Запитання і завдання для контролю

1. Складіть наочну модель, яка пояснювала б взаємозв'язки культури, освіти і мистец­тва в розвитку особистості.

2. Дайте характеристику поліфункціональності мистецтва в соціумі.

3. Доведіть, що поліфункціональність є основою проектування інтегрованої технології образотворчої діяльності.

4. Визначте свій інтерес до певного виду образотворчого мистецтва, його історії і тео­рії. Сформулюйте тему та напишіть реферат.

5. Зробіть мистецький аналіз одного твору з кожного виду мистецтва (живопис, графі­ка, скульптура, архітектура, декоративне мистецтво).

6. Зберіть і репрезентуйте власну колекцію репродукцій творів образотворчого мис­тецтва.

7. Складіть словничок мистецтвознавчих професійних термінів.

8. Виконайте практикум з технік образотворчого мистецтва (малювання, ліплення, де­коративна діяльність, архітектурні проекти і макети тощо).

9. Напишіть художні твори (казка, історія, вірш) про види, жанри, зображувальні матеріали і приладдя образотворчого мистецтва.

Модуль 2

Теоретичні основи образотворчої діяльності дітей

2.1. Сенсомоторний розвиток як чинник та передумова образотворчості в період дошкілля

Фізіологія сенсомоторної діяльності дитини

Дитина є відкритою усьому світові. У період дошкілля вона засвоює великий обсяг інформації. Л. Толстой зауважував, що від п'ятирічної ди­тини до нього один крок, а від немовляти до п'ятирічної — велика відстань. Усе, що відбувається в безпосередньому оточенні малюка, перетворюєть­ся в його душі і відтворюється в діяльності та її продуктах.

Світ проникає у свідомість людини відразу після її народження. Це взає­мопроникнення виступає основою процесу розвитку особистості, форму­вання естетичної культури, образотворчості.

Сприймання — базовий пізнавальний процес, який зумовлений спільною роботою окремих органів чуття. Результатом спільної діяльності зору, до­тику, слуху, нюху, смаку та ін. є образи сприймання — своєрідні «картин­ки» реальності, які дитина відтворює у продуктах образотворчості — ма­люнку, зліпку, архітектурній споруді тощо.

Колір, звук, запах, смак, рух, форма як характеристики предметів, об'єктів і явищ навколишньої дійсності сприймаються, вивчаються та відчуваються дитиною завдяки рецепторам (від. лат. гесіреге — отримува­ти) і трансформуються в процес нервового збудження. Механорецептори відповідальні за рухові, тактильні відчуття. Вони розміщені у вухах, вес­тибулярному апараті, м'язах, суглобах, шкірі та внутрішніх органах. Хе­морецептори обслуговують нюхову та смакову чуттєвість. Вони переваж­но розміщені у мозку і реагують на зміни хімічного складу рідини організму. Зорові рецептори по суті також є хеморецепторами.

Тобто перші уявлення про світ, красу та мінливість природи, про мис­тецтво дитина отримує через рецептори. Для педагога є важливим уміння забезпечити дію рецепторів під час обстеження предмета, об'єкта чи яви­ща перед його зображенням. Він пропонує дитині торкнутися, понюхати, обвести пальчиком контур, спробувати на смак — активно і всебічно, ком­плексно вивчати об'єкт, пізнавати його риси, особливості і властивості.

Рецептори — перша частина периферичного відділу аналізатора, нер­вового апарату, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму лю­дини.

♦ Зверніться до підручників з анатомії та фізіології дитини і відновіть свої уявлення про складну й суто індивідуальну систему сприймання дійсності, краси і мистецтва, в якій беруть участь різні аналізатори. Зробіть висно­вок щодо способів збагачення уявлень дитини про світ, мистецтво.

Згадайте роботи І. Павлова, який саме і ввів поняття «аналізатор», чим

допоміг не лише зрозуміти зміст понять «перцептивна культура», «есте­тична культура», а й визначити чинники та психолого-педагогічні умови розвитку образотворчості в період дошкілля. За І. Павловим, окрім рецеп­торів, до структури аналізатора належать провідні шляхи прямі (аферентні) та зворотні (еферентні), які забезпечують зв'язок з корою головного моз­ку — регулятором активності рецепторів. Третьою складовою аналізатора є проекційні зони.

Залежно від виду чуттєвості розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, тактильний, руховий аналізатори тощо. Майбутньому педаго­гу цікаво буде дізнатися, що поняття «чуттєвість», «чуттєвий» походять від грец. aisthetikos — той, що відчуває. Естетом називають людину, яка цінує витончене, є прихильником мистецтва, сприймає та пізнає світ за закона­ми краси і гармонії. Естетика — наука, що вивчає сфери естетичного як специфічного ціннісного ставлення людини до світу та визначення себе в ньому. За філософом О. Баумгартеном, естетика — наука про чуттєве знан­ня; за І. Кантом — наука про правила чуттєвості; за Г.-В.-Ф. Гегелем —філо­софія мистецтва.

Участь комплексу аналізаторів у пізнаванні дитиною світу, краси, мис­тецтва забезпечує роботу сприймання як цілісного відображення предме­та, ситуації, події, об'єкта, явища. Разом із процесами відчуття сприй­мання забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування у світі — сенсорне (від лат. sensus — Сприймання, почуття, відчуття). Його головними харак­теристиками виступають чуттєвість, чутливість.

♦ Спробуйте визначити специфіку цих понять, порівняйте їх, поміркуйте над ними, здійсніть самоаналіз.

Як етап пізнавання світу, сприймання завжди пов'язане з мисленням, пам'яттю, спрямовується мотивацією і має певне емоційне забарвлення (фр. emotion — хвилювання, від лат. еmoveo — хвилюю, зворушую, приго­ломшую).

Педагогічні технології сенсомоторного розвитку дітей в образотворчій діяльності

Сприймання дитиною дійсності, краси, мистецтва та себе в цьому інте­грованому просторі завжди супроводжується емоціями, почуттями, пере­живаннями, певними зовнішніми та внутрішніми мотивами. Ці мотиви визначає для себе сама дитина або педагог. У нього дуже відповідальна місія — навчити дитину «дивитися — і бачити», «слухати — і чути», «діяти — і творити». Що саме різнить ці процеси? Певний емоційний фон, чуттєве забарвлення, переживання, «проживання» краси, успіху, радості від спілку­вання з красою, відкриття краси для себе, власної свободи в образотвор­чості. Педагогу важливо подбати про емоційність сприймання дитиною предметів, об'єктів, явищ дійсності, природи, мистецтва, себе самої як ангора художнього продукту, зображувальних матеріалів. Доцільними бу­дуть образне поетичне слово, музика, театралізація, «оживлення» пред­метів, об'єктів, матеріалів та ідентифікування себе з ними, зразок креативної поведінки педагога, випереджальна позитивна оцінка — те, що допоможе дитині увійти у стан натхнення, осяяння, відкриття, бажання діяти творчо і самостійно. Саме на цій високій хвилі і розгортається про­цес образотворчості, співучасником якої є педагог.

Вирішальну роль у перевірці та корекції перцептивного образу (від лат. perceptio — сприймання) відіграє залученість сприймання у процеси прак­тичної діяльності (спілкування — обговорення; образотворчість — малю­вання, ліплення, архітектурне проектування та макетування, декоратив­но-дизайнерська та інша діяльність). На цьому етапі домінантного зна­чення набувають еферентні (центробіжні), зокрема рухові, процеси, які підлаштовують роботу перцептивної системи під характеристики предме­та, об'єкта, явища.

♦ Докладніше про цей процес можна дізнатися із робіт О.Запорожця, О. Ле­онтьева. Наприклад: Запорожець О. В. Вибрані психологічні праці: В 2 т. — Т. 1. — С. 91—100, 100—154; Леонтьев О. М. Вибрані психологічні твори: В 2 т.- Т. 2. - С. 6-31, 43-50; 94-232.

Прикладами є рухи руки, яка обмацує предмет, рух очей, які простежу­ють видимий контур, напруження м'язів гортані, які відтворюють почу­тий звук, тощо. Педагог стимулює цю діяльність дітей власним прикла­дом або пропонує їм поекспериментувати самостійно.

Процеси сприймання предмета, об'єкта, явища перебувають під конт­ролем мети, що поставила сама дитина або педагог. У такому вигляді, тоб­то спрямовані та змотивовані процеси сприймання набувають характеру перцептивних дій. Вони забезпечують свідоме виокремлення того чи того аспекту чуттєво заданої ситуації, а також перетворення сенсорної інфор­мації, яке веде до побудови образу, адекватного предметному світові і зав­данням діяльності. Завдяки перцептивним діям відбуваються постійне порівнювання сприймання з оригіналом, перевірка та корекція образу. Подальший розвиток перцептивних дій супроводжується значним скоро­ченням моторних компонентів і набуває форм одномоментного акту «ба­чення». Ці зміни зумовлені формуванням у дитини розгалужених систем сенсорних еталонів та оперативних одиниць сприймання, які дають змогу перетворити сприймання з процесу «побудови образу» на більш елемен­тарний процес «впізнавання». Засвоюючи сенсорні еталони (колір, фор­ма, звук, запах, смак тощо), дитина починає користуватися ними як чут­тєвими мірками. Завдяки цьому зростає як точність, так і довільність сенсорно-перцептивних процесів.

Окремі перцептивні дії у структурі сенсорно-перцептивного процесу (або їхній комплекс) дають змогу виділити інформативний зміст, за яким дитина може звіряти об'єкти, що сприймаються, з тими, які зберігаються в пам'яті (досвід), впізнавати їх і зараховувати до певної категорії (класу). Загальне, дифузне уявлення про предмет змінюється більш визначеним і детальним.

Педагогу важливо розуміти, що впізнавання на підґрунті узагальнених, со­ціально зафіксованих систем ознак предмета, об'єкта, явища, ситуації здійснюється дитиною швидше, ніж на підґрунті перцептивного научення. Взаємодія сприймання і пам'яті забезпечує категорізацію предметів, подій, явищ, ситуацій. Взаємодія сприймання і мислення надає можливість трансфор­мації (перетворення) образу з метою доведення його до вигляду, зручного для обрання рішення. Ефект від сприймання в цих взаємодіях буде різний.

♦ Спробуйте змоделювати продукт образотворчості дитини як наслідок дії кожного з цих двох варіантів організації процесу сприймання. Підготуйтеся до дискусії з цього питання.

Сприймання не є пасивним копіюванням миттєвого впливу, це жи­вий, творчий процес пізнання дійсності, природи, мистецтва та спосіб самовизначення. Емпіричне, тобто чуттєве, пізнання світу—головна особ­ливість та здатність дитини цього віку. Вона має бути реалізована через актуалізацію в педагогічних технологіях супроводження образотворчої діяльності в період дошкілля. Дитина чекає від дорослого не пояснень, а демонстрації ним ознак та властивостей предмета.

В образо творчій діяльності діти залучаються до джерел народної куль­тури, мистецтва художників, поетів, композиторів, навчаються бачити світ природи в колористичному багатстві і переносити свої враження у живо­писні картини, зліпки, створювати фігури в техніці паперової пластики; опановують прийоми фітодизайну і клаптикової аплікації тощо. В ній ре­алізується програма сенсомоторного розвитку особистості за певними ета­пами. Вчені вважають, що для образотворчості дітей 3—4 років особливо­го значення набуває сенсомоторний розвиток на рівні сенсорного і мотор­ного стимулювання. Ще незрілі аналізаторні системи потребують моторно­го забезпечення і, навпаки, для забезпечення цілеспрямованого руху потрібна сенсорна підтримка.

Для образотворчості дітей 4—5 років важливою стає сенсомоторна інте­грація (координація), більш тонке відпрацювання диференційованих рухів під контролем системи сприймання.

У 5—6 років провідним стає психосенсомоторний розвиток, збагачення функціонального сприймання психосоціальним досвідом та емоціями.

Однією з особливостей раннього розвитку дитини є сприймання роз­міру і просторового об'єму предметів. У перші роки життя дитина може і мусить не лише розрізняти розмір та об'єм предмета (маленький, вели­кий, короткий та ін.), а й визначати його фактуру (м'якість, жорсткість, щільність тощо). Дотикові обстеження предметів сприяють розвитку так­тильної чутливості. За допомогою цих рухів удосконалюється здатність дитини визначати вагу предмета та його структуру. З удосконаленням бімануального (обома руками) дослідження дитина може вивчати форму, об'єм предмета — так розвивається об'ємне сприймання.

Розвиток сенсорної системи тісно пов'язаний з розвитком моторної системи. Щоб взяти предмет однією рукою, дитина мусить бути «моторно готовою» до цього. Здатність до просторового бінокулярного зору (скоор­динованої роботи обох очей) також заснована на моториці. Для того щоб ефективно визначити форму, об'єм та розмір предмета, у дитини повинні бути добре розвинуті й скоординовані рухи м'язів обох рук, м'язів очей та м'язів шиї. Отже, три групи м'язів забезпечують функцію сприймання. Збагачення сенсорної та рухової активності збільшує кількість міжсинаптичних зв'язків у корі головного мозку, що відіграє велику роль у поліп­шенні функцій дослідження предмета, об'єкта, явища і зумовлює успіш­ність в образотворчій діяльності.

Програму сенсомоторного розвитку педагог реалізує під час спостережень у природі і дійсності, під час розглядання творів образотворчого ми­стецтва, у процесі експериментування дитини із зображувальними мате­ріалами (глина, тісто, пластилін, папір, тканина, фарби, природний ма­теріал та ін.), під час вивчення правил користування обладнанням для образотворчості (стека — гостра; пензлик — м'який; щітка для клею — жорстка; глина, тісто — пластичні, гнучкі; тканина — м'яка, барвиста; па­пір — гладенький і таке інше).

Педагогу важливо враховувати, що пізнавання дитиною світу, його об'єктів і явищ з геометричними, кінетичними, динамічними та естетич­ними властивостями, законів простору і часу відбувається через:

• велику моторику (рухи тіла);

• дрібну моторику (рухи руки);

• осмислення відчуттів та сприймань (створення моделі). Цілісність створеного образу характеризує рівень сприймання інфор­мації.

Сприймання виступає процесом безпосереднього контакту із середо­вищем, процесом переживання вражень про предмети, об'єкти, явища в межах соціоемоційного розвитку дитини-спостерігача. Це психосоматич­ний акт, який розгортається за етапами:

• аферентний синтез; аналіз властивостей об'єкта і предметного середо­вища, зони відображення;

• міжсенсорна взаємодія: порівняння зорового, звукового, нюхового, смакового та інших сигналів, взаємодія аналізаторів, тренування асоціа­тивних процесів у півкулях головного мозку;

• побудова моделі;

• здійснення руху рукою;

• формування зворотного зв'язку (порівняння).

Розуміння взаємозв'язку між психічним і моторним розвитком дити­ни має безпосередній стосунок до реалізації цілей та використання ме­тодів особистісно-розвивальної педагогічної роботи з дітьми в образо­творчій діяльності, яка інтегрує сприймання дійсності як джерела задумів, сприймання творів мистецтва — джерела творчого наслідування, спри­ймання матеріалів — джерела пошуків способів реалізації задумів, спри­ймання та усвідомлення себе як образотворця. Сенсомоторний розвиток утворює підґрунтя для інтелектуально-художнього розвитку дитини, ро­зуміння нею виражальних можливостей кольору, форми, величини, спри­ймання творів образотворчого мистецтва і збільшує можливості у власній образотворчості.

Розвинуті сенсомоторні здібності дають дитині змогу з особливою гли­биною, чіткістю і точністю вловлювати й передавати засобами малюнка, ліплення тощо найтонші нюанси форми, кольору, звучання, руху, арома­ту й інших зовнішніх властивостей об'єктів, предметів і явищ.

З раннього віку діти стикаються з розмаїттям форм, кольорів та інших властивостей предметів, об'єктів, зокрема іграшок і предметів домашнього вжитку. Ознайомлюються вони і з творами мистецтва — живописом, скульптурою, архітектурою, декоративним мистецтвом, графікою, поезією, музикою тощо. Педагог розробляє спеціальні програми і технології розвитку сенсорних здібностей дитини в процесі ознайомлення з приро­дою, предметним світом, мистецтвом і світом людей.

Наприклад, у процесі ознайомлення з предметним світом педагог дбає про розвиток образотворчості і навчає дітей зосереджувати увагу на об'єкті, обстежувати його форму за допомогою зору і руху руки, порівнювати її з еталонами форми (коло, квадрат, трикутник та ін.), встановлювати асо­ціації «На що схоже?» за допомогою уяви і фантазії, відтворювати в різних видах художньої практики. Предметний світ різноманітний, усвідомлен­ня його дитиною для збагачення образотворчості буде успішним у художній діяльності, яка розгортається за допомогою наочно-інформаційних пред­метів, що полегшують художнє сприймання і предметів, з яких складаєть­ся обладнання продуктивних видів діяльності.

Світ предметів перебуває у просторі специфічної діяльності дорослого світу і тому властивості предметів мають безпосередній стосунок до дитя­чої творчості як зв'язок «дитина — предметний світ». Саме властивості предметів та об'єктів визначають характер і зміст педагогічної технології. Педагог пробуджує мислення і фантазію дитини під час розглядання, об­стеження й обговорення предмета, навчає бачити предметний світ в усіх його зв'язках і співвідношеннях, замінювати предмети для задоволення своїх потреб.

Мистецтво натюрморту є ефективним засобом сенсомоторного розвит­ку в ранньому й дошкільному дитинстві, способи ознайомлення з етало­нами форми та похідними від них формами предметного світу. Гра з пред­метами (наприклад муляжами овочів та фруктів), порівняння їх за фор­мою, складання композицій, ігри-ідентифікації («Уяви себе червонобоким яблуком») збагачують художньо-інтелектуальний аспект ознайомлення дітей з формами предметного світу}

Педагог враховує, що передавання форми предмета й уміння надати зображенню певної форми становлять основу образотворчості. Водночас ці два аспекти є головною педагогічною проблемою супроводження обра­зотворчої діяльності в період дошкілля. Тому педагогічна технологія кож­ного виду художньої практики обов'язково передбачає систему вправ на розвиток певних м'язів і рухів руки — таких, що дають можливість дитині створити форму в зображенні. У живопису головним засобом є кольорова пляма, у графіці — формоутворювальна лінія. Формоутворення в ліпленні відбувається через створення форм (циліндр, куля) та видозміну їх для реалізації задуму. Одним з видів формотворення в техніці аплікації є силу­етне витинання.

У кожному віці сенсорний і моторний розвиток має свої завдання.

Пригадайте їх, переглянувши освітню програму для дошкілля.

Сприйняття форми, величини і кольору набувають особливого значен­ня для формування зорових уявлень про предмети і явища дійсності. У пе­дагогічній технології головними етапами розвитку сприймання форми є:

• формування сенсорних еталонів (геометричні фігури);

• навчання обстеження предметів й уміння розрізняти їхню форму;

• poзвиток аналітичного сприймання, вміння розчленовувати форму предметів;

• розвиток цілісного сприймання предмета.

Сенсорними еталонами у сфері сприйняття кольору є хроматичні ко­льори спектра (червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий) та ахроматичні (білий, сірий, чорний). Враховуючи, що колір відіграє значну роль у житті людини як психоемоційний чинник її життєдіяльності, педагог прагне реалізувати всі його функції в педагогіч­них технологіях образотворчості і навчає дитину адекватного сприйман­ня кольору. Наприклад, він може розробити програму «Цей дивовижний кольоровий світ». На шляху соціалізації в період до шкіл ля стає важливим позитивне світосприймання і світоналаштування дитини. Це зумовлено розвитком естетичного ставлення до кольору. Педагог навчає дітей диви­тися, бачити і сприймати світ очима художників, діяти, як художники в процесі спілкування з кольором, користування ним у власній образотвор­чості. Колір стає важливою характеристикою світу та себе в ньому. Скла­довими блоками програми, наприклад, можна визначити такі «Кольори природи» (кольори стихій — повітря, земля, вода, вогонь; кольори пір року-зима, весна, літо, осінь; кольори доби — ранок, день, вечір, ніч; квіти України; кольори рослинного і тваринного світу). Блок «Кольори в мис­тецтві» — ознайомлення з основами кольорознавства («Кольорова паліт­ра», «Такий вигадливий колір», «Як фарби у гості ходили», «Колір та пред­мет». Блок «Різнокольорові люди» («Колір та емоції», «Кольорові вчин­ки», «Кольоровий настрій», «Люди Землі» і таке інше). Блок «Я та колір» («Мій улюблений колір», «Теплі і холодні кольори», «Якого кольору Я» і таке інше).

Педагог моделює технологію за принципом: «від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього—до практики», він пропонує поди­витися навколо, визначити «Де живе колір», розглянути фарби на палітрі, поекспериментувати з кольорами й отримати відтінки або нові кольори; осмислити колір як засіб виразності у різних видах художньої практики. У підсумку діти мають усвідомити, що колір допомагає краще пізнати і зрозуміти світ природи, предметів і явищ, мистецтва, людей та себе само­го. «Художник може допомогти тобі навчитися володіти кольором. Існує твій улюблений колір, колір твого настрою. Колір твій друг і помічник в образотворчості» — зразки вербальних моделей, якими може скориста­тися вихователь.

Педагогу важливо пам'ятати, що ознайомлення з кольором розгортаєть­ся на сенсомоторному підґрунті, тому прийоми «оживлення» кольору, «підключення» різних аналізаторів на рівні уяви і фантазії, асоціативного мислення забезпечують необхідний ігровий фон і надають активного діа­логового характеру процесу навчання. Відповідно до класичної схеми цей процес відбувається за етапами: сенсорний еталон кольору — обстеження кольору, розрізнювати — аналітичне сприйняття — синтез.

Особливістю оволодіння еталоном величини є те, що величина не має «абсолютного» значення, тому її визначають за допомогою умовних мір. Предмет може розглядатися як «великий» порівняно з іншим предметом, який у тому разі є «маленьким». Отже, як еталони величини виступають уявлення про співвідношення між предметами за величиною. І ці уявлен­ня можуть позначатися словами, що вказують на місце предмета серед інших («великий», «маленький», «найменший»),

В образотворчості поняття «величина» набуває значення для виразності зображення і композиційного рішення. Діти здатні зрозуміти, що відда­лені предмети в малюнку потрібно зображати зменшеними, а зображення переднього плану — збільшеними. Так складаються уявлення щодо пере­давання простору, глибини, перспективи в малюнку.

Вправами на зображення величини і досягнення виразності можна вва­жати, наприклад, ілюстрування літературних творів «Дядя Стьопа», «Хлопчик-мізинчик», «Три ведмеді», «Муха — цокотуха», «Дюймовочка». У ліпленні — пропозиція зліпити великі і маленькі овочі — фрукти. Тобто такі теми, в яких поняття «величина» є формою виразності.

Сенсомоторний розвиток (як чинник та передумова образотворчості дошкільнят) педагог може здійснити також у спілкуванні з дітьми на ма­теріалі творів образотворчого мистецтва. Жваве емоційне сприймання у сукупності з переживаннями формує базу у вигляді сенсорної пам'яті. Педагог пам'ятає, що сприймання твору мистецтва є унікальним для кож­ної дитини, оскільки зумовлене її життєвим досвідом, емоційним станом на час сприймання, станом здоров'я і таке інше.

Момент сприймання твору — це зустріч усього досвіду дитини із сим­волом, надісланим автором твору. Уміння розшифрувати цей символ, зро­зуміти ідею, задум автора, відчути красу зображення зумовлене підготов­леністю сприймання, яке ґрунтується на сенсомоторній натренованості очей, рук, тіла. Тому педагог прагне активізувати роботу всіх аналізаторів під час сприймання. Це стає можливим в ігровому характері сприймання, «оживленні» твору або його елементів («скульптура оживає», «про що роз­повідає квітка?»), використанні прийому «входження в картину»; вправах на розпиток уяви і фантазії та асоціативного мислення («Уяви собі лег­кий вітерець... він приніс аромат... який він? звідки?»). Педагог пропонує дитині провести пальчиком по контуру, відчути поверхню («Яка вона? Що ти відчуваєш? Що це тобі нагадує?»), придивитися пильніше («Про що розповідає рука? Очі, вуста... Одяг?»). Така робота передбачає зустріч з мистецтвом на якіснішому рівні.

Педагог залучає безпосередній емоційний досвід дитини до сприй­мання (схоже — несхоже, чи буває так у житті, у твоєму житті?) або влас­ний досвід («Мені доводилося бувати в такому красивому місті. Я відчу­вала...»). Якщо дитина бачить цю схожість, вона співвідносить власний досвід з мистецтвом, яке сприймає. Знайдення у творі відлуння схожого у своєму емоційному житті спонукає дитину до висловлення розуміння і співчуття. Почуття радості, здивування, розпачу, смутку та ін., передані, наприклад, у картинах через вираз обличчя, жест, колір, відчуваються дітьми і висловлюються. Педагог навчає дитину бути не тільки захопле­ним глядачем, а й маленьким художником, здатним зрозуміти, як цього досягти (засоби виразності) і перенести у власну роботу (малюнок, зліпок, споруду тощо). Мистецтво починає реалізовувати свою дивовижну здатність усебічно впливати на дитину — її розум, серце, почуття, думки, образотворчість.

Педагог, який дбає про сенсомоторний розвиток дитини з раннього віку, допомагає відкрити для себе нові почуття, їхні емоційні відтінки; вперше пережити радість пізнання, тривогу за іншого, гордість за свій успіх; підвищити самооцінку, повірити в себе; бажання поділитися свої­ми думками і враженнями з іншими.