Поліфункціональність образотворчої діяльності як основи різнобічного розвитку особистості дитини

Зробити висновок про значення образотворчої діяльності у розвитку особистості дитини допоможе осмислення її функцій.

Гедоністична функція образотворчої діяльності полягає в тому, що ма­лювання, ліплення, декоративна та архітектурна діяльність розважають дитину. З раннього віку діти маніпулюють зображувальними матеріалами (олівцем, фломастером, глиною, воском, фарбою) і, граючи, отримують задоволення.

Розглядання творів мистецтва, милування красою під час спостережень у природі, споглядання, занурення, ігрові прийоми, співтворчість вихо­вателя і дітей, колективна творчість, організація експозицій та інші форми, методи і прийоми, які становлять педагогічну технологію (концеп­цію) образотворчої діяльності, також розважають дітей. Гедоністичну функ­цію образотворчій діяльності забезпечують і засоби, які залучає педагог для стимулювання інтересу дітей до неї. Ідеться про інші мистецтва (му­зика, художня література), а також синтезовані мистецтва (цирк, театр, мультиплікація). Вони допомагають педагогу у створенні потрібного емо­ційного фону заняття. До цього залишається додати цікаві форми занять образотворчою діяльністю («подорожі», художньо-дидактичні ігри, «май­стерні»), комплексні та інтегровані заняття.

Естетична функція полягає у можливостях для розвитку сенсорної сфе­ри дитини. У процесі образотворчої діяльності розвивається чутливість дитини до кольору та його відтінків, форми, простору, фактури матеріалу і формується власне уявлення про красу як гармонію кольору, форми, звуків, ароматів і таке інше, розвиваються естетичний смак та елементи естетичної культури (перцептивні, діяльнісні, поведінкові). Естетична функція образотворчої діяльності починає «працювати» тоді, коли педа­гог організовує її як середовище краси.

Краса існує у природі (предметах, об'єктах і явищах). Педагог навчає дітей знаходити красу у природі і виховує культуру спостереження, транс­лює дитині ідею, що краса природи є джерелом цікавих ідей і задумів, які можна реалізувати в малюванні, ліпленні, декоративних та архітектурних роботах.

Краса живе в мистецтві, творах художників, скульпторів, архітекторів, майстрів декоративного мистецтва. Педагог навчає дітей розуміти красу мистецтва і творчу діяльності художників, виховує естетичне (чуттєве) став­лення до мистецтва. Він заохочує дітей бути художниками, перевтілюва­тися в художників, наслідувати зразки творчої поведінки художників.

Краса існує в соціумі у людських стосунках, які позначені взаєморозу­мінням, співчуттям, співпереживанням, взаємодопомогою, добротою і любов'ю. Педагог навчає бачити, розуміти красу людських стосунків і пе­редавати її в малюванні, ліпленні, у декоративній діяльності і таке інше. Він пропонує дітям виготовити подарунки, сувеніри своїм близьким та друзям.

Краса живе і в самій дитині, якщо вона готова подарувати радість іншим своєю творчістю.

♦ Порівняйте зазначені форми існування краси зі сферами життєдіяльності дитини у Базовому компоненті дошкільної освіти.

Просвітницька функція виявляє себе у можливостях для саморуху ди­тини до цінностей культури: ознайомлення з культурою народів світу, з творами мистецтва; «відкриття» в собі нових можливостей пізнавання, світу; пізнавання зображально-виражальних можливостей матеріалів, ЯКІ дарує природа. Для того щоб реалізувати цю функцію, педагог моделює цікаву пізнавальну програму образотворчої діяльності. її зміст він доби­рає з теорії та практики образотворчого мистецтва (див. Модуль 1). Цей зміст важливо вміти зробити зрозумілим, цікавим і корисним для дітей. Пізнавальна інформація подається у формі казок, віршиків, історій про мистецтво, культуру, творчість, зображальні матеріали та приладдя. Пе­дагог користується методами мистецтвознавчої розповіді, бесіди, художньо-дидактичної гри. Ігрові прийоми («подорож», «перевтілення», «ожив­лення») надають пізнавальному процесу цікавого, природного, захопли­вого характеру, який стимулює активність дитини у засвоєнні нового. Ось для чого педагогу потрібні енциклопедичні знання та ерудиція! Образо­творча діяльність є інтелектуальним процесом, тому педагогічна техно­логія її супроводження спирається більше на мислення дитини, ніж на пам'ять.

Виховна функція образотворчої діяльності полягає у прихованих в ній можливостях для формування адекватної позитивної Я-концепції дити­ни: розвиток організованості, цілеспрямованості, творчості, самооцін­ки та інших бажаних рис і характеристик особистості, які сприятимуть соціалізації дитини, гармонізації її стосунків із соціумом. Образотворча діяльність є унікальним середовищем для виховання дитини, але за умо­ви, що вихователь не повчає, не моралізує, не нав'язує дитині власного бачення та смаків, а спілкується з нею на рівних, створює ситуації мо­рального вибору і навчає дитину відповідати за свій вибір. Колективні творчі проекти, випереджальна позитивна оцінка, спонукання до досяг­нення образно-естетичної виразності створеного продукту, дбайливе ставлення до дитячих робіт можна назвати дієвими професійними прийо­мами виховання особистості в педагогічній технології образотворчої діяльності,

Комунікативна функція вбачається у наявності можливостей образотвор­чої діяльності для організації різних видів та форм, а також систем спілку­вання, простих і складних комунікацій (опосередкованих, наприклад, ху­дожником як квазі-суб'єктом). В образотворчій діяльності можливе моде­лювання комунікацій у системах: дитина — педагог — дійсність; матеріа­ли — дитина; дитина — педагог — твір мистецтва; дитина — педагог — «художник» і т. ін. Комбінування систем комунікацій допомагає дитині набути необхідного досвіду спілкування, адже вони Ж моделлю ситуації з реального життя.

Спілкування, яке розвиватиме дитину як члена соціуму, можна роз­горнуту за твором мистецтва, як аналіз дитячих робіт:; як обговорення ідей, проектів, задумів; у ситуації перед вибором матеріалу та способу зоб­раження. Цікавим буде для дитини спілкування з квазі-суб'єктом — ге­роєм твору мистецтва, «оживленим» об'єктом, художником. Комунікатив­на функція, закладена в педагогічну технологію супроводження образо­творчої діяльності, створить сприятливе середовище для природного ви­ховання та самовиховання дитини як людини культури. У природних моделях спілкування, створених педагогом, дитина усвідомить не­обхідність бути ввічливою, уважною до думки інших, некритичною до творчих робіт однолітків. Адже така поведінка дитини є запорукою «при­йняття» ЇЇ соціумом.

Соціалізаційна функція образотворчої діяльності полягає насамперед в тому, що тут дитина привласнює суто людські психічні характеристики і здібності, які виникають у процесі історичного розвитку людства та фіксу­ються у предметах матеріальної і духовної культури. Зрозуміло, що і психічна регуляція образотворчої діяльності здійснюється за допомогою психічних дій, властивих людині. Вони не виникають природно, а мають бути засвоєні дитиною, адже вона не володіє тими зображальними засобами, які містить сучасна їй культура.

Образотворча діяльність є складною синтетичною діяльністю, в якій виявляє себе особистість дитини, що розвивається, і яка сама впливає на формування особистості.

♦ Ознайомтеся з монографією психолога В. Мухіної: Мухина В. С. Изобрази­тельная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта. — М., 1981.

Важливими складовими педагогічної технології образотворчої діяль­ності і ознайомлення дітей із соціальною дійсністю, творами образотвор­чого мистецтва, художньою практикою. Соціальна дійсність визначає зміст образотворчої діяльності дітей, збагачує його і виступає «замовником», «споживачем» її продуктів. Педагогу важливо це розуміти і вміти викори­стовувати, виховуючи дитину як соціальну істоту. Він має транслювати дитині ідею цінності продуктів її образотворчої діяльності для соціуму. Йдеться про мотивацію образотворчої діяльності.

Твори образо творчого мистецтва (наприклад, портретний та жанровий живопис) використовуються педагогом як модель соціуму. На його при­кладах педагог розгортає соціально-орієнтоване с піл кування, яке вводить дитину у світ людей та стосунків між ними, формує досвід соціальної по­ведінки. Ознайомлення дітей, наприклад, з одягом як соціокультурним феноменом у процесі декоративної діяльності (дизайн одягу) теж містить великі можливості для соціалізації дитини. Введення до змісту освітньої програми образотворчої діяльності потенціалу з архітектурного середови­ща міста, або, наприклад, гончарних традицій регіону відкриє нові її мож­ливості у соціальному розвитку дитини.

Евристична функція образотворчої діяльності відкриває можливості для професійного користування нею з метою розвитку креативної сфери осо­бистості , творчих здібностей.

Діяльність зі створення зображень за допомогою різних зображальних матеріалів і технік визначають як зображальну, зображально-репродуктив­ну (наслідувальну) і творчу. Між ними є різниця, але всі ці типи можна розглядати і розуміти, наприклад, як еволюцію образотворчої діяльності. Вона не обов'язково залежить від віку дитини (всі ці типи можуть бути наявні у дітей від одного до семи років), але обов'язково зумовлена роз­витком креативності.

Креативно-розвивальна педагогічна технологія образотворчої діяльно­сті грунтується на філософському підґрунті свободи вибору (ідеї, задуму, матеріалу, способу зображення, способу вираження, форми вираження тощо). Методика розвитку художньої творчості у дошкільному віці скла­дається з певним чином структурованих методів: «живе» (активне) спо­глядання, діалог, вибір, проблемна ситуація, проект, психологічна на­станова та інші.

Зображальна діяльність пов'язана з освоєнням дитиною зображальних матеріалів. Активні дії із зображальними матеріалами (фарби, глина, папір та ін.) та приладдям (пензлик, олівець, ножиці, клей) зумовлюють появу зобра­жень — знаків, символів. Дитина певним чином їх визначає. Зображальна діяльність може бути спонтанною і реактивною (педагогічно керованою).

Зображально-репродуктивна діяльність більш цілеспрямована і пов'я­зана з освоєнням способу дій із зображальними матеріалами. Вона роз­гортається за безпосередньої участі педагога. Тут можливі два типи про­фесійної поведінки. Перший тип: педагог демонструє спосіб дії з матеріа­лом, дитина відтворює. Цей тип поведінки педагога забезпечує форму­вання навичок зображення і ставить дитину у залежність від педагога, адже не актуалізує мислення і спирається переважно на зорову пам'ять.

Другий тип: педагог вдається до роздумів, він радиться з дітьми і квазі-суб'єктом (художником), демонструє дитині зразок креативної поведін­ки у ситуаціях вільного вибору способу зображення. Цей тип професійної поведінки підвищує статус дитини (вона стає хазяїном), активізує мис­лення і спонукає її до експериментування.

Наслідувальна діяльність (крім названих зв'язків) може пов'язуватися з освоєнням способів вираження (наприклад, наслідування творчої мане­ри художника).

Наслідувальна діяльність реалізує евристичну функцію, якщо педагог правильно розуміє і використовує метод наслідування. Діти не відтворю­ють предметів мистецтва, вони лише грають «у художників» і навчаються «чинити як художник», «діяти як художник», осягаючи особливості креа­тивної поведінки на різних етапах творчого процесу. За цих умов зобра­жальна діяльність трансформується в образотворчу.

Усі визначені типи мають своє унікальне значення для розвитку обра­зотворчої діяльності, адже містять креативно-розвивальний потенціал.

• Спробуйте визначити цей потенціал самостійно. Подумайте також над педагогічними умовами, які сприятимуть стимулюванню творчих виявів у межах кожного типу діяльності зі створення зображень.

Сугестивна функція образотворчої діяльності виявляє себе в тому, що саме в ній можна допомогти дитині повірити в себе, свої можливості, ви­ховати впевненість у собі. Успіх зумовлений стилем спілкування педагога з дитиною, його ставленням до дитячих робіт, формою їхнього аналізу та оцінки. Педагогічна технологія (якщо вона прагне реалізувати цю функ­цію) грунтується на гуманістично-демократичному стилі спілкування. Для нього є характерним и увага та повага до дитини і продуктів її образотвор­чої діяльності. Методику збагачують методи сугестопедагогіки та арт-терапії: випереджальна позитивна оцінка, підбадьорення, звернення до дитячого досвіду, спільні дії, занурення у твір мистецтва, колективний про­ект, метод суспільних ролей, гра у художників та ін.

Здоров'язбережна функція образотворчої діяльності формується на підґрунті компенсаторної та катарсичної функцій мистецтва і полягає в можливостях оздоровлення і терапії мистецтвом та творчим самовиражен­ням.

♦ Ознайомтеся з роботами: Лебедева Л. Д. Практика арт-терапии: подхо­ды, диагностика, система занятий. — СПб., 2003.

Практикум по арт-терапии / Под ред. А. И. Копытина. — СПб., 2000. Сенсомоторное развитие дошкольников на занятиях по изобразительному ис­кусству/С. М. Вайнерманидр. — М., 2001.

Фізичне й духовне здоров'я дитини залежить від того, яким вона побачить навколишній світ, яким його презентує дитині педагог. Педагогічна технологія образотворчої діяльності грунтується на вихованні оптимістич­ної налаштованості дитини на світ, на розкритті можливостей природних знань для більш повного і точного самовираження, свого власного світо­бачення. Образотворча діяльність потребує і водночас формує розвивальне предметне середовище. До занять нею залучають обладнання та мате­ріали, які стимулюють зорові, тактильні, слухові, нюхові відчуття, вико­ристовують широку кольорову гаму у всіх видах образотворчої діяльності, враховують силу кольору. За умови його грамотного добору знімається напруження, оптимізується емоційний настрій, полегшується процес соціоемоційної взаємодії.

Головне завдання образотворчої діяльності полягає в емпіричному, чуттєвому пізнаванні світу. Дитина чекає від педагога пояснень не че­рез логічними виклад, а через демонстрацію характеристик та властиво­стей предмета. У процесі образотворчої діяльності, організованої педа­гогом, дитина залучається: до джерел народної культури, до мистецтва, бачення світу природи в колористичному багатстві; перенесення своїх вражень у живописні картини; навчання створювати фігури у паперовій пластиці, ліпленні; оволодіння прийомами фітодизайну та клаптикової аплікації.

Педагог, ніби актор на сцені, якому довіряють, якого люблять. Йому підвладні слово, рух: він, як чарівник, запрошує дитину у середовище краси і творчості, де все допомагає її розвитку. Він ніби чутливий цілитель, який знає підходи до душі кожної дитини. Педагогічна професія сьогодні є зна­чущою як ніколи. Вона вміщує знання педагога, психолога, фізіолога, відчуття художника, уміння дизайнера, актора.

Особистісно-розвивальна методика образотворчої діяльності збага­чується методами музейної педагогіки (мистецтвознавчі подорожі, екс­курсії, метод соціальних ролей та ін.), арт-терапії (малюнкова терапія, те­рапія кольором, терапія творчим самовираженням тощо).

Розглядання творів мистецтва з використанням прийомів: замилуван­ня, «входження в картину», «оживлення», ідентифікації та ін.; робота в техніках ліплення, складання паперу та ін.; робота з природним матеріа­лом (глина, тісто, віск, папір, тканина, листя дерев і квіти, солома, дерево та ін.) активно впливають на емоційний стан, роботу мозку і мають загаль­ний оздоровчий ефект.

♦ Зробіть висновок про образотворчу діяльність як чинник та середовище роз­витку дитини, спираючись на головні тези:

• «Дійсність». «Мистецтво». «Людина як творець» — це елементи інфор­маційно-освітнього простору, інтегрованого в образотворчій діяльності.

• Особистісно-орієнтована модель організації та супроводження обра­зотворчої діяльності в період дошкілля збільшує ступінь свободи дитини в освітньому просторі і є орієнтованою на навчання її користуватися ним з метою соціалізації (входження у світ та інтеграцію з ним).

• Освітній простір є пошуковим полем дитини для розгортання обра­зотворчої діяльності, в якій вона пізнає світ, самореалізується та самови­ражається, розвивається як особистість, усвідомлює свою цінність.

• Освітній простір інтегрує: дійсність (світ природи, предметів, людей) як середовище краси та гармонії, джерело творчих задумів; образотворче мистецтво як спосіб інтелектуально-естетичного пізнання людиною світу, як форму існування краси, результат творчої активності людини, середови­ще навчання способів творчих дій для реалізації задуму та розвитку абст­рактного мислення; людину (педагога, художника) як зразок креативної поведінки, життєтворчості; особистість, наслідування якій може вивести дитину на шлях творчості, усвідомлення себе як творця, створювача краси.

• Освітній простір є пошуковим полем педагога, який забезпечує змінність змісту навчальних програм розвивального спілкування з дити­ною.

• Поліфункціональність образотворчої діяльності відкриває можливості для комплексного розвитку особистості дитини, оскільки актуалізує усі її сфери: інтелектуальну, емоційно-чуттєву, мотиваційну, соціально-кому­нікативну, поведінкову, діяльнісну, сфери свідомості і підсвідомості і таке інше. Особистісно-орієнтована модель педагогічної технології супро­водження образотворчої діяльності надає останній статусу чинника та се­редовища розвитку особистості в період дошкілля.