Зображальність і виражальність у мистецтві

Зображальність є властивістю художнього відображення, яка виявляє себе у схожості відображення з тим, що відображається, і дає змогу говори­ти про адекватність, правдивість відображення. Тому зображальність по­в'язують із технікою виконання ( від грец. techne — мистецтво, майстер­ність, сукупність навичок, прийомів, способів та рівень оволодіння ними).

На підґрунті зображальності виникає ідейно-емоційне, виразно-смис­лове значення художнього образу, яке в мистецтві не може бути втілене і реалізоване без участі зображення. При цьому зображення не ототожнюєть­ся з копіюванням реальності.

Виражальність у мистецтві є властивістю художнього відображення в образній, візуальній, яскравій формі розкривати суть явищ та характерів, які зображені; передавати ставлення художника до матеріалу творчості, його переживання, почуття, оцінки. Глибина художньої виразності зумов­лена здатністю автора зробити доступними для чуттєвого сприймання найхарактерніші ознаки явища, яке відображається, і пов'язати їх з реаль­ними естетичними потребами, власним світосприйняттям.

Виражальність можна розуміти як вияв активності художника, його заці­кавленого ставлення до життя, оригінальної насиченості образів мистецтва.

Підґрунтям художньої виразності є зображення, конкретно-чуттєве відтворення предметів і явищ.

Виражальність виявляє себе по-різному відповідно до видів та жанрів мистецтва. У музиці, хореографії, архітектурі й декоративному мистецтві вона є найважливішим елементом художньо-образного відображення.

Зображальність і виражальність співвідносяться як поняття, що харак­теризують особливості відображення дійсності в мистецтві, специфіку художнього образу. Одного немає без іншого. Тому традиційний поділ мистецтв на «зображальні» та «виражальні» є, мабуть, недоцільним.

А як думаєте ви?

Єдність зображальності і виражальності полягає також у тому, що всі технічні прийоми і засоби, за допомогою яких утворюється цілісна художня форма, є водночас зображальними й виражальними. Так, у живопису колір і світло, лінія і форма, ритмічні та композиційні закономірності первісно мають зображальну природу, слугують візуальному відтворенню явищ предметного світу.

Виражальність у художньому творі виступає як функція зображення. Разом з цим у процесі творчості рішення зображальних завдань підпадає під значний вплив художньої виразності. Це — один із виявів діалектичної взаємодії зображальності й виражальності у мистецтві. Саме цю взаємо­дію треба вміти відчувати і враховувати вихователю під час розробки змісту й педагогічної технології супроводження образотворчої діяльності дітей. Розвиток умінь щодо зображання—вираження є важливим завданням, яке має реалізувати педагог на шляху досягнення головної мети дошкільної освіти — гармонізації стосунків «Я—Світ», та соціалізації дитини.

Зображально-виражальні засоби можна розуміти як систему особливих для кожного виду мистецтва матеріальних засобів (зображувальні матері­али і приладдя) та прийомів створення художнього образу, які склалися історично і утворюють «мову» мистецтва (техніка, способи). У сукупності та взаємозв'язку зображально-виражальні засоби створюють художню форму твору мистецтва, яка втілює його зміст. Як елементи художньої форми, зображально-виражальні засоби набувають технічно-конструктив­ного, композиційно-структурного значення і разом з тим є носіями об­разного смислу. Багатство й образна сила зображально-виражальних за­собів — один із показників художності твору мистецтва.