logo
Kniga OTM

3.4. Форми організації образотворчої діяльності Форми організації роботи з образотворчої діяльності в умовах повсякденного життя

Особистісно-розвивальне спілкування педагога з дитиною спрямовується на розвиток свідомості дитини та залучення її до художньої практики. Художня практика розгортається у формі зображально-образотворчої діяльності. Особливістю зображальної діяльності є навчання дітей основ і принципів зображення предметів, об'єктів, явищ та оволодіння узагальненими способами дій під час зображення, наприклад, дерев, будинків, транспорту, людей тощо. Дітей навчають грамотно і свідомо користуватися приладдям: мольберт, станок для ліплення, ножиці, клей, олівці, фломастери, пензлі тощо. Зображальні навички виступають важливою умовою трансформації зображальної діяльності в образотворчу. її головною ознакою є вміння творчо користуватися навичками і діяти в ситуаціях вибору ідеї, формування задуму, вибору зображального матеріалу, способу зображення, виражальних засобів (колір, форма, композиція, ритм, динаміка, декор та інше).

Отже, художня практика має дві форми: навчання і творчість.

Ступінь свободи дитини в образотворчій діяльності зумовлений також і формою спілкування педагога з дитиною, педагогічною технологією, сти­лем спілкування, змістом навчальної програми, засобами, які обирає пе­дагог і таке інше.

Розвиток художньої діяльності як образотворчої зумовлений ознайом­ленням дітей з образотворчим мистецтвом, його видами та жанрами, осо­бою художника, особливостями творчого процесу майстра. Ідентифіка­ція дитини з художником («Я—художник») створює умови для організації навчальної і творчої діяльності у формі гри («Гра в художників») та дає змогу проводити заняття у формі «творчої майстерні», «майстерні художника».

Не менш важливою умовою розвитку образотворчої діяльності є розвиток естетичного ставлення дитини до природи, культурного спадку (предметного світу і творів мистецтва), інших людей, до самої себе та до продукту власної художньої практики. Дитина починає усвідомлювати факт існування краси у всіх сферах життєдіяльності (за Базовим компонентом дошкільної освіти). Педагог має транслювати дитині психологічну установку, наприклад: «Усе, що бачиш, відчуваєш, ти можеш намалювати або відтворити за допомогою різних матеріалів і технік».

Отже, ми виокремили ті сфери життя, до яких плануємо виховувати естетичне ставлення — це природа, побут, праця, суспільні події та явища, мистецтво. Життя ж у дитячому садку вкладається в конкретніші форми: повсякденна життєдіяльність, навчальна діяльність, самостійна художня діяльність. Ці форми мають забезпечувати реалізацію програми входження дітей у світ мистецтва та інтеграцію з ним : розвиток естетичної свідомості й залучення до художньої практики, реалізація потреби у само­вираженні та самоствердженні, гармонізація із соціумом.

Розвиткові образотворчої діяльності сприяє спілкування з природою в повсякденному житті у формі «живого споглядання», активної взаємодії дитини з об'єктами та явищами природи («пошуки краси», «перетворення природних матеріалів», ігри-експериментування з піском, снігом, водою тощо). Діти навчаються помічати, розуміти і відтворювати гру та мінливість кольору в природі, спостерігати будову, поведінку, вигляд тварин, комах і т. ін. Таку роботу можна організувати на прогулянках, у процесі праці на природі. Художні спостереження довкілля, екскурсії з художньо-естетичним змістом виступають формами спілкування, які передують образотворчій діяльності. Вони збагатять дитячі задуми в різних видах художньої практики: малюванні, ліпленні, архітектурній і декоративній, якщо педагог здійснить грамотне супроводження, спрямує «діалог» дитини з красою природи, спонукатиме до перенесення вражень у малюнки, зліпки, архітектурні макети, декоративні роботи.

Розвиток образотворчої діяльності зумовлений формою і ступенем ес­тетичного ставлення до образотворчого мистецтва, його творів та до художника як творця дивосвіту краси. Формами особистісно-розвивального спілкування педагога з дитиною є спільне розглядання творів мистецтва, організація виставок та експозицій творів мистецтва, екскурсії до музею, картинної галереї, виставкового залу, художньо-дидактична та сюжети о-рольова гра («Художній салон», «Екскурсоводи на виставці картин», «У майстерні художника, скульптора», «Подорож у картину»), організація свят і таке інше. У педагогічній технології використовується феномен наслідування зразка креативної поведінки художника. Дитина засвоює культурний досвід саме через наслідування насамперед авторитетного до­рослого. Професійність педагога полягає саме в тому, щоб зацікавити дітей творчою особистістю художника, викликати бажання наслідувати його у способах пошуку задуму та його реалізації, досягання образно-естетичної виразності продукту, виходити на власний рівень творчості. У сприйманні творів мистецтва головна увага приділяється розвитку абстрактного, образного мислення, уяви, фантазії. Педагогу важливо зрозуміти, що «художник може допомогти» дитині творчо оволодіти способами художньо-естетичного пізнавання світу та способами художньої практики. Мистецтво в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотворчої діяльності є засобом інтелектуально-естетичного виховання, чинником комплексного розвитку особистості, стимулятором творчих здібностей, ініціативи, самостійності, соціалізації. Мистецтво має посідати значне місце не лише на заняттях, а й поза ними.

У повсякденній життєдіяльності педагог організує «пізнавальні», «технічні», «творчі» хвилини, метою яких є збагачення інтелектуально-естетичних вражень, вправи на закріплення та уточнення навичок зображення, підтримка позитивної налаштованості на світ, арт-терапія тощо.