Психолого-педагогічна характеристика інтересу до образотворчої діяльності, його особливості

Спробуємо дати психолого-педагогічну характеристику інтересу до зображувальної діяльності і визначимо його особливості.

У психолого-педагогічній літературі інтерес розглядається як складний психічний процес, який має соціальний характер, нерозривно пов'язаний з потребами й інтересами суспільства. Його визначають як своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, які підвищують активність свідомості і діяльності людини, наголошує Н. Морозова. Пе­дагогічний аспект проблеми інтересу розкриває Г. Щукіна. Він пов'яза­ний з виявленням індивідом таких сторін в навколишньому житті, які викликають до нього активне ставлення. Інтерес формується всією систе­мою навчання і виступає одночасно як вибіркова спрямованість психіч­них процесів, як прагнення, потреба особистості перейматися саме тією діяльністю, яка дає задоволення, як сильний збудник активності особис­тості, під впливом якого всі психічні процеси протікають особливо інтен­сивно, як особливе вибіркове ставлення до навколишнього світу, напов­нене яскравими емоціями, вольовими прагненнями.

Характерна особливість інтересу — його зв'язок з емоційною сферою людини. Більшість авторів, які вивчали проблему інтересу, вважають ос­новним моментом його виникнення емоційне ставлення. Основною оз­накою інтересу можна вважати стійке позитивно-емоційне ставлення осо­бистості до об'єкта. Емоції виступають рушійною силою, яка може активі­зувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність лю­дини. Тому вони є важливим компонентом пізнання і діяльності.

Інтерес має пізнавальну спрямованість. Розглядаючи структуру інте­ресу в поєднанні з іншими психічними процесами, психолог Л. Рубін-штейн надає перевагу інтелектуальному акценту, оскільки інтерес — це зосередженість на певному предметі думок особистості, а ті — викликані прагненням ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випустити його з поля зору. Він підкреслює інтелектуально-емоційний характер інтересу, його зв'язок з позитивним емоційним станом.

Оскільки психічна природа інтересу має активний дієвий характер, то можна говорити про наявність у ньому вольового компонента.

♦ Поміркуйте над тим, що, крім інтересів дієвих, які глибоко впливають на життя і діяльність особистості, стимулюють до систематичних, ціле­спрямованих дій в певному напрямку, є інтереси пасивні. Зробимо висновок, що інтереси стимулюють волю людини і завдяки їй вони стають дієвими. Розвиток інтересу пов'язаний з вольовою спрямо­ваністю особистості на продуктивну діяльність.

Отже, вольові риси в сукупності з емоційною забарвленістю і пізна­вальною спрямованістю є складовими елементами інтересу. Він характе­ризується такими якісними особливостями: предметна спрямованість; дієвість; широта; глибина; стійкість.

Ці характеристики лежать в основі класифікації інтересів. За предмет­ною спрямованістю розрізняють інтереси пізнавальні, професійні, есте­тичні, наукові, спортивні та інші; за дієвістю — пасивні й активні (С. Рубінштейн, О. Ковальов, К. Платонов); за широтою — різносторонні й об­межені (О. Ковальов); за глибиною — глибокі і поверхові (А. Раєвський, О. Ковальов);за ступенем стійкості -— стійкі і нестійкі (О. Петровський, П. Іванов).

♦ Спробуйте інтегрувати подану інформацію і розробити робочу модель струк­тури інтересу, порівняти її з поданою в підручнику (див. схему 2 на с. 140 «Структура інтересу до образотворчої діяльності»). Отже, ми бачимо, що інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлена сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, яким є, наприклад, мислення, сприйман­ня, пам'ять. Інтерес є певною формою зв'язку між потребами особистості та об'єктами, що їх задовольняють. У складному ставленні особистості до предметного світу в органічній єдності взаємодіють емоційні, інтелекту­альні і вольові процеси.

Розвиток інтересів підпорядкований логіці вікового розвитку. У кож­ному віці вони мають певну специфіку. Л. Гордон один із перших дав віко­ву характеристику інтересів дітей. Він зазначав, що для старшого дошкіль­ного віку типові мінливість, нестійкість, випадковість інтересів.

У дослідженнях доведено, що інтерес сам має тенденцію до розвитку і в той же час містить величезні можливості для розвитку дитини. Цей ви­сновок є важливим для визначення професійного ставлення до організа­ції та педагогічного супроводження образотворчої діяльності.

Можна порушити питання про формування у старших дошкільнят інте­ресу до зображувальної діяльності, яка є художньою практикою дитини, результатом і чинником естетичного розвитку.

Естетичний інтерес є спонукальною силою естетичної активності. Його особливостями можна вважати, наприклад:

• особливий зв'язок суб'єктивного та об'єктивного, який виражається в тому, що в естетичних прагненнях виявляються ті характеристики, які безпосередньо в самому об'єкті ще не мають місця, а народжуються лише у ставленні до нього об'єкта і виступають як цінність для нього;

• специфічна предметна спрямованість, що зумовлена особливим ха­рактером об'єктивно-суб'єктивних відносин. Естетичний інтерес, на відміну від пізнавального, звернений не лише і не стільки до змісту, скільки до змістової форми, яка має для людини, що пізнає, естетичну цінність;

• ядром естетичного інтересу є емоційні процеси.

Феномен естетичного інтересу вивчали Б. Ананьев, М. Добринін, В. Іва­нов, Г. Щукіната ін.

Складовою естетичного інтересу є художній інтерес, який виявляється у прагненні до сприймання прекрасного в мистецтві. Художній інтерес зростає у просторі художньої діяльності і спонукає до активного засвоєн­ня естетичних сторін навколишньої дійсності. Вивченню проблеми ху­дожніх інтересів присвячені дослідження П. Буцаєва, О. Журкіна, Л. Ні-кольського, Ю. Фохт-Бабушкіна, Я. Чернецького.

Інтерес до зображувальної діяльності, до образотворчості в ній можна визначити як складне психічне утворення; він передбачає емоційний настрій, виступає як вибіркова спрямованість на вивчення дітьми пред­метів і явищ навколишньої дійсності; поглиблює естетичні переживання, які спонукають до цієї діяльності; заохочує до вдосконалення знань і вмінь, є основою нахилів і здібностей, що формуються і розвиваються внаслідок активної діяльності дитини. За психологічною структурою — це сплав емоційних, вольових і діяльнісних процесів.

В інтересі до зображувальної діяльності можна виокремити ті ж харак­терні особливості, які властиві інтересу взагалі, а саме: предметну спрямо­ваність, дієвість, широту, глибину і стійкість. Предметна спрямованість інте­ресу виявляється в захопленні дитини певним видом зображувальної діяль­ності, ідеєю, тематикою, художнім матеріалом. Дієвість виражається в мірі активності дитини у процесі діяльності, коли на фоні емоційно-позитив­ного ставлення до її різних видів дитина виявляє ініціативу, активність, самостійність у своїй улюбленій справі. В цьому плані розрізняють інтерес активний і пасивний. Як зазначає Є. Рибалко, коли улюблена справа викликає у дитини відгук, збуджує до діяльності, сприяє виникненню ба­жання щось зробити, це активний інтерес. У старших дошкільнят він ви­являється в емоційному захопленні процесом зображувальної діяльності, активності й допитливості на заняттях, готовності вирішувати складні зав­дання, творчій ініціативі, прагненні досягти добрих результатів у роботі. Протилежний цьому — пасивний інтерес, який характеризується повто­ренням одноманітних сюжетів у роботах за задумом; відсутністю ініціати­ви, бажання взяти участь в обговоренні, байдужістю до результату роботи. Під широтою інтересу до зображувальної діяльності слід розуміти різно­манітність видів цієї діяльності, змісту, матеріалів, які цікавлять дитину. Якщо інтерес дитини обмежується одним видом зображувальної діяль­ності, певною тематикою, одноманітним матеріалом, такий інтерес обме­жений. Якщо дитина виявляє інтерес до різних видів зображувальної діяль­ності, до різних тем, матеріалів — це різнобічній інтерес. Його розвиток у дошкільному віці особливо важливий. Адже педагогу треба розширювати інформаційно-діяльнісний простір дитини, вчити орієнтуватись у ньому, робити вибір і відповідати за нього перед собою.

Для діагностики інтересу дітей до образотворчої діяльності скористайте­ся показниками:

Наявність чи відсутність інтересу:

• бажання займатися образотворчою діяльністю;

• надання переваги певному виду діяльності серед інших;

• вияви дитини перед заняттям: з радістю сприймає звістку про занят­тя, бажає дізнатися про його зміст, прагне допомагати вихователю в підго­товці до заняття, виявляє допитливість до матеріалів;

• вияви дитини на занятті, в яких можна виокремити: емоційний стан (зацікавлене, індиферентне чи зовсім байдуже ставлення до процесу діяль­ності), характер поведінки на занятті (уважна, розсіяна, відсутність відво­лікань, незначна їх кількість, велика кількість відволікань, активність, пасивність); прагнення оволодіти зображувальними знаннями, вміння­ми, навичками, самостійність у вирішенні завдань, вияви творчості, очі­кування допомоги, наслідування дій вихователя; ставлення дитини до своєї роботи (починає роботу зразу чи ні, доводить розпочате до кінця чи не завершує роботу, зацікавлена в кращому результаті чи байдужа до нього);

• вияви дитини після заняття: засмучена його завершенням, незакінченою роботою, бажає отримати оцінку своєї роботи дорослим, виявляє інтерес до роботи інших дітей, обмінюється враженнями про завершення заняття з іншими дітьми, батьками, вихователями, бажає дізнатися тему наступного заняття;

активності інтересу:

• емоційно-позитивне ставлення до предметної діяльності: з радістю сприймає звістку про заняття; виказує допитливість, пізнавальну ак­тивність, яка виявляється в запитаннях до вихователя, стосовно змісту за­няття, матеріалів, техніки роботи з ними; прагнення допомогти вихова­телю в підготовці до заняття;

• активна участь в обговоренні змісту заняття;

• ставлення до процесу діяльності: прагнення виконувати роботу кра­ще, оволодіти зображувальними вміннями і навичками, самостійно вирішувати складні завдання; творче ставлення до діяльності під час виконан­ня індивідуальних і колективних робіт; бажання довести розпочате до кінця;

• бажання отримати оцінку своєї роботи дорослими; інтерес до роботи інших дітей; активність під час аналізу дитячих робіт;

• обмін враженнями з іншими дітьми, батьками, вихователями щодо пройденого заняття, бажання дізнатися тему наступного заняття (див. схе­му 2 на с. 140 «Структура інтересу до образотворчої діяльності»);

різнобічність інтересу:

• захоплення дітей різними видами зображувальної діяльності;

• інтерес до різних матеріалів, прагнення оволодіти ними, пізнати їхні виражальні можливості;

• інтерес дітей до змісту роботи;

• здатність дитини до поєднання різних виражальних засобів, зобра­жувальних матеріалів для повнішої передачі образу;

відносної стійкості інтересу:

• надання дитиною переваги певному виду зображувальної діяльності, певній темі, матеріалу під час виконання індивідуальних завдань;

• вибір дитиною завдання за інтересами під час виконання індивіду­альних робіт;

• питання пізнавального характеру, пов'язані з темою, яка цікавить

дитину;

• заняття цим видом діяльності у вільний від занять час, в сім'ї.

У дітей однієї і тієї самої групи спостерігається велика різноманітність в характері вияву інтересу. Ця різноманітність виявляється в дієвості інте­ресу, його предметній спрямованості, широті та відносній стійкості. Можна спостерігати дітей, які відзначаються малою активністю на заняттях, не­впевненістю у своїх силах, великою кількістю відволікань, слабким емоцій­ним відгуком, відсутністю самостійності і творчого підходу до виконання завдань. Для них характерне повторення примітивних сюжетів у роботах за задумом, небажання переборювати труднощі, байдужість до результату роботи, відсутність ініціативи щодо надання допомоги вихователю під час підготовки до заняття. Цих дітей можна зарахувати до групи з пасивним характером інтересу. У деяких спостерігаються окремі вияви активного інтересу. Ці діти виявляють допитливість перед заняттями, прагнуть до­помогти вихователю в підготовці до заняття; цікавляться наочним мате­ріалом, активні на заняттях, беруть участь в обговоренні, бесіді; прагнуть виконати роботу краще, цікавляться оцінкою вихователя своєї роботи, частіше прагнуть самостійно виконати запропоновані завдання, за необ­хідності звертаються по допомогу.

Звичайно, виокремлення двох груп дітей з активним і пасивним ха­рактером інтересу умовне. При цьому не враховуються всі індивідуальні особливості вияву цього інтересу у дітей. Деякі з них розкривають себе по-різному. На одних заняттях вони не виявляють особливого інтересу, на інших — відзначаються активністю, захопленістю, самостійністю, зосере­дженістю під час виконання завдань. Одні діти активні в обговоренні, відповідають на запитання, але в процесі діяльності — пасивні, не виявля­ють особливого інтересу до роботи, відчувають труднощі в техніці зобра­ження. Інші діти, навпаки, пасивні в обговоренні, але виявляють певну самостійність у вирішенні запропонованих завдань.

Предметну спрямованість інтересу, його широту і відносну стійкість можна визначити за допомогою індивідуальних бесід, методу парних по­рівнянь, вільного вибору занять, аналізу дитячих робіт. Усі особливості вияву інтересу до зображувальної діяльності мають бути помічені педаго­гом, психологом, осмислені ними. На хвилі інтересу дітей розгортається образотворчість як весела, піднесена діяльність. Мета, зміст і технологія формування у дітей інтересу до зображувальної діяльності залежать від самої концепції цієї діяльності, якщо вона відповідає природі дитини, надає їй можливості самовиразитися і самовизначитися, налагодити сто­сунки зі світом та соціумом — інтерес до зображувальної діяльності буде природним, постійним, стійким.