Методи педагогічного супроводження занять з ліплення

Алгоритм методики педагогічного супроводження занять з ліплення запрограмовано в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні у змістовній лінії «Світ мистецтва». Тут визначено чотири напрями органі­зації освітньо-виховної роботи:

О знайомлення із творами мистецтва.

Художній образ мовою мистецтва.

Художньо-практична діяльність.

Дитяча творчість.

• Запрограмуйте за цими напрямами методику педагогічної організації занять з ліплення в одній із вікових груп.

Перші два напрями орієнтують на особливу роль у становленні обра­зотворчої діяльності дитини художнього сприймання краси світу мистец­тва, впливу мистецтва на емоційний, естетичний, моральний розвиток особистості. З огляду на це програма розвивального спілкування має місти­ти доступний матеріал з теорії і технології скульптури: її суспільні функції, виражальні засоби, особу і творчий процес скульптора.

Завдання третього напряму пов'язані з опануванням художніх, зобра­жально-виражальних, технічних «секретів» різних видів образотворчої діяльності, зокрема й ліплення. Дослідження пластичних можливостей матеріалів для ліплення (глини, пластиліну, тіста, воску), оволодіння тех­нікою роботи з обладнанням та інструментами становлять предмет само­діяльності і саморозвитку дитини за цим напрямом.

Зміст четвертого напряму передбачає створення умов для художньої творчості дітей в різних видах образотворчої діяльності, зокрема і в ліпленні. Спілкування в середовищі мистецтва скульптури здатне пробу­дити в дітях позицію творця, скульптора, художника-кераміста, дизайне­ра, який може продукувати художні ідеї, експериментувати, досліджува­ти, застосовувати творчий досвід у повсякденному житті для ліплення і конструювання образів, необхідних для гри, облаштування та оформлен­ня інтер'єру і майданчика, виготовлення призів, подарунків, сувенірів.

Ознайомлення з мистецтвом скульптури відбувається під час розвиваль­ного спілкування у процесі взаємодії його учасників: дітей, мистецтва скульптури та педагога.

В особистісно-розвивальній педагогічній технології дослідники виок­ремлюють такі системи спілкування:

«дитина—скульптура» (коли дитина зацікавилася твором скульптури на емоційному чи пізнавальному рівні, батьки чи педагоги задовольня­ють її потребу у додатковій інформації);

«дитина—скульптура—дитина» (коли дитина зацікавилась твором скульптури і прагне обмінятися думками з однолітками, дорослий спо­стерігає за спілкуванням і моделює подальший зміст спілкування дітей між собою з приводу скульптури);

«дитина—скульптура—педагог» (коли з ініціативи дитини педагог на­дає потрібні пояснення, інформацію про твір мистецтва, про особливості мистецтва скульптури, його функції в суспільстві, чим сприяє розвитку компетентності дитини).

Можливі й інші форми спілкування в середовищі мистецтва скульпту­ри: «скульптура—дитина», «скульптура—дитина—педагог», «скульптура — дитина—дитина». Виокремлюють два види спілкування з мистецтвом скульптури: позанавчальне, що відбувається в повсякденній діяльності («пізнавальні», «технічні», «творчі», «мистецькі» хвилинки, самостійні за­няття з ліплення) і навчальне, спеціально організоване педагогічне спілку­вання на заняттях.

Спілкування з дітьми в середовищі мистецтва скульптури за змістом може бути теоретичним (мистецтвознавчим) — мистецтвознавча розповідь, бесіда, художньо-дидактична гра — і практичним (образотворчим) — впра­ви для усвідомлення зображувальних можливостей матеріалів, засвоєння технічних прийомів, ліплення на задану тему чи за власними задумами дітей.

Теоретичне (мистецтвознавче) спілкування забезпечує формування у дітей готовності до сприймання мистецтва скульптури, усвідомлення його винятковості та особливостей, поліфункціональності в соціумі, розумін­ня творчого процесу скульптора, активізацію емоційно-пізнавального інтересу до творів скульптури, розвиток уявлень про виражальні засоби скульптури.

Практичне (образотворче) спілкування забезпечує зацікавлений дітей процесом і результатами ліплення, ознайомлення з пластичними можли­востями різноманітних матеріалів для ліплення (глина, пластилін, тісто, пластика, віск тощо), опанування різних способів і прийомів ліплення, усвідомлення дитиною власних творчих можливостей і формування здібностей до творчої самореалізації в ліпленні.

За формою організації як теоретичне, так і практичне спілкування може бути індивідуальним, груповим (від двох до десяти дітей), коли діти об'єд­нуються в групи за віком, статтю, інтересами, особливостями сприйман­ий інформації і рівнем зображувальних навичок, та фронтальним.

В організації різних видів спілкування використовують три основні Групи методів: інформаційно-рецептивні, репродуктивні і творчі.

Інформаційно-рецептивні методи спрямовані на отримання інфор­мації за допомогою рецепторів та аналізаторів (зорового, тактильного, слухового, смакового, нюхового) і на формування необхідного досвіду, який забезпечує готовність до сприймання мистецтва скульптури та оволодіння зображувальними техніками. До методів цієї групи належать: спо­стереження, розглядання, обстеження творів скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, муляжів, натури, дидактичні ігри з предметами, мистецтвознавча розповідь, мистецтвознавча бесіда тощо.

Репродуктивні (відтворювальні) методи забезпечують оволодіння тех­нікою ліплення, створення зображення. Це вправи з матеріалом, демон­страція способів і прийомів ліплення, наслідування дій дорослого, ігри-вправи, вправи в техніці ліплення.

Творчі методи спрямовані на формування здібностей до творчої самореалізації в ліпленні, досягнення виразності образу. Сюди належать творчі завдання різних рівнів складності («Як я танцюю, роблю зарядку», «Що вміє робити мій собачка, котик?», «Скульптурна загадка», «Скульптура, яку придумав я»), приклад творчості скульпторів, психологічна установка на власний пошук задуму скульптури, способів ліплення, прийомів до­сягнення виразності образу тощо.

Звернення до мистецтва скульптури, творчого процесу скульптора на­дає процесу пізнання опосередкованого характеру і дає змогу педагогові уникати показу всього процесу ліплення, зразка кінцевого результату, ме­тод психологічної установки на власний творчий пошук стимулює го­товність, схильність дитини до виконання певної діяльності і надає їй три­валого характеру, сприяє формуванню стійкої уваги, спрямованості на за­вершення діяльності й отримання результату. Внутрішня, особистісна психологічна установка продукує звичку до самостійної образотворчої діяльності.

Кожному віковому періоду притаманні свої особливості спілкування на матеріалі мистецтва скульптури, які зумовлені фізіологічними особливос­тями, характером пізнавальної діяльності та інтересу дитини до ліплення.

У роботі з дітьми молодшого віку переважно використовуються інфор­маційно-рецептивні та репродуктивні методи. Для розглядання, обстежен­ня, дидактичних ігор дітям пропонують іграшки і предмети циліндрич­ної, кулястої і дископодібної форми (циліндри з будівельного матеріалу, олівці, фломастери, маркери, м'ячі, намисто з кульок, іграшки-неваляйки, овочі, фрукти, гриби, народні іграшки, скульптура малих форм). Дос­лідження форм і будови предметів організовується в повсякденному житті і на заняттях. У повсякденному житті перед заняттями з ліплення педагог спілкується з дітьми індивідуально або з невеличкими підгрупами (4—5 ді­тей), надає можливість кожній дитині розглянути, обстежити предмет, обвести його контури, виконати ігрові дії (прокотити м'ячик, похитати неваляйку, «поклювати» зернятка з пташкою, «пригостити» ляльок фрук­тами і таке інше). Якщо предмет складається з кількох частин (пташка, лялька-неваляйка, пірамідка), увагу дітей спочатку спрямовують на головні найбільші частини, їхню форму, розмір, а потім на дрібні. Будова, про­порції, розміщення частин також стають предметом обстеження та обго­ворення. Уявлення про форму та будову предметів добре закріплювати в дидактичних іграх («Чарівний мішечок», «Знайди і покажи круглі пред­мети», «Вибери сплющені форми», «Що однакове, а що різне» тощо). У таких іграх формуються узагальнені уявлення, що багато предметів мають круглі, циліндричні або сплющені форми, які можуть бути великі або малі за розмірами. Дитина згодом починає впізнавати знайомі геометричні форми у нових предметах, розуміє схожість форм. Додаткове тактильне обстеження допомагає їй зрозуміти не лише особливості форми, а й рухи, які необхідні для їх створення (циліндр розкочуємо прямими рухами рук, кулю скочуємо коловими рухами, диск — сплющуємо).

Спілкування дітей молодших груп зі скульптурою розпочинається з ігор з народними іграшками — керамічними свищиками з Опішній Косова, із сюжетними керамічними іграшками Київщини та Полтавщини, димківськими народними іграшками. Разом з вихователем і самостійно діти роз­глядають скульптуру малих форм, яка зображає фігури тварин (ягнят­ка, олені, котики, слоники, собачки, їжачки) та людей (балерину, спорт­смена, клоуна). Вихователь описує кожен образ, розповідає про його зміст і призначення — прикрашати побут, викликає позитивне емоційне став­лення до скульптури.

Важливим моментом педагогічного супроводження занять скульпту­рою в молодшому віці є розвиток інтересу до діяльності ліплення. Оскіль­ки він у цьому віці має емоційний характер, то ефективним засобом його формування виступає гра. Ігрові ситуації, ігрова мотивація виховують у дітей доброзичливе ставлення до ігрових персонажів і викликають бажан­ня допомагати їм, наприклад, виліпити шпали і рейки, щоб побудувати для лісових звірят залізницю; самотньому їжачкові виліпити діток-їжачків, щоб у нього була своя велика і дружна сім'я; виліпити фрукти-вітаміни для хворих ведмежат; виліпити багато гарних і веселих колобків для дідуся і бабусі тощо.

Завдання технічного характеру, оволодіння прийомами ліплення здійснюються через залучення дітей до самостійного експериментуван­ня, фантазування, винахідливості. Якщо навичок у роботі з глиною у дітей зовсім мало, можна запропонувати вирізати з розкоченої стрічки за допо­могою формочок, чашечок, стаканчиків Ґудзики, печиво, коржики, на­мистини. Коли діти вміють створювати кулясті, циліндричні, дископодібні форми, їх можна залучати до експериментування зі створення нових об­разів (іграшок, «пригощання», будиночків, місточків з колодок тощо). Нехай діти самостійно комбінують, поєднують, видозмінюють знайомі форми, ведуть пошук нових образів, радіють своїм маленьким відкрит­тям, виявляють уяву і кмітливість.

Якщо педагог бачить в тому потребу, то зовсім нові прийоми ліплення можна продемонструвати і пояснити. Однак важливо відразу ж формува­ти узагальнений підхід до використання знайомих технік. Якщо вмієш ліпити кулю (м'яч), то можна виліпити яблуко, апельсин, вишні, цукерки «горошок», чупа-чупс і т. д., отже, спілкування має бути спрямоване на розвиток дитячої самостійності, впевненості у собі, свободи дій з плас­тичними матеріалами.

Завершальна частина занять з ліплення в молодших групах, як прави­ло, к продовженням ігрових ситуацій, створених для мотивації художньої діяльності. Наприклад, коли діти виліплять веселих колобків, вихователь пропонує повозити їх на машинах і навчити їздити, щоб вони змогли втек­ти від усіх, хто захоче їх з'їсти чи образити. Коли гра розпочинається, можна індивідуально поспілкуватися з кількома колобками (за колобків говорять діти). Зміст бесіди може бути приблизно такий: чи радіє колобок, що в нього є справжній товариш, як звати товариша, він хлопчик чи дівчинка, як він хоче, щоб його називали, що він хоче — втекти від свого друга чи залишитися з ним? Бажано, щоб тема бесіди відповідала навчальному або ігровому змісту заняття. Коли дитина ділиться з педагогом враженнями про те, як вона щойно ліпила, то усвідомлює, чого навчилася, що добре зробила і як буде чинити надалі. Коли бесіда будується як розмова двох ігрових персонажів (вихователь — зайчиха, дитина — зайченя), дитина оволодіває навичками рольового діалогу, особливо необхідного для ста­новлення рольової гри. Найголовніше в індивідуальних бесідах — це ство­рити атмосферу живого і цікавого спілкування з дитиною, пізнавати її духовний світ за результатами творчих досягнень.

Методика занять з ліплення в середній групі характеризується більшим спрямуванням на розвиток самостійності. Дітей цього віку називають «чомучками». І це не випадково, бо вони цікавляться як щось зробити, досяг­ти результату. Тому і в ліпленні інтерес дітей більше спрямований на про­цес зображення, оволодіння прийомами і способами створення образів. Ігрова мотивація діяльності дуже часто поступається бажанню виліпити якісно, щоб було схоже на живу модель, інакше діти відчувають незадово­лення, плачуть, намагаються переліпити, втрачають інтерес. Тому в цьо­му віці головну увагу слід приділяти оволодінню зображувальною техні­кою, усвідомленню способів реалізації власного задуму.

У середній групі поглиблюється формування естетичного сприйман­ня краси предметів навколишнього світу і творів мистецтва скульптури. Предметом сприймання в цій групі також є народні іграшки, які зацікав­люють дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образів. Це ке­рамічні свищики-пташечки, козлики, баранчики, свинки, коники, інди­ки, зозулі та дерев'яні сувенірні іграшки з Івано-Франківська (баранчи­ки, олені, качечки, індики, Півники). Можна використовувати також скульптуру малих форм, що зображає тварин (їжака, зайця, ведмедя, кота, собаку, лебедя, гусака та ін.) і людей (дівчину, хлопчика, маму, няню). Зо­рове і дотикове дослідження особливостей форм і будови цих предметів, що відбувається в цікавій ігровій формі («Магазин народних іграшок», «Чарівна торбина», «Знайди на дотик однакові або різні за формою пред­мети»), має за мету, з одного боку, розвинути у дітей здібності розрізняти пластику форм і їхні пропорції, а з другого — виробити навички скульп­турного сприймання предметів. Для цього педагог виставляє скульптуру на підставку, що обертається, і демонструє її дітям з різних боків. Це допо­магає краще побачити характерні особливості форми, динаміку і виразні деталі (закручені ріжки у баранчика, підняті вушка у зайчика тощо). Скуль­птура малих форм більш зацікавлено сприймається дітьми, якщо її спе­ціально освітлювати, звертати увагу на гру світла й тіні на її поверхні, на виразні властивості матеріалів, з яких вона зроблена, на святковість, каз­ковість, таємничість образів.

У змісті ліплення дітей середньої групи значне місце посідає створен­ня образів керамічного посуду. Базовим матеріалом для ознайомлення з його видами і формами буде ужитковий керамічний посуд, що виготов­ляється на керамічних заводах України (в Опішні, Дибинцях, Василькові,Косові, Ужгороді та ін.). В ознайомленні з керамічним посудом цікавими для дітей будуть ігри-подорожі в українську оселю (бабусину хатину), до майстерні гончара, на виставку керамічного посуду, до відділу керамічно­го посуду в магазині, на ярмарок до гончарів. Усі ці ігри можна організу­вати в групі, якщо мати достатньо різноманітних форм гончарного посу­ду. Діти ознайомлюються з різними видами ужиткового керамічного по­суду (горщики, глечики, кринки, дзбанки, макітри, вареничниці, супниці, миски, полумиски, кухлики, чашки, чарочки тощо). Помічають, що його форми залежать від практичного призначення: горщики — для приготу­вання їжі в печі, глечики — для молока, макітри — для розтирання маку, квасолі і таке інше. Наприклад, для рідин посуд має вузьку шийку, для сипких продуктів — широку.

Для ігор дітей в дошкільних навчальних закладах часто використову­ють посудинку-монетку. Дітям буде цікаво дізнатися про історію її поход­ження та незвичну назву. У давнину, коли посуд був переважно кераміч­ний, гончарі продавали його на базарах. Замість монетки давали покуп­цям здачу посудинкою значно менших розмірів, ніж побутова, для ігор дітей. Вона так і стала називатися: мисочка-монетка, тарілочка-монетка, горщик-монетка, барильце-монетка, куманець-монетка, вазочка-монетка. Нині посудинки-монетки використовуються як сувеніри, подарунки. У вазочки-монетки вставляються букетики малих за розміром квітів, ними прикрашається інтер'єр.

Спілкування з дітьми в середовищі, оснащеному народними іграшка­ми, предметами гончарства і скульптурою малих форм, має демократич­ний характер. У дітей цього віку досить розвинене зв'язне мовлення і вони можуть висловлювати власні думки, судження, версії, висновки, а не бути лише пасивними слухачами розповідей педагога. Вислухавши версії дітей, вихователь на рівних з ними висловлює власні думки, роздуми, оцінки. («Мені подобається розповідь Олі про коника, я ще хочу сказати, що в цієї іграшки є красиві стрункі ніжки і гарно вигнута гриваста шия», «У скуль­птурній іграшці лебедя Наталочка відзначила витончену довгу шию з ма­ленькою голівкою, а мені подобаються білосніжні крила, розпушені вітром так, що видно окремі пір'їнки»). Діти чутливі до краси і здатні самі поба­чити те, що становить естетику предметів скульптури. Спілкуючись, пе­дагог спрямовує увагу дітей не лише на основну форму, будову, пропорції, а й на ті дії, які відображені художниками в скульптурі і становлять її ви­разність. Діти зможуть їх зрозуміти і відобразити (їжачок біжить або згор­нувся в клубочок, зайчик сидить спокійно на чотирьох піджатих під себе лапках або прислухається, сидить на двох задніх лапках). Такі попередні обстеження допомагають дітям під час ліплення більш свідомо зобража­ти форми предметів. Це не відкидає повторного зорового сприймання об'єктів скульптури, іграшок, кераміки на початку занять з ліплення. Щоб діти самі зрозуміли способи ліплення предметів, під час аналізу форми їхніх частин можна застосовувати порівняння з тими предметами, форма яких їм добре відома: тулуб Снігуроньки нагадує морквину, руки — та­кож, тільки меншого розміру, голова куляста, доповнена шапочкою. Отже, всі прийоми ліплення відомі, важливо лише з'єднати частини і надати виразності доповненнями (хутро, комірець, опушка шубки, ґудзики, шапочка). Дітям цікаво, коли педагог так подає тему, що спонукає їх само­стійно думати над різними способами зображення та композиційними рішеннями.

Не менш важливим засобом активізації навчання ліплення дітей се­редньої групи є ігрова мотивація діяльності: виліпимо багато грибочків для білочки та білченят, щоб не голодували взимку; посадимо пташок на годівничку і погодуємо їх; допоможемо Дідусеві Мазаю рятувати зайців; виліпимо овочі і фрукти для гри в «магазин»; виліпимо і розмалюємо по­суд для ляльок тощо.

Не варто поспішати демонструвати, пояснювати дітям прийоми або способи ліплення. Корисно звертатися до їхнього досвіду, пропонувати висувати свої версії про те, як виліпити предмет, привчати звертатися із запитаннями стосовно того, що вони не можуть або не вміють. Діти се­редньої групи уже вміють створювати способами обробки долонями всі основні вихідні форми (кулю, циліндр, диск, овоїд, конус). Отже, їм тре­ба показати, як виготовляти більш виразні форми предметів доліплюван­ням, наліплюванням та обробкою цих форм пальцями (сплющення, за­щипування, загострення, згинання, вдавлювання тощо).

Природним для дітей цього віку є конструктивний спосіб зображення предметів із частин. Він потребує багато часу та зайвих зусиль (розподіл глини, надання форми частинам, з'єднування в ціле). Важливо стежити, щоб діти вибирали частини цілого не випадково, а зосереджували увагу на головних пропорціях, обробці поверхні виробу, бо саме цьому вони майже не приділяють уваги.

Власним ліпленням на очах дітей педагог може продемонструвати мож­ливості пластичного способу ліплення і наочно переконати в його пере­вагах. Важливо привернути увагу дітей до зображальних можливостей прийомів витягування, защипування, загострення в цьому способі ліплен­ня. На початкових етапах засвоєння пластичного способу важливо дібра­ти для ліплення такі предмети, в яких основна форма велика, а витягува­ти треба невеликі частини: рибка, качка, гуска, крокодил, їжак, черепаха.

У пластичному способі виразність досягається завдяки пластиці фор­ми, фактурної обробки поверхні (згладжування, рельєф) та вибору кольо­ру. Саме цей спосіб здатний ефективно розвивати окомір і дрібну муску­латуру пальців, пластику, точність і витонченість рухів. Тому, враховуючи природну потребу дитини в конструктивному ліпленні, треба демонстру­вати переваги пластичного створення форм. Так працюють скульптори, рухаючись від загального до конкретизації деталей, бачать об'єкт в цілому і кожну його частину як складову цілого. Використовуючи різноманітну натуру (іграшки, кераміку, скульптуру малих форм), дітям можна наочно показати, що характер натури підказує спосіб ліплення. Якщо в натурі всі частини виділені окремо, вона ніби складена з окремих елементів, вико­ристовуємо конструктивний спосіб. Коли частини натури не виокремлені чітко, ніби злиті воєдино з найбільшою основною частиною, краще ліпи­ти пластичним способом.

Діти середньої групи опановують техніку роботи з найпростішими інструментами для ліплення — стеками та паличками-штампиками. У самостійній діяльності з ліплення, під час технічних хвилинок, що проводяться в повсякденній виховній роботі, педагог індивідуально чи з підгру­пами дітей досліджує особливості будови різних стек і паличок-штампиків, спільно обговорює, випробовує на технічних чи художніх етюдах способи їх використання. Стекою можна розрізати глину на частини, примазувати важкодоступні місця, з'єднувати частини, малювати неглибокі рельєфи (крила, пір'я у птахів). Паличками-штампиками можна наносити візерун­ки: приставляти інструмент до глини, легенько натискувати, утоплюючи його в глину на 1—2 міліметри, потім обережно виймати. Щоб декорувати виріб штампами, глина не повинна бути надто м'якою, адже вона масти­тиме інструмент, буде витягуватися за ним, і малюнок-відбиток вийде рва­ним. Важливо навчити дітей комбінувати декор з відбитків різних форм за законами ритму і симетрії: ромб-овал, квіточка, листочок, квадрат, коло тощо. Важливо також привчати дітей дотримуватися техніки безпеки в роботі з інструментами.

Привернути увагу дітей до характерних рис будови предметів ліплен­ня, створити емоційний настрій для зацікавленої роботи допоможуть віршики, пісні, загадки, потішки, якими можна розпочинати і закінчува­ти заняття. Враховуючи специфіку ліплення, важливо, щоб у них опису­валися форма, будова, розмір, характерні пози.

Методика проведення завершальної частини занять в середній групі має враховувати ті психологічні зміни, що сталися у дітей у ставленні до результатів ліплення. Вони зацікавлені в якісних результатах своєї діяль­ності, хочуть зробити форми досконалими й виразними, тому важливо проводити короткі бесіди за їхніми роботами, спонукати до аналізу, само­стійних суджень, висновків, що вийшло гарно, а що не вдалося в ліпленні, як можна зробити, щоб було краще. Якщо хтось бажає відпочити й удоско­налити форму, тоді треба накрити її вологою ганчіркою, щоб не висихала. Скульптори також доробляють свої твори.

Розвиток базових характеристик особистості старших дошкільнят в ху­дожній діяльності ліплення відбувається також на основі ознайомлення з мистецтвом скульптури. Розширюється діапазон сприймання цього виду мистецтва за рахунок опанування особливостей монументальної і монументально-декоративної скульптури, творів реалістичного та абстрактного пла­ну. З дітьми старшої групи проводяться спеціальні заняття з ознайомлення зі скульптурою. Найбільшу користь для збагачення зорового досвіду і роз­витку емоційно-пізнавального інтересу до скульптури дають екскурсії до пам'ятників, меморіальних комплексів, музеїв образотворчого мистецтва, майстерень скульпторів. Під час екскурсії діти набувають досвіду сприй­мання мистецького твору скульптури: обходять пам'ятник навколо, роз­дивляються його з усіх боків, ставлять запитання про те, що їх цікавить, що не зрозуміло, про що хотіли б дізнатися. На прикладі сприймання конкрет­ного твору скульптури дітям можна дохідливо пояснити найважливіші спе­ціальні терміни і виражальні засоби цього виду мистецтва: матеріал, роз­міри, контур, силует, динаміка, пози, жести, освітлення, постамент.

В умовах розвивального середовища дошкільного навчального закла­ду також можна створити цікаві ситуації для спілкування дітей із скульп­турою, уточнення та систематизації їхніх знань. Це розглядання різнома­нітного наочного матеріалу про скульптуру (фотознімків, ілюстрацій, репродукцій, слайдів, діафільмів). Для формування у дітей уявлень про скуль­птуру як об'ємне мистецтво треба мати її зображення з різних боків (ан­фас, профіль). У різноманітних ситуаціях спілкування з мистецтвом скуль­птури «дитина—скульптура», «скульптура—дитина—педагог», «дитина — дитина—скульптура» дошкільнята отримують можливість висловлювати власні думки, а не бути лише пасивними слухачами. Спілкуючись з мис­тецтвом, діти починають розуміти, що джерелом скульптури є навко­лишній світ, фантазії скульптора, герої і сюжети літератур них творі в. Доб­рим методом, що допомагає пов'язати мистецтво скульптури з художньою діяльністю ліплення самих дітей, є художньо-дидактичні ігри («Загадки скульптури», «Застиглі фігури», «З чого виготовляють скульптуру», «Про що розповідає скульптура», «Краса скульптури» та ін.).

Наприклад, у грі «Скульптор» педагог пропонує дітям уявити себе скульпторами. На пропозицію ведучого «скульптори» зображають (демон­струють) «скульптуру» з певними ознаками виразності («Лагідна мама», «Радісне дитинство», «Доня моя, донечка», «Добрі друзі», «Зустріч», «Співчуття», «Переможець», «Поразка» тощо). Гравці жестами, позами, рухами, мімікою передають характер образів. Для мистецької діяльності дуже важливо, щоб вони навчилися розуміти, планувати і передавати ха­рактери зображуваних об'єктів. Корисним у цій справі буде також розгля­дання предметів до або на початку занять з ліплення. Добре сприймають­ся предмети, коли вони мають яскраво виражені характерні особливості, форми, будови, фактури, деталі, що посилюють характеристику образу. Характерні риси швидко помічаються і запам'ятовуються дітьми, їх легше передавати в ліпленні. Наприклад, у білочки маленька голівка, гострі вуш­ка зі щіточками, великий пухнастий хвіст; у жирафи висока шия, малень­ка голова з вушками і ріжками; собаки різних порід відрізняються розмі­рами, формою і величиною тулуба, голови, вух, хвоста, ніг.

Оскільки в старшій групі зображають предмети в нескладних рухах, то вони повинні мати запас зорових образів в динаміці. Для цього їм треба показувати ілюстрації, іграшки, скульптуру малих форм, де один і той са­мий герой зображений в різних рухах. Наприклад, Півник («Курочка і Півник», «Півник і двоє Мишенят»)дзьобає, сидить-дрімає,співає. Коли зображують людину, діти самі можуть продемонструвати пози і рухи лижників, танцюристів, спортсменів, що допоможе зробити виліплені образи більш виразними.

У старшій групі дещо змінюється мотивація занять з ліплення. Виго­товлення для ігор залишається дієвим стимулом, що спонукає дитину до активної діяльності заради досягнення ігрової мети («Виліпимо гарний посуд для лялькової їдальні», «Виліпимо птахів і звірів для зоопарку»). Мотивація може бути й іншого характеру («Організуємо виставку собак різних порід», «Виліпимо скульптурки для виставки»). Тут особливого зна­чення набувають мотиви самоствердження, особистого визнання, досяг­нення успіху. Дедалі частіше діти у своїй діяльності починають керуватися моральними мотивами («Виліпимо подарунки для мами чи бабусі на свя­то 8 Березня», «Приготуємо подарунок другові на день народження»).

Про зростання елементів естетичної культури дітей свідчать естетичні мотиви (почуття прекрасного): «Виліпимо гарну вазу для інтер'єру»; «Яким би пам'ятником ти хотів би прикрасити свою вулицю, місто (село)»; «При­думай пам'ятник казковому герою» тощо).

У старшій групі проводяться різні види занять з ліплення, що відрізня­ються способами створення образів: за уявленням, уявою, з пам'яті, нату­ри, за власними задумами дітей. Методика організації кожного з них має свою специфіку.

Ліплення з натури розвиває важливі для мистецької діяльності навич­ки спостережливості, увагу до основної форми і деталей; уміння весь час порівнювати свій виріб з натурою. Діти шостого року життя ще не здатні правдиво відтворювати зображення з натури. Однак важливо, що робота з натури дає можливість поступово впорядковувати відому дитячу «стихій­ність» у створенні образів, зосереджує увагу на характерних особливостях форми, розвиває окомір.

На початкових етапах опанування цього виду зображення діти ліплять овочі, фрукти, гриби. Використовується роздаткова натура на кожний стіл або окремо кожній дитині. Відомо, що немає двох однакових яблук або груш, а якщо вони будуть різних сортів, то відмінності форми стануть особливо очевидними. Корисно погратися з дітьми у спостережливих («Моє яблуко не таке, як у інших», «Відгадаємо назву гриба за словесним опи­санням» (на основі муляжів), «Чия груша найапетитніша?», «Якби я був кухарем, то яку морквину (буряк) вибрав би для салату» тощо).

У ліпленні птахів, тварин, людини з натури обираються іграшки. Існує багато варіантів зображень ведмедика, зайчика, білочки, слона в іграшці, тому натуру з відмінними рисами за схожої загальної форми можна також добирати на кожен стіл. Діти цього віку ще досить відносно передають схожість з натурою. Однак якщо вони передають загальний характер мо­делі і її найбільш характерні риси, головні пропорції, характерні рухи чи пози, то отримають важливий для митця досвід безпосереднього спосте­реження натури, пізнають способи скульптурного опанування форми. Способи і прийоми ліплення краще обмірковувати індивідуально та об­говорювати колективно. Ліпше орієнтувати дітей на ліплення через витягування з цілого шматка глини (солоного тіста, пластиліну, пластики). Прагнення дитини складати ціле із заготовлених окремих частин (голова, тулуб, лапи, хвіст) заважає їй правильно дотримуватися пропорції. Витя­гування ж від цілого шматка зосереджує увагу на центральній масі і дозво­ляє з більшою точністю передавати менші частини. Через витягування легше передавати рухи.

Важливо домовитися з дітьми, що в процесі ліплення з натури треба постійно порівнювати створювану форму з натурою, уточнювати, зміню­вати, домагатися схожості. Критерій схожості виліпленої моделі з нату­рою є головним у процесі обговорення з дітьми результатів роботи. Це можна робити по-різному: порівняти виліплену модель з натурою, вибра­ти найбільш схожу; дати дитині одну роздаткову натуру і запропонувати знайти найбільш схожу на неї модель; поговорити індивідуально з дітьми: «Чи вмію я бачити натуру (іграшку, предмет, муляж)?».

У ліпленні з пам'яті, за уявою та уявленням багато спільного. Зобра­ження з пам'яті дає можливість формувати образну пам'ять, пам'ятати про істотне, особливе в предметах і за потреби самостійно втілювати його в образах. Працюючи з пам'яті, дитина намагається згадати і відтворити знайомі предмети в реальній формі (рибку, черепаху, котика та ін.). їх треба розглядати, обстежувати до заняття, а на занятті пропонувати створюва­ти словесний образ (описувати) на основі пригадування. Наприкінці за­няття — порівнювати виліплені моделі з реальним предметом. Не забува­ти робити це в цікавій формі.

Ліплення за уявленням потребує втілення власного ставлення до пред­метів, їх незвичного, часом фантастичного трактування, перетворює, об­разно кажучи, форму «буття» на форму «враження», з якої і починається мистецтво скульптури, втім, як і всяке інше мистецтво.

У ліпленні за уявою ще більше можливостей для творчої активності і самостійності, важливо лише тактовно й уміло активізувати фантазію та вигадки дитини. Практика роботи з дітьми свідчить, що вони згадують і уявляють одночасно. Тому на заняттях з ліплення за уявленням або уявою можна порадитися з дітьми, як зробити зображення цікавим, незвичай­ним, фантастичним. Якщо створюються казкові образи, то можна розгля­нути їх в ілюстраціях, обговорити деталі і декор, які надають моделям каз­ковості. У процесі обговорення виліплених образів надавати можливість авторам розповідати про їхні творчі задуми, створені образи, думки і по­чуття, які в них втілені, задоволення чи незадоволення, отримані у про­цесі роботи, подальші творчі плани в роботі над цією темою.

Кращі творчі роботи висушуються, розписуються, випалюються, гла­зуруються, якщо є можливість, використовуються для виставок та занять з іншими дітьми.

У ліпленні за власними задумами діти отримують повну свободу дій, гарні можливості для реалізації власних зображувальних інтересів та вдос­коналення набутих технічних навичок. Важливо навчити їх активно ко­ристуватися цією свободою, передусім для вибору теми ліплення. Тут у пригоді може стати розглядання ілюстративного матеріалу, фотографій людей, тварин, скульптури малих форм, народних скульптурних іграшок. Педагог допомагає дітям творчо опанувати запропонований наочний ма­теріал: нагадує, що важливо не повторюватися, не копіювати побачені форми і рухи, а використовувати їх для власного вирішення композиції; можна об'єднуватися і створювати спільні роботи, це буде цікаво; можна гримати свій задум в секреті і запропонувати всім розгадати його за кінце­вим результатом. Важливі описові розповіді дітей про створені ними творчі роботи. Цікаво буде дізнатися, що їх більше захоплює: процес роботи над образом чи її результати? Для розвитку скульптурної діяльності корисно буде обговорювати з дітьми вибір скульптурних моментів (постановок) в темі зображення, заохочувати цікаві композиції.

Професіоналізм педагога в організації скульптурної діяльності поля­гає в умінні визнавати творчий потенціал кожної дитини, дозволяти дітям зображати об'єкти такими, якими вони їх бачать, відчувають та уявляють, поважати дитяче незнання та невміння, старання.

Позитивно впливають на розвиток творчості і самостійності дітей в ліпленні ситуації вибору і творчі завдання, які пропонуються педагогом. В Ситуації вибору дитина за уподобанням обирає власний образ або мате­ріал для ліплення. Важливо, щоб постановка теми (завдання) сприяла цьому вибору: «Яку собаку я хочу виліпити на виставку?», «Як звірі виступали на арені цирку?», «Як ми танцюємо на святі?», «Які фізкультурні вправи я люблю виконувати?». Творчі завдання активізують життєвий досвід дити­ни, її образні уявлення, спонукають до фантазування, вигадування, ство­рення нового: «Виліпіть макет пам'ятника вашому улюбленому казково­му герою», «Виліпіть скульптуру, якою б ви хотіли прикрасити майданчик вашого дитячого садка», «Якби ти брав участь у конкурсі снігових (льодо­вих) скульптур, який образ ти виліпив би?», «Найфантастичніший казко­вий звір», «Як я уявляю собі Морського Царя» тощо.

Розвиток самостійності і творчої активності у дітей багато в чому зале­жить від загальної організації роботи з ліплення. Діти старшої групи ма­ють бути добре ознайомлені з різноманітними пластичними матеріалами (глина, пластилін, пластика, тісто для ліплення, легомаса, формопласт), знати їхні виразні можливості, свідомо обирати для створення образів. Інструменти й обладнання (стеки, штампики, ножики, дощечки, пово­ротні станки) також обирають за власним бажанням. Корисно залучати старших дітей до розмальовування виліплених скульптур ангобами, а в міру висихання — візерунками.

Наприкінці заняття творчі роботи старших дошкільнят можна інтер­активно обговорювати, вважати цікавими й важливими всі види оцінок: колективні, групові, індивідуальні, самооцінки. Про розвиток у дітей твор­чих здібностей в ліпленні будуть свідчити: відсутність одноманітної тема­тики, особливо в роботах за задумом та у виконанні творчих завдань, ори­гінальність трактування образів, відсутність стандартних зображувальних рішень, фактурна обробка та додаткові деталі, що підсилюють характерис­тику образів.

Колективно треба також вирішувати «подальшу долю» виліплених скульптур: одні дібрати для виставок, з інших створити «Театри (пластилі­нових, глиняних) іграшок» або «Казки пластилінової країни».