4.6. Особистісно-розвивальна спрямованість конструктивно-моделювальної діяльності Своєрідність конструювання, його зв'язок із грою

Конструювання (від лат. construere — побудова) — це створення мо­делі, приведення до певного порядку і взаємовідношення різних окремих предметів, частин, елементів. Характерною особливістю процесу конструювання є створення та перетворення (комбінування) просторових уяв­лень (образів) на основі оволодіння певними знаннями та вміннями. Кон­струювання належить до продуктивних видів діяльності, оскільки спря­моване £а отримання певного продукту (результату).

Назвіть інші види дитячої продуктивної діяльності.

Під дитячим конструюванням розуміють процес створення різних кон­струкцій, моделей, в яких передбачено взаєморозміщення частин та еле­ментів, способи їх з'єднання. Матеріалами для дитячої конструктивної діяльності є: дитячий будівельний матеріал, спеціальні конструктори (де­рев'яні, металеві, пластмасові); папір, картон, тканина, природний, викидний матеріали. Дослідження педагогів і психологів свідчать, що конструювання є продуктивним видом діяльності, у процесі якого відбувається розвиток дитини (J1. Артемова, Н. Ветлугіна, А. Давидчук, Т. Комарова, В. Мухіна, Б. Неменський, М. Поддьяков, Є. Фльоріна та ін.).

Конструювався як вид продуктивної діяльності дітей досліджувалося науковцями в різних напрямах: види конструювання; вплив конструктивної діяльності на розвиток психічних процесів дошкільняти; умови і форми орга­нізації конструювання (А. Давидчук, О. Лурія, Л. Парамонова, М. Поддьяков, Д. Ельконін та ін.). Для конструктивної діяльності у дошкільнят суттєвого значення набуває розвиток спостережливості; організація сприйняття об'єктів дітьми; попереднє сприйняття образів предметів та цілісність уяв­лень, що формується на цій основі (П. Гальперін, Є. Ігнатьєв, Є. Фльоріна).

Дослідження останніх років свідчать, що конструювання є не тільки практичною творчою діяльністю, а й універсальною розумовою здатністю, що виявляється в різних видах діяльності (зображувальній, ігровій, мов­леннєвій тощо) і спрямована на створення нового — малюнків, сюжетів, текстів, макетів, проектів, моделей і таке інше) (Л. Парамонова, І. Пашиліте, О. Сафонова, Г. Урадовських, О. Христ). Розрізняють два типи кон­струювання: технічне і художнє.

У технічному конструюванні діти переважно відображають реальні та уявні об'єкти (за асоціаціями з образами казок, фільмів). Моделюючи різні об'єкти, діти відтворюють їхні основні структурні та функціональні озна­ки: будинок з дахом, вікнами, дверима; корабель з палубою та інше. Така конструктивна діяльність за своєю сутністю схожа на конструктивно-тех­нічну діяльність дорослих: процес створення споруди підпорядкований її практичному призначенню. До такого типу конструювання належать: кон­струювання з будівельного матеріалу, конструювання з деталей конструк­торів, що мають різні способи з'єднання (пази, шипи, гайки і таке інше); конструювання з великих модульних блоків.

На відміну від першого типу, художнє конструювання взаємопов'язує техніку й мистецтво. Це творча діяльність дітей з різними матеріалами, в процесі якої вони виготовляють не тільки корисні, а й естетично значущі вироби для ігор, праці, побуту.

Дослідження свідчать, що специфіка художнього конструювання по­лягає у єдності утилітарного й естетичного (корисності, доцільності й ху­дожньої виразності речей, що створюються) та у створенні нових кон­структивних і художньо-декоративних підходів та рішень (С. Волкотруб, М. Фїшер, М. Федоров, П. Шпара, І. Шпара). Художнє конструювання залучає особистість до творчої діяльності із засвоєння об'єктів конструк­тивної творчості, Ця діяльність вважається декоративною, художньо-ужит­ковою, оскільки у процесі роботи дитина враховує естетичні характерис­тики матеріалів на основі набутих знань, уявлень, практичного досвіду. У художньому конструюванні діти, створюючи різні образи, не лише від­творюють їхню структуру, а й виражають своє ставлення до них, переда­ють їхній естетичний характер за допомогою кольору, фактури, форм.

Визначають такі педагогічні принципи художнього конструювання: прин­цип єдності утилітарного й естетичного (в будь-якому об'єкті дитячої праці певною мірою повинен бути присутній пошук доцільних рішень і худож­ньої виразності); пошук і конкретизування нетрадиційних форм об'єктів (спря­мування уваги дітей на творчий процес пошуку фантастичних форм за до­помогою евристичних методів); принцип гармонійної цілісності (система зав­дань і вправ щодо вивчення основ композиції, розвиток образного бачення предмета); принцип активної співтворчості (А. Івершинь, М. Фішер).

До художнього конструювання належать: конструювання з паперу і картону, з природного матеріалу, з викидного матеріалу (предметів, що втратили своє побутове призначення, та залишків різних матеріалів), з тканини. Кожний вид конструювання має свою специфіку, що зумовлено особливостями матеріалів, які мають певні фізичні та механічні характе­ристики, зовнішній вигляд і виражальні можливості. Умовно матеріали для дитячого художнього конструювання поділяють на такі групи: неоформлені, напівоформлені та природні матеріали.

Папір, картон і тканину зараховують до неоформлених матеріалів. У кож­ному з цих матеріалів не закладено нічого, крім кольору, фактури і розмі­ру. Тому робота з ними задовольняє потребу дітей у створенні нового, дос­лідженні їхніх властивостей та можливостей.

Викидний матеріал (різні коробочки, пластикові пляшечки, пінопласт та інше) зараховують до напівоформлених матеріалів. По-різному видозмі­нюючи їх, діти створюють нові об'єкти, цілісні композиції: поєднують різноманітні матеріали між собою.

Кожний з художніх матеріалів, які використовують діти, має особливі фізичні властивості і зовнішній вигляд, специфічні виразні можливості. Основу формування творчого конструювання становлять три взаємо­пов'язані компоненти: самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом; розвиток образного мислення та уяви; формування узагаль­нених способів діяльності.

Орієнтування в матеріалі, організоване педагогом як самостійне дитя­че експериментування, без вирішення певних конструктивних завдань набуває пізнавального характеру. Експериментування з матеріалами і фор­мування узагальнених способів конструювання (технічних і створення образу) спонукає дітей «вбудовувати» засвоєні раніше способи у нові змістові контексти. А це, своєю чергою, веде до виникнення нових спо­собів і нових задумів, заснованих на пізнавально-емоційному переживанні. Конструюючи з природного матеріалу, дошкільнята вчаться передавати красу природи в художніх образах. Це сприяє розвиткові естетичного сприйняття, розвиває почуття любові до природи.

Як показали дослідження Д. Богоявленської, Л. Парамоновой Г. Урадовських, О. Христ, О. Сафонової, у дітей дошкільного віку яскраво вира­жена пізнавальна активність, що має велике значення для розгортання творчого процесу в конструктивній діяльності.

Одним з найбільш адекватних видів такої діяльності є дитяче експери­ментування з різними предметами та матеріалами, визначене М. Поддяковим. Відзначаючи специфіку дитячого експериментування, він виок­ремлює два його типи: безкорисливе, спрямоване на виявлення властиво­стей об'єктів і зв'язків безвідносно до виконання будь-яких практичних завдань, та утилітарне, спрямоване на пошук вирішення конструктивних завдань. Перший вид експериментування є особливо значущим, оскільки таке самостійне ознайомлення дітей з різними властивостями об'єкта як з рівнозначними, без виділення «головних» і «неголовних», дає можливість дитині вводити об'єкти в різні системи, що робить експериментування гнучким і значно збагачує процес творчого конструювання. Однак спо­стереження за дитячою діяльністю свідчить, що самостійне і безкорисливе (без визначеної мети) ознайомлення з властивостями об'єктів без педаго­гічного спрямування у значної частини дітей може залишатися на досить примітивному (операційному) рівні. Наприклад, дитина досліджує певну властивість предмета і не робить жодних спроб, маніпуляцій, які можуть привести до відкриття інших його властивостей. Це означає, що дитяче експериментування потрібно розвивати удвох напрямах: по-перше, по­стійно поповнювати кількість об'єктів для дитячого експериментування, що вирізняються яскраво вираженою багатофункціональністю; по-дру­ге, надавати дітям можливість самостійно використовувати виявлені ними властивості об'єктів у конструюванні. Бажано пропонувати дітям матеріа­ли, що відрізняються за властивостями: кольором, розміром, вагою, струк­турою, фактурою, функціональністю, врахування яких забезпечує продук­тивність дитячого конструювання.

Процес конструювання складається з двох етапів: створення задуму та його реалізація. Є ще й планування, але у дітей воно недостатньо розви­нене. Задум — це уявлення про кінцевий результат, предмет діяльності і способи його досягнення. Конструктивний задум виникає у процесі ро­зумової діяльності дитини. В основу задуму покладено порівняння, аналіз, синтез відомих з минулого досвіду конструкцій. Практична діяльність, спрямована на виконання задуму, полягає у широкому експериментуванні з матеріалом. Задум часто уточнюється і змінюється внаслідок пошукових практичних дій, що сприяє розвитку творчого конструювання.

Дитячий задум визначається змістом конструювання, яке організуєть­ся дорослим.

Джерелом задуму дітей є навколишній світ: соціальне і предметне дов­кілля, світ природи, художня література, телебачення тощо, але сприй­мання навколишнього світу у дітей дошкільного вікує поверховим, вони звертають увагу передусім на зовнішній бік предметів, явищ, які згодом і відтворюють у продуктивній діяльності. Тому завданням вихователя є ство­рення умов для глибшого засвоєння дошкільнятами характерних особли­востей предметів та явищ навколишньої дійсності. Тут конструювання спирається на образне уявлення про реальні та уявні (фантастичні) об'єкти.

Існують різні види конструювання, зумовлені способами створення конструкцій. Поширеними в педагогічній практиці є конструювання за зразком, умовами, власним задумом. Для роботи з будівельним матеріа­лом застосовується конструювання за моделлю, за найпростішими крес­леннями та наочними схемами.

Особливе місце в дитячому конструюванні посідає діяльність, у про­цесі якої діти відображають реальний предмет чи його зображення. Така форма називається конструюванням за зразком. Вона була розроблена і за­проваджена в практику роботи з дітьми Ф. Фребелем. Дітям пропонують зразки виробів з паперу, природних та інших матеріалів, будівель, вико­наних з деталей будівельного матеріалу і конструкторів, демонструються способи їх створення.

Фундаментом формування конструктивного задуму в цьому разі є пізнавальна діяльність дітей. Для формування уявлення про предмет на основі сприймання зразка дитині необхідно здійснити цілу систему склад­них дій: обстежити предмет, дослідити його властивості (форму, колір, про­порції, розміщення у просторі і таке інше). Вирішальне значення мають специфічні властивості предмета і його частин з погляду їхніх конструк­тивних характеристик (стійкість, рівновага тощо). Правильно організо­ване обстеження зразків допомагає дітям оволодіти узагальненим способом аналізу — вмінням визначити їхнє просторове розміщення, виокре­мити деталі в цих частинах і так далі. Такий структурний аналіз сприяє виявленню суттєвих співвідношень і залежностей між частинами об'єкта, встановленню функціонального призначення кожного з них. У конструю­ванні за зразком забезпечується пряме передавання дітям готових знань, способів дій, заснованих на наслідуванні. Дослідження В. Нечаєвої, З. Лиштван, А. Давидчук свідчать про те, що конструювання за зразком є важливим навчальним етапом. Ця форма конструювання дає змогу розв'язувати зав­дання, що забезпечують накопичення дітьми конструктивного досвіду і перехід до самостійної пошукової діяльності творчого характеру.

Характерною особливістю конструювання за умовами, розробленого М. Поддьяковим, є те, що дітям не пропонують зразків об'єкта та спо­собів його створення, визначають лише умови, яким повинна відповіда­ти будова і які, як правило, підкреслюють її практичне призначення. З огляду на призначення виробу діти самостійно виробляють конструктив­ний задум. Завдання конструювання в цьому разі виражені через умови і мають проблемний характер, оскільки способів створення об'єкта не про­понують. За умовами, заданими дорослим, діти повинні спочатку уявити об'єкт, а потім знайти способи його створення (побудувати ліжечка для трьох ведмедів, місточки через широку або вузьку річку).

Дослідження М. Поддьякова, А. Давидчук, Л. Парамонової свідчать, що конструювання за умовами найбільше сприяє розвитку творчості в цій діяльності і творчому саморозвитку дитини.

Слід зазначити, що ця форма конструювання традиційно належить до конструювання з будівельного матеріалу. Однак вона може успішно ви­користовуватися і в інших його видах для розвитку дитячої конструктив­ної творчості.

♦ Доведіть, що конструювання за умовами має значний вплив на розвиток пе­ретворювальної мисленнєвої діяльності та на формування узагальнених уявлень дошкільнят про об'єкти навколишньої дійсності.

Ще один вид конструювання — за найпростішими кресленнями і наочни­ми схемами — був розроблений С. Леона Лоренсо і В. Холмовською. Дослід­ники зазначають, що моделювальний характер самої діяльності, в якій з деталей будівельного матеріалу відтворюються зовнішні та окремі функціо­нальні особливості реальних об'єктів, створює можливості для розвитку внутрішніх форм наочного моделювання. Ці можливості найуспішніше можуть реалізовуватися в разі навчання дітей спочатку побудови найпрості­ших схем-креслень, що відображають зразки будови, а потім, навпаки, прак­тичного створення конструкцій за простими кресленнями-схемами.

Проте діти дошкільного віку, як правило, не вміють виокремлювати площинні проекції об'ємних геометричних тіл (деталей будівельного ма­теріалу). Для подолання таких труднощів спеціально було розроблено шаблони (В. Брофман), які діти використовують для побудови наочних моделей (креслень), що відображають їхні конструктивні задуми. В наслідок такого навчання у дітей розвиваються образне мислення і пізнавальні здібності, тобто вони починають будувати і застосовувати зовнішні мо­делі «другого порядку» — найпростіші креслення як засіб самостійного пізнання нових об'єктів.

Конструювання за задумом має великі можливості для розвитку твор­чості дітей, для виявлення їхньої самостійності та ініціативи. Тут дитина сама вирішує, що вона буде конструювати і якими способами. Створення задуму та його втілення досить складне завдання для дошкільнят; їхні за­думи вирізняються нестійкістю і часто змінюються в процесі діяльності через відсутність належних умінь і матеріалів для відтворення задуму. Для того щоб ця діяльність була творчою, діти повинні мати узагальнені уяв­лення про об'єкт, який хочуть створити, володіти способами конструю­вання та вміти знаходити нове.

Новизна способів конструювання може бути різноманітною: знаходжен­ня способу з'єднання деталей, визначення через пошук оригінальних спо­собів конструювання, які можна застосовувати під час виготовлення багатьох виробів. Конструювання за задумом сприяє застосуванню дошкільнятами знань, умінь і навичок, набутих у процесі інших видів конструювання — за зразком та умовами. При цьому ступінь самостійності і творчості залежить від рівня сформованості конструктивних умінь і навичок та активності дітей.

Л. Парамонова виокремлює ще такий вид конструктивної діяльності, як конструювання на тему, запропоновану педагогом. Дітям пропонують загаль­ну тематику виробів («птах», «тварини», «транспорт», «місто» і т. ін.) і вони самі створюють задуми конкретних виробів, обирають матеріал та способи їх виконання. За своїм характером ця форма конструювання наближена до конструювання за задумом і відрізняється від неї тим, що задуми дітей об­межуються певною темою. Основна мета організації конструювання за виз­наченою темою полягає в актуалізації і закріпленні знань, умінь і навичок, а також в реалізації захоплення цікавою для них тематикою.