2.2. Поняття про художньо-творчі здібності і їхній розвиток у дітей Здібності і задатки. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку здібностей. Структура образотворчих здібностей

У психології здібностями називають індивідуальні особливості особи­стості, які забезпечують людині успішне виконання будь-якої діяльності.

У вітчизняній психології найбільший внесок у дослідження проблеми здібностей зробив Б. Теплов. Він виділив три основні ознаки поняття «здібність»:

• індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну люди­ну від іншої;

• не будь-які особливості взагалі, а лише ті, що мають стосунок до успіш­ності виконання певної діяльності;

• здібність не зводиться лише до знань, навичок та вмінь.

Як зазначає Г. Костюк, здібності людини — це вияв єдиної, цілісної її сукупності. Звідси тісний їхній зв'язок з іншими характеристиками лю­дини, а саме її знаннями, вміннями, потребами й інтересами, працьови­тістю та іншими моральними рисами.

Незважаючи на те, що здібності не зводяться до знань, умінь та нави­чок, це ще не означає, що вони ніяк не пов'язані зі знаннями та вміння­ми. Наявність знань, умінь і навичок є необхідною умовою майстерності, в якій виявляються і здібності людини.

Від здібностей залежить легкість та швидкість набуття знань, умінь і навичок. Набуття ж цих знань та вмінь своєю чергою сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навичок і знань галь­мує розвиток здібностей. Те саме слід сказати і про важливе значення по­треби працювати, відповідального, зацікавленого, любовного ставлення до справи, наполегливості, терплячості та інших вольових рис людини для успіху її праці, оволодіння майстерністю. Отже, здібності людської особи­стості не можна розглядати як щось, що існує незалежно від інших її ха­рактеристик.

Разом з тим здібності й не зводяться до інших характеристик особи­стості. При однакових, наприклад, знаннях, уміннях і навичках здібності людей бувають неоднаковими. Можна менше знати і вміти в якійсь га­лузі, але бути здібним, швидко набути потрібних знань та вмінь і навіть випередити інших, що тривалий час працюють у цій галузі.

Відсутність здібностей ще не означає непридатності людини до вико­нання тієї чи тієї діяльності, оскільки існують психологічні механізми компенсації відсутніх здібностей. На думку Є. Ільїна, компенсація може здійснюватися через набуті знання чи вміння, або через формування індивідуально-типологічного стилю діяльності, або через іншу, більш розви­нену здібність. Можливість широкої компенсації одних властивостей іншими веде до того, що відносна слабкість якоїсь здібності зовсім не ви­ключає успішного виконання діяльності, яка тісно пов'язана з цією здібністю. Очевидно, що саме це забезпечує можливість успішної діяль­ності людини в найрізноманітніших галузях.

Здібність людини — продукт суспільного розвитку. її формування пе­редбачає засвоєння нових форм діяльності, вироблених людством в про­цесі суспільно-історичного розвитку.

Здібності — не вроджені риси, вони розвиваються під впливом зов­нішніх умов, існують лише в процесі розвитку і не можуть розвиватися поза конкретною діяльністю. Здібності формуються в діяльності, яка складається з компонентів: знання, навички, вміння. Відсутність будь-якого з компонентів впливатиме на перебіг діяльності і відповідно на формуван­ня здібностей.

Велике значення для розвитку здібностей має систематичний вплив ззовні — виховання і навчання. Виховання впливає на розвиток здібнос­тей на основі задатків, всієї структури особистості, типологічних особли­востей вищої нервової діяльності і формування на цій основі характеру.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їхньо­го розвитку у вигляді задатків, під якими розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що становлять природну основу розвитку здібностей. Відмінності між людьми стосовно задатків полягають насам­перед у природжених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату — анатомо-фізіологічних, функціональних його особливостях. Тому насам­перед слід враховувати розвиток вищої нервової діяльності дітей, яка ви­значає всі психічні процеси, зокрема і здатність до творчості.

На думку І.Павлова, підґрунтя індивідуальних відмінностей станов­лять домінантний тип вищої нервової діяльності та особливості співвідно­шення сигнальних систем. З огляду наці критерії, можна виокремити три типологічні групи людей: художній тип (домінування першої сигнальної системи), мисленнєвий тип (домінування другої сигнальної системи) та середній або змішаний тип (рівне представництво).

Виокремлені І. Павловим типологічні групи припускають наявність різних вроджених задатків у представників тієї чи тієї групи. Так для ху­дожнього типу характерне цілісне сприймання, а для «мислителя» — поділ на окремі частини; у сфері уяви та мислення в «художників» спостерігається домінування образного мислення та уяви, тоді як для «мислителя» харак­терніше абстрактне, теоретичне мислення - в емоційній сфері особи ху­дожнього типу вирізняються підвищеною збудливістю, а для представників мисленнєвого типу більш властиві помірковані, інтелектуальні реакції на події. Не випадково більшість художників (скульпторів, живописців, му­зикантів, акторів тощо) мають певною мірою виражені риси художнього типу. Слід зазначити, що належність людини до художнього типу не озна­чає слабкості інтелектуальної діяльності, оскільки йдеться про відносне домінування образних компонентів психіки над мислиннєвими.

Характеризуючи розвиток здібностей до образотворчої діяльності, Н. Сакуліна відзначає, що він базується на анатомо-фізіологічних особливостях дитини. Для успішного розвитку здібності до зображення необхідно мати задатки в ділянці зорових і дотикових відчуттів і в ділянці рухової сфери — володіння дрібними і диференційованими рухами рук (кисті руки, пальців).

Значне зниження зору, дефекти відчуття кольору, безперечно, негатив­но відбиваються на здатності до зображення. Так, людина, у якої є пору­шення дії колбочкового апарату сітківки ока, має часткову колірну сліпо­ту, найчастіше не розпізнає червоних та зелених кольорів (дальтонізм). Ці люди сприймають кольори спектра у двох основних тонах — жовтому та голубому. Звісно, що така людина не може правильно сприймати забарв­лення навколишніх предметів і передавати їх живописними засобами. Від розміщення зорового апарату залежить і гострота зору, тобто здатність роз­пізнати предмети на далекій відстані. Такий просторовий зір залежить від участі в акті зору мікрорухів ока. Людина з порушеннями зорового апара­ту не може досягти високого рівня розвитку зображувальних здібностей в галузі живопису: вона може лише набути деяких графічних умінь. Розвит­ку здібностей в галузі скульптури порушення зору менше заважає, проте все ж таки обмежує можливість повноцінної творчості.

Серйозні дефекти у розвитку рухів рук також не дають можливості роз­винути цю здібність. Так, наприклад, для нормального формування здібно­стей до малювання велике значення поряд зі здібністю сприймання має моторний розвиток дитини і особливо розвиток рухів її рук, координації руки та ока.

Проблеми розвитку моторики (рухів) дитини давно цікавили дослід­ників, оскільки це необхідно для реалізації будь-якої діяльності. Як показують дослідження, рухи становлять основу формування уявлень про форму, величину, простір і т. д. О. Запорожець підкреслював, що ознайомлення з формою, величиною та іншими просторовими властивостями предметів виявляється неможливим без руху руки чи ока, що в певній послідовності обстежують різні ділянки предмета. У дослідженнях В. Зінченкота О. Рузської виявилося, що правильність впізнавання фігури перебуває у тісній залежності від відповідності особливостям фігури рухів, які відтворює рука чи око дитини в процесі попереднього ознайомлення з нею.

Для розвитку моторики людини велике значення має дозрівання нер­вово-м'язового апарату і засвоєння історичного досвіду попередніх по­колінь. Засвоєння рухів дитиною здійснюється під впливом вихователя. Особливо важливий цей вплив під час оволодіння діями з предметами і знаряддями. Стикаючись із предметами, інструментами, знаряддями, ди­тина самостійно, без навчального впливу дорослого, не може розкрити специфіки їх використання, не знаючи способів дії з ними, використовує предмети неадекватно: стукає олівцем по столу, бере його до рота, кидає тощо.

Особливо важливим для розвитку психіки дитини є оволодіння руха­ми рук. Розвиток рухів руки багато в чому залежить від оволодіння зна­ряддями та інструментами. Людська рука як робочий орган починає роз­виватися рано і поступово вдосконалюється в процесі різноманітної діяльності. Вже до трьох років рухи руки дитини досягають значного розвитку. Проте рука ще не достатньо рухлива. Не завжди рухи цілеспрямовані, точні.

Особливо це стосується таких діяльностей, де використовуються знаряд­дя, інструменти, що потребують спеціальних, тонко координувальних рухів рук. Вони розвиваються у процесі діяльності через систематичне навчання і постійні вправи дитини.

Перехід до складніших форм діяльності висуває нові вимоги до мото­рики дитини, змушує її оволодівати новими руховими навичками і вміння­ми. Кожна діяльність потребує особливого роду рухів. У зображувальній діяльності розвиваються рухи руки, пов'язані з процесом зображення. Рука дитини повинна діяти залежно від особливостей олівця, пензля, якими вона оволодіває, на основі пізнання їхньої специфіки під керівництвом вихователя.

Особливості зображувальної діяльності в тому, що для її здійснення важливий не просто розвиток руки, а спільний розвиток руки й ока. Зоро­вий контроль за рухом руки необхідний на всіх етапах створення зобра­ження. Око оцінює отримане зображення і спрямовує його. На цій особ­ливості образотворчої діяльності наголошували і художники, і психологи — дослідники дитячого малюнка. Ще Мікеланджело говорив: «Циркуль в очах, не в руці, бо руки працюють, а око оцінює».

Визначаючи здібності до малювання, такі дослідники, як В. Кирієнко, О. Ковальов, Н. Сакуліна підкреслюють необхідність розвитку ока і руки, координації їхньої дії. Маленькі діти ще не вміють управляти рухами своїх рук, тому вони не можуть скачати глину, здавити її долоньками з необхід­ною силою, щоб отримати плоску форму, не можуть самостійно правиль­но взяти олівець, підпорядкувати рухи руки з олівцем створенню зобра­ження того чи того предмета. Дітей слід навчати і самого здійснення рухів, і його характеристик: сили, тривалості, напрямку тощо.

Техніка малювання передбачає і рухи, і сприймання їх, тобто рухи під контролем зору і рухових відчуттів. Зображувальний рух руки під час ма­лювання, ліплення, аплікації пов'язаний з м'язово-руховими відчуттями, сприйманням самого руху: дитина бачить як рухається рука, і відчуває цей рух. Під час сприймання руху в дитини виробляється уявлення про нього, і на цій основі будується виконавська дія. На різних етапах оволодіння технічними навичками і вміннями у малюванні зоровий контроль за ру­хом і рухові відчуття співвідносять по-різному. Поступово, в міру форму­вання рухів роль зорового контролю дещо знижується: рука «набуває уяв­лення» про рух, відчуття ніби входять у руку, і той, хто малює, може відтво­рити рух не дивлячись. Проте зоровий контроль не може бути осягнутий повністю, оскільки тоді неможливе будь-яке чітке роздільне зображення. Зоровий контроль за процесом зображення здійснюється на основі уяв­лення про предмет, який є в дитини. Спрямовуючи поглядом дії рук під час створення малюнка, дитина постійно порівнює його з уявленням того, що повинно вийти, і виправляє зображення відповідно до утвореного уяв­лення. Тому важливо, щоб у дитини було чітке уявлення про предмет. Ре­гуляція зображувального руху через рухові відчуття можлива в тому разі, якщо сформовано уявлення про рух. Це відчувається на основі досвіду рухів. Дитина починає набувати його вже в процесі обстеження, коли вклю­чається рух руки по контуру предмета і дитина відчуває, як рухається ЇЇ рука: в якому напрямку, який рух за розмахом, за тривалістю і таке інше.

Орієнтовно-дослідницька діяльність під час попереднього детального обстеження предмета приводить до виникнення цілісного образу, того, що і як повинно бути намальовано. Погляд може контролювати дії, вико­нані рукою, тільки на основі сформованого уявлення про те, що внаслі­док руху повинно вийти. Під час малювання воно слугує критерієм сен­сорної оцінки створюваного зображення. Процеси сприймання, уявлен­ня (зорові і рухові), рухи рук взаємопов'язані між собою і повинні розви­ватися в єдності. Порушується єдність цього процесу, зокрема, через недостатній розвиток рухів рук дитини. У неї може бути сформоване чітке уявлення про предмет і про той рух, з допомогою якого можна зобразити цей предмет, але якщо рука з інструментом не володіє цим рухом, то ди­тина не зможе його відтворити, а відповідно і зобразити предмет.

Отже, необхідна єдність зорової і моторної координації для здійснен­ня процесу зображення і вироблення технічних навичок. Внаслідок бага­торазових повторень рухів і сприймання отриманого зображення під ке­рівництвом педагога у дітей формуються узагальнені уявлення про рухи, які полягають в тому, що зображення предметів однакової форми потре­бує одних і тих самих рухів. Узагальнені уявлення пов'язані з узагальнени­ми вміннями. Це дуже важливий моменту навчанні рухів: без наявності такого узагальнювального уявлення дитина не зможе перейти до само­стійного зображення предметів і явищ навколишньої дійсності.

Між задатками та здібностями дуже велика відстань — між ними весь шлях розвитку особистості. Задатки — лише передумова розвитку здібно­стей. Розвиваючись на ґрунті задатків, здібності все ж є функцією не са­мих задатків, а розвитку, до якого задатки належать як передумова. Вклю­чаючись у розвиток індивіда, вони самі розвиваються, тобто перетворю­ються і змінюються (за Р. Павелковим). Самі по собі задатки ще не є здібно­стями. І в тому, що це так, нас переконують чимало випадків загибелі таланту, сумна історія вундеркіндів (чудо-дітей). Вундеркіндами, як пра­вило, називають дітей, які з дуже раннього віку виявляють великі успіхи в будь-якій діяльності. Так, здібності до образотворчого мистецтва вияви­лись у Рафаеля у 8 років, у Мікеланджело — в 13, у І. Рєпіна та В. Серова — в 4, у Ван Дейка — в 10 років. Природне обдаровання цих вундеркіндів забезпечило їм швидкий творчий процес. Проте доля чудо-дітей не зав­жди складається вдало. Причинами, які затримують розвиток вундер­кіндів, є передусім недоліки виховання і навчання таких дітей. Впевненість у тому, що задатки — це вже і є здібності, — основна педагогічна помилка стосовно вундеркіндів.

Розвиток здібностей, обдаровань залежить значною мірою від актив­ної творчої діяльності самих людей. Талант, геній — насамперед величезне працелюбство, наполегливість і сильна воля. Яскравим прикладом вели­кого працелюбства може слугувати і творчість великого російського ху­дожника 1. Рєпіна. Не всі, напевно, знають, що чудові полотна І. Рєпіна є наслідком його величезної праці. Художник працював щоденно з ранку до сутінок. К. Чуковський розповідав, що І. Рєпін одразу після сніданку поспішав до своєї майстерні і майже замучував себе працею, нерідко до­ходив до відчаю. 11а старість у 1. Рєпіна стала всихати права рука. Він на­вчився працювати лівою. А коли від старечої слабкості вже не міг тримати в руках палітру, він повісив її «важким каменем» на шию за допомогою спеціальних поясів і працював з цим «каменем» з ранку до ночі.

Відомо, що в молодості І.Рєпін малював з таким захопленням і так ба­гато, що іноді непритомнів, а приходячи до пам'яті, знову брався за робо­ту. 1 його неймовірна працездатність окупилася — ним були створені чу­дові полотна, які ввійшли до скарбниці світового мистецтва.

Про те, які великі можливості має людина, найкраще свідчать факти компенсації втрачених здібностей, повернення до активної діяльності людей з різними вадами та порушеннями здоров'я.

Здібності до будь-якої діяльності є в кожної людини, але залежно від вроджених задатків рівень їхнього розвитку у всіх різний. Найвищого роз­витку можуть досягти люди обдаровані, талановиті, які мають сприятли­ве поєднання різних задатків.

У психології розрізняють поняття загальні і спеціальні здібності. Загаль­ними називають такі здібності, які тією чи тією мірою виявляються у всіх видах діяльності людини. До загальних здібностей можуть належати такі, що виявляються у спілкуванні,, взаємодії з людьми. Ці здібності соціально зумовлені. Вони формуються в людини в процесі її життя у суспільстві. Без цієї групи здібностей людині дуже важко жити серед інших людей.

Спеціальні здібності — це здібності, які виявляються лише в окремих видах людської діяльності (художні, математичні, спортивні, літературні тощо).

Існує безліч класифікацій здібностей за різними ознаками. Наприклад, можна говорити про здібності, пов'язані з різними функціями людини — групові та предметно-практичні, організаційні, комунікативні, пов'язані з особливостями сприймання, уваги, пам'яті, уяви, розуму. Здібності харак­теризуються за ступенем виявлення творчості дитини в різних видах діяль­ності — музичній, мовленнєвій, образотворчій, технічній тощо.

Здібність до образотворчої діяльності належить до спеціальних здібно­стей. Кожна спеціальна здібність має свою структуру, яка зумовлюється специфікою діяльності і залежить від загальних властивостей психіки. Властивості психіки поділяються на провідні, опорні і ті, які становлять тло цієї здібності.

А. Петровський і Р. Павелків вважають, що в структурі здібностей мож­на виділити дві групи компонентів. Одні займають провідне становище, а інші—другорядне. Так, у структурі здібностей до образотворчої діяльності провідними виступають висока природна чутливість зорового аналізато­ра — почуття пропорції, форми, світла, кольору, ритму, а також сенсомоторні характеристики руки художника, високорозвинена образна пам'ять тощо. До другорядних належать властивості художньої уяви, емоційного настрою, ставлення до зображуваного тощо. Провідні і другорядні компо­ненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності.

Провідною властивістю здібності до зображувальної діяльності є уява, без якої неможливе втілення задуму. Опорними властивостями є висока природна зорова чутливість, яка забезпечує повноту сприймання; особ­ливе вміння руки, яке допомагав швидше і краще оволодіти навичкою. Властивістю, яка забезпечує образотворчу діяльність і ніби становить її їло, є певний емоційний настрій.

Ці особливості структури образотворчих здібностей слід враховувати, вибудовуючи систему навчання.

Здібність до образотворчої діяльності може бути розвинена у кожної людини. Але в людини, яка має хороші вроджені задатки до цієї діяль­ності, здібності розвиваються до такої міри, що вона може творчо працю­вати в галузі образотворчого мистецтва, тоді як люди з менш сприятливи­ми задатками зможуть розвивати здібність лише до рівня грамотного, гра­фічно правильного зображення предметів.

Отже, для розвитку образотворчих здібностей велике значення мають задатки, тобто ті анатомо-фізіологічні особливості, які забезпечують успіш­ний розвиток здібностей, навчання, велике працелюбство, наполегливість і сила волі.