Мистецтво як елемент культури, її знак та символ

Осмислення освіти в контексті культури веде нас до мистецтва (елемента, явища й феномена культури). Зміст навчальних курсів: «Естетика», «Філософія» допоможе визначити ідею залучення мистецтва до інформаційно-освітнього поля дитини в період дошкілля. А поки що зробимо короткий екскурс у зміст поняття «мистецтво».

Термін «мистецтво» за етимологією означає досвідченість, навченість, високоосвіченість, прилученість до таємниць творчості. Словник з естетики розкриває мистецтво як творчу діяльність, у процесі якої створюють конкретно-чуттєві образи, які відображають дійсність і втілюють естетичне ставлення до неї людини [Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А Беляева и др. - М., 1989.-С. 118-120].

В античній естетиці мистецтво розуміли як пізнання, що відбувається через наслідування природи, її гармонії (Геракліт, Піфагор). Античні мислителі ототожнювали мистецтво з ремеслом і наукою.

За Сократом, мистецтво — це зображення, вираження через зображення стану душі та рис людини. Платон обстоював думку про мистецтво як створення речей (предметів). Аристотель розглядав мистецтво як діяльність, в якій створенням схожості досягається пізнання об'єктивного світу, а наслідування (чогось) вважав способом пізнання істини.

В естетиці Стародавнього світу (Плутарх) започатковано ідею про наявність прекрасного у предметі та способах його зображення в мистецтві, а в Середньовіччі мистецтво тлумачили з позицій системи релігійних уявлень і визначали як Боже натхнення.

Доба Відродження відкрила в мистецтві гармонійну єдність пізнання і творчості. Мистецтво визнавалося «вікном у світ» для пізнання дійсності; творчою діяльністю, яка є дзеркалом життя; способом ствердження людини, пов'язаного з пізнанням її сутності.

У період класицизму мистецтво визнається продуктом смаку, уяви і розуму. У добу Просвітництва стверджується перетворювальна сила мистецтва. Воно покликане виховувати доброчинність, виправляти й ушляхетнювати норов. На думку Д. Дідро, сила мистецтва полягає у здатності концентровано виражати явища дійсності, втілювати ідеал. Саме доба Просвітництва стала джерелом педагогічної думки щодо погляду на мистецтво як чинник розвитку особистості.

У німецькій естетиці XVII — початку XIX ст. мистецтво тлумачилося як явище творчої активності людини, як гра (Г.-Е Лессінг, А. Баумгартен, Ф. Шиллер, І. Кант).

З позицій І. Канта, мистецтво — це творча діяльність щодо створення краси, яка грунтується на гармонії чуттєвого споглядання й розуму, на вільній грі духовних сил людини, що відсутня у практичній діяльності. За Ф. Шиллером, у мистецтві поєднані серйозність праці з радістю гри, чим досягається єдність загального й індивідуального, необхідності й свободи.

Естетика Г.-В.-Ф. Гегеля була вищою точкою розвитку теоретичної думки того періоду про мистецтво. Г.-В.-Ф. Гегель вважав мистецтво формою суспільного пізнання, формою самопізнання, розкриття глибинних засад природи людини.

Революційно-демократична естетика (В. Бєлінський, О. Герцен, М. Добролюбов, М. Чернишевський) пов'язала категорії пізнання, творчості з реалізмом та революційно-демократичними завданнями мистецтва. На межі XIX—XX ст. Ф. Достоєвський вбачав призначення мистецтва в тому, щоб через красу виховувати людину морально й естетично і проголошував ідею гармонії в мистецтві. У трактаті «Що таке мистецтво» Л. Толстой зазначав, що мистецтво є діяльністю людства, яка випливає з того, що одна людина свідомо, за допомогою певних зовнішніх знаків передає іншим свої почуття, а інші люди заражаються ними і переживають їх.

У цей історичний період з'являються нові тенденції в мистецтві: імпресі­онізм, модернізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, екзистенціалізм, пред­ставниками яких були М. Рід, Р. Юнг, А. Глез, М. Сейфор, В. Кандинський, А. Бретон, А. Камю. Вони висловлювали думку, що мистецтво — не відображення, не наслідування, не зображення, а самостійна довільна реальність, яка твориться художником поза будь-яким зв'язком з реальною дійсністю. Представники зазначених напрямів відкидали пізнавальне значення мистецтва, трактуючи творчість як самовираження художника, його світовідчувань, думок, почуттів через форму, лінію, пластику, колір, звук.

Напевне, ви зацікавилися етимологією мистецтва, зрозуміли його зв'язок з культурою, релігією, наукою і побачили можливості для введення мистецтва до освітніх педагогічних технологій дошкілля. Вихідну позицію можна сформулювати, наприклад, так: «Мистецтво має вплив на свідомість (підсвідомість?) людини й охоплює сферу діяльності».

♦ Поміркуйте над цим висновком, спробуйте визначити види дитячої діяль­ності, схожі з мистецтвом, та обґрунтуйте зв'язок мистецтва з образотворчою діяльністю дітей (намалюйте схему, модель тощо), знайдіть інформацію (у літературних джерелах, через інтернет і т. ін.) про мистецтво, художні напрямки та ін. [Наприклад: Левчук Л. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: Навч. посіб. — К., 2002.]; складіть анотацію, оформіть бібліографічну картку; через самоаналіз спробуйте визначити свої інтереси й можливості у мистецтві. На сучасному етані розвитку естетики поняття мистецтва продовжує розвиватись і збагачуватися. Мистецтво можна розуміти і як естетичне (чуттєве) відображення світу. Його призначення полягає у розвитку куль­тури почуттів, емоцій і ціннісних орієнтацій, естетичної, моральної, духовної культури, яка зумовлює творчу активність людини. Мистецтво полі-функціональне в соціумі, що має особливе значення для організації дошкільної освіти. (Саме про це йдеться в наступному параграфі підручника.) Простежуючи зв'язок між мистецтвом та культурою, можна вийти на трактування мистецтва як підсистему культури, «код» культури, який містить інформацію про середовище, внутрішній стан, ціннісне освоєння світу (філософ М. Каган). Мистецтво є образною моделлю людської життєдіяльності. Його також можна розуміти як сукупність творів, де злиті творчість і сприйняття. Мистецтво розкриває нам таємницю культури, представляє «модель світу» і «людину у світі» (Каган М. С. Социальные функции искусства. —Л., 1978).

Вивчаючи взаємозв'язок цивілізація—культура—мистецтво, Ю. Борев відзначає гармонізуючу роль мистецтва в цьому зв'язку і розкриває кілька аспектів проблеми мистецтва як феномена культури: мистецтво презентує, осмислює, інтерпретує певні сторони дійсності, а в контексті всієї культури дає цілісне уявлення про світ [Борев Ю. Я.Эстетика. — М., 1988J.

Новий погляд на мистецтво полягає в тому, що воно розглядається як діалог художника і глядача, як їхня гармонійна єдність. Інтерпретація мистецтва з цих позицій створює умови для органічного введення шару мистецтва як компонента освітнього простору й пізнання його на основі творчого діалогу — «мистецтво—педагог—дитина», «мистецтво—дитина—педагог», «дитина—мистецтво—педагог».

Педагогічні можливості мистецтва стають зрозумілими, якщо осмислити його з трьох позицій:

1. Мистецтво як культура ставлення до всіх явищ життя (світ природи, світ людей, світ речей).

2. Мистецтво як творчість (розвиток асоціативно-образного мислення, фантазії, сприймання, уяви тощо).

3. Мистецтво як мова (система мов, характерних для кожного з видів мистецтва).

Для педагога та батьків важливо осягнути сенс і цінність мистецтва, його потенціал і функції, визначити, в якому взаємозв'язку можуть перебувати мистецтво і дитина. Відповіді на поставлені запитання містяться в цінності самого мистецтва, у його потенційних можливостях впливу на дитину і її пси­хофізіологічної готовності прийняти мистецтво; у нових підходах до змісту й форм організації освітнього простору на основі інтеграції культури—мистецтва—освіти, яка виступає як креативно-розвивальне середовище, як поле творчої діяльності, а також у сучасному розумінні мети та результату освіти, якими є творча особистість дитини, її образ «Я», її самобутність, неповторність, індивідуальність, освіченість, компетентність, соціалізація.

У дитині природою закладено схильність все це сприйняти. Дитинство не просто етап у житті людини. Дитинство — серйозний феномен культури. Кожна дитина — природжений художник саме тому, що несе в собі органічну людську природу, яка розвивається на першому етапі і є незамуленою. У дитині закладено всі основні риси естетичних здібностей: безпосередність, емоційність, виразність, відкритість для світу, кокетування, гра. Безпосередній вияв у дитині її внутрішнього життя є повнотою естетичного самовираження. Учені відзначають, що саме у п'ятирічних дітей спостерігається пік загального та інтелектуального розвитку (Є. Торшилова, Т. Морозова): [Торшилова Е. М., Морозова Т. М. Развитие эстетических особенностей детей 3—5 лет. (Теория и диагностика). — М., 1993].

У дитинстві естетична здібність співіснує з естетичною потребою, а спеціальне формування естетичної потреби, духовна нужда в естетичних переживаннях невід'ємні від формування здібності до естетичної діяльності. Така «естетична зустріч» здібностей з потребами створює передумову для розвитку творчості дитини (Ю. Шор): [Шор Ю. М. Искусство и эстетическая культура // Приобщение личности к эстетической культуре в педагогическом процессе. - М., 1981].

Відомий педагог-художник Б. Неменський стверджує можливість і не­обхідність раннього прилучення дітей до світу мистецтва. Головним завданням, на його думку, є розвиток у дітей здатності повноцінно сприймати мистецтва і потреби у спілкуванні з ними як засобу саморозвитку і самовиховання; формування досвіду й потреби повноцінної художньої творчості. «Мистецтво має бути вираженням почуттів, а не техніки, і в дошкіль­ному, і в шкільному віці... Я певен: мистецтво і взагалі естетичний розвиток може і мусить відігравати в нашій системі освіти значно серйознішу роль уже сьогодні. І починаючи з дитячого садка, з самого ніжного віку» [«... И начиная с детского сада, с самого нежного возраста»// Дошк. воспитание. - 1989. - № 3. - С. 20-24].

♦ Ознайомтеся з концепцією Б. Йєменського, викладеною у книжці: Неменський Б. М. Мудрость красоты. — М., 1987. — С. 76. Складіть до книжки анотацію.

На користь раннього прилучення дітей до світу мистецтва свідчить і зарубіжний досвід педагогіки раннього розвитку [система М. Монтесорі, М. Мартене (Італія), М. Ібука (Японія), С. Лупан (Франція), Г. Домана (США), Л. Г. Гаскел (Англія), М.-Е.-Ф. Кол (США), М. Гмошинської, Р. Чумічевої (Росія) і т. ін.].

♦ Ознайомтеся з цим досвідом, складіть анотацію до книжок: Масару Ибука. После 3-х уже поздно: Пер. с англ. — М., 1991; Лупан Сесиль. Поверь в своє дитя: Пер. с фр. — М., 1993.; Кол М., Рамси Р., Боумен Д. Первый рисунок: Пер. с англ. — Минск, 2004; Ребенок в мире культуры / Общ. ред. Р. М. Чумичевой. — Ставрополь, 1998.

Закон України «Про дошкільну освіту», Концепція дошкільної освіти та Базовий компонент головною метою педагога XXI ст. визначають сприяння свідомому та діяльному буттю дошкільняти, розвиток у нього самосвідомості, самобутності та самодіяльності, виховання природо- та культуровідповідної поведінки на шляху досягання гармонії «Я» і «Світ». «Надзвичайно важливо, щоб педагогічна діяльність дедалі більше ставала мистецтвом, а не була простим функціонуванням» [Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод, посіб. / Наук. ред. О. Л. Кононко. - К, 2003. - С 8-9).

♦ Виникають запитання: І) Які можливості для реалізації визначеної мети мас образотворча діяльність дошкільнят ? 2) Якою має бути модель обра­зотворчої діяльності у нових умовах ?

Можливо, ефективність педагогічної роботи залежить від усвідомлення Педагогом взаємозв'язку: «культура» — «мистецтво» — «освіта» і розуміння ним функцій мистецтва; майстерності у повноті використання теорії та практики образотворчого мистецтва в освітньому процесі дошкільного навчального закладу.

1.2. Функціональна природа мистецтва

як основа проектування інтегрованої педагогічної технології

образотворчої діяльності

Поліфункціональність мистецтва в соціумі

Мистецтво виконує в соціумі різні функції (від лат. — functio, виконання, здійснення). Осмислення функцій мистецтва є наступним кроком у професійній підготовці вихователя дітей дошкільного віку. Розуміння педагогом функціональної природи мистецтва зумовлює можливість проектування інтегрованої педагогічної технології зображу вальної діяльності дошкільнят на науковій основі, оскільки дає змогу визначити особистісно-розвивальний потенціал мистецтва для становлення особистості в період дошкілля і створення психолого-педагогічних умов для розвитку зображувальної діяльності до рівня образотворчої. Саме в образотворчій діяльності дитина отримує можливість розвитку усіх сфер особистості та елементів творчого підходу до життя, гармонізації стосунків «Я-соціум». Ідеться про розвиток соціально-комунікативної, інтелектуальної, емоційно-мотиваційної, креативно-діяльнісної та інших сфер особистості.

«Прийшовши у Світ, дитина існує у трьох основних вимірах — фізичному, емоційно-чуттєвому та розумовому. Саме в них вона і виявляє себе в житті: у фізичному — вчинками, діями; у почуттєвому — душевними порухами, бажаннями; у розумовому — думками, судженнями. Отже, процеси виховання і навчання мають апелювати до всіх означених аспектів розвитку особистості одночасно. Забезпечити сучасній дитині належний освітній рівень — означає залучити її до діяння (цінностей Творчості), переживання (цінностей Любові), осягнення (цінностей Істини, розуміння). Життєво компетентною, життєпридатною можна вважати лише таку ди­тину, яка не тільки має належні знання, а й усвідомлює їхній сенс, прагне реально їх використати, радіє здобутому результату, діє доцільно і з корис­тю для себе та інших» [Коментарю Базового компонента дошкільної осві­ти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О. Л. Кононко. — К., 2003. — С 5-6].

З огляду на це спробуйте осмислити можливість такої організації образо­творчої діяльності, яка забезпечувала б не лише розвиток зображувальних нави­чок і творчих здібностей, а й комплексно-особистісний розвиток, становлення цілісної, гармонійної особистості, створення дитиною власної «картини світу» та усвідомлення цінності свого існування в цьому світі.

Звернемося до функцій мистецтва в соціумі.

Суспільно-перетворювальна функція. Мистецтво залучає людей у спря­мовану діяльність. Процес творчості в мистецтві передбачає певне пере­творення вражень, фактів дійсності за допомогою уяви. Автор опрацьовує життєвий матеріал і перетворює його в образи. Художник будує нову ре­альність — художній світ. Створення скульптури, картини, поеми, сим­фонії супроводжується обробкою та перетворенням матеріалу: каменю, фарб, слова, звуку. Мистецтво є дією, творінням художнього світу, пере­творенням реального світу відповідно до ідеалів художника.

Гедоністична функція. Мистецтво дає людям розвагу, насолоду. Воно є сферою свободи. Свобода і майстерність дають насолоду, захоплюють чу­дом творчого пізнання й освоєння світу. У творі мистецтва досконала ху­дожня форма перебуває в гармонії зі змістом, художня реальність упоряд­кована за законами краси. Реципієнт відчуває радість залучення до твор­чості, натхнення, що дає змогу відчувати «співдумку», викликає співчут­тя, співпереживання. У художній творчості присутній елемент гри. Художня творчість дає людям радість і можливість осягання краси.

Гедоністична функція мистецтва сприяє розумінню ідеї самоцінності особистості, виходить з цієї ідеї і здійснює її, дарує людині радість відчуття естетичної насолоди. Самоцінність особистості є суттєвою стороною глибинної соціалізації людини, чинником розвитку ЇЇ творчої соціальної активності.

Естетична функція. Мета мистецтва — збуджувати емоційно-чуттєву сферу особистості, надихати, очищувати й ушляхетнювати людину. Мис­тецтво сприяє формуванню творчого духу і ціннісних орієнтацій, передає людям відчуття естетичної значущості світу, даючи ціннісні орієнтації в ньому; пробуджує в них художників, спонукає до сприймання й освоєння світу за законами краси; будує ціннісну свідомість людини, навчає образ­ного бачення життя.

Увесь світ постає як естетично значущий перед художньо-цивілізова­ною свідомістю. Природа, предметний світ, людина і Всесвіт набувають естетичної цінності та поетичності.

Естетична функція мистецтва реалізується у розвитку естетичного сприймання довкілля та в художньо-естетичній діяльності. Вона дає змо­гу формувати естетичні цінності особистості, чим сприяє розвиткові ціннісної орієнтації людини у світі. Естетичні цінності починають функ­ціонувати за умов взаємозв'язку між освоєнням, присвоєнням і створен­ням краси.

Сугестивна функція. Мистецтво виступає як сугестія, вплив на підсвідомість, навіювання інших думок і почуттів. Сприймання твору мистецтва зачаровує і причаровує людину. Сугестивна функція в напру­жені періоди історії відіграє велику, навіть провідну роль у загальній сис­темі функцій мистецтва. її можна розуміти як близьку до виховної функції, але вона не збігається з нею.

Виховна функція. Виконуючи названу функцію, мистецтво виступає як катарсис (очищення). Мистецтво комплексно впливає на людину і фор­мує цілісну особистість. Ефект «очищення» досягається завдяки «пережи­ванню почуттів». Катарсис — естетичне переживання, яке дає змогу осо­бистості відкрити для себе міру і гармонію в соціумі й культурі (катарсична функція).

Компенсаторна функція. Мистецтво власною гармонією впливає на внут­рішню гармонію особистості і сприяє збереженню та відновленню психіч­ної рівноваги. Сприймання художнього твору викликає психічний афект. Характер цього афекту залежить від характеру твору; від типу, життєвого досвіду, культурного рівня і духовного стану особистості.

Катарсична (очищуюча) і компенсаторна (духовно-гармонізуюча) функції виступають важливими аспектами виховного впливу мистецтва на особистість. Треба зазначити, що вплив мистецтва не має нічого спільно­го з дидактичним моралізуванням, повчанням, напученням. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляє себе як у позитивних, так і в негативних образах.

Досвід світосприймання і ставлення до світу, який транслює мистецт­во, примножує і збагачує реальний життєвий досвід особистості, допома­гає людині виробити власні установки та ціннісні реакції відносно типо­логічних життєвих обставин.

Соціальна функція розкриває зв'язок мистецтва і соціуму, символізує зв'язок процесів пізнання, ціннісних орієнтацій, творчості, духовного становлення: усвідомлення довкілля, успадкування духовних цінностей, по­треби в удосконаленні. Вона містить вказівки щодо впливу на суспільну свідомість, духовний світ, соціальну активність особистості, художній досвід якої рівномірно поєднує споживання і створення художніх ціннос­тей, тобто самостійну самодіяльну творчість.

Інформаційна і комунікативна функції. Мистецтво є знаковою системою, що містить інформацію, специфічний канал зв'язку. Сприймання твору мистецтва відбувається за законами спілкування. Мистецтво є формою та способом людського спілкування, зустріч за типом «Я — Ти». Художнє спілкування є здійсненням інтелектуально-емоційного творчого зв'язку автора та реципієнта. У художньому спілкуванні виокремлюють кілька видів стосунків: автор-дійсність, автор-реципієнт, автор—творчий процес; реципієнт-автор, реципієнт-дійсність та інші. Усі види стосунків реалізу­ються через творчий процес втілення задуму художником, художнього сприймання, розкодування знакової системи кожного виду мистецтва, розуміння, усвідомлення смислу, цінності твору, взаємодії художника і гля­дача. Яким чином реалізувати інформаційно-комунікативну функцію, щоб повністю вичерпати її потенціал, це вже завдання педагога.

Пізнавально-евристична функція. Мистецтво виступає як знання і про­світа, воно опановує багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває його естетичне різноманіття, відкриває нове у відомому, у звичайному—незви­чайне; формує чуттєвість людини, бачення світу, вчить насолоджуватися красою кольорів та форм. Евристичний ефект мистецтва безпосередньо пов'язаний із соціальною активністю людини, орієнтованою на наближен­ня в діяльності до певного естетичного ідеалу.

Мистецтво своєрідними засобами збагачує індивідуальний досвід, за­лучає особистість до пізнання світу художніх образів і самопізнання. При цьому мистецтво не розчиняє особистість у багатьох інших життях, а до­помагає визначитися, винайти себе як неповторну індивідуальність. Воно підказує способи, які уможливлюють динамізм «Я», збільшують рівень самосвідомості, уміння прогнозувати власне світобачення і моральний вибір у тій чи тій ситуації.

Через аналіз функцій мистецтва в соціумі доходимо висновку, що мис­тецтво поліфункціональне: воно пізнає, вивчає, виховує, розважає, оздо­ровлює, відновлює, розповідає, інформує, об'єднує людей навколо себе, спонукає до творчості. Найвища ціль мистецтва — соціалізація особис­тості і ствердження її самоцінності.

Завдяки поліфункціональності та цілісності мистецтво досягає різних структур особистості (сприймання, мислення, емоції та ін.), створює ефект впливу і додавання новоутворень, які представляють гармонійно-цілісну єдність: творчість—духовність—естетична культура—освіченість.