Творчість як феномен обдарованості дитини

Творчість (креативність) посідає значне місце В ієрархії понять, які ста­новлять феномен обдарованості дітей дошкільного віку. Ознаками креативності (від лаг. creatio — створення, творіння) можна вважати:

• дитина надзвичайно допитлива, спостережлива, здатна занурювати­ся, поринати в улюблене заняття та імпровізувати в ньому (малювання, ліплення, витинання, розглядання та ін.);

• демонструє високий енергетичний рівень (високу продуктивність, емоційний фон, здібності, вправність рухів, зосередженість, інтерес);

• прагне зробити по-своєму, демонструє незалежність, неконформність, творчо уявляє і фантазує;

• вибірково ставиться до видів образотворчої діяльності (має улюблені заняття й техніки, в яких досягає довершеності);

• генерує ідеї і висловлює багато думок з приводу однієї ситуації, про­понує цікаві варіанти щодо використання відомих речей (клаптики, ґуд­зики, пір'їнки, насіння, нитки тощо);

• може бути успішною в кількох видах художньої практики;

• може демонструвати риси лідера, організатора і натхненника дитячої групи та бути авторитетним.

У діагностиці креативності використовують спостереження за дити­ною в різних життєвих та змодельованих ситуаціях вибору, аналіз дитячих робіт, тести на креативність {«Домалюй», «Перетвори», «Казковий ліс» та ін.), творче завдання, бесіди з батьками. Тестування на креативність — це група психодіагностичних методик, призначених для вимірювання творчих здібностей особистості.

Психологічне супроводження та педагогічна підтримка дитини з озна­ками загально естетичної та художньо-творчої обдарованості, яка вихо­вується в сім'ї чи дошкільному закладі, є сьогодні важливим елементом професійної компетентності фахівця в галузі дошкільної освіти.

Творчий шлях художньо обдарованих дітей розпочинається, як прави­ло, у спеціальних школах, гуртках, студіях. З часом ці діти досягають пев­них успіхів у галузі художньої творчості (живопис, скульптура, декоративне мистецтво, дизайн та інше). Однак яскраві результати навряд чи стали б можливими, якби здібності дітей з раннього віку не визнавалися і не по­важалися б дорослими, і другого боку, діти й самі приділяють багато часу та енергії вправам з досягнення майстерності у своїй галузі.

Обдарованість — це завжди індивідуальність, і тут кожен випадок по­требує насамперед індивідуального лонгітюдного (тривалого) біографіч­ного досліджений, цілісного вивчення особистості дитини в розвитку.

Роль батьків у розвитку спеціальних (естетичних, зображальних, ху­дожніх) здібностей дитини є особливою. Батьки — перші, хто помічає об­дарованість дитини. Це нелегке завдання, оскільки не існує певного сте­реотипу обдарованості. Кожна дитина виявляє здібності по-своєму. Най­частіше обдарованість лишається непоміченою у сім'ях з однією дитиною або в таких, де всі діти мають здібності і більш обдарований сприймається як звичайний.

Художньо-естетична обдарованість може також не помічатися в робо­чих сім'ях, де батьки не мають належної освіти. Дошкільний освітній за­клад і сім'я мають працювати в гармонії для охорони, підтримки і розвит­ку дитячої обдарованості.

Якщо у дитини немає талантів батьків, у неї обов'язково є свої таланти. Допомогти дитині опанувати всі види художньої практики (малювання, ліплення, моделювання, проектування, макетування, плетіння, оригамі, інтарсія та ін.), а також музику, танці, театр тощо означає допомогти знайти сферу власних інтересів та самовираження.

Головним завданням психолого-педагогічного супроводження дітей з ознаками естетичної обдарованості є підтримка і розвиток відчуття пре­красного, формування естетичного смаку, бажання виражати себе у худож­ній діяльності і гармонізація стосунків зі світом.

Шляхом до цього є організація художньо-естетичного креативного се­редовища дошкільного освітнього закладу. Обдарованість переходить у пасивний стан, якщо у дитини немає інтересу до занять, пов'язаних з ес­тетичними переживаннями і художньою практикою.

Є дві стратегії педагогічної роботи з обдарованими дітьми: прискорен­ня і збагачення. У практиці вони доповнюють одна одну. Прискорення грун­тується на тому, що дитині пропонують більше інформації, ніж звичай­ним одноліткам. Водночас активно розвивають спеціальні навички, які обслуговують вияви таланту. Програми прискорення потребують особ­ливої уваги до раннього розвитку в дитини соціально-емоційних власти­востей, техніки зображення, «дорослого» ставлення до себе і світу.

Стратегія збагачення передбачає не нову, а більш складну інформа­цію. Вона підтримує інтерес до творчості. Дітям надають можливість виражати своїми засобами (методами художника) власний світ. Ця стра­тегія дає змогу розвивати обдаровання, не обмежуючи його культурни­ми традиціями.

Зануренню дитини у творчий процес художника сприяє «зразок креативної поведінки» на всіх етапах творчого процесу (пошук ідеї, оформ­лення задуму, пошук засобів його реалізації, досягнення образно-естетич­ної виразності, усвідомлення цінності створеного для соціуму та само­оцінка).

Створення «Студії активної творчості», «Території споглядання, пізна­вання, експериментування», художньої майстерні, «Музею мистецтв» з необхідним художнім обладнанням та матеріалами для художньої твор­чості дають змогу дитині відчути себе художником.

Професійна узгодженість психолога та педагога зумовлює створення сприятливого середовища для розвитку естетично обдарованої дитини.

Головними принципами розроблення індивідуальних програм визна­чають;

• забезпечення пріоритетного виду діяльності;

• комплексність, яка передбачає активну самореалізації» дитини в освітніх системах (дитина-краса; дитина-мистецтво; дитина-художник);

• співпрацю із сім'єю;

• стимулювання естетичних переживань;

• свободу вибору;

• самовираження.

Завдання спрямовуються на актуалізацію і розвиток творчого мислен­ня, уяви, образної пам'яті та самовираження. Наприклад, «Збудуй дім для уявної істоти з підручного матеріалу (трісочки, клаптики, картон, пластилін, яєчна шкаралупа, черепашка та ін.)»; «Намалюй пташку ак­вареллю, гуашшю, восковими крейдочками. Зліпи її з глини, розфарбуй. Зліпи таку ж із пластиліну. А тепер зроби аплікацію з картону та кольо­рового паперу», «Ось фігура. Домалюй її так, щоб вона на щось була схо­жою», «Ось кілька однакових кульок із пластиліну, нитки, сірники, ґу­дзики, сухі гілочки. Що можна зробити, щоб кульки стали не схожими одна на одну?».

Обдаровані діти — споглядачі і діячі одночасно. Вони вміють вдивля­тися у світ і забувають про себе, зображаючи концепцію людства. Дуже важливо, щоб потреба дитини в освоєнні виразної мови образотворчого мистецтва була задоволена дорослим як носієм культури. Для створення естетично цінного продукту в образотворчій діяльності дитини мають бути діалектично поєднані переживання, осмислення, втілення.