2.4. Образотворча діяльність як чинник та середовище розвитку особистості дитини Образотворча діяльність в особистісно-орієнтованій моделі освіти

Дитина творить постійно. Активно користуючись уявою, спостереж­ливістю, сприйманням, знаннями про навколишній світ і про те, що все може бути інакшим, дитина створює нетипові за кольоровим та сюжет­ним рішенням малюнки, незвичайні за формою зліпки та будівлі, в яких буде зручно і затишно всім. Усі ці «творіння» віддзеркалюють внутрішній світ дитини.

«Дитина творить світ» — до цих слів можна додати лише невеличке по­бажання дорослим: надайте дитині безпечний розвивальний простір, в якому потреба у творчому самовираженні знайде свій вихід. Ним може стати образотворча діяльність, якщо вона буде грамотно і професійно організована педагогом.

Особистісно-орієнтована модель освіти спрямовує будь-яку діяльність на комплексний розвиток дитини. Розуміння функцій образотворчої діяльності розширює педагогічні можливості у цій справі, але оптималь­но використати її розвивальний потенціал можливо лише за умови обо­пільного руху назустріч дитини і дорослого, якщо «грати в одну гру». Більше того, внаслідок специфіки віку дошкільня може прийняти і засвої­ти програму, запропоновану педагогом, лише за умови, якщо вона збігаєть­ся з його власною програмою. За висловом психолога Л. Виготського, розвиток дитини супроводжують три типи навчання:

• спонтанний тип, характерний для раннього дитинства (дотрьох років дитина навчається за власною програмою);

• реактивний тип навчання дитини-школяра (дитина навчається у школі за програмою вчителя);

• спонтанно-реактивний, або проміжний тип, властивий дошкільня­там (навчання посідає перехідне місце між першим та другим типом).

Складності організації спонтанно-реактивного навчання пов'язані з тим, що, з одного боку, дитиною оцінюється позитивно те, що їй подо­бається і відповідає внутрішньому «Я». Інтуїтивно дитина діє так, як підка­зує їй власний організм, що функціонує унікально, і неусвідомлюване ядро особистості — «самість». З другого боку, дитина в дошкільному віці є орієн­тованою на надзвичайно активне засвоєння соціальних норм у всіх видах життєдіяльності. Величезне значення має наслідування способів діяльності, поведінки, мови значущих для дитини дорослих.

Якщо приділяти значну увагу наслідуванню, активному привласнен­ню норм культури, інтереси дитини, її індивідуальні вияви у створенні зображення стають проігнорованими, неважливими. Це завадить дитині набути впевненості у цінності свого індивідуального погляду на світ, а здо­буті навички зображення стануть перепоною для подальшого розвитку. Тому особистісно-орієнтована модель образотворчої діяльності заперечує пряме навчання, тренування дитини з метою «формування зображальних навичок», використання зразків для наслідування, «показу» та «вказівок» і визначає пріоритетним гуманістичний підхід до організації та педагогіч­ного супроводження цієї діяльності. Образотворча діяльність розглядається як середовище, певним чином організоване, усередині якого відбувається діалогове спілкування: педагога — з дитиною, дитини — зі світом, кра­сою, мистецтвом, власним «Я» та власноруч створеним зображенням, про­дуктом.

До того ж образотворча діяльність становить інформаційний простір дитини, з якого вона отримує інформацію і переробляє її у знання та уяв­лення про світ, його красу, мінливість і різнобарвність; про культуру та художню спадщину, людину-творця; про себе та свої можливості щодо створення моделі світу у художніх образах і набуває досвіду чуттєво-емо­ційного, художньо-образного, естетичного ставлення до дійсності, тобто стає людиною культури.