4.3. Малювання як засіб особистісного розвитку дитини Малювання — основний вид образотворчої діяльності дітей дошкільного віку, його особливості

Малюнок є феноменом дошкільного дитинства. Видатні педагоги ми­нулого — Я. А. Коменський, Ф. Фребель, І. Г. Песталоцці надавали вели­кого значення дитячому малюванню. Наголошувалося, що воно несе дітям задоволення. Навчання дітей малювання розглядалося як підготовка руки і ока до письма, а також перша сходинка загальної системи навчання об­разотворчого мистецтва.

Цілеспрямований інтерес до дитячого малюнка виник у 80—90-ті роки XIX ст. Це були роботи психолога В. Прейєра «Душа дитини», етнографа А. Ріхарда «Малюнки первісних народів», мистецтвознавця К. Річчі «Ми­стецтво дитини».

Сьогодні дитячі малюнки досліджуються психологами, педагогами, мистецтвознавцями, фізіологами. Феномен дитячого малюнка полягає у його поліфункціональності в соціумі, цінності для самої дитини, для батьків, фахівців галузі дошкільної освіти. Дитячі малюнки засвідчують прагнення дитини пізнати навколишній світ, себе в ньому, висловлювати свої думки і почуття, спілкуватися з однолітками і близькими людьми в умовах соціального оточення.

Психолог В. Мухіна вважає малювання складною синтетичною діяль­ністю, в якій виявляється особистість дитини і яка сама суттєво впливає на формування особистості.

Малюнок для дитини є формою і засобом встановлення комунікацій з іншими людьми, однолітками, формою самопрезентації в соціумі, само­вираження, самоствердження, картиною світу.

Для батьків дитячий малюнок — це показник гармонії в сім'ї, шлях до порозуміння і гармонізації внутрісімейних стосунків, засіб пізнання внут­рішнього світу дитини.

Для професіоналів галузі дошкільної освіти, педагогів та психологів дитячий малюнок є матрицею внутрішнього світу, розвитку усіх сфер осо­бистості дитини, її соціалізації, «Я-концепції».

Професійне вивчення малюнка дорослим є шляхом до діалогу з дити­ною, до організації розвивального спілкування з нею. Малюнок презен­тує дитину в соціумі як компетентну й успішну соціалізовану, позитивно налаштовану (або навпаки). У зв'язку з цим виразність малюнка постає актуальною проблемою науки і практики.

Розробка особистісно-розвивальних технологій малювання є метою і предметом багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових дослі­джень і новаторської практики, наприклад, Г. Григор'євої, О. Дронової, Т. Казакової, Т. Комарової, В. Котляра, Г. Сухорукової, Л. Шульги.

Фундаментальними роботами є «Образотворча творчість дітей дошкіль­ного віку» Є. Фльоріної, «Малювання в дошкільному дитинстві» Н. Сакуліної, «Ваша дитина малює» С. Левіна, «Образотворча діяльність і художній розвиток дошкільнят» Т. Казакової, «Образотворча творчість дошкільнят в дитячому садку» Т. Комарової, «Образотворча діяльність дошкільнят» В. Котляра та ін. Педагоги-дослідники пов'язують малювання дітей з різними сторонами психічного розвитку їхньої особистості: пізнавальною діяльністю, мовою, грою, емоційним розвитком, початковим становлен­ням естетичних почуттів і поглядів. «Наша мета — переконує педагог-худож­ник С. Левін, — допомогти зрозуміти дитячий малюнок як вияв потреби дитини пізнати світ, що її оточує, естетично опанувати його, водночас пізна­ти саму себе, виразити свої переживання, знайти в ньому засіб спілкування з оточенням» (Левин С. Ваш ребенок рисует. — М., 1979. — С. 10).