уроку

Тема: Григорій Лютий – відомий письменник Запорізького краю.

Мета:

Освітня знайомити з духовними здобутками й художніми відкриттями літератури; сприяти перетворенню духовних цінностей, закарбованих у літературних творах, в індивідуальний досвід учнів; вчити школярів сприймати літературний твір як мистецьке явище, розуміти його художню своєрідність, особливості індивідуального стилю автора, розглядати його в контексті розвитку культури рідного краю.

Розвивальна формувати почуття і мислення школярів, їхню читацьку культуру та творчі здібності, сприяти їхньому індивідуальному самовиявленню; розширювати читацький досвід учнів, прищеплювати критерії для орієнтації на ринку сучасних друкованих видань, вчити самостійно вибирати книжку та спілкуватися з нею.

Виховна виховувати в учнях толерантність до думки письменників рідного краю; формувати вміння бачити контекст літератури і через нього на новому рівні усвідомлювати її національну своєрідність, її здобутки та внесок у розвиток світової культури.

Обладнання: портрет і твори Григорія Лютого, адміністративна карта України.

Хід уроку:

І. Вступне слово.

Учитель зачитує поезію.

Город любимый

(отрывок из поэмы)

180 лет уже назад

На море был заложен славный град

По предписанью графа Воронцова.

Нет в мире лучше города родного.

Родившись на Азовских берегах,

Мы море с детства яхтой бороздили.

И мыслями не каялись в грехах,

Что город наш навеки полюбили.

И если жил на Невских берегах,

И если жил когда-то за границей,

Всегда, Бердянск, ты был в моих мечтах,

Всегда в Бердянск готов лететь я птицей.

Люблю я город детства моего

И юности романтики туманной.

Из наилучших в мире городов

Ты самый лучший и всегда желанный.

И если отойду я в мир иной,

Друзья, ребята, люди, не спешите.

Спешить не надо засыпать землёй,

У моря гроб мой с телом пронесите.

Цей вірш написав А.Л. Смолянинов, відомий бердянський поет.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

Вчитель. Діти, давайте з Вами разом пригадаємо, яких ми знаємо письменників рідного краю? Так Ви маєте рацію це Лариса Коваль, Михайло Буряк, Петро Ребро, Олександр Фоменко, Світлана Оніщенко, Юрій Воронін. Удома Ви ознайомились з біографією іншого письменника – О.Я. Огульчанського. Хто бажає розповісти про життєвий шлях письменника?

Учень. Народився письменник в місті Луганську в сім’ї тесляра.

Дитинство минало на берегах тихоплинної річки Луганки та та в чарівних гаях Дінця. Тут хлопчик набирався тепла від материнської пісні, від мудрого батьківського слова.

Закінчивши Луганську трудову семеричну школу, Огульчанський вступив до Бердянського педагогічного технікуму.

Згодом, після закінчення Бердянського вчительського інституту, деякий час працював у районній газеті, був науковим співробітником краєзнавчого музею.

Усе своє вміння й захоплення краєзнавця Олексій Якович віддавав вихованцям гуртка юних дослідників при Бердянському Будинку піонерів (нині центр дитячої та юнацької творчості). У холод і спеку, бурі й зливи уздовж морського узбережжя водив він своїх вихованців. У тих походах гартувались його юні друзі, народжувались герої майбутніх книг. І як же треба було любити невгамовних та щиросердечних хлопчиків та дівчаток, щоб чверть століття віддавати їм своє здоров’я, досвід, знання!

Вчитель. Дуже добре! А що Ви знаєте про його творчість?

Учень. Перші нариси О. Огульчанський опублікував у двадцятирічному віці в журналі «Всесвіт». Після того систематично виступав у пресі. Перша книга – нарис «Записки краєзнавця» – побачила світ 1955 року. Це окрилило молодого літератора, і майже з кожного походу він повертався з новими сюжетами.

Невдовзі з’явились пригодницькі повісті «Вітрів кут» (1959), «Таємниця сухої балки» (1961), інші книжки нарисів і оповідань: «У нетрях Джубаю» (1962), «Як ми шукали скарб» (1971), «Як сплять дельфіни» (1979), «Знахідка на все життя» (1982), «Скарб солоного лиману» (1986).

У кожній повісті стільки пригод і надзвичайних відкриттів, що мимоволі думаєш: чи не вигадав їх автор? Виявляється, що ні. В основу покладено справжні події, що трапилися з Огільчанським і його юними друзями, дослідниками і захисниками природи Приазов’я.

Герої книг, веселі і допитливі дітлахи, невтомні шукачі пригод, розгадують немало степових і морських таємниць. Вони цікавляться поведінкою тварин і птахів. Знайомляться з життям і працею вчених-орнітологів, науковців-дельфінологів.

Відтворюючи неспокійний вир буденних турбот школярів, автор вчить дітей бути дбайливими господарями на рідній землі.

ІІІ. Пояснення нової теми.

Вчитель. Ви добре ознайомились з творчістю і біографією О.Я. Огульчанського. Я хочу, щоб Ви дізнались про іншого письменника, а точніше поета нашого краю. Портрет цього відомого письменника Ви бачите на дошці.

Кажуть, щоб зрозуміти поета треба обов’язково побувати на його батьківщині, надихатись повітрям його дитинства. Якщо ж врахувати те, що Григорій Лютий прожив у Гуляйполі 44 роки безвиїзно, то стає зрозумілим, що говорити про його творчість без відкриття для себе Гуляйпілля – просто неможливо.

Всі здогадались творчість якого поета ми сьогодні будемо вивчати?

Так, на уроці ми познайомимося з Григорієм Лютим.

Вірно, народився він у місті Гуляйполі, Запорізької області в родині вчителів-хліборобів. Діти, можливо хтось з Вас знає цікаві події з життя поета і розповість нам? Ні. Тоді я Вам зараз розповім.

Батько Григорія Лютого теж писав вірші, які нажаль не були опубліковані, а залишилися в альбомі його дружини. І ті вірші. Той романтизм були найперше продуктом атмосфери Гуляйпільського педучилища. Навіть постійні клопоти, робота практично в другу зміну коло землі в своєму приватному господарстві (інакше б просто не вижили), не притлумили, не вивітрили ту неповторну атмосферу закоханості в життя. Рід по батьковій лінії шанував і зберігав свої традиції. Обов’язково одного з синів називали на честь діда. По маминій лінії дід Явтух і бабуся Мелашка, чиї предки, переселенці з Полтави, ввібрали в себе всі риси, пов’язані з цими іменами в українській літературі. Дід – майже все життя комірник, бабуся – тиха і богобоязка господиня.

Дитинство поета протікало на фоні мальовничої української природи, олюднений образ якої постійно присутній у його віршах. За городами жебоніла річечка Гайчур, де майбутній поет ловив рибу, пік раків з хлопцями, пас на її луках гусей. І дитячі незабутні враження уже зрілий митець покладе на папір:

• Галино-Галь, – з гори біжить дівчатко.

Гиля-гиля! – ім’я своє пасе…

І коли кажуть, що мова, імена, всі ми – від землі, від її вдачі, то не всі розуміють, як глибоко залягли шари нашої духовності.

Вечорами вся родина слухала привезеного дідом Явтухом патефона. Ставили «Дивлюсь я на небо…», «І шумить, і гуде, дрібний дощик іде…» та ін. Потім мама брала гітару і співала під неї українські пісні. Саме так виховувався смак до поезії у Григорія, саме так формувався той тонюсінький озоновий шар сільської, а, отже, саме реально української, бо Україна і виживала тільки селом, інтелігенції. І хоч всі вона були інтелігентами в першому коліні, все ж їм вдалося, як атомам у молекулах надміцних сплавів, створити ту якість, яка потім допомогла вистояти і у війну, і в голод, і в репресії. Без жодного слова про це вголос – влити в своїх дітей любов до своєї землі, України.

Один дід Г. Лютого був репресований, і поет його ніколи не бачив. Але розповіді про його силу волі, рішучість, характер – у великій мірі формували свідомість митця.

Після закінчення Сігорянської початкової школи з 1958 року навчався у Гуляйпільській середній школі №1 і паралельно навчався в музичній школі по класу баяна. Закінчивши школу, Григорій Лютий протягом року працював баяністом і завідувачем Любимівським Будинком культури. Потім поступив на філологічний факультет Запорізького педінституту.

Його вірші були вперше опубліковані в Гуляйпільській районній газеті «Зоря комунізму» у 1964 році.

Вже на першому курсі, лежачи тяжко хворим в обласній лікарні і просячи Господа доточити віку, обіцяв служити своєму народові.

Криваві сокири над тім’ям – як півні.

Чи слави хотів я? Хотів. України!

За станом здоров’я довелося перевестися на заочне відділення педінституту. Повернувся в Гуляйполе. Влаштувався у колгоспній багатотиражки. У 1971 році поезія Г. Лютого була представлена українській аудиторії на сторінках газети «Літературна Україна». Брав участь у роботі ірпінських семінарів у Києві, куди його викликав голова кабінету по роботі з молоддю при Спільці письменників України Дмитро Білоус. Лютого помітили, відзначили зрілість таланту, оригінальність творчої манери. Нажаль, книжку видати не могли.

Через рік поет заснував своє літературне об’єднання «Калинова сопілка». З цього об’єднання вийшли О. Михайлюта, Л. Геньба, І. Доценко.

У 1982 році Г. Лютого викликали до Києва на творчий звіт, після якого його вірші протягом 2-3 років опублікували практично всі журнали: «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», «Україна», «Донбас». А 1984 року побачила світ перша книжка «Крилатий корінь», за яку він став лауреатом обласної молодіжної премії ім. М. Андросова.

Що стосується поезії Г. Лютого, то вона особливо чутлива до найгостріших проблем сучасності, правди життя. В основі поезії лежить саме любов, любов до рідного краю, до людей, до природи. Григорій Лютий гордиться отчим краєм, проте його захоплення Батьківщиною змінюється драматичними інтонаціями, коли він говорить про минуле України:

Розпинали нас. Ще казав мій дід.

Як сльоза текла – не здолати вбрід.

Як займався степ од кривавих ран,

А хто жить хотів – за життя вмирав.

Українонька – в солов’ях острог,

Всяк щипа її – мов смачний горох!

Суне голод-мор – аж нутро пече,

Тільки мед пісень по вусах тече.

Варто згадати про те, що на вірші Григорія Лютого написано понад 50 пісень, які стали популярними у виконанні Анатолія Сердюка, Лідії Михайленко, Сергія Шестопалова та інших виконавців. Найбільш відомі з них «Скрипка», «Хрестини Махна», «Вчительський вальс», «пісня Гуляйпільських весіль» та багато інших.

Крім літературної творчості, Г. Лютий активно займається громадською діяльністю, дбає про відродження духовності українського народу, мови, література тощо. Автор багатьох збірок: «Червона літера вогню», «Хліб любові», «Я воду пив з твого лиця», «Гуляй-поле», «Світлана», «Вибране», «Меди». Автор відзначений літературними преміями імені В. Лисняка, М. Нагнибіди, лауреат обласної молодіжної премії ім. М. Андросова. У співавторстві зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком видав збірник пісень «Пісні гуляйпільського краю», автор численних публікацій в журналах, альманахах, газетах. Григорій Іванович був єдиним делегатом від Спілки письменників України на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві в 1985 році. З 1992 року він очолив обласне літоб’єднання ім. М. Гайдабури. Учасник VIII Всесоюзної наради молодих письменників. Був єдиним делегатом від Спілки письменників України на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві в 1985 році. З 1998 р. – голова Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України і з 2001 р. – редактор журналу «Хортиця»; голова Спілки письменників Запоріжжя. На вірші Григорія Лютого написано понад 50 пісень, які стали досить популярними у виконанні Анатолія Сердюка, Лідії Михайленко, Ірини Ярчевської, Сергія Шестопалова, дуету Шепелів та інших співаків. До того ж перу Лютого належить низка оповідань, есе, статей, рецензій.

А зараз, давайте з Вами послухаємо пісню у виконанні А. Сердюка, на вірш Г. Лютого «Вчительчин вальс».

Вчительчин вальс

Ти ще юна, немов старшокласниця,

Тільки бант проміняла на вуз.

Як поясниш – небо проясниться,

Клен старий пригада, що забувсь…

Ти здаєшся іще безтурботною,

Звідки ж туга хлюпоче в очах?

Сум підкреслено сукнею модною

І спиня чимось порух плеча.

Я на вальс, я на вальс Вас запрошую,

Я помчу Вас кудись до зірок,

Закружляю хмільною порошею,

Наші руки сплету у вінок.

Я тобою, як дивом, милуюся,

Ти жертовно себе віддала…

Навіть той, хто з тобою цілується,

Не пригубить весь безмір тепла.

Я клянуся – і клятву порушую,

Я люблю – і не смію любить.

Ніби чашу з дитячими душами

Ти несеш і боїшся розбить…

Лине в школі просвітлена музика,

Вчителькам дарять вальс юнаки

Їх долоні так солодко мучаться,

Мов пташки, що клюють із руки.

Ну а ти ще, немов старшокласниця,

Тільки бант проміняла на вуз

Ох, і вчителька, вчителька класниця,

Жаль, у хлопця не висівся вус…

Висновок

1. Про якого поета нашого краю Ви сьогодні дізналися?

2. Де і коли народився майбутній поет?

3. Яку традицію мав рід по батьковій лінії?

4. В якому році були вперше опубліковані його вірші?

5. Коли була опублікована перша книжка Г. Лютого?

6. Як називається ця книга?