Завдання навчання та алгоритми організації і педагогічного супроводження дитячого малювання в різних вікових групах

Особливості професійної діяльності з дитячим малюнком та педагогіч­ного супроводження діяльності малювання зумовлені розумінням функцій дитячого малюнка в соціумі та функцій малювання. Пригадайте функції мистецтва в соціумі і спробуйте осмислити поліфункціональність малю­вання в особистісному розвитку дитини.

Нові, сучасні підходи до педагогічного супроводження діяльності малю­вання пов'язані з діагностичними, корекційно-розвивальними, арт-терапевтичними можливостями, потенціалом для сенсомоторного розвитку, соціа­лізації дитини, гармонізації її стосунків із соціумом, збереження здоров'я та розвитку усіх сфер особистості: інтелектуальної, емоційно-чуттєвої, діяльнісної, мотивів і потреб, соціально-комунікативної, ціннісної і таке інше.

Завданням педагога у розробленні педагогічної технології супрово­дження малювання в дошкільному освітньому закладі є передусім збере­ження феномена дитячої творчості, розвиток інтересу до малювання та ціннісного ставлення дитини до цієї діяльності, ознайомлення дітей із зображальними матеріалами та їхніми можливостями для створення ви­разного малюнка, ознайомлення з графічними та живописними техніка­ми і збагачення досвіду творчих дій з матеріалами; стимулювання бажан­ня досягти образно-естетичної виразності малюнка.

Джерелом інформації для добору змісту освітньої програми є мистецт­во графіки та живопису.

♦ Складіть перелік матеріалів та приладдя для малювання. Зверніть увагу на

види та жанри, зображальні техніки.

У педагогічній технології організації та супроводження дитячого ма­лювання намітилися два підходи. Вони пов'язані зі змістом та формою малювання. Педагог може обрати шлях розвитку малювання як предмет­ного (малювання предметів та об'єктів дійсності), сюжетного (передаван­ня сюжетної лінії), декоративного (малювання орнаментів, розпису для прикрашання предметів). У всякому разі треба визначити домінанту кож­ного виду малювання. Нею може стати виражальний засіб. Наприклад, у предметному малюванні — форма і колір, у сюжетному — композиція і колір, у декоративному — декор (простий і складний). Такий підхід в орга­нізації малювання сьогодні не єдиний. Компетентний у галузі образотвор­чого мистецтва педагог може обрати інший спосіб комплексного розвит­ку особистості дитини засобами діяльності малювання.

♦ Спробуйте виконати нескладне, але цікаве творче завдання. Зберіть колек­цію дитячих малюнків. Розгляньте їх уважно і спробуйте відповісти на за­питання: «Що малюють діти?». Розкладіть малюнки за жанрами, наприк­лад, «пейзаж», «портрет», «натюрморт», «соціально-побутовий», «казко­во-міфологічний», «батальний» і таке інше. Розгляньте малюнки за техні­кою. Вони можуть бути графічними й живописними, реалістичними й абстрактними, наслідувальними й творчими.

Діти і з задоволенням малюють у жанрі ілюстрування літературних творів, наприклад казок, відтворюють персонажів мультфільмів, «малю­ють» музику і навіть рекламу та карикатуру.

У такому підході до організації малювання домінантою визначають ознайомлення дітей з відповідними жанрами мистецтва. Зміст навчання та методику визначає наслідування квазісуб'єкта — художника.

Заняття з малювання можна розпочинати з малюками одного—трьох років. Вони сприймають художні заняття як вивчення чогось нового або як досвід чогось незвичайного, цікавого. Малюків захоплює процес, за­няття, а не результат, який вони отримують. Під час малювання діти відчу­вають себе незалежними, пізнають таїнство вибору композиції, кольору, радість дослідження, творче збудження і виклик — усе те, що становить загадковість навчання.

Педагог підгримує у дітей впевненість, що процес художнього заняття важливий саме таким, яким дитина його мислить; він діє разом з дітьми, надихає кожну дитину на вільну творчість. Наприклад, «Розкажи про свій малюнок», «Чи подобається тобі малювати?», «Покажи, що ти вже встиг намалювати», «Бачу, ти використовуєш багато кольорів», «Який красивий візерунок».

Маленькі діти відчувають себе дослідниками, завжди готовими до при­год та експериментів, коли відкривають для себе малювання, його мож­ливості й наслідки. Одним з головних аспектів привабливості малювання є те, що без особливих зусиль дитина може створити малюнок великого розміру (діти люблять усе велике). Діти одного—трьох років більшою мірою переймаються малюванням, ніж створюють завершений малюнок. Для них це процес, а не результат. їм подобається малювати великими пензлями, пошарово накладати фарбу, змішувати фарби і досліджувати, на що здатне малювання. Завдання дорослих — створити для цього умови, пропонуючи дітям великий вибір фарб та матеріалів, обладнання та приладдя і радіти дитячій захопленості художньою творчістю, спрямовувати її на результат.

«Малювання пальцями» — класичний досвід дитячого малювання, які відбиток долоні або стопи, малювання саморобними пензликами з пташиного пір'я, листя, губкою і таке інше. Кожний винахід дасть дивовижні результати художньої творчості (див. кольор. вкл., мал. 70—72).

Педагог навчає дітей:

• відгукуватися на красу:

• встановлювати зв'язок між предметами навколишнього світу;

• складати модель реального предмета, об'єкта, явища в художньому образі;

• ознайомлюватися з художнім матеріалом: гуаш, фломастер, крейда, пензлик;

• орієнтуватися на аркуші паперу;

• ознайомлюватися з кольором.

Прийом «оживлення» матеріалів (олівців, пензлів, фарб), ігрові дії з ними сприяють осмисленню дитиною законів художньої творчості. Ми­лування красою утворює особливе емоційне тло кожного заняття з малю­вання.

У молодшому віці темами для малювання стають: «Радість», «Аромат квітів», «Спіймаємо сонечко», «Хмаринка», «Доріжки», «Домалюємо птахів з плям», «Прикрасимо ялинку кольоровими вогниками», «Ліг на землю білий сніг», «Прикрасимо вазу для квітів» та ін., такі, у яких дитина зможе реалізувати сенсорний досвід. Розвиток відчуттів і «моделювання» їх засо­бами малювання є домінантою освітньої програми.

У середньому віці ставлення до малювання стає більш адекватним. Дитина усвідомлює свої можливості у створенні зображення і малює все, що бачить, що її вражає і захоплює.

Завдання педагога:

• розвивати сенсорну сферу дитини;

• збагачувати уявлення про красу та її форми;

• створювати адекватне розвивальне середовище, наповнювати його стимулювальними матеріалами;

• підтримувати і стимулювати інтерес дітей до малювання як способу самовираження та відображення картини світу;

• вчити дітей користуватися малюванням як способом організації дов­кілля.

Організуючи діяльність малювання, педагог отримує можливість роз­вивати образне мисленні творчу уяву, навчати дітей споглядання та зану­рення у красу і творчість. Він розповідає про художників, розглядає з дітьми репродукції творів живопису, розвиває здатність бачити світ очи­ма художника.

Педагог продовжує збагачувати уявлення дітей про художні матеріали і досвід роботи з ними: гуаш, акварель, кольорові олівці, крейда, вугілля. Він дбає про цілісність світосприймання, розвиток категоріального світо­бачення і толерантності дитини. Дитина дізнається про походження ма­теріалу, досліджує його зображально-виражальні можливості, навчається культури спілкування з ним. Починаючи малювати, дитина входить у но­вий світ взаємин. Це взаємини із зображувальними матеріалами. Вони — добрі друзі, які допомагають маленькому художнику.

Домінантою освітньої програми стає змістова частина малювання: «Зі своїми новими друзями ти можеш малювати усе. що бачиш і відчуваєш, чого бажаєш і чекаєш». Багато цікавого є в природі — знайди і намалюй. Цікавим життям живуть предмети, відчуй це життя і намалюй. Світ людей дуже різноманітний — намалюй своїх близьких. Так народжується жанр у дитячому малюнку: пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий, казковий та інші, за якими можна розгорнути дитяче малювання у старшому дошкіль­ному віці.

Робота, проведена педагогом у ранньому, молодшому та середньому дошкільному віці створює підґрунтя для естетичного ставлення дитини до світу природи, предметного світу, світу людей і стосунків між ними, до себе самого як творця дивосвіту у малюнках.

Навколишня дійсність своєю красою приваблює дитину і стає джере­лом творчих задумів у малюнках.

Способом збагачення дитячого малювання у старшому дошкільному віці стає ознайомлення дітей з мистецтвом живопису і графіки, спряму­вання на наслідування зразка креативної поведінки художника на всіх ета­пах творчого процесу: пошук задуму, реалізація задуму, створення худож­нього образу та ціннісне ставлення до нього.

Педагог розповідає дітям про особливу красу творів живопису і розви­ває здатність відчувати, розуміти і переживати її.

Алгоритм педагогічної технології складається з таких етапів: живе спо­глядання світу природи, предметів, людей, розглядання й обговорення творів живопису і графіки, вправи в техніці малювання, виконання твор­чих завдань.

Малювання в жанрі «пейзаж». У дитячих малюнках трапляються такі види пейзажу: архітектурний, міський, парковий, індустріальний, морсь­кий, сільський, гірський та ін.

Пригадайте особливості пейзажного жанру у живопису, розгляньте ре­продукції з власної колекції. Творчість майстрів реалістичного пейзажу, імпресіоністів є чудовим матеріалом для організації мистецтвознавчих роз­повідей, бесід, художньо-дидактичних ігор зі старшими дошкільнятами. Розглядання репродукцій разом з педагогом допомагають дитині усвідо­мити роль кольору, композиції, динаміки у створенні виразного малюнка.

У процесі розглядання творів педагог використовує художнє слово (про­зу, поезію), музику.

Успішність педагогічного супроводження пейзажного малювання зу­мовлена компетентністю педагога в галузі пейзажного живопису, вдалим відбором творів для розглядання та науково-педагогічною технологією спілкування з дитиною.

Здатність дитини до створення виразного пейзажного малюнка фор­мується поетапно. Етапи визначають структуру програми та методики.

Перший етап: «Вчимося бачити і розуміти красу природи». Його ме­тою є не тільки накопичення зовнішніх вражень, а й психологічна уста­новка на малювання: «Ти не можеш визначитися про що малювати? По­глянь навколо! Скільки всього цікавого! Ось дерева. Які вони різні, але мають дещо спільне. Що це, давай подумаємо разом. Ось квіти..., а птахи, тварини, комахи! А яке чарівне повітря! Неозоре небо, воно буває таким різним. А якою буває зоряна ніч! Усе в природі прекрасне і мінливе. Хви­лина — і все змінюється. Це сонечко робить яскравими і мінливими кольо­ри. Краса в природі така вигадлива. Спостерігай, вивчай, споглядай, відчу­вай. Після цього захочеться малювати, щоб увічнити красу».

Методика на цьому етапі складається з художніх спостережень, милу­вань, споглядань, розглядань. Вони організуються педагогом у формі екс­курсій у природу, до краси; подорожей у пошуках краси. Педагог пропо­нує дитині уявити себе пташкою («Якою вона бачить землю?», «Де вона живе?»), мурашкою, яка бачить землю іншою; травичкою, квіткою. Щоб зосередити увагу дітей, педагог використовує ігрове приладдя: «бінокль», «чарівні окуляри», «відеокамера» та інше.

Дорослий надає можливість дитині висловитися першою, а потім вико­ристовує власну розповідь про красу як зразок особистісного ставлення.

Організація художньо-дидактичних ігор, наприклад, «Подорож глобу­сом», «У гості до Маленького Принца», збагачує уявлення дітей про світ, допомагає усвідомити різноманітність пейзажів.

Теми для малювання: «Африканська пустеля», «Джунглі», «Ліс», «Море», «Де живе ведмедик Умка», «Що бачить пташка», «Жаба-мандрівниця».

Другий етап: «Чого можна навчитися у художників».

Його мета — навчити дітей дивитися і розуміти пейзажний твір живо­пису. Сприймати його як результат творчої діяльності художника» Педа­гог прагне викликати у дітей бажання наслідувати спосіб світосприйман­ня художника і заохочує спроби дітей діяти «як художник».

«Ти не знаєш як малювати пейзажі? Давай разом повчимося у худож­ників. Я проведу тебе у чарівний світ картин. Всі вони про природу. Ти дізнаєшся, що природа — це і парк, і ліс, і місто, і море, і поле, і гори. Художники називають свої картини пейзажами».

Методику становлять вільне розглядання картин у «Галереї пейзажів», мистецтвознавча розповідь «Що таке пейзаж», мистецтвознавча бесіда (наприклад, «Про що розповіла картина?»). Розповідь педагога та бесіда можуть розгортатися в межах жанру або конкретного твору. Художньо-дидактична гра (наприклад, «Подорож у картину», «Художник, який лю­бив море, ліс, місто», «Відгадай, де був художник», «Придумай назву кар­тині», «Придумай картину за назвою»), прийом композиційних та коло­ристичних варіантів («Що змінилося у картині?»), гра в художників-пей­зажистів («Намалюй пейзаж за віршем, оповіданням, казкою»). У роботі з творами пейзажного живопису педагог контролює наслідувальні дії дітей, щоб запобігти бездумному копіюванню картини. Він постійно стимулює власний творчий пошук оригінальних ідей, задумів, заохочує самостійність та винахідливість, уяву та фантазію, життєвий досвід дітей (наприклад, «Давай пригадаємо красиві місця, де ти бував з батьками», «Намалюй те, що бачив тільки ти», «Де б ти хотів побувати»).

Третій етап: «Вивчаємо секрети художників-пейзажистів». Його мета — корекція зображальних навичок та вмінь, формування техніки пейзажно­го малюнка. «У тебе не виходить пейзаж, яку художника? Хочеш, дізнай­мося разом секрети майстра? Який пейзаж з цих репродукцій подобаєть­ся тобі найбільше? Поговоримо про нього. Головне у пейзажі — його зміст, про що він, про який куточок природи, світу: про гори, море, ліс, поле, місто чи село. Тепер давай поміркуємо над тим, який настрій пейзажу? Секрет — у кольорі, його відтінках. Колір буває холодний, теплий, весе­лий, сумний, тривожний. Давай попрацюємо з кольорами. Тепер треба подумати, що іде саме знаходиться в картині: що ближче до нас, що вдалині. Давай пограємо, зробимо «Театр на аркуші паперу», «Живий малю­нок», пофантазуємо, - «Що побачить рибка, а що космонавт», «Що поба­чить пташка, а що —- коник», намалюємо за пісенькою «У траві сидів ко­ник». Пейзаж краще малювати аквареллю, або в техніці «по вологому».

Методи, які становлять технологію на цьому етапі, можна назвати прак­тичними, дослідницькими. Вони передбачають активні самостійні пошу­кові вправи дітей з кольором, композицією. Наприклад, практичні занят­тя «Як художники малюють землю і небо?», «Скільки друзів у Зеленої фар­би?», «Якого кольору сніг?», «Якого кольору море?».

Четвертий етап: «Переносимо секрети художників-пейзажистів у свої малюнки». Мета його полягає в активізації творчих дій при створенні ви­разного пейзажного малюнка. «Твій пейзажний малюнок дуже гарний, але він може бути ще цікавішим, виразнішим, красивішим, якщо ти скорис­таєшся усім, чого навчили тебе художники: пригадаєш, що малюють ху­дожники; що вони хочуть нам розповісти про свої улюблені місця в при­роді; подумаєш над своїми враженнями від краси природи; розкриєш нам секрети кольору; покажеш, як ти вмієш розміщувати малюнок на аркуші. В тебе дуже добре це вийде, я впевнена, тому що природа і картини худож­ників вже відкрили тобі свої таємниці, а ти навчився їх добре розуміти».

Методику становлять творчі завдання, які педагог проектує адекватно до потреб дітей в емоціях, спілкуванні, самовираженні, визнанні, ситу­ації успіху. Наприклад, «Чарівні перетворення лісової галявини (упродовж доби, пір року)», «Злітаємо в небо», «Барви різних морів», «Який настрій у моря» (за мотивами казки О. Пушкіна «Казка про Рибалку та Рибку»), «Моє красиве місто».

Обговорення пейзажних малюнків педагог розгортає індивідуально, з підгрупою дітей, фронтально; організовує експозиції дитячих робіт. Він проводить експериментальне дослідження, вивчає динаміку комунікатив­ної сфери, толерантної поведінки, соціалізації дитини, інтелектуального та естетичного розвитку, інтересу до природи і вміння гармонізувати свої стосунки з нею, культурно-екологічної картини світу, елементів естетич­ної культури та ін.

У педагогічній роботі над розвитком особистості дитини засобами пей­зажного малюнка педагог використовує колекцію репродукцій світового і вітчизняного пейзажного живопису. Наприклад, М. Дубовський. «При­тихло»; І. Айвазовський. «Чорне море»; О. Іванов. «Неаполітанська зато­ка біля Кастелламаре»; М. Пимоненко. «Перед грозою»; С. Шишко. «Парк узимку», «Київ»; Д. Шавикік. «Чайки»; М. Глущенко. «Відлига».

Малювання у жанрі «портрет» ставить дитину й педагога в позицію дослідників Світу людей.

Компетентність педагога в галузі портретного жанру живопису зумовлює можливість створення особистісно-орієнтованої педагогічної техно­логії розвитку всіх сфер особистості дитини в процесі малювання. Інтерес та зацікавленість дитини світом людей, професій, стосунків є рушійною силою і стимулом творчості g цьому виді малювання»

Завданням педагога є збагачення освітнього середовища творами пор­третного жанру, добір змісту для створення освітньої програми, розробка форм та методів розвивального спілкування з дитиною.

Пригадайте особливості портретного жанру, перегляньте власну колек­цію репродукцій, згадайте функції мистецтва в соціумі. Кожна з них виз­начає домінанту розробки педагогічної технології супроводження дитя­чого малювання.

Освітні завдання:

• збагачувати уявлення дітей про світ людей: стать, вік, заняття, сто­сунки для формування творчих задумів;

• ознайомити дітей з портретним жанром живопису як джерелом по­шуку способів реалізації задуму і створення виразного малюнка;

• навчати дітей способів створення виразного малюнка;

• виховувати емоційно-ціннісне ставлення до світу людей та усвідом­лення власної цінності в соціумі.

Емоційно-психологічний потенціал портрета, який міститься в колори­стичному (колір), композиційному (поза, жест, міміка), змістовому (допов­нення, фон, одяг) рішенні образу людини, є доступним для сприймання, розуміння і творчого використання дошкільнятами в процесі малювання.

Алгоритм педагогічної технології визначають: живе споглядання, спо­стереження світу людей, ознайомлення дітей з портретним жанром живо­пису, особою художника, якого цікавить світ людей, художня практика малювання людини.

На першому етапі: «Такий цікавий світ людей» педагог реалізує мету стимулювання інтересу дитини до вивчення світу людини. «Ми з тобою живемо серед людей. Вони такі різні. Серед них є чоловіки і жінки, діти, молоді люди, люди похилого віку. Люди мають різну зовнішність, інтере­си, професії. Вони мають різний настрій, який спричинений різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами. Спостерігати і вивчати лю­дей цікаво. Так само цікаво їх малювати».

Педагог звертає увагу дітей на людей, розповідає про професії, інтере­си . стосунки; розгортає бесіди, в яких дитина збагачує свій досвід; органі­зовує ігри, в яких уточнюється анатомічна будова тіла людини, формується уявлення про відмінності в кольорі очей, волосся, одягу, віку, статі. Дії» вивчають власне тіло, його будову, міміку, жести, рухи. Малюють облич­чя, відбиток долоні, стопи.

Другий етап: «Світ людей у портретному живопису» реалізує головну мету — допомогти дитині усвідомити можливості створення виразного образу людини у малюнку. «Давай поглянемо, як художники малюють людей. У нашій «Галереї портретів» є різні картини. На всіх зображено людей. Такі картини називають портретами».

Педагог надає можливість вільно розглянути портрети, спостерігає та аналізує поведінку дітей, прогнозує способи педагогічної роботи. Він ви­вчає характер емоційного ставлення, особливості досвіду, інтелектуаль­ної сфери дитини тощо.

Формування адекватного ставлення до портретного живопису започат­ковується в момент усвідомлення дитиною головного мотиву: «Художники-портретисти допомагають зрозуміти світ людей, увійти до нього, відчу­ти себе людиною, збагатити власну діяльність малювання».

Теоретичні заняття організуються педагогом як мистецтвознавча роз­повідь, мистецтвознавча бесіда, художньо-дидактична гра. Вони розгортаються в межах жанру або за конкретним твором і спрямовані,на вив­чення виражальних засобів та прийомів, якими користується художник. Педагог підтримує бажання дитини малювати людей.

У процесі розглядання та обговорення портретів педагог навчає дитину розуміти колір, жест, позу, міміку, одяг, аксесуари та деталі як символи, що додають образу виразності і дають змогу зрозуміти стать, вік, професію, за­няття, інтереси людини. Ігрові вправи «Про що розповідає колір, одяг, жест» активізують інтелектуальну сферу дитини і водночас сприяю» розвиткові емоційної, комунікативної сфери особистості. Педагог використовує прийо­ми «композиційних» та «колористичних» варіантів, «входження у картину», «ідентифікації з образом», «відтворення попередніх та наступних подій» для активного мислення дитини під час сприймання твору. Дитячі емоції спря­мовуються на милування красою, співчуття, співпереживання.

Третій етап: «Вчимося у художників-портретистів» має за головну мету корекцію зображальної техніки. Педагог пропонує малювати обличчя у вправах «Радість», «Смуток», «Страх», «Гнів», навчає передавання руху (гра «Фігури», «Пози»), настрою за допомогою кольору, одягу, деталей та аксе­суарів. При цьому він активно користується макетом «Живі малюнки», іграми-драматизаціями, організовує «акторські хвилинки». Відчуття влас­ного тіла, руху, переживання настрою, асоціації його з кольором зумов­люють успішність малювання.

Педагог пропонує дітям домалювати, доповнити, завершити портрет «Лікаря», «Вчителя», «Кухаря», «Міліціонера» та ін.

Четвертий етап: «Ми — художники» спрямований на реалізацію мети створення виразного образу людини. Особистісні риси, набуті дитиною упродовж ознайомлення зі світом людей у портретному живопису, а саме: інтерес, спостережливість, уважність, повага, толерантність, емпатія, ро­зуміння анатомічної будови тіла, діалектичне мислення, бажання малю­вати людей створюють сприятливі умови для успішного малювання, яке дає дітям задоволення від усвідомлення своєї цінності в соціумі. Адже можна зробити портрети близьких та подарувати їм, організувати експо­зицію власного малюнка.

Педагог пропонує дітям виконати малюнкові тести «Людина», «Моя сім'я», «Автопортрет». Аналіз та інтерпретація малюнків може дати ціка­вий матеріал для обговорення на батьківських зборах. Діти із задоволен­ням малюють: «Портрет доброї людини», «Гімнастка», «Фігуристка», «Пе­реможниця конкурсу краси», «Просто бабуся» та ін.

Малюнок людини створюється дитиною на підґрунті її уявлень про світ людей в момент найвищої зацікавленості темою. Тому педагог на занят­тях з малювання в жанрі «портрет» активно використовує можливості інших мистецтв, наприклад, художньої літератури, музики, моди, перу­карського мистецтва. Це відкриває нові можливості для реалізації програ­ми соціалізації дитини, гармонізації її стосунків зі світом.

У роботі з дітьми педагог використовує зразки світового і вітчизняного портретного живопису. Наприклад, В. Серов. «Дівчинка з персиками», «Дівчина, освітлена сонцем»; Д. Левицький. «Портрет старого»; Є. Фльоріна. «Портрет балерини Людмили Семеняки»; Ж.-Б. Грез. «Дівчинка з Ляль­кою», «Розбитий глек»; Д. Веласкес. «Швачка»; І. Творожников. «Горе».

Малювання в жанрі «натюрморт» передбачає введення дитини у світ краси предметів, які становлять у сукупності культуру людства, розвиток естетичного ставлення до них. У цьому виді малювання увага дитини, її інтереси та бажання фокусуються на предметі. Японська мудрість закли­кає вдивлятися у звичне, щоб побачити несподіване, у некрасиве, щоб побачити красиве, у складне, щоб побачити просте, у частку, щоб поба­чити ціле, в мале, щоб побачити велике.

Художник розглядає предмети спокійно, неспішно, уважно. Він зна­ходиться поблизу і показує їх глядачеві великим планом, з різних ракурсів. Це дає змогу йому виявити такі риси і властивості предметів, які спонука­ють глядача по-новому побачити звичні, знайомі речі, оцінити їхню кра­су. Це — мистецтво натюрморту і воно створює чудову інтелектуальну, емоційно-чуттєву основу для педагогічної технології супроводження пред­метного малювання. Важливою умовою стає компетентність педагога у галузі мистецтва натюрморту.

Пригадайте особливості жанру натюрморт, перегляньте колекцію ре­продукцій цього жанру. Спробуйте визначити способи залучення його до освітніх програм і технологій дитячого малювання.

Завданням педагога насамперед стає збагачення освітнього середови­ща творами у жанрі «натюрморт», обладнанням та матеріалами для ство­рення різних постановок натюрмортів і наступного малювання; проекту­вання освітньої програми та педагогічної технології малювання у жанрі натюрморту.

Освітні завдання:

• збагачувати цілісне уявлення дітей про світ предметів як джерело твор­чих задумів;

• розвивати елементи категоріального світосприймання (форма, колір, величина, простір, час);

• ознайомити дітей з мистецтвом натюрморту, особою художника, твор­чим процесом;

• навчати способів створення виразного образу;

• виховувати емоційно-ціннісне ставлення до предметного світу.

Мистецтво натюрморту можна розглядати й аналізувати у філософ­ському мистецтвознавчому, психологічному та педагогічному аспектах. Вивчення законів натюрморту та зображення його дитиною містить мож­ливості для розвитку естетичного світосприймання, розуміння законів краси і гармонії, започаткування зображальної грамоти та осягання зако­номірностей просторових зв'язків предметів і розвитку предметного реа­лістичного малюнка.

Алгоритм педагогічної технології визначають: живе споглядання, занурен­ня у світ предметів, осягання таємного життя і функціонування предметного світу; ознайомлення з жанром натюрморту у живопису, особою художника, творчим процесом; художня практика складання і малювання натюрмортів.

Педагогічна технологія розгортається за етапами.

Перший етап: «Такий цікавий світ предметів». Його мета — залучити дітей до різноманіття світу предметів, який їх оточує. «Давай поглянемо навколо, навчимося дивитися так, щоб розуміти, відчувати красу і гар­монійність предметів».

Педагог запрошує дитину до споглядання, занурення, роздумів про предмети, «оживлення» їх, ідентифікації з предметом. Діти вивчають форму, колір, призначення та цінність предметів для людини, склада­ють розповіді, казки про них, відгадують загадки та придумують їх са­мостійно. Педагог використовує елементи технології ТРВЗ, наприклад, «метод фокальних об'єктів», який передбачає активне обстеження, асо­ціації, «оживлення» предмета та ідентифікацію себе з ним («Я — красива чашка, ваза з квітами, квітка в букеті»). Ігрові завдання («Про що розпо­відає предмет»), акторські хвилинки-перевтілення надають процесу спри­ймання предмета емоційності, активності, індивідуальності, оригіналь­ності, особистісного характеру. Обов'язковою є психологічна установка на малювання.

Другий етап: «Подорож у світ натюрморту». Його мета — ознайомити дітей з мистецтвом натюрморту, особою художника, творчим процесом. «Серед нас є люди особливі, це — художники. Вони дуже уважні і спосте­режливі, вміють побачити у звичайному предметі щось цікаве, оригіналь­не. До того ж вони вміють і люблять фантазувати, вони «оживляють» пред­мети, розмовляють з ними і роблять це за допомогою кольору, форми, композиції, освітлення. Предмети у натюрморті дібрані не випадково. Вони допомагають один одному краще розповісти про себе, доповнюють один одного, сперечаються, ніби доводять, хто з них красивіший, важли­віший. Предмет у натюрморті може оцінюватись як проекція людини, її характеру».

Педагог організовує екскурсію до «Галереї натюрмортів». Діти вільно розглядають натюрморти, обмінюються думками. Педагог спостерігає та аналізує вияви дітей і визначає способи подальшої роботи.

Теоретичні заняття розгортаються як мистецтвознавча розповідь педа­гога, бесіда. Наприклад, «Що таке натюрморт», «Про що розповідає кар­тина», «Подорож у картину». Діти складають розповіді за картиною. Пе­дагог може надати «зразок особистісного ставлення» до неї. Художньо-дидактичні ігри («Як художник натюрморт складав», «Мій улюблений на­тюрморт», «Розкажи, а ми впізнаємо», «Магазин картин», «Екскурсовод», акторські хвилинки-перевтілення забезпечують активну роботу інтелек­туальної, емоційно-чуттєвої сфер особистості, сприяють розвитку комуні­кативних умінь (монологічне, діалогічне мовлення, обговорення, толе­рантність).

Третій етап: «Вчимося у художників». Його мета — корекція зобра­жальної техніки, оволодіння виражальними засобами. «Чи хочете ви на­вчитися бути художниками? Малювати натюрморти. Я охоче допоможу вам. Давайте разом повчимося у художників. Спробуємо зрозуміти, як діє художник. Насамперед, натюрморт треба скласти, створити. Це дуже ціка­вий, захопливий процес. Ти ніби розмовляєш з предметом, вивчаєш його, дізнаєшся з ким він хоче бути разом і чому».

Діти разом з педагогом створюють постановки натюрмортів з різних предметів: посуд, овочі-фрукти, іграшки, предмети народних ремесел, квіти, геометричні фігури. Важливою деталлю є тло. Воно створюється з тканини. Гра світла утворює світлотінь, яка набуває характеру виражаль­ного засобу.

Малювання відбувається з натури, або за мотивом, ідеєю. Форма ма­лювання обирається педагогом. Якщо він хоче навчити дітей зосереджу­вати увагу на предметі, точно передавати форму, колір, відтінки, то оби­рається малювання з натури як вид академічного малювання. Без спеці­альної установки діти частіше починають малювати за ідеєю, мотивом натюрморту і дають волю уяві і фантазії, додають деталі, нюанси.

Педагог звертає увагу дітей на важливість частіше дивитись на натуру, по­рівнювати її із зображенням. Він пропонує скористатися прийомами «малю­вання в повітрі», «руху пальців по контуру». Педагог пам'ятає, що чим більше аналізаторів беруть участь у спостереженні та сприйманні предмета, тим точ­нішим, детальнішим та оригінальнішим буде отримане зображення. Тому він активно використовує образне слово, поезію, музику, асоціації і залучає так­тильні, смакові, нюхові аналізатори до процесу сприймання предмета.

Четвертий етап: «Предметний світу малюнках». Його мета — навчи­ти дітей перенесення уявлень, вражень, знань, навичок і творчих умінь в малюнки для збагачення їх якісним зображенням предметів. «Ви стали справжніми художниками, веселими, сміливими, уважними, спостереж­ливими і вмілими. Я запрошую вас до чудової країни «Малюванії»! Меш­канці цієї країни — Природа, Предмети, Люди чекають на вас. Пензлик, Олівець і Фарби допоможуть вам малювати різні картини».

У педагогічній роботі використовують твори світового і вітчизняного мистецтва натюрморту. Наприклад, К.Коровій. «Троянди»; Т. Глитнєва. «Очікування Великодня»; Я. Хейсум. «Квіти і плоди»; К. Петров-Водкін. «Виноград і яблуко»; А. Петрицький. «Квіти»; О. Новаківський. «Натюр­морт»; А. Шовкуненко. «Натюрмортз кавуном»; Ф. Толстой. «Букет квітів, метелик і пташка»; А. Матісс. «Червоні риби».

Дитина від народження занурюється у світ предметів. Вони почина­ють вірно служити їй і допомагати в розвитку. Мистецтво додає її життю особливої краси, майстерності і талановитості людини, закликає відчути у собі художника. Місія педагога — допомогти дитині у пізнаванні мис­тецтва і тоді, наслідуючи художника, вона буде сміливішою в малюванні й отримає насолоду від успіху.

Малювання в жанрі книжкової ілюстрації. Чим є книжкова ілюстрація для дитини? Це особливий світ, створений художником для того, щоб дитина побачила зміст літературного твору. Діти звертаються до книжко­вих малюнків, розглядають їх, впізнають героїв твору, складають розповіді. Ілюстрація в дитячій книжці є першим твором мистецтва, який трапляєть­ся дитині з раннього віку. Вона може стати стимулом творчості в малю­ванні, якщо дитина зрозуміє «закони» цього жанру і навчиться користу­ватися ними в малюванні за сюжетами літературних творів. Ознайомлен­ня дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації передує цьому виду малю­вання і становить зміст парціальної програми та педагогічної технології ілюстративного малювання.

Завданнями педагога є:

• збагачення освітнього середовища літературними творами, ілюстро­ваними кращими художниками-ілюстраторами;

• добір змісту і створення програми ознайомлення дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації;

• розробка адекватної педагогічної технології навчання дітей ілюстру­вання літературних творів.

Компетентність педагога в галузі мистецтва книжкової ілюстрації є важливою умовою успішності дитини в цьому жанрі малювання.

♦ Пригадайте особливості мистецтва книжкової ілюстрації. Перегляньте бібліотечку дитячої літератури, визначте особливості творчої манери художників-ілюстраторів. Вивчіть можливості і способи залучення цього ми­стецтва до освітніх програм та особистісно-орієнтованих педагогічних тех­нологій малювання. Проаналізуйте функції цього мистецтва у розвитку всіх сфер особистості дитини.

Освітні завдання:

• ознайомити дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації, особою художника-ілюстратора, творчим процесом ілюстрування літературних творів;

• навчити дітей розрізняти стиль ілюстрування казкових та реалістич­них творів;

• стимулювати інтерес до ілюстративного малювання;

• виховувати ціннісне ставлення до книжки як твору мистецтва.

Алгоритм педагогічної технології складається з розглядання та обгово­рення ілюстрованих книжок, введення дітей у світ художників ілюстра­торів, творчої діяльності дітей в ілюстративному малюванні

У процесі розглядання ілюстрованих книжок педагог разом з дітьми милується красивою книжкою, ілюстраціями, звертає увагу дітей на мож­ливість малювання в манері художників-ілюстраторів. Він пропонує дітям цікаву діяльність — створення книжок з малюнків.

Освітній процес розгортається за етапами.

Перший етап: «Такий цікавий світ книжок». Його мета полягає у збага­ченні уявлень дітей про книжку як результат спільної дії двох майстрів — художника слова і художника малюнка. «Хто створює книжку цікавою, а хто — красивою». Педагог разом з дітьми створює «Бібліотеку», «Книж­кову полицю» і навчає дітей ставитися до книжки як до цінності, резуль­тату творчості людей, елементу культури народу.

Мистецтвознавча розповідь педагога виступає головним методом пе­редавання інформації, необхідної для осмислення особливостей цього мистецтва. Теми для розповідей педагог обирає В огляду на запитання, з якими звертаються до нього діти. Наприклад, «Що таке ілюстрація?», «Хто зробив книжку красивою?», «Як з'явилася книжка?», «Слова і фарби».

Після транслювання дітям інформації педагог переходить до бесід з дітьми про мистецтво ілюстрації, творчий процес художника. Обгово­рення сприяє формуванню у дітей уявлень про можливість викорис­тання набутих знань в малюванні на теми літературних творів. Наприк­лад, обговорення «Як малює книжку художник Ю. Васнецов?», «Як малює книжку художник Є. Чарушин?», «Як зробити ілюстрацію ціка­вішою?».

Порівняння творчої манери різних художників, які ілюструють один літературний твір, є педагогічним прийомом, що допомагає дитині усві­домити ступінь свободи в малюванні, зрозуміти, що малювати можна по-різному, по-своєму, відповідно до власних інтересів, симпатій до героїв твору.

Педагог закликає дітей порівняти ілюстрації до казок і до реалістич­них оповідань, допомагає зрозуміти особливості жанру. Наприклад, каз­ковий жанр надає більшої свободи для фантазування, використання де­коративних стилізованих елементів малюнка, наділення тварин рисами людини (персоніфікація), вигадування образів, які не існують у реально­му житті. Реалістичний жанр більш стриманий, він вимагає від дітей знань особливостей форми, кольору, будови предметів, об'єктів, явищ дійсності.

Художньо-дидактичні ігри, наприклад, «У бібліотеці», «Моя улюблена книжка», «Якби я був художником-ілюстратором», «Книжка, яку я хочу намалювати» спрямовуються педагогом на розвиток уміння дітей склада­ти розповіді про мистецтво книжкової ілюстрації, активізацію мислення, уяви, формування самооцінки як елементу образу «Я», виховання толе­рантності, стимулювання інтересу та бажання малювати.

Другий етап: «Вчимося у художників-ілюстраторів». Його мета — ко­рекція зображувальної техніки. Зміст педагогічної роботи визначає інфор­мація: «Як можна розказати книжку малюнком». Практичні заняття з ма­лювання розгортаються як вправи в ілюструванні літературних творів. Як зразок педагог пропонує елементи творчої манери Ю. Васнецова, Є. Рачева, В. Конашевича,Т. Мавріної, М. Приймаченко, В. Голозубова, В. Мель­ниченко, Є. Миронової і використовує можливості української народної казки, наприклад, «Котигорошко», «Хлопчик-мізинчик», «Рукавичка», щоб ознайомити дітей з національними традиціями, духовністю, одягом, хатніми ремеслами. Дітям цікаво буде порівняти українську ілюстрацію з ілюстраціями до казок різних народів світу.

У вправах з ілюстрування педагог прагне допомогти дитині усвідоми­ти виражальні можливості кольору, композиції, динаміки, міміки. Він пропонує вправи на малювання «веселого, сумного, доброго, злого героя казки», використовує прийоми «входження в ілюстрацію», «колористич­них та композиційних варіантів», пропонуючи дітям змінити настрій каз­ки, визначити роль та місце персонажів.

Під час розглядання особливостей творчої манери, наприклад, Є. Ча­рушина, дітям буде цікаво поекспериментувати з нетрадиційними спосо­бами зображення. Розуміючи це, педагог пропонує дітям подумати: як художнику вдалося передати «пухнастість» курчати і винайти свій спосіб зображення, наприклад, малювання пір'ям, набризком, напівсухим пен­злем, губкою тощо. Діти дізнаються, що художник В. Конашевич полюб­ляє малювати аквареллю, а Ю. Васнецов — гуашшю, Є. Рачев спочатку малює аквареллю, а контур малює вугіллям широкою лінією, Є. Чарушин зовсім не малює контур, адже він зображує пухнастих звірів. Наслідуючи творчу манеру, «секрети» художників-ілюстраторів, діти переконуються в тому, що виражального ефекту можна досягти завдяки тій чи тій техніці роботи з різними зображальними матеріалами.

Третій етап: «Малюємо, як художники-ілюстратори». Його головна ме­та — активізація творчого потенціалу дитини. Зміст педагогічної роботи визначає установка «Розкажи книжку своїми малюнками». Педагог пропо­нує дітям розробки творчих проектів, індивідуальних, групових, колектив­них з ілюстрування творів. Наприклад, педагог може прийти до дітей з про­блемою. Сталося диво! З книжки зникли малюнки. їх треба повернути! Чи можемо ми це зробити? Він читає твір, обговорює з дітьми можливості його ілюстрування, варіанти, пропонує обрати кожному свій фрагмент для малюнка, допомагає дітям визначитися з фрагментом у разі необхід­ності або потреби. Фіналом заняття є «повернення малюнків у книжку».

В іншому варіанті педагог може запропонувати зробити книжку-кар­тинку, книжку-ширму за певною назвою. Наприклад, «Цирк», «Зоопарк», «Загублений світ» та інше. У цьому разі дитина має більшу міру свободи, адже вона формує власний задум за спільною ідеєю.

Нарешті, дитина може зробити власну книжку із серії малюнків, на­приклад, «Малюю улюблену книжку», або взагалі придумати історію, казку і проілюструвати її.

Ступінь складності завдання педагог визначає з аналізу індивідуально-типологічних особливостей, досягнень та інтересів кожної дитини. Так він реалізує принцип індивідуалізації освіти.

Для успішної реалізації педагогічних завдань супроводження малюван­ня на теми літературних творів педагог має визнати його специфічним жанром, який розвивається за законами мистецтва книжкової ілюстрації.

У педагогічній роботі використовують, наприклад, ілюстровані дитячі книжки: Г. X. Андерсен. «Снігова Королева» (худож. Л. Безрученков); В. Біанкі. «Перше полювання» (худож. Є. Чарушин); Н. Забіла. «Про дівчинку, яка всього боялася» (худож. С Васильченко); українська народна казка «Котигорошко» (худож. М. Бекало); В. Крищенко. «Вишиванка» (худож. О. Юдіна).

Педагог може запропонувати дітям малювання за музичним твором, насамперед піснею. Найефективнішим засобом художнього виховання є комплексний вплив різних видів мистецтва. На цьому й засновані комп­лексні заняття, розроблення яких свого часу розпочали російські колеги І. Дзержинська та Т. Казакова. Взаємодія художнього слова, музики та об­разотворчого мистецтва підсилює емоційний відгук на ці твори, викли­кає у дитини бажання самостійно передавати образ. До того ж останнім часом до педагогічних технологій дошкільної освіти активно залучаються арт-терапевтичні методи: музикотерапія, терапія творчим самовиражен­ням, казкотерапія, малюнкова терапія та ін. Малювання під звуки музики є однією з форм здоров'язбережної педагогіки.

При цьому важливо, щоб виконувалися такі умови:

• здійснювалася спільна робота вихователя, практичного психолога і педагога-музкерівника;

• був достатній рівень зображувальних умінь дітей;

• практично забезпечувався розвиток дитячої творчості.

Педагог повинен допомогти дитині навчитися переводити музичні образи у малюнок. Для цього дитина має вміти слухати музику, уявляти і фантазувати відповідно до її ритму або тексту, встановлювати асоціації з кольором, формою, композицією, бути вільною від стереотипів. Педагог може запропонувати дітям пісні А. Філіпенка «Ой весела дівчинка Оленка», «Урожайзбирай», «Браві солдати», «Ми на луг ходили», М. Раухвергера на слова О. Висоцької «Маки» та ін. У цих піснях яскраві виражальні засоби музики доповнюють поетичний текст і можуть бути відтворені за допомогою виражальних засобів малюнка.

Психолог Б. Теплов, наприклад, зазначав, що перш ніж стати для ди­тини естетичним предметом, об'єктом естетичного сприймання та есте­тичних емоцій, музика має стати для неї осмисленим об'єктом зі смисло­вим змістом, який можна сприйняти і зрозуміти.

Серед методичних прийомів можна назвати «відтворення музичних картинок». Цей прийом передбачає ідентифікацію дитини з образом, на­приклад, «маку», «вітерця», програвання нею образу. Він допомагає дітям краще відчути музику, зрозуміти її образи, зробити їх видимими. Ще один прийом — дитячі «імпровізації» під музику, наприклад «браві солдати». Діти добирають необхідні атрибути, костюми, виконують рухи, розфар­бовують фігурки солдатів. Під музику «Ми на луг ходили» виконують ко­лективне панно «Літній луг» з використанням живих, штучних квітів або малюють їх відповідно до власного образу квітки, тобто хтось із них стає «ромашкою», хтось «волошкою», хтось «дзвіночком».

Важливо, щоб діти не сприйняли обговорення майбутнього малюнка як настанови для всіх, щоб кожний висловив свою точку зору і прагнув відтворити власні враження та бажання. Поради, які дає вихователь в про­цесі роботи над малюнками, мають бути спрямовані на підтримку задумів дитини, ствердження її можливостей, активізацію творчості. Головними критеріями в оцінці малюнків педагог визначає: передачу настрою пісні або мелодії виражальними засобами малюнка, уміння відтворити зміст пісні, її сюжет, створити або дещо розширити його за мелодією.

У своїй роботі педагог може скористатися такими творами: «Елізі», «Місячна соната», «Байбак» Л. Бетховена; «Жарт», «Катерина» Й. Баха; «Полонез» М. Огінського; музикою О. Рибникова, С Крилатова, М. Дунаєвського, Р. Паулса до мультфільмів та кінофільмів; «Пори року», «Ди­тячий альбом» П. Чайковського; «Пташка» Е. Гріга; «Море» М. Римського-Корсакова.

Перспективою у вивченні педагогом потенціалу та можливостей дітей в малюванні за жанрами живопису та видами графіки може стати малю­вання у жанрі карикатури, рекламного постеру і таке інше. Такі пошуки визначають інноваційну діяльність педагога як елемент його професій­ності. Він має постійно дбати про розширення освітнього простору ди­тини, збагачення сфер та видів діяльності, збільшення ступеня свободи, адже наші сучасні діти живуть і розвиваються у час інформаційних тех­нологій.