Організація досвіду моральної поведінки у підготовці вчителя до краєзнавчої роботи з учнями

Охарактеризуємо практичну взаємодію вчителя і учнів за допомогою різноманітних справ за краєзнавчими матеріалами, які сприятимуть формуванню єдності свідомості та поведінки. До цієї групи методів належать доручення, привчання, педагогічна вимога, організація виховних ситуацій, гра тощо. В основу цих методів покладена спеціально організована педагогічно цілеспрямована краєзнавча діяльність, в якій виробляються стійкі звички, цінні мотиви.

У педагогіці існує ряд закономірностей, що зумовлюють методи педагогічного керівництва діяльністю, насамперед у вихованні доцільно використовувати комплекс видів діяльності. Кожен з них повинен мати спеціальний цінний характер і для кожного школяра – особисту цінність. У цій групі методів повинні поєднуватись різні методи і прийоми, які забезпечують стимулювання, формування і закріплення в учнів досвіду громадської поведінки.

Серед методів цієї групи педагогічна вимога – один з найбільш поширених методів, який виконує стимулюючу функцію. Саме педагогічна вимога як метод виховання може виконувати гальмуючу або стимулюючу роль в організації краєзнавчої діяльності, і саме цим вносить у діяльність певний емоційний тон і стиль. Вказівки вчителя, корекція дій учнів, надання допомоги, спонукання до вчинку – все це є психологічним фактором переживань, інтересів, прагнень. Чим багатший і різноманітніший у вчителя набір прийомів впливу на вихованців, тим багатші особисті стосунки з ними.

Саме педагогічним умовам, які стимулюють позитивні емоції за допомогою цієї групи методів, приділялась особлива увага в нашому дослідженні. Для з’ясування питання про педагогічні умови емоційного впливу студенти звертались насамперед до методу спостережень за різними видами краєзнавчої діяльності учнів: грою, суспільною працею, виконанням доручень тощо. Адже на основі живого спостереження об’єктів і явищ здійснюється сприйняття, розкриваються закономірності, проводяться узагальнення, робляться висновки і зрештою формуються уміння, необхідні для використання їх у практичній педагогічній діяльності.

Предметом спостережень було емоційне ставлення учнів до краєзнавчої роботи в колективі. Спостереження були як включені, так і невключені. Студентами використовувались методи анкетування, бесіда, опитування, спрямовані на з’ясування питань: «Які види діяльності більш за все подобаються і чому?», «Що б Ви порадили для покращення вашої краєзнавчої діяльності в школі?», «Чого не вистачає Вам у школі?» тощо.

Вивчення шкільної документації, а саме творів, переказів, самостійних завдань на морально-етичні теми, пов’язаних із питаннями краєзнавства, дали змогу з’ясувати ставлення учнів до організації краєзнавчої діяльності та окремих її видів. Найбільш поширеною і ефективною формою краєзнавчої діяльності у вивченні рідного краю учні називають гру, яка проводиться під керівництвом учителя під час екскурсій та походів.

Наслідки спостережень дали можливість з’ясувати, що найбільш позитивні емоції в учнів викликають ті види краєзнавчої діяльності, де вони можуть проявити себе, застосувати власні знання і вміння, здобути позитивну оцінку класного колективу, товаришів, учителів. Задоволення учні одержують від самостійності, яку їм дає вчитель в організації краєзнавчої роботи, особливо в керуванні нею. Завдяки краєзнавчим спостереженням відбувається активне засвоєння учнями навчального матеріалу і набуття ними навичок, необхідних у житті. Для старшокласників особливо є корисними і самі матеріали, які вони отримують під час краєзнавчих подорожей, прогулянок і спілкування з учителями. Самостійно здобута інформація для них особливо цінна.

Отже, можливості краєзнавства багатогранні. Воно допомагає конкретизувати найскладніші абстрактні поняття, зробити їх дохідливішими, більш життєвими. Розуміння суті явищ – найважливіша умова свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу. Реальне життя є надійним засобом унаочнення. У процесі спостереження і дослідження місцевих природних, історичних, суспільних явищ учні легко засвоюють особливості будь-яких об’єктів (пам’яток культури, мистецтва тощо). У них розвивається спостережливість, уміння виявляти зв’язки і взаємозв'язки у природі та суспільстві, вони вчаться орієнтуватися та проводити вимірні роботи на місцевості.

Надзвичайно важливим фактором емоційного піднесення є особистий інтерес учня до краєзнавчої діяльності та її мети. Коли учні впевнені у необхідності та корисності пошуку краєзнавчого матеріалу для колективу, суспільства, для вчителя, сім’ї, тоді вони виконують свої обов’язки захоплено. Так, старшокласникам дається завдання допомогти вчителю розробити маршрут екскурсії на «Кам’яні могили» та визначити мету і завдання, які їх цікавлять. Наведемо приклад такої роботи учнів 7 – А класу ЗОШ №2.

Маршрут: проходження пунктів маршруту визначається типом транспорту, кількістю членів екскурсії. Із міста Бердянськ (час) → смт. Куйбишево → смт. Розівка → село Назарівка → заповідник «Кам’яні могили» на межі Запорізької та Донецької областей.

Мета екскурсії: ознайомлення (вивчення «Кам’яних могил») з історією заповідника, особливостями скель.

Завдання екскурсії.

1. Дослідити історію створення кам’яних могил (плато, геологія, історія).

2. Ознайомитися з рослинним світом заповідника (ендеміки і рідкісні рослини, занесені до «Червоної книги»).

3. Вивчити енергетичні особливості заповідника «Кам’яні могили».

4. Оглянути наскельні надписи (зроблені багато тисяч років тому).

5. Проаналізувати людську історію (свідчення племен, які проживали на цій території).

6. Встановити спілкування зі світом заповідника (камні, рослинний та тваринний світи).

7. Ознайомитися з історією заповідника.

8. Сфотографувати об’єкти заповідника (рідкісні, цікаві).

Непосильні види діяльності не дають належних результатів, оскільки підривають духовні та фізичні сили, віру в себе. У процесі організації краєзнавчої роботи слід добирати такі види діяльності, які відповідали б фізичним силам учнів та їх здібностям. Іноді ми спостерігали небажану поведінку, коли учні з ентузіазмом беруться за справу, але швидко втрачають до неї інтерес. У такому випадку завдання вчителя – підтримати у них бажання довести справу до кінця, привчити їх працювати систематично та рівномірно. Іноді вчителю треба спонукати, вимагати від окремих учнів виконання зобов’язань.

Методи організації поведінки школярів реалізуються, як відомо, через доручення, що поширюють досвід учнів в різних видах краєзнавчої діяльності. Дуже важливо навчити дітей терпіння під час виконання доручень, а також прагнення якісно виконувати свої обов’язки перед колективом і в той же час задовольняти власні потреби та інтереси. Тільки за такої умови в учнів виникає почуття задоволення.

Як засвідчило наше дослідження, привчання (як і інші практичні вправи з поведінки) будуть емоційно впливати на учнів за умови використання їх разом із методами переконання. Перед колективом учнів розкривалась мета доручення її значимість. Між усіма учнями розподілялись доручення за їх інтересами, бажаннями. З’ясувалось, що найбільш бажаними для дітей були справи, які були необхідними для престижу всього колективу, за виконання яких хвилюється весь клас. Такі доручення визначають позицію моральної відповідальності перед товаришами, формують громадську думку, закріплюють традиції, підвищують роль контролю і самоконтролю, а головне – сприяють подоланню труднощів, викликають позитивне ставлення до краєзнавчої діяльності. До таких доручень належать: робота на шкільній ділянці, виробнича праця, а також організація подорожей, допомога вчителю у проведенні походів, екскурсій тощо. Краєзнавча робота впливає на становлення учнів у рідному селі, місті, школі.

Досвід роботи В.О. Сухомлинського наочно засвідчив ефективність цієї педагогічної умови – виконувати свої обов’язки із захопленням. Наприклад, учні вирішили розробити навколо школи сад. Вони зорали поле, посадили дерева, квіти, виноград, доглядали за ними, зберігали від заморозків. Усе це вони робили з інтересом, очікуючи результатів своєї праці. Вони мріяли запросити батьків і вчителів на свято врожаю. Щоб діяльність учнів була захоплюючою, необхідно зробити її доступною і посильною.

Для того, щоб учням було цікаво, слід поступово ускладнювати доручення: від простих до таких, які потребують прояву значних вольових зусиль і самостійних рішень. Такий підхід допомагає розвивати ціннісну мотивацію до краєзнавчої діяльності, сприяє формуванню позитивної спрямованості особистості учня, формує колективістські почуття.

У процесі організації краєзнавчої роботи ми дійшли висновку, що саме морально-вольове напруження обов’язково повинне супроводжувати організацію діяльності (подорожі, походи, екскурсії) учнів. Ми помітили, що, беручи участь у виконанні доручення, яке їм до вподоби, учні переживають почуття радості, задоволення від усвідомлення значимості виконання зобов’язання, від особистого успіху.

Так, у походах здійснюється перевірка і загартування таких морально-вольових якостей: чесність, скромність, організованість, дисципліна, сміливість, рішучість, чуйність, доброта, принциповість, дружба, товаристськість, відповідальність, акуратність і багатьох інших, адже у поході учні знаходяться в таких умовах, коли кожен з них може проявити себе, вчасно надавши допомогу своєму товаришу, водночас приймаючи допомогу від нього. У ході виконання доручень, що виконуються на виду у всіх, кожен несе повну відповідальність перед своїми товаришами за якість її виконання.

У процесі виконання будь якого доручення приклад вчителя має велике значення. Саме допомога вчителя, його участь у роботі, створення доброзичливої атмосфери в колективі учнів сприяє виникненню позитивних емоцій. Саме гуманні стосунки в колективі, допомога, повага, урахування фізичних можливостей кожного, підтримка в складних ситуаціях взаємодії є підґрунтям виникнення гами позитивних емоцій.

Студенти у ході спостережень переконуються, що в походах значно розширюються можливості спілкування учнів з однолітками та дорослими. Особливості краєзнавчої діяльності дозволяють педагогу бути постійним учасником або спостерігачем спілкування дітей. Це допомагає йому виправляти лексику школярів, регулювати напрямки бесід учнів, вчасно запобігати конфліктів, формувати етику спілкування в колективі. У той же час спільна діяльність зближує дітей та дорослих, сприяє виникненню неформального спілкування між ними, правильне використання якого дозволяє педагогу більш активно впливати на виховання школярів.

Реалізація гуманних стосунків між учителем і учнем у процесі організації краєзнавчої діяльності – основна умова успіху вчителя і учня, задоволення власною працею. У процесі спілкування учителя з учнями невміння налагодить емоційні контакти – основна причина багатьох невдач і розчарувань. У той же час позитивні контакти між вихователем і вихованцем складають той важливий канал, яким здійснюється практична організація поведінки учнів.

Як свідчать дослідження Ю.М. Кулюткина, Г.С. Сухобскої [6; 9] та інших, виховний вплив учителя під час організації різних видів діяльності залежить від взаємин, які склались між ними у спілкуванні, де емоційний фактор виступає як провідний: у одних вчителів учні „відкриті” для педагогічної взаємодії, правильно реагують на зауваження, поради, настанови, готові виконувати їх, часто радяться з учителем, а інші конфліктують, зауваження викликають негативні емоції: роздратованість, грубість, суперечливість.

Дослідження питання ролі емоційного фактору в методах організації діяльності учнів свідчить, що вчителю досить складно встановлювати особисті емоційні контакти з 25–30 учнями класу, які б задовольняли обидві сторони, оскільки учень уже має певний емоційний досвід поведінки, певний рівень емоційної культури, рівень вихованості почуттів. До школи виховний вплив на дитину здійснювався через систему сімейних стосунків, основу яких складали емоційні реакції дорослих і батьків. У школі емоційне благополуччя учня тепер залежить не стільки від батьків, скільки від вчителя.

У процесі організації краєзнавчих подорожей дітей ми спостерігали як між учителем і учнями, учнем і колективом відбуваються складні зміни в емоційних стосунках. В емоційних контактах з вихованцями під час організації походів, екскурсій по пам’ятних місцях слід враховувати особистісні і рольові стосунки. Велике значення для вчителя має уміле поєднання рольових і особистісних відносин у взаємодії. Ми неодноразово фіксували, що під час організації краєзнавчої діяльності дітей рольові стосунки значно більші, ніж особистісні, рольова гра наближена до театральної вистави. У такому випадку емоційні впливи формалізуються, іноді зовсім зникають, учень внутрішньо відходить від діяльності. Особливо це явище спостерігалось, коли краєзнавча діяльність учнів організується молодим учителем. Молодість і відсутність досвіду в організації діяльності спонукає учнів до бажання допомогти вчителю, породжує природність у стосунках, об’єднує вчителя й учнів у спільній діяльності, допомагає зрозуміти один одного, що викликає позитивні емоції.

У досвідченого вчителя навпаки – вироблено стереотипи у спілкуванні та стосунках. У зв’язку з цим під час організації краєзнавчої діяльності важливо вміти підтримувати позицію учня як співучасника педагогічного процесу. О.О. Бодальов стверджує: якщо стосунки будуються на основі взаємної поваги, співдружності, то кожен з партнерів здобуває можливість для самореалізації [1]. Саме позитивні емоції породжують такі стосунки. Віра в можливість учня, спрямованість на позитивне в ньому, «авансування» позитивного сприяє піднесенню настрою і стимулює поведінку. Учень, на думку В.О. Сухомлинського, повинен пережити почуття вдячності колективу і вчителю за чуйність і допомогу. Ми впевнились, що, розвиваючи ділові стосунки в колективі, не слід забувати про емоційно-психологічні зв’язки, які слід розвивати та закріплювати. А для цього необхідно знати, який склад дружніх груп, які цінності в них, хто там лідер, у чому причини конфліктів тощо. Розібратися в учнівських стосунках – завдання вчителя та класного керівника. Спільність ціннісних орієнтацій у класі чи групі визначає їх згуртованість, захищеність кожного члену колективу.

Таким чином, важливе значення мають взаємини між вчителем та учнем, їх емоційний характер, спрямованість на індивідуальні особливості учнів, їх можливості, інтереси. Усе це дозволяє стверджувати, що краєзнавча робота майбутнього вчителя повинна сприйматись як важливий фактор насамперед духовного розвитку вихованця.