Краса образотворчого мистецтва як інтегративна духовна цінність для дітей та їхньої образотворчої діяльності

Одним з найдієвіших засобів естетичного виховання, формування ес­тетичної культури є мистецтво. Впливаючи на емоційну сферу людини, воно формує її морально, розвиває її розум, почуття, уяву, допомагає по­бачити й оцінити красиве в оточенні. У становленні особистості дитини, моральному її вихованні велике значення має емоційний розвиток. Обра­зотворче мистецтво наочно демонструє дітям способи художнього втілен­ня краси світу: образів природи, людей, історичних подій, казкових та побутових сюжетів.

Програмові завдання щодо ознайомлення дошкільнят з образотворчим мистецтвом сформульовано в Базовому компоненті дошкільної освіти: формування у дітей перших вражень про мистецтво, розвиток його сприй­мання, ознайомлення з такими видами образотворчого мистецтва, як живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мис­тецтво. Кожен з цих видів має свої виразні засоби, що всебічно розкрива­ють художню суть твору, цінність якого діти зрозуміють у процесі систе­матичного поглибленого сприймання і спілкування.

Щоб уміти бачити твір мистецтва, розуміти його зміст, відчувати його образи, перейматися почуттями і настроєм художника, глядач повинен мати розвинене естетичне сприймання. Естетичне сприймання — це гли­бокий і складний процес, здатність людини помічати прекрасне в житті, літературі, мистецтві.

Психолого-педагогічні дослідження, спостереження видатних педагогів підтверджують здатність дітей дошкільного віку до естетичного сприйман­ня та естетичних почуттів. Права О. Апраксіна, яка пише, що сприймаю­чи той чи той високохудожній твір, діти дошкільного віку не можуть оці­нити його глибини, художнього значення, але багато що з нього запа­м'ятається і сподобається, викликатиме прагнення до повторного сприй­мання.

Дослідження із сенсорного виховання показали, що діти володіють досить тонким сприйманням форми (Є. Корзакова, В. Сохін), пропорцій (В. Холмовська), довжини (Т. Лаврентьева), кольору (Л. Венгер, Г. Люб­лінська). Експериментально доведено, що це лише передумова художнього розвитку. У дослідженнях Є. Фльоріної, Н. Сакуліної та інших відзначаєть­ся, що діти старшого дошкільного віку за цілеспрямованого навчання здатні сприймати і розуміти твори мистецтва. Б. Теплов з цього приводу писав, що художньо-повноцінне сприймання мистецтва — це активна діяльність, мало того, це «вміння», якому потрібно вчитися.

Вивчаючи сприймання дітьми різних видів мистецтв: музики (Н. Ветлугіна, І. Дзержинська), графіки (В. Єзикеєва, В. Кіонова), живопису (Н. Зу­барева), скульптури малих форм (Г. Вишньова), автори довели, що діти 5—7 років здатні емоційно сприймати задум художнього твору, елемен­тарно розуміти його художню мову. Більшість дослідників доводять, що формування естетичного сприймання у дошкільнят повинно поєднува­тися із зображувальною діяльністю, у процесі якої діти здатні передавати образи предметів, явищ дійсності (Т. Комарова, В. Єзикеєва, Т. Казакова).

Естетичне сприймання творів живопису спирається на життєвий досвід людини. Цей досвід зазвичай передбачає високу культуру сенсорного апа­рату і насамперед культуру зорового сприймання, яке починається з еле­ментарного осмислення, усвідомлення зображуваного. Найважливі­шою умовою переходу простого осмислення в естетичне сприймання є розвиток спостережливості, тобто свідомого цілеспрямованого сприйман­ня. Розвиток спостережливості спирається на активну і різноманітну діяльність органів чуття, яку планомірно організовує і здійснює педагог у процесі виховної роботи з дітьми в повсякденному жити, грі, посильній праці та на заняттях. Завдяки цій діяльності свідомість дітей збагачується різноманітними уявленнями, враженнями, переживаннями, з яких посту­пово народжується їхній життєвий досвід.

Важлива особливість художнього сприймання — його цілісність, тобто вміння сприймати не лише зміст, ай засоби, використані для змалювання образу. Проте, що дошкільнята можуть сприймати засоби виразності (ком­позицію, форму, колір), свідчить чимало досліджень (Н. Ветлугіна, Н. Кар-пінська, В. Єзикеєва, І. Дзержинська). Чим чіткіше діти усвідомлять, яки­ми виражальними засобами користуються художники, тим глибше перед ними розкриється зміст твору, багатство думок і почуттів, відображених у ньому, тим більше враження справить він на дошкільнят. Під час розгля­дання творів живопису треба навчити дітей виділяти у творі головне, тоб­то сприймати його ідею. Важливо також розвивати вміння сприймати ха­рактерні деталі, ознаки предметів. Це допомагає глибше зрозуміти основ­ний зміст твору.

Ознайомлюючи дошкільнят з мистецтвом живопису, педагог ставить такі завдання:

• розвиток естетичного сприймання живопису;

• розуміння змісту живописного твору;

• розуміння засобів художньої виразності;

• розуміння почуттів, які відтворив художник;

• формування ціннісного ставлення до живопису та вміння давати ес­тетичну оцінку його творів;

• виховання морально-естетичних рис, інтересів і почуттів у процесі сприймання творів живопису.

З орієнтацією на ці завдання визначають основі вимоги, яким мають відповідати твори живопису для ознайомлення з ними дошкільнят:

• твір повинен бути реалістичний і високохудожній;

• за своєю тематикою він має бути близький до життєвого досвіду дитини і зрозумілий. (Дитина повинна мати певний обсяг знань про явища і предмети, зображені утворі);

• твір повинен діяти на дитину емоційно, викликати в неї естетичні почуття;

• йому має бути властива предметність, конкретність;

• використані художником засоби зображення змісту твору мають бути виразними, доступними і зрозумілими дітям.

Про вимоги до творів мистецтва дію дітей Є. Фльоріна писала, що ми­стецтво повинно бути багатим, різноманітним за змістом, за тими відчут­тями, які воно викликає, а також за художньою виразністю. Одноманітність тематики, жанрів і прийомів виконання гальмує загальний і естетичний розвиток дитини.

Живопис є найскладнішим видом образотворчого мистецтва для сприй­мання дошкільнятами. У дитячому садку живопис найчастіше представ­лений репродукціями картин. Дошкільнят можна ознайомлювати з таки­ми жанрами живопису, як натюрморт, пейзаж, портрет, казково-билин­ний та побутовий жанри (див. кольор. вкл., мал. 7—14).

Живопис натюрморту відкриває дитині очі на красу різних речей, що нас оточують.

Художня суть пейзажу полягає в тому, що художник розкриває не тільки його красу, а й ставлення людини до природи.

Портрет — це складний жанр, що потребує глибокого проникнення в образ. У позі людини, рисах її обличчя, повороті голови, костюмі, деталях оточення уважний глядач побачить і зрозуміє внутрішній світ героя, його духовний стан. Однак усе це можливо за наявності значного життєвого досвіду. Звісно, великої глибини розуміння не вимагають від дітей.

У сприйманні картин казково-билинного жанру за основу беруться враження дітей від прочитаних казок. Твори цього жанру живопису не слід ототожнювати з ілюстративною графікою, коли одна казка може бути про­ілюстрована різними художниками. Твір живопису виконаний одним ху­дожником і зберігається в картинній галереї або музеї. Твори казково-би­линного жанру найчастіше представлені художниками В. Васнецовим, М. Врубелем.

Побутовий жанр розкриває життя, побут, традиції, звичаї, взаємини людей в різних життєвих ситуаціях.

У практиці роботи дошкільних закладів нагромадився певний досвід використання художніх картин на заняттях з рідної мови, з читання ху­дожньої літератури, з ознайомлення з довкіллям, музики та малювання. Ознайомлення з художньою картиною як з твором мистецтва, розвиток у дітей естетичних почуттів і сприймань вперше було представлено в дослі­дженні Н. Зубаревої, яка розкрила особливості сприймання старшими дошкільнятами таких жанрів, як натюрморт і пейзаж, і намітила способи ознайомлення з ними.

Ознайомлення дітей старшого дошкільного віку із творами живопису, на думку Н. Зубаревої, слід починати з натюрморту. Доцільність такого способу полягає в тому, що в натюрморті відсутній сюжет, який захоплює дітей і відволікає їхню увагу від естетичного боку картини. У натюрморті є тільки відомі дітям предмети. Завдання педагога — допомогти дітям по­бачити ці предмети з нових, неочікуваних для них позицій. Показуючи натюрморт на колективних заняттях та в ситуаціях індивідуального спілку­вання, слід спиратися на безпосередні враження дітей від квітів, овочів, фруктів, предметів оточення, які вони побачили на попередніх заняттях, екскурсіях, виставках квітів тощо.

Цікавими для дітей будуть натюрморти І. Машкова, де зображені дині, кавуни, виноград, груші, яблука, О. Шовкуненка «Натюрморта кавуном», де намальовані букет айстр, розрізаний кавун, груша і виноград. На по­чатку заняття вихователь дуже коротко може розповісти, як пишуть кар­тини художники. У картині художник обов'язково про щось розповідає, тільки не словами, яку книжках, а фарбами. Художники пишуть різні кар­тини: веселі, радісні, смішні, задумливі, сумні. Те, що найголовніше в кар­тині, художник виділяє: чи малює збільшено, розміщує попереду або по­середині, чи бере найяскравіші фарби. Можна запропонувати дітям роз­глянути натюрморт і сказати, про що художник хотів нам розповісти. На занятті, спрямовуючи сприймання дітей запитаннями і репліками, одно­часно будемо навчати їх дивитися та бачити картину, помічати в ній красу і неповторність речей.

Далі можна запропонувати дітям розглянути дві картини на одну й ту саму тему (П. Кончаловського «Яблука», виконані в теплій і холодній гамі тонів), підводити до сприймання різних виражальних засобів, якими ко­ристуються художники (світло, колір, композиція). Дві картини написав один і той самий художник, але вони різні. На одній картині зображені яблука на зеленому капустяному листі. Картина пронизана сонцем. Яб­лука виділені теплим кольором, контрастом світла і тіні. Розклавши їх на столі, художник намагався розповісти, які вони стиглі, соковиті, рум'яні. Картина радісна. Інша картина написана в холодній гамі. Від неї віє смут­ком. Зобразивши наповнений яблуками кошик і розкладені біля нього яблука, художник розповідає про щедрий урожай осені.

Навесні знову можна розглянути з дітьми картини на одну й ту саму тему (П. Кончаловський. «Бузок», «Бузок у вікні»; І. Левітан. «Бузок»), підкресливши виразні засоби, якими користуються різні художники. Ко­жен з них писав бузок по-своєму. При зіставленні картин діти наочно сприймуть гаму кольорів, різні постановки натюрмортів.

Дуже цінні зустрічі дітей з художниками. Розповіді про процес твор­чості, наочна демонстрація прийомів написання картин залишають силь­не враження в пам'яті дітей.

Ознайомлення дошкільнят з пейзажним жанром можна здійснювати майже паралельно з ознайомленням ї натюрмортом, оскільки основою для сприймання дошкільнятами творів цих жанрів є безпосередні вражен­ня від сприйняття краси природи. Добираючи пейзажні картини, слід вра­ховувати пори року, певні сезонні зміни у природі. Так, восени ознайом­люємо дошкільнят з картиною І. Левітана «Золота осінь». Вчимо дітей сприймати художньо-образний зміст картини, використовуємо паралель­но читання уривків поезії. Поєднуємо сприймання пейзажу зі знайомою мелодією П. Чайковського («Жовтень» з альбому «Пори року»). Про осінь можна розглянути з дітьми картини: І. Шишкіна «Парк у Павловську», С. Шишка «Осінь», О. Сльоти «Щедра осінь» та ін.

Взимку можна запропонувати для розгляду з дітьми такі картини: Л. Бродська. «Морозний ранок», «Ліс взимку»; 1. Шишкін. «Зима»; М. Глущенко. «Зимовий день» та ін. Так, розглядаючи картину Л. Бродської «Морозний ранок», вихователь ставить завдання: вчити дітей повніше сприй­мати і глибше переживати конкретно-чуттєвий образ певного моменту природи. Використавши ігровий прийом, вихователь повідомляє дітям: «Сьогодні ми з вами підемо на прогулянку в ось цей куточок природи. Ще раз подивіться сюди, щоб знати, як одягнутися... Тепер підемо подорожу­вати. Йдемо, йдемо, йдемо. Навкруги кущі, дерева, галявина — ввів снігу, сніг під ногами поскрипує, морозець пощипує. Прийшли, зупинилися на галявинці ось тут (показує місце на картині) і давайте роздивимося на­вколо... Що ж ви тут побачили?».

На наступному занятті можна розглянути кілька картин із зображен­ням зимового лісу: І. Шишкін. «Зима»; Л. Бродська. «Ліс взимку»; М. Глу­шенко. «Зимовий день». Завдання: вчити бачити засоби виразності, за допомогою яких художник передає характеристику лісу «сплячого», «про­будженого» і «в денних турботах».

Відповідно до сезонних змін в природі можна розглянути картину К. Юона «Кінець зими», поставивши завдання вчити дітей бачити, що ціка­вого помітив художник у природі кінця зими, якими виразними засоба­ми він про це розповідає. Початок весни найяскравіше представлено у творах Л. Бродської «Березень», 1. Левітана «Березень», В. Бакшеєва «Бла­китна весна».

Сприйняти образ квітучої весни в природі, зрозуміти індивідуальні ви­ражальні засоби, якими користуються художники для передачі свого за­думу, допоможе розглядання картин І. Левітана та А. Куїнджі «Березовий гай». Обидві картини про березовий гай, але написані по-різному. А. Куїн­джі використав у своєму творі узагальнені контури беріз і контрастні зістав­лення світла і тіні, а І. Левітан — конкретні форми і м'які переливи світла й тіні. А. Куїнджі милується в березовому гаю світлом, сонцем, барвами. Він побачив, які красиві білі стовбури берізок на тлі блакитного неба і за­литої сонцем галявини. І. Левітан також милується сонцем, світлом і фар­бами, але зображає це по-іншому. Під сонцем переливаються, іскряться стовбури берізок, їхнє смарагдово-зелене листя, густа зелень трави, золота­ві полиски світла. Основний колір картини — зелений. Проте скільки нюансів і відтінків. Дзвінкими акордами сяють стовбури берізок. Вони білі, але написані не самою білою фарбою: тут і фіолетові, і блакитні, і коричневі відтінки. В картині відтворений лише невеликий куточок бе­резового гаю. Але ми знаємо, що небо блакитне, літо лише починається, можна довго йти гаєм і не буде йому кінця.

Сприймання дошкільнятами портретного жанру базується на вра­женні від спілкування з людьми. У портреті діти передусім сприймають зовнішній бік: красивий одяг, динаміку, іноді розуміють настрій героя — радісний, сумний, задумливий. Звідси й педагогічне завдання: дібрати твори портретного жанру для ознайомлення з ними дошкільнят: порт­рет має бути динамічний, вписаний в пейзаж чи нескладний сюжет. Цій вимозі відповідають такі портрети: В. Серов. «Міка Морозов»; Б. Кусгодієв. «Портрет Ірини Кустодієвої з собакою»; М. Жуков. «Весела зима»; К. Маковськнй. «Діти тікають від грози»; П. Сингаївський. «Літом. Діти в Карпатах».

Портрети краще виставляти в групі за і—2 дні до заняття, щоб діти змог­ли добре розглянути твір. Так вони швидше відчують і висловлять своє ставлення до нього. Розглядання дошкільнятами картин портретного жан­ру допоможе їм побачити риси прекрасного в близьких людях.

Уміння сприймати картини портретного і пейзажного жанру станови­ти муть основу для сприймання старшими дошкільнятами картин казко­во-билинного та побутового жанру. У сприйманні картин цього жанру дошкільнята спираються на безпосередні враження від прочитаних казок та спостережень побуту людей. Слід зазначити, що неабияке місце в ро­боті посідає ознайомлення їх із творчістю художника В. Васнецова. Дітям можна розповісти про те, що в дитинстві він дуже любив казки, які розпо­відала йому няня, а коли виріс і навчився малювати, то у своїх картинах найбільше зображав казкових героїв такими, якими уявляв їх іще в ди­тинстві. Може бути використана картина «Альонушка». Зображаючи дівчинку-сироту, художник показує, як разом з нею сумує вся природа, ластівки над нею зібралися в коло, ніби радяться, як їй допомогти. По­трібно звернути увагу на кольори, які добирає художник, щоб передати сумний настрій героїні.

У картині «Іван Царевич на сірому вовкові» художник з любов'ю опи­сує героїв. Густий дрімучий ліс і розквітла гілочка на передньому плані картини символізують боротьбу добра і зла. Художник вірить, що добро переможе.

У роботі зі старшими дошкільнятами щодо ознайомлення їх із творами живопису використовуються такі методи і прийоми:

• ігрові: ефект сюрпризу; хто більше побачить в картині; хто назве більше кольорів; відгадай назву картини; уявне входження в картину; ди­дактичні ігри: «Художній салон», «Виставка картин»;

• словесні: розповідь про художника і його творчість; вікторини; чи­тання творів художньої літератури, сюжет яких співзвучний з темою кар­тини; мистецтвознавча розповідь; розповідь — зразок особистісного став­лення педагога до змісту картини, відтворених подій;

• практичні: знаходження парних картин; оформлення виставок; офор­млення куточка картини, оформлення картинами групи дитячого садка; створення альбомів, картинної галереї.

У процесі залучення дітей до живопису важливо синтезувати на занят­тях різні види мистецтва, особливо на початковому етапі. Вміле викорис­тання музики, виразного читання посилює інтерес до живопису, загост­рює естетичні почуття дітей, підвищує їхнє емоційне сприймання, поглиб­лене розуміння художнього образу.

Ф Складіть методичну розробку спеціального заняття з ознайомлення дітей з живописом. Орієнтовні теми: «Золота осінь», «Зимонька-снігуронька», «Ран­ня весна», «Квітуча весна», «Тепле літо», «Радісне дитинство», «Ласкава мама» та ін.

Живопис і графіка як види образотворчого мистецтва характеризують­ся тим, що образи їх мають просторовий характер, передані на двомірній площині і сприймаються безпосередньо тільки за допомогою зору. Для створення образу живопис і графіка використовують дещо різні засоби. У графіці основне — лінія, світлотіньові плями. Колір використовується обмежено. У живопису основними засобами є колір і колорит. Діти до­шкільного віку по-різному сприймають твори живопису і графіки. Бага­топлановість, багатофігурність композицій, складність сюжету живопис­них робіт відразу не сприймаються дітьми, виділяється лише колір, коло­рит. За ними дитина відчуває настрій картини. Твори графіки характери­зуються простотою і лаконічністю зображень. Це дає можливість навіть дітям молодшого дошкільного віку сприймати основне, визначати сюжет­ну лінію. Живопис же потребує тривалого зосередження, розглядання деталей картини для того, щоб зрозуміти особливості образів. Тому графіка доступніша для сприймання дітьми й ознайомлення з образотворчим мис­тецтвом слід починати із творів графіки, насамперед ілюстративної, ви­конаної класиками В.Лебедєвим, Ю. Васнецовим, Є.Рачевим та сучасни­ми художниками В. Голозубовим, М. Баликіним, В. Мельниченко та ін. (див. кольор. вкл., мал. 4—6).

Сприйманню дітей дошкільного віку доступні й інші види графіки: прикладна, станкова, плакат.

Завдання сприймання творів графіки дітьми дошкільного віку перед­бачають:

• розуміння дитиною змісту, жанрових особливостей літературного тво­ру і характеру ілюстрацій до нього;

• сприймання засобів художньої виразності (малюнок, поза, рух, колір, композиція, персоніфікація);

• емоційне ставлення до зображеного, проникнення відповідними почуттями і настроями.

Твори графіки для ознайомлення дошкільнят мають відповідати таким вимогам:

• високохудожність;

• доступність;

• врахування життєвого досвіду й інтересі в дітей;

• різноманітність творів графіки за темами, стилями, творчими мане­рами зображення.

Основне завдання, яке вирішує вихователь молодших груп — виклика­ти у дітей інтерес та бажання розглядати картинки в книжках, називати зображені предмети. У середній групі стоїть завдання — підчас сприйман­ня ілюстрацій сприяти виникненню позитивного ставлення до персона­жа (красиве пухнасте кошеня в ілюстраціях В. Лебедева до твору С. Мар­шака «Вусатий-смугастий», хоробрий півень в ілюстраціях Ю. Васнецова до казки «Лисиця, заєць і півень»). Також треба розвивати вміння поміча­ти характерні особливості персонажів (образи сміливого і боязкого хлоп­чика в ілюстраціях Ю. Коровіна до твору В. Маяковського «Що таке доб­ре, а що таке погано»), чванливого хлопчика («Вихваляка», худ. М. Баликін); взаємини між ними (зустріч Червоної Шапочки з Вовком). У роз­гляданні ілюстрацій важливо підкріплювати, доповнювати виразність образу читанням уривків літературного твору, який ілюструє художник. Спеціальні заняття з ознайомлення дітей з графікою у молодшій і середній групах не плануються. Також графіка використовується як прийом на­вчання на заняттях з малювання, аплікації або ж діти просто розглядають ілюстрації у вільний від занять час.

У старших групах продовжується ознайомлення з ілюстративною гра­фікою. Тут з дітьми проводяться спеціальні заняття, на яких вихователь може ознайомити дітей зі специфікою оформлення книжки (відповідність ілюстрацій змісту і жанру літературного твору, зокрема обкладинки, ти­тульного аркуша, заставок, кінцівок), виразними засобами, які використо­вує художник-ілюстратор до дитячих книжок. Розглядаючи з дітьми твори графіки, вихователь може розповісти про творчість художників-ілюстраторів дитячих книжок. Дітей цього віку можна ознайомити в доступній формі з ілюстраціями, виконаними в чорно-білих тонах, та іншими вида­ми графіки (станкова, прикладна, плакатна). З цією метою можна пере­глянути виставки творів графіки, ознайомитися з книжками про мистец­тво графіки.

• Знайдіть публікації про творчість видатних українських ілюстраторів (В. Голозубова, Є. Криги, М. Баликіна, В. Мельниченко та ін.). Підготуйте виставку книжок з ілюстраціями цих художників та розробку конкурсу або вікторини «Про що розповідають малюнки у книжках для дітей?»

Використовуючи ілюстрації художників, вихователь навчає дітей ство­рювати свої ілюстрації до літературних творів, казок, пісень, байок, опо­відань, разом складати з них свої маленькі книжечки. Ілюстрації допома­гають дитині збагатиш свій задум, створити свої образи, виявити творчість у пошуках засобів передачі художнього задуму малюнка. Діти краще уяв­ляють казкових тварин, птахів, чарівні замки, казкові космічні кораблі, коли вони побачать їх на ілюстраціях. Розглядаючи з дітьми такі картини, вихователь спрямовує їхню увагу на деталі, які передають казковість обра­зу, навчає складати розповіді за ілюстраціями.

У житті дітям також трапляються твори скульптури різних видів (мо­нументальної, станкової, монументально-декоративної, малих форм). У сприйманні пластичного образу важливо навчити дитину розуміти спе­цифіку «мови» скульптури, оскільки вона дає тривимірне зображення предмета в реальному просторі, збагачує новими способами художнього бачення об'ємного зображення (див. кольор. вкл., мал. 21—24).

♦ Доберіть ілюстративний матеріал до теми «Види скульптури». На його ос­нові складіть для дітей розповідь про види скульптури.

У ряді досліджень розглядалися деякі питання, які торкалися пробле­ми сприймання дітьми скульптури. Це розвиток художньо-творчих здібно­стей дошкільнят в ліпленні на основі сприймання скульптури (Н. Халезова); формування естетичного сприймання скульптури малих форм (Г. Вишньова). Автори відзначають, що діти у процесі сприймання скульп­тури самостійно характеризують її з допомогою сенсорних еталонів фор­ми, кольору, фактури, величини. Зв'язок видимих ознак з образним заду­мом діти встановлюють не часто. Деякі діти плутають скульптуру з іграш­кою, виділяючи у процесі розглядання окремі деталі форми, несуттєві оз­наки образу. Більшість дітей правильно розуміють призначення скульптури, впізнають скульптурні зображення. Інтерес до скульптури у них виявляється в міміці, активних, але нецілеспрямованих діях обстеження. Дослідники визначають вимоги до добору скульптури малих форм для дітей: анімалі­стичний або антропоморфний зміст, реалістичність зображення, цікава декоративність матеріалу й кольору, виразні об'ємні силуети і рухи.

У дослідженні Г. Вишньової логічно визначено етапи ознайомлення дошкільнят зі скульптурою:

• початкові знання про скульптуру — творча робота скульптора, за­своєння способу колового огляду, порівняння скульптури і графічного зоб­раження;

• ознайомлення з особливостями «мови» скульптури — усвідомлення ролі скульптурного матеріалу у створенні образу, пластика рухів, ста­тичність зображення, особливості силуету;

• усвідомлення окремих виражальних засобів як частини цілого, вміння давати їм естетичні оцінки, складання творчих розповідей про скульптуру.

З особливим зацікавленням діти сприймають скульптуру малих форм, малу скульптурну пластику, призначену для прикрашання інтер'єру. У дрібній скульптурній пластиці працювали обдаровані художники: Б. Кустодієв, Н. Данько, В. Кузнецов, О. Сотников, В. Ватагін. Нею захоплю­валися відомі ілюстратори дитячої книжки Н.Кочергін, О. Пахомов, скульптори-монументалісти В. Мухіна, Є. Балашова, С. Коньонков.

У роботі з дітьми середньої групи можна використати скульптуру ма­лих форм, виконану з різних матеріалів, близьку за змістом, яка відтво­рює сюжети з життя дітей. Скульптуру діти розглядають на заняттях з ма­лювання, ліплення, аплікації. Можна виставляти зразу дві скульптури близькі за змістом. Це дасть можливість навчити дітей знаходити спільне і різницю між ними. Скульптуру діти повинні розглядати з усіх боків (за допомогою поворотного круга). Вихователь дає можливість висловити свою думку, поділитися враженнями, доторкнутися до виробів. Ознайом­лення зі скульптурою можна проводити у формі виставки. Для цього до­бирають скульптури різні за змістом чи з певної теми.

При ознайомленні дітей старшого дошкільного віку зі скульптурою малих форм важливо дати початкові знання про скульптуру як вид обра­зотворчого мистецтва, викликати у них інтерес до її образів. Такі знання допоможуть розширити уявлення дітей про скульптуру, дадуть можливість зрозуміти, що її пластичні форми взяті з життя, що це результат творчої праці скульптора.

Ознайомлення з різноманітністю скульптурних матеріалів (камінь, де­рево, метал, кераміка) значно збагачує сенсорний досвід дітей, а неве­ликі розміри скульптури малих форм роблять її доступною для сприйман­ня кожної дитини. Скульптура малих форм анімалістичного жанру не тільки естетично збагачує старших дошкільнят, а й дає їм можливість одержати нові знання про будову тварин. У дітей формуються гуманні почуття до них.

Ознайомленню дітей зі скульптурою малих форм в старшій групі мож­на повністю присвятити окремі заняття. Демонструються вироби з різних матеріалів. Діти дізнаються, що скульптура малих форм може бути вико­нана з фарфору, глини, каменю, металу. Для наочності можна показати репродукцію картини М. Нестерова «Портрет скульптора В. Мухіної за роботою». Корисною в цьому плані буде екскурсія в майстерню скульпто­ра, дитячу художню школу.

Ефективним прийомом є розглядання кількох скульптур, близьких за змістом, наприклад, різних ведмедиків, зайчиків, собачок. Метод полег­шує розуміння індивідуальності кожного персонажу. Педагог повинен так продумати запитання, щоб вони націлювали увагу дітей на виразні засо­би, які використав скульптор.

Під час прогулянок чи спеціально організованих екскурсій старших дошкільня: ознайомлюють із творами паркової чи монументальної скульптури. У кожному місті є скульптури, доступні для дитячого ро­зуміння. Важливо пояснити, на честь яких знаменитих подій постав­лені монументальні скульптури чи меморіальні комплекси. Все це сприяє морально-патріотичному вихованню дітей. Як правило, такі екскурсії приурочують до пам'ятних дат. Перед цим з дітьми прово­дять бесіду, пояснюють, на честь якої події або людини художник-скульп­тор створив з мармуру чи іншого матеріалу скульптуру. Вихователь звер­тає увагу на виражальні засоби: форму, композиційне розміщення фігур, на те, як виконані деталі, які допомагають зрозуміти зміст образу. Дітям пропонують розглянути скульптуру з усіх боків, обійти її, якщо це мож­ливо.

Таким чином, діти старшого дошкільного віку повинні знати і розріз­няти скульптуру малих форм, станкову, паркову і монументальну; впізна­вати 2—3 монументальні твори, які є в місті, знати, що скульптуру ство­рює з різних матеріалів художник-скульптор і що до неї потрібно стави­тися так само дбайливо, як і до інших творів мистецтва.

Декоративно-ужиткове мистецтво — важливий засіб художньо-естетич­ного виховання, джерело змісту декоративного малювання, розвитку нави­чок художнього дизайну у дітей в дошкільному навчальному закладі і вдома.

Декоративно-ужиткове мистецтво демонструє національну своєрід­ність предметного світу, особливості сприймання та відображення навко­лишньої дійсності народним майстром, традиційні естетичні концепції народної творчості. У ході тривалого історичного процесу формування національних традицій орнаментування предметів побуту були створені способи обробки природних матеріалів, мотиви візерунків, їхня компо­зиційна та кольорова побудова. Зміст орнаментів народні митці знахо­дять в навколишньому середовищі, але вони не копіюють природні обра­зи, а творчо трансформують їх у декоративні форми. Орнаментальні об­рази здебільшого передають площинно й уже це змінює їхню реальну форму, пропорції. Суттєвою особливістю орнаментує колір. Народні май­стри через багатовікові спроби знайшли ідеальні кольорові сполучення, емоційну асоціацію кольору з певним станом людини, її настроєм, пере­живаннями. У виробах народних майстрів часто використовується кольо­ровий фон, що підсилює звучність орнаменту і створює цілісну кольоро­ву палітру. Народне декоративно-ужиткове мистецтво гармонійно поєднує форму окремого предмета з композиційно-колористичною будовою візе­рунка і гармонізує всі предмети життєвого середовища людей певної місце­вості. Це досягається завдяки великим можливостям варіативного трак­тування композицій, колориту, змісту зображене.

Методику впровадження декоративно-ужиткового мистецтва в педа­гогічний процес дитячого садка містять роботи 3. Богатєєвої, Н. Халезової, Т. Шпикалової, Л. Скиданової, Л. Сірченко. У дослідженнях визначено вимоги до добору творів декоративно-ужиткового мистецтва, доступних дітям дошкільного віку (Н. Сакуліна); характеристику основних видів ук­раїнського декоративно-ужиткового мистецтва та їх використання в де­коративній діяльності дітей (Л. Скиданова, Л. Сірченко); методику на­вчання площинного та об'ємного декоративного ліплення (Н. Халезова); характеристику елементів декоративного мистецтва різних народів, які можна використати в аплікаціях дітей (З. Богатєєва). Народне декоратив­но-ужиткове мистецтво — невід'ємна частина культури народу. Педаго­ги, то вивчали виховний вплив народного мистецтва на дитину, відзначають формування таких рис, як повага до людей праці, любов до Бать­ківщини й народів, що її населяють.

Без сумніву, головне завдання дошкільного навчального закладу в га­лузі естетичного виховання полягає у формуванні цілісної естетичної куль­тури дитини. Декоративне мистецтво дає змогу дитині оволодіти мовою декорування і завдяки цьому перейти на виший щабель художньо-есте­тичного сприймання. Утилітарний характер декоративного мистецтва зба­гачує дитину засобами дизайну середовища, в якому вона живе. У деко­ративній образотворчій діяльності в дитини формуються почуття кольо­ру, ритму, композиції.

Н. Сакуліна визначила вимоги до добору творів декоративно-ужитко­вого мистецтва для дітей:

• реалістичний зміст зображення;

• поширення в побуті тієї місцевості, в якій проживає дитина;

• площинне зображення елементів візерунків, доступне для перенесен­ня в дитячий малюнок;

• широка, вільна манера передачі деталей візерунків, що залишає мож­ливість для варіювання і творчої діяльності дітей дошкільного віку.

Основні завдання ознайомлення з декоративно-ужитковим мистецт­вом полягають в наступному:

• ознайомлення з народним промислом або авторським мистецтвом, колом речей, що виготовляються, матеріалами, способами їх обробки і декорування, практичним застосуванням у побуті;

• формування навичок декоративної діяльності, розвиток почуттів та художніх умінь дитини;

• творча декоративна образотворча діяльність;

• інтеграція знань та вмінь дітей в дизайнерській художній діяльності. Ознайомити дітей з декоративним мистецтвом допоможуть такі мето­ди і прийоми:

• мистецтвознавча розповідь педагога;

• читання художньої літератури;

• виставки виробів народних майстрів;

• спостереження за роботою майстра;

• виставки декоративних виробів батьків та спільні виставки виробів батьків і дітей;

• екскурсії в музей.

Отримана дошкільнятами мистецька інформація, естетичні оцінки і художній досвід закріплюються за використання:

• дидактичних і графічних ігор;

• бесід;

• сюжетно-рольових ігор (магазин народних промислів);

• складання таблиць: кольорів і колірних сполучень, композиції, мо­тивів візерунків, характерних для промислу або групи авторських виробів;

• хвилинок краси.

• Складіть мистецтвознавчу розповідь для дітей про декоративно-ужитко­ве мистецтво вашого регіону. Уній розкажіть про історію промислу, речі, які виготовляються, їхнє призначення, способи декорування, характер ор­наментів (мотиви, кольори, композиції).