Збагачення декоративної діяльності дошкільнят

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні для творчого опрацювання й інші техніки декоративної діяльності. Вони збільшують креативний простір пошукової діяльності дітей тим, що уможливлюють експеримен­тування з матеріалами для створення нових оригінальних виробів декора­тивного характеру: сувенірної продукції, предметів і композиції для прикрашання інтер'єру тощо.

Орігамі. Знайомлячись з цим стародавнім мистецтвом, діти опанову­ють нові прийоми та способи дій з папером (згинання, складання, надрі­зування, склеювання). Орігамі розвиває у дітей здатність працювати ру­ками під контролем мислення.

Для занять потрібен білий і кольоровий папір, ножиці, клей, пензлі, сер­ветки, кольорові олівці, фломастери. Заготовки для виробів готує педагог. Він дбає про те, щоб заготовка мала точну квадратну форму. Спосіб виго­товлення педагог демонструє на столі (в індивідуальній роботі) або на дошці (у фронтальній). Навчання складання відбувається поетапно (показ одно­го прийому — виконання дітьми; показ другого — виконання). Лінії згину ретельно згладжуються. Педагог дбає про точний збіг кутів і сторін при зги­нанні («Куточки мають зустрітися»). Після того, як виріб повністю готовий, необхідно повторити прийоми складання. У результаті дитина має само­стійно зробити виріб від початку до завершення. Прикрашання та оформ­лення виробу дитина виконує самостійно. Усе це визначає особливості ме­тодики навчання техніки оригамі. Головні методи — обговорення ідеї, роз­глядання готового виробу, спільні дії педагога з дітьми, вправи у згинанні та фальцюванні (про оригамі докладніше див. у розд. 4.6).

Дитячий дизайн — це відносно нова художньо-продуктивна діяльність, яку можна розуміти як проектне мислення широкого діапазону. У дизайні важливим є не тільки розвиток ідеї, задуму, а й планування результату, що сприяє загальному розвитку дитини.

Дитячий дизайн може мати предметно-декоративний і просторово-де­коративний характер. У першому значенні передбачається творення і при­крашання предметів (іграшок, сувенірів, елементів одягу, аранжування, квітів), у другому — діяльність у просторі з урахуванням його особливостей (площа, об'єм, освітлення, рисунок вікон, дверей, ландшафт, фітодизайн помешкання та інше). Важливо, що дизайном переймаються усі діти, при цьому сьогодні вони — виконавці, а завтра — творці, сьогодні вони викону­ють предметно-декоративні роботи, завтра — просторово-декоративні.

Старші дошкільнята вже мають досвід зображальної діяльності, який полегшує залучення до дизайну, особливо таких його видів, як архітектур­но-художнє моделювання середовища; дизайн одягу; меблів; ужиткові аранжування зрізних матеріалів, наприклад квітів.

Особливості діяльності дітей, які займаються дизайном, визначають новий характер їхніх стосунків з однолітками і дорослими. Відомо, що художні емоції та інтереси, які виникають у процесі продуктивної спільної пошукової діяльності, успішно формують у дітей творче мислення, кому­нікабельність, позицію «Я» у контексті «Ми». У живому спілкуванні з ми­стецтвом вони вчаться створювати і використовувати в оформленні одягу та кімнат аранжування з природних і штучних матеріалів, добирати і ство­рювати фасони одягу та обладнання для ігор, вистав. Разом з педагогом вони впорядковують побутові і святкові інтер'єри.

Під час спостережень за навколишнім середовищем старші дошкіль­нята в змозі дібрати обстановку лялькових кімнат відповідно до їхнього призначення (вітальня, кухня — їдальня, спальня), організувати ігровий простір за ознаками естетичної єдності (сервіз, меблевий гарнітур, ан­самбль інтер'єру). Різні ігри, зокрема сюжетно-рольові, спонукають дітей до вигадування гардеробу для ляльок, персонажів вистави, костюмів для розваг і свят (сукні, капелюшки, взуття, прикраси).

Заняття архітектурно-художнім дизайном відповідають фундаменталь­ним завданням розвитку дитини, оскільки все її оточення, інтер'єр фор­мують естетичне ставлення до побуту. За словами Л. Виготського, дитина вчиться бачити «крізь окуляри людської культури». Важливо також озна­йомлювати дітей зі зразками вітчизняного зодчества і сучасним містобу­дуванням.

Займаючись архітектурно-художнім дизайном, діти працюють у трьох вимірах: лялькове, дитяче і доросле середовище. Вихователь поетапно планує дитячий дизайн В інтер'єрі. Спочатку діти навчаються влаштову­вати своє найближче ляльково-ігрове середовище, потім переходять до «дитячого інтер'єру» (ширми-перегородки, меблі, декоративні вироби). Вони відчувають себе і «Гуліверами», і «господарями» своїх просторів. Ігри дітей в «домівку», «сім'ю», «ляльки» набувають стійкого характеру, який можна описати як прагнення «краси побуту», «домашнього затишку» (по­ступово діти переносять це у спілкування з рідними). Вихователь готує необхідне обладнання і матеріали для роботи в приміщенні і наділянні. Діти вчаться, добирають, вирізують, тчуть, плетуть, ліплять і розписують не­складні елементи обстановки для ігрових просторів (шпалери, фіранки, меблі, скатертини, килимки, картини, іграшку і дрібну пластику, посуд та аранжування), а також декорації до вистав, розваг і приміщення до свят.

Спочатку педагог спрямовує зусилля дітей на дороблення простору, що передбачає «співтворчість з художником»: діти ніби завершують роботу — створюють мініатюри (малюнки, панно, фризи) на зразок «Домалюй», «До­фарбуй», «Добудуй». Потім разом з педагогом переходять до створення ком­позицій (проектів), які виконують від задуму до реалізації. Теми для дитя­чого дизайну можуть бути різними. Наприклад, «Українська світлиця», «Казковий палац», «Українська минувшина», «Свято каштанів», «Свята і будні українського одягу», «Дерево життя і Мати-Берегиня» (про народні промисли), «Квіти України», «Природа і фантазія», «Малі рученята, а вмілі».

Плідною є дизайнерська діяльність дитини у художньо-ігрових ситуа­ціях на зразок «Ярмарок» («Місто майстрів», «Країна умільців»), в органі­зації студій («Ательє моди», «Архітектурний салон», «Майстерня скульпто­ра, художника», «Квітковий магазин», «Магазин сувенірів», «Книгарня»), у підготовці разом з педагогом декоративного оформлення розваг («Чаю­вання», «Різдво», «Великдень», «Свято Миколая», «День Сонця» та ін.).

Старші дошкільнята здатні планувати свою діяльність, передбачати результат і поетапно розвивати «проектний задум». Цю послідовність діти опановують за допомогою дорослого. Наприклад, свої уявлення про свят­кове оформлення приміщення вони реалізують спочатку в малюнках, потім у макетах, а згодом на практиці (як за власним задумом, так і згідно зі зразком). Перед оформленням вихователь ознайомлює дітей з примі­щенням, головною стіною і пропонує обговорити можливі варіанти оформлення згідно з темою. Діти можуть виконувати окремі елементи. Напере­додні свята вихователь пропонує дітям скласти з деталей святкове оздоб­лення. Така робота, на думку відомого вченого Г.Пантелеєва, пробуджує почуття авторства, співавторства, колективізму. Дизайнерська діяльність сприяє гармонізації стосунків дитини із соціумом. Адже педагог обов'яз­ково спрямує думки і почуття дітей на переживання, ситуації успіху від добре виконаної спільної справи, отриманого результату щодо перетво­рення середовища.

У дизайн-діяльності «Діти-модельєри» передбачається залучення дітей до усвідомлення одягу як соціокультурного феномена. Цю роботу можна розпочинати з молодшого віку, звертаючи увагу на зовнішній вигляд, одяг, його різноманітність і значення для людини. Створюють одяг, красивий і зручний, художники-модельєри, дизайнери, кравці. Одяг — це сфера, стиль та якість життя. Ознайомлення дітей з мистецтвом моди і залучення до його створення може стати для них цікавою грою, в якій відбуваються соціалізація дитини, гармонізація її стосунків із соціумом. За висловом Б. Брехта, усі види мистецтва слугують най величнішому з мистецтв — ми­стецтву жити на землі.

Програма «Дитина у світі моди», розроблена педагогом, може передба­чати ознайомлення дітей з функціями одягу, процесом його виробництва, творчим процесом модельєра, дизайнера одягу, топ-моделі. Діти цікавлять­ся мистецтвом моди, беруть участь у конкурсах краси («Міні-міс»), вони є глядачами, поціновувачами і споживачами цього мистецтва і тому охоче пізнають технологію створення одягу у грі «Художники-модельєри». У про­цесі реалізації такої парціальної програми формується адекватне ставлен­ня до одягу, активізується бажання творчо діяти на основі ідентифікації з особою майстра-модельєра, топ-моделі, виховується культура одягу, роз­вивається самооцінка, впевненість у собі, комунікативні здібності.

На першому етапі педагог обговорює з дітьми функції одягу («Для чого потрібний одяг»). Він моделює ситуації, в яких дитина усвідомлює утилі­тарну, соціальну, психологічну, естетичну, виховну, просвітницьку, гедо­ністичну функції одягу («Одяг прикрашає людину, захищає, зігріває, вихо­вує, знайомить з історією народу, допомагає пристосовуватися до середо­вища, адаптуватись у соціумі, бути успішним в ньому»). Мистецтвознавчі розповіді («Який буває одяг», «Про що розповідає одяг»), загадки, розгля­дання альбомів, ілюстрацій, репродукцій творів живопису, малювання одягу збагачують враження дітей і створюють умови для власної дизай­нерської діяльності. Педагог пропонує цікаві форми активного спілку­вання («Мандри у світ одягу», «Музей одягу», «Магазин одягу»).

Наступний етап («Що таке мода і як вона допомагає людині»)збагачує уявлення дітей про мистецтво моди, його особливості, про особу майстра-дизайнера, творчий процес, в якому поєднуються фантазія та май­стерність модельєра, кравця, топ-моделі; викликає бажання займатися цікавою діяльністю («Мода — заняття веселе й цікаве. Ти можеш приду­мувати одяг для різних людей (за віком, професією), а можеш демонстру­вати його, вчитися правильно поводитися в ньому»). Педагог формує у дітей діалектичне мислення за допомогою, наприклад, цікавої розповіді «Від рослини до тканини».

• Обговоріть з дітьми оповідання К. Ушинського «Як сорочка в полі виросла», прочитайте вірша 77. Воронька «Кравчиха», організуйте художньо-дидак­тичні ігри («Придумай тканину», «Добери тканину для одягу», «Розфар­буй», «Добери аксесуари», «Одягни ляльку». Цікаво буде провести конкурс краси серед ляльок («Дефіле»), реалізувати творчі проекти {«Твоя колек­ція одягу», «Пори року»).

В усіх видах спілкування педагог - разом з дітьми, він співпрацює з ними, заохочує до діяльності, використовує випереджальну позитивну оцінку.

На завершальному етапі («Одяг — мій помічник») діти набувають досві­ду використання можливостей одягу для реалізації потреби у самовира­женні, самоствердженні і визнанні. Вони усвідомлюють правила і норми соціальної поведінки, культури одягу («Одяг має свою власну мову: це мова кольору, аксесуарів, емоцій, руху. Одяг допомагає вибрати правильну по­ведінку»). Педагог користується «Азбукою етикету», елементами психогімнастики і розгортає художньо-дидактичні ігри (наприклад, «Одягни ляльку», «Добери одяг»), малювання на теми життя; моделює ситуації, в яких дитина засвоює моделі поведінки.

Особливі можливості для особистісного розвитку дитини є в дизайн-діяльності з маскарадним, карнавальним, театральним одягом. Діти ра­зом з педагогом виготовляють елементи костюмів, атрибути для свят і розваг, придумують незвичайний одяг.

Дошкільна педагогіка сьогодні активно користується арт-терапевтичними техніками і технологіями. Наприклад, відомі терапія національним одягом, візерункова та колористична терапія, терапія карнавальним та маскарадним костюмом. Психологи вважають, що підготовка до свята, виготовлення декорацій, атрибутів, костюмів, одягання костюма та пере­бування в ньому, окрім розвитку художньої компетентності та активізації творчих здібностей, має психотерапевтичну корекційну спрямованість і допомагає дітям відчути себе іншими, побути інакшими.

Загалом робота над власним іміджем, як і будь-яка інша психотерапев­тична робота, передбачає зміни стереотипів у сприймані себе та самовиз­наченні і є спробою побачити звичне по-новому.

Дизайн природних куточків. В інтер'єрі дитячого садка особливо ефек­тивно виглядають природні куточки, створені за принципом об'ємно-про­сторових композицій, які нагадують природні ландшафти, наприклад пустелі, тропіки, японський сад та інше. Разом з педагогом дитина має можливість ознайомитися не тільки із флорою та фауною різних місць зем­ної кулі, а й з традиціями та культурою різних народів. Дошкільнята вико­нують вироби спеціально для куточка природи відповідно до його образно­го рішення. Наприклад, «Мініатюрний сад у приміщеннях дитячого сад­ка». Для саду на воді діти виготовляють у техніці аплікації зовнішній фриз (рибки, морські звірі, медузи та ін.) або виконують розписи на кахлях.

Дизайн-діяльність збагачують аранжування (композиції) з природних і штучних матеріалів (живі квіти, сухостій, мінерали, папір, дерево, син­тетика тощо). Фітодизайн, флористика, аранжування з природних мате­ріалів є елементами культури різних народів. Дітям буде цікаво і не зайве дізнатися, що звичай прикрашати житло рослинами виник у країнах з різкою зміною пір року як намагання затримати вдома частинку краси, живої природи на часи тривалої зими. Фітодизайн є частиною загальної дизайнерської діяльності, яка виконує естетичну, санітарну, екологічну та інші функції в соціумі.

Нові матеріали збагачують дитячу діяльність новим змістом. Аранжу­вання з квітів, черепашок-мушлів, каміння, пір'я, паперу, фольги прилучає дітей до світу краси, гармонії, мистецтва, творчості. Старших до­шкільнят можна ознайомити з японським мистецтвом ікебани і розвива­ти при цьому цілісне світосприймання, образне мислення, творчу уяву і фантазію, елементи естетичного смаку. Творча робота з квітами виховує спостережливість, увагу і повагу до природи, екологічну культуру, вміння спостерігати красу природи, милуватися нею, шанувати й цінувати.

Сучасні діти 3—4 років вміють користуватися аудіо - та відеотехнікою, але часто не вміють нюхати квітів і розрізняти кольорів та їхніх відтінків. Дизайнерська діяльність з квітами допомагає дитині у цікавій ігровій формі осягнути різнобарвність світу.

Краса букета і краса квітки, гілки — це не одне й те саме. Квіти і гілки виявляють свою справжню красу, якщо їх поставити, показати відповід­но. У букеті має бути присутня новизна, пропорційність, динамічність і гармонія. Новизна — це незвичайність матеріалу, з якого складено букет. Динамічність — краса ліній. Кожен вигин передає настрій, дію, якість та властивість. Гармонія — це поєднання кольорів, узгодженість вази з буке­том, а букета — з тим місцем, де його буде поставлено. Для фіксації гілок і квітів у потрібному положенні користуються спеціальними наколками (кензанами), які придумали японці. їх можна зробити самостійно, наприк­лад із глини та цвяхів. Виріб треба обпалити у муфельній печі.

Педагог разом з дітьми складає композиції у низьких вазах (морібана). Композиція створюється різним компонуванням: вертикальним, похи­лим, горизонтальним, таким, що стелиться. Композиції у високих вазах (нагієїре) мають вигляд величних, урочистих і легких. Вони створюються без наколювання, а варіанти компонування такі, як у низьких вазах. На­вчальні букети, складені педагогом, — це основа для творчих пошуків дітей. Для створення оригінальних композицій педагог пропонує дітям пір'я, каміння, скульптуру, народну іграшку.

Майстрування ляльок. У дошкільному віці лялька — це елемент освіт­нього простору, креативного середовища. Для того щоб розгорнути ціка­ву й оригінальну творчу діяльність з виготовлення ляльок, педагог має осмислити ляльку як соціокультурний феномен, продукт народної твор­чості, культу, мистецтва (див. кольор. вкл., мал. 80, 81). Лялька уособ­лює людину і супроводжує її упродовж життя. Змінюються лише мотиви звернення до неї людини. Відповідно змінюються і її функції в житті лю­дини.

Поліфункціональність ляльки в соціумі дає змогу використовувати її в педагогічній та психотерапевтичній (лялькотерапія) роботі. У класифікації вчені-дослідники виокремлюють такі її види: ігрові, теат­ральні, портретні, інтер'єрні, ритуальні. Кожний вид виконує свої функції в соціумі і своєрідно діє на особистість.

Лялька містить креативно-розвивальний потенціал. Він виявляє себе в її можливостях для розвитку елементів свідомості та образотворчої діяль­ності. Моделюючи педагогічну технологію на цьому матеріалі, педагог передбачає такі напрями:

• ознайомлення дітей з лялькою як витвором мистецтва;

• залучення дітей до осмислення й усвідомлення соціальних функцій ляльки та визначення її цінності для саморуху (мотивація для розгортання запропонованої діяльності);

• організація діяльності дітей на матеріалі ляльки (навчальна, ігрова, образо творча).

Методичне забезпечення можуть становити такі форми спілкування педагога з дитиною, як, наприклад, пізнавальна («Ляльки світу»), творча («Майстерня ляльок»), ужиткова («Ляльковий театр», «Лялькова лікарня») та інші

Творчість дітей розгортається у площині малювання, декоративно-ужиткової, дизайнерської, театральної діяльності, що дає можливість пе­дагогу реалізувати принцип інтегрованого навчання.

Діти із захопленням виготовляють ляльок за допомогою технік ліплен­ня, моделювання, конструювання з елементами малювання, аплікації, плетіння. Матеріалом слугують глина, пластилін, віск, тісто, солома, папір, нитки, пляшки, котушки, каштани, жолуді тощо. До виготовлення ля­льок активно залучається сім'я. З допомогою батьків можна створити ціка­ву колекцію ляльок, виготовлених з різних матеріалів.

Найпростіших ляльок діти виготовляють разом з вихователем із кольо­рових клаптиків, згортаючи їх по-різному. Корисні, цікаві та кумедні іграш­ки можна виготовити, наприклад, з молочних пакетів (кубики, будино­чок для зайчика; підставки для олівців, пензлів, квітів, лялькові меблі, транспорт, коробка-подарунок і коробка-лялька для лялькового театру). Такий матеріал називають «викидним» й активно використовують його в декоративній діяльності.

Створення іграшок із соломи під силу старшим дошкільнятам. Пере­в'язуючи пучок соломи в різних місцях, вони з радістю знаходять у ньому знайомі образи, фантазують, творять. Педагог допоможе рівно обрізати, а за потреби й міцніше зв'язати соломку, підкаже прості прийоми. Так, ро­гам і хвосту корівки легко надати округлої форми, якщо сплести соломин­ки косичкою.

Різноманітні іграшки — овечку, цуцика, ведмедика, мурашку, віслючка — виготовляють із круглих та довгастих реп'яхів. Лапки, шия та вуса — травинки, хвоїнки, соломинки тощо. Голову чоловічка роблять з маківки, тулуб — із хвоїнок або соломинок, перев'язаних нитками. Ноги — тоненькі гілочки, встромлені у шматочки кори чи пластиліну.

З дерева на землю падають великі зелені голчасті каштани, лускають­ся на дві або кілька частин, і з шкаралупи випадають красиві блискучі каштани приємного м'якого червоно-коричневого кольору. З таких свіжих, досить м'яких каштанів можна зробити ляльки, іграшки-саморобки. Для цього у пригоді стануть також овочі: картопля, морква. Іноді вони мають якусь незвичайну, кумедну форму, і це потрібно відповідним чином ви­користовувати, докладаючи власну творчість і фантазію. Сама лялька — з морквини та картоплини, волосся — із кукурудзяних чубчиків або ниток, руки та ноги —з гілочок, грубої соломи, ізольованого дроту.

Літературні твори, наприклад «Чарівник Смарагдового міста», «Дюй­мовочка», «Пригоди Чіполіно», «Золотий ключик», надихають дитину на пошук нових матеріалів для створення знайомих та улюблених ляльок.

М'яка іграшка — це іграшка, яку зшито із м'яких матеріалів (тканини, хутра, фетру тощо), із м'яким начинням всередині.

Старші дошкільнята здатні до виготовлення суцільнокрійних (за лека­лом, шаблоном) іграшок. Діти за шаблоном викроюють два силуети пред­мета, пришивають деталі (очі, ніс та ін.), а потім зшивають і набивають вагою.

Складнішим є виготовлення іграшок викроюванням (за шаблоном) окремих деталей, кожна з яких зшивається і набивається окремо, а потім конструюється цілісний виріб.

Доступною для дошкільнят є техніка зовнішнього шва через край (об­кидний шов) без вивертання зшитих деталей. Складніше зшивати швом «вперед голкою» (такі деталі потрібно вивернути).

У старшому дошкільному віці діти займаються такими видами худож­ньо-декоративної діяльності, як печворк (клаптикова техніка), плетіння, ткацтво, вишивка.

З різнокольорових клаптиків дитина може створити «Килимок», «Ков­дру», «Подушечку для голок» тощо. Клаптики дитина вирізає за шабло­ном (різні геометричні форми), маніпулює ними, обираючи варіант по­єднання, і зшиває. Можна зробити декоративне панно, завісу для театру, полотно для ширми, «Чарівну скатертину», «Килим-літак» для подорожей у казку і таке інше.

Ці та інші предмети можна зробити в техніці плетіння, ткацтва. Тут обирають бавовняні кольорові нитки, стрічки, тасьму. Для цієї діяльності педагог готує дерев'яні рамки із цвяшками по периметру.

Цікавість дітей викликає робота з такими матеріалами, як лоза, рогіз, скіпки. Діти захоплено виготовляють з цього матеріалу декоративне пан­но, кошики, килимки, серветки, підставки.

Переплітання скіпок вважається одним з улюблених занять дітей. Відо­мий педагог Ф. Фребель перший звернув увагу на це просте заняття і виз­начив його педагогічну та психотерапевтичну цінність. Матеріалом слу­гують гнучкі тонкі скіпки певної довжини. Переплітаючи такі скіпки у різний спосіб, одержують красиві фігури, які можуть довгий час не руй­нуватися. Педагог починає заняття з простих фігур і поступово перехо­дить до складніших. Спочатку дітям пропонують погратися зі скіпками, вивчити їхні властивості та «зображальні» можливості. Коли дитина на­вчиться вільно маніпулювати з десятьма скіпками, їй надається свобода створювати комбінації з будь-якою їхньою кількістю. Це має бути жвава й цікава дітям гра.

Дитину також можуть зацікавити вироби з бересту. (Кору можна зібрати з вирубаних дерев. її треба протягом 15—20 хвилин запарювати в окропі і поділити на шари. Кожен шар тримати під холодним пресом, доки не ви­сохне.) Деталі вирізують з бересту і з'єднують, надаючи потрібної форми, наприклад, «вітрила» для човника, «Ступа для Баби-Яги, що літає», «Хвилі моря, з якого зринає Золота рибка» тощо.

Вишивання є видом декоративної діяльності дітей 5—6 років, в якій педагог має можливість не тільки ознайомити їх з новою технікою, а й залучити до національного народного мистецтва. Педагог розглядає вишив­ки з дітьми раннього і молодшого дошкільного віку, відзначає красу орна­менту, колір, пропонує відчути на дотик фактурність вишивки, підкреслює красу і вишуканість вишитого одягу, рушників, скатертин, серветок. З мо­лодшого віку починається реалізація парціальної програми «орнамент». Діти засвоюють принцип складання орнаменту, усвідомлюють його символічне значення, малюють візерунки та прикрашають ними предмети й частини одягу. Цю роботу може інтегрувати вишивка. Орнамент можна не тільки намалювати, а й вишити. Для цього існують особливі інструменти та при­ладдя. Головними є голка й нитка, олівець, п'яльця, біла тканина. Як завж­ди, педагог «оживлює» матеріали та обладнання, «програє» з дітьми їхні можливості та роль, яку вони відіграють у створенні вишивки.

Педагог обговорює з дітьми види простих швів: «вперед голкою», «за голкою», «стебловий» та «хрестик», порівнює їх і спонукає дітей до висновку: «стебловий» шов дає можливість підкреслити контур, він повто­рює лінію малюнка; «хрестик» ніби закреслює клітинку. Діти разом з педа­гогом придумують прості контурні зображення і вишивають «стебловим» швом. Для вишивки «хрестиком» візерунок створюють за клітинками. Щоб підготувати дітей до використання кількох кольорів, педагог пропонує кілька голок з різнокольоровими нитками.

♦ Увага! Важливим елементом методики та педагогічної технології опану­вання вишивки є пояснення дітям правил користування голкою та ножиця­ми. Діти мають звикнути використовувати спеціальну подушечку для го­лок.

Для оформлення виробу діти можуть зробити «бахрому», висмикнув­ши кілька ниток по краях вишивки, або виконати просту «мережку».

Діти 5—7 років виконують вишивки за контуром, наприклад, «Паро­плав», «Гілочка»; носовички для мами й тата, серветки», «хрестиком» візе­рунок на рушничку, виконують вишивки за зразком (кольорові заготовки для вишивання «хрестиком»).

Усі дитячі вишивки педагог активно залучає до життєдіяльності (орга­нізує виставки-експозиції, рекомендує до використання в іграх, обгово­рює з дітьми варіанти прикрашання ними помешкання, використовує як атрибути костюмів, радить дітям зробити близьким та рідним подарунок). Можливості збагачення декоративної діяльності дітей необмежені. Педагогу та батькам слід пам'ятати, що кожен новий матеріал, новий спосіб його обробки і перетворення для виготовленій; оригінального кра­сивого виробу дарує дитині нові можливості щодо самовизначення, са­моствердження іі соціумі та гармонізації стосунків з ним.