Архітектура
Архітектуру (лат. architecture від грец. architekton — будівник) у мистецтвознавстві визначають як один із видів образотворчого мистецтва, котре полягає в майстерності зведення будинків і комплексів (ансамблів); В архітектурі поєднуються технічні (функціональність, конструктивність) і художні (естетика) аспекти. Тут архітектура постає як діяльність проектування і керівництва процесом будування споруд (кольор. вкн., мал. 25—30).
У багатьох містах України можна натрапити на стародавні фортеці, палаци, храми, сучасні будівлі театрів, бібліотек, спортивних арен. Перед ними хочеться зупинитися, постояти. Так само, як перед хорошою картиною чи скульптурою. Це відбувається тому, що такі будівлі та споруди являють собою витвори мистецтва, зведені за законами краси й гармонії. Таке мистецтво зветься архітектурою. Твори архітектури поліфункціональні в соціумі. Архітектура виконує виховну, інформаційну, комунікативну, компенсаторну, сугестивну, соціалізуючу, катарсичну, гедоністичну, просвітницьку та інші функції і забезпечує людині комфортне існування.
Першим трактатом, який повністю дійшов до наших часів і розглядає містобудівні, технічні й художні аспекти архітектури, був труд римського архітектора Вітрувія «Десять книг про архітектуру» (друга пол. 1 ст. до н. е.). У ньому сформульовано необхідність «надійності, корисності й краси» в архітектурі.
Архітектура є найдавнішим з людських умінь. Сходячи до цього вміння, народна архітектура утворює його місцеві варіації і досягає досконалості у пристосуванні до природно-кліматичних умов та способу життя народу.
Як галузь мистецтва, архітектура була започаткована в культурах Месопотамії та Єгипту, сягнула вершин розвитку до XXVII—XXV ст. до н. є. (піраміди в Саккара, Гізі і т. ін.).
Як авторське мистецтво, архітектура складається до V ст. до н. е. в Античній Греції (Парфенон, Пропілеї, Акрополь). Книга архітектора Вітрувія започаткувала теорію архітектури. Новий імпульс теорія архітектури як художньої діяльності отримала в період розквіту італійського Відродження (трактати Альберті, Палладіо). У ХVII та XVIII ст. теорія і практика архітектури стає провідною дисципліною в академіях мистецтв, залучається до низки витончених мистецтв і посідає в ній провідне місце. У XIX ст., незважаючи на досконалість будівельних конструкцій, архітектура як вид мистецтва переживає кризу: зовнішня форма відокремлюється від структури споруди, що привело до еклектичного декоративізму. У XX ст. архітектура займає проміжне положення між містобудівним проектуванням, дизайном і власне художньою діяльністю.
Архітектура має власну мову, виражальні засоби, які вирізняються абстрагованістю художніх образів, умовністю вираження художнього завдання. З цих позицій архітектуру визначають як систему характерних ознак споруд будь-якого періоду історії (антична, готична, Відродження, бароко, рококо, класицизм її. ін.) або історії національної культури (Індії, доколумбової Америки, Київської Русі та ін.).
Майже до середини XIX ст. архітектура, перебуваючи у синтезі з живописом, скульптурою, декоративним мистецтвом, займала серед них провідну позицію і визначала собою стиль. Поняття стилю є надто суттєвим в архітектурі. Це пов'язано з багатозначністю її природи. Саме стильове рішення втілює головні принципи історично зумовленої системи художнього мислення; закріплює в матеріалі художній задум, доведений до найвищого ступеня узагальнення, до символу.
У піднесеннях та спадах архітектурного стилю відображено контекст цілої епохи, її провідних тенденцій. Кожна культурна ситуація є ніби зафіксованою у камені, деревині, ритміці світла й тіні, кольорі, пластиці та конструкції.
В архітектурі простежуються також «злами» стилів, спостерігається відмова від одних і рух до інших стильових течій.
Стиль (від фр. style) — узагальненість, спільність зображальних прийомів, яка відповідає певному часу або естетичному напрямку [ Чернецова Е. М. Искусство: Слов.-справ. — М., 2002. — С 468].
Так, наприклад, храми Єгипту виникли як комплекс великих приміщень релігійно-символічного значення. В образній системі єгипетських зодчих ніби протиставлено зовнішній сонячний пекучий світ таємничим, холодним сутінкам храму. Для Єгипетської архітектури характерні прямі конструкції, які уособлюють нелюдські сили. Вони є невідповідними людині, її тілесній конфігурації.
У витоках античних архітектурних стилів (ордерів), які найбільше виявлені в організації колонад, закладено пропорції ідеального людського тіла: доричний стиль (рання класика); іонічний (гармонійна краса жіночого тіла); корінфський (дівоча легкість, пружність, стрункість). Це були образи-символи самих епох. До того ж будова храмового комплексу у Давній Елладі має принципово інший характер, ніж у Єгипті (храм Зевса в Олімпії, доричний стиль).
Класичний грецький стиль став зразком для низки наступних стилів європейської архітектури, які виникли та розвинулися пізніше. Наприклад, романський стиль (від лат. romanus — римський). Виник у X—ЩП ст. — період авторитету Римської імперії. Великі собори, розміщені на пагорбах, ніби господарюють над місцевістю. Могутні конструкції з високою експресивністю багатофігурних скульптурних композицій на теми «Страшного Суду» (Собор XII ст. в Отені. Франція).
Для Середньовіччя характерним став готичний стиль (від італ. gotico — готський, варварський). Його вирізняє образно-виражальна система зі спрямованістю у височінь [Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі), Костьол Анни у Вільнюсі, Ринкова площа у Львові].
В архітектурі Ренесансу (від фр. renaissance — відродження) спостерігається формування світської культури, гуманістичної свідомості. У Західній Європі архітектурна мода відроджує античний стиль з його пріоритетами культури особистості, яка стверджує своє право на вільний розвиток. Відкритість та розкутість архітектури змінює зібраність та напруження готичного стилю. Усе спрямовано на вираження нових ідей: могутності і свободи генія людини: її розуму і творчих можливостей. Пишні форми, багате декорування, фронтони, колонади, поєднання будованих та природних комплексів у точних, витончених лініях та пропорціях характеризують стилі бароко (від італ. barocco — дивовижний, химерний), рококо (від фр. rocaille — мушля). Для рококо, наприклад, характерні тя-ладая до асиметрії композицій, дрібна деталізація форми, насичена і разом з тим врівноважена структура декору в інтер'єрах, сполучення яскравих і чистих тонів кольору з білим та золотом, контраст між лаконізмом і строгістю зовнішнього вигляду будови та делікатністю внутрішнього оздоблення.
Знайдіть приклади архітектурних споруд XVII—XVІІІ cm. і спробуйте визначити особливості архітектури доби Відродження. Виконайте творчу роботу «Архітектурні стилі».
Архітектурні пошуки, які розпочалися в добу Відродження, ніби подрібнили стиль, використовуючи різні прийоми, змінюючи детальні форми упродовж короткого часу. Художній стиль класицизм налічує у своїй історії три сторіччя (з XVI — до 30-х років XIXст.). Для нього характерні раціоналізм і нормативність, стриманість творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, монументальності, ясності та шляхетної простоти, врівноваженості композиції. На думку теоретиків класицизму (від Декарта ідо Д. Трисино, Ю. Скалігера, Л. Кастельветро та ін.), об'єктивно притаманна світу краса-симетрія, пропорція, міра, гармонія тощо — мусить відтворюватись у мистецтві в досконалому вигляді, за античними зразками. Втілення цих ідей ми бачимо в таких архітектурних шедеврах, як, наприклад, Вілла Ротонда у Вінченці, Собор Павла у Лондоні, Адміралтейство у Санкт-Петербурзі.
Варіацією пізнього класицизму є стиль ампір (від фр. empire — імперія), який сформувався на поч. XIX ст. при дворі Наполеона І (стиль Людовіка XVI). Він є принципово еклектичним у трактуванні римського мистецтва імперської доби як зразка для наслідування. Майстри ампіру з археологічною точністю відтворювали деталі і декор Єгипту і Риму, сполучали їх з емблематикою Наполеона.
У XX - на поч. XXI ст. в архітектурі відбувається справді революційний пошук нової виразності, взаємопроникнення стилів. Поряд з такими сучасними стилями, як конструктивізм, функціоналізм спостерігається ностальгічне й оптимістичне тяжіння до «народної», національної архітектури (фольклорний, етностиль).
Знайдіть самостійно інформацію і приклади про стильові особливості сучасної архітектури (наприклад, про стиль хай-тек, модерн, романтизм, етно, фольк).
Конструктивізм (від лат. constrictio — побудова). Головна тенденція конструктивізму — прагнення відповідності виражального та функціонально-конструктивного начал. Конструкція, яка раніше ховалася за пишним декором, набуває своєрідної художньої виразності (Ейфелева вежа в Парижі). Конструктивізм визначає стиль архітектури 20-х — середини 30-х років XX ст. Його характерними рисами є графічна чіткість композиції, відсутність декору, чергування горизонтальних вікон та інше (Будинок Держпрому в Харкові).
Архітектура впливає на людину по-різному: веде до гармонії з навколишнім середовищем (античні храми), пригнічує (піраміди, архітектура тоталітарних режимів), налаштовує на релігійний відгук (готичні собори) або урочистий настрій (класичні ансамблі), відпочинок (приморські готелі) тощо.
Архітектура добре поєднується з іншими видами мистецтва: скульптурою, монументально-декоративними формами (наприклад, мозаїка, фреска, настінні розписи, вітражі).
В іншому розумінні архітектура постає як система будівель і споруд. Типи архітектурних споруд розрізняють за їхнім суспільним призначенням (житловий будинок, культова споруда, видовищні, адміністративні, охоронні, промислові споруди, пам'ятники) та за характером художньої образності. В історичному розвитку типів архітектури виявляє себе і загальна природа людського мислення та діяльності (див. кольор. вкл., мал. 25-30).
Новий етап розвитку теорії архітектури збагатив її розробленням проблем містобудування, семіотики архітектурної форми, естетичних і психологічних проблем архітектурної творчості.
Семіотика (від грец. semeion — знак, ознака) — наука, яка досліджує властивості знаків та знакових систем. Архітектура (до речі, як і живопис, скульптура, графіка) є особливою мовою, царством знаків (символів). Вони відіграють певну роль у процесі художнього пізнання і тому потребують всебічного вивчення.
♦ Скористайтеся Енциклопедією символів, знаків, емблем / Авт. - упоряд. В. Андреева та ін. — М., 2001. Знайдіть ключ до розуміння деяких архітектурних символів та знаків. Поміркуйте над цитатою: «Архітектура грунтується на символічному розумінні простору. Вона звертається до символічного смислу споруди, встановлює відповідність між різними планами буття і формами. При дотриманні певної геометричної логіки споруда набуває священної сили».
Храм є символом духовних прагнень і досягнень, виступає як земна проекція моделей космосу. Образ храму є рефлексією щодо Всесвіту як єдиного цілого. Так, архітектура є елементом духовного космосу. Це модель організованого космосу.
Архітектура тісно пов'язана із життям суспільства, його ідеологією, поглядами. Найкращі в архітектурі споруди, будівлі й ансамблі запам'ятовуються як символи країн та міст (Кремль і Красна площа в Москві, Ейфелева вежа в Парижі, Стародавній Акрополь в Афінах, Софіївський собор у Києві, піраміди в Єгипті, храми в Індії). Всесвітньо відомі «Сім чудес світу» є архітектурними спорудами (Олександрійський маяк, Піраміди Єгипту, Висячі сади Семіраміди, Храм Артеміди, Статуя Зевса, Мавзолей у Гадікарнасі, Колосе Родоський).
Архітектурна пам'ятка — це споруда минулих епох, яку визнано художньо цінною, гідною збереження для нащадків. До таких належать храми, монастирі, палаци, замки, усипальниці, тріумфальні споруди, приватні будинки та побутові споруди. Кожен народ пишається культурними здобутками своїх предків. Проте є твори архітектури, які Належать усьому людству. На жаль, до наших часів не збереглося багато шедеврів архітектури і містобудування (переважно споруджених з дерева), житлового і громадського вжитку. Ось чому про мистецтво зодчих минулих століть доводиться судити, головним чином, з існуючих кам'яних соборів, гробниць, веж тощо. (Покровський собор, збудований харківськими козаками у 1689 p.; Собор Паризької Богоматері: Нотр Дам. 1163 р. — середина XIV ст.; Собор Св. Пагзла в Лондоні. 1675—1710; Андріївська церква в Києві. 1744— 1767; Оперний театр в Одесі. 1862 — 1.875 та ін.).
Письменник Л. Леонов зазначав, що відновлення стародавніх святинь примножує наші національні здобутки, національну пам'ять.
Розрізняють три головні види архітектури: об'ємні споруди (житлові будинки, школи, театри, стадіони, крамниці, бібліотеки, промислові будівлі та ін.);ландшафтна архітектура (організація садово-паркового простору) — міські сквери, парки з «малою архітектурою» (альтанки, мости, фонтани, сходи); містобудування, створення нових міст та селищ, реконструкція старих міських районів.
Творчий пошук найбільш цікавої просторової композиції архітектурного творіння і художнє оброблення поверхні споруди становлять сутність роботи архітектора. У творчому процесі проектування архітектор прагне досягти гармонійного поєднання основних частин майбутньої споруди та її деталей, створити композицію, врахувати призначення споруди, особливості місцевості (ландшафт, клімат, оточення)- Усе це визначає розмір та форму споруди, декор, матеріал і становить лову архітектури.
До краси і виразності архітектурної споруди належать: силует, форма, пропорційність, колір та фактура матеріалу, декор, гармонія з навколишнім середовищем. Перше враження про споруду глядач отримує від споглядання її форми. За допомогою форм художник прагне розкрити свій задум. Вони містять ідею архітектурного твору. Загальні форми (зовнішній об'єм) утворюють внутрішній простір і виступають головним художнім засобом архітектора. Композиція в архітектурі — це побудова загальних форм та взаємозв'язок частин.
Найбільш вдало знайдене композиційне рішення зумовлює архітектоніку споруди (злиття конструкції, зовнішніх та внутрішніх об'ємів), дію головного естетичного закону архітектури: нічого зайвого! Композиційними прийомами в архітектурі виступають пропорції (співрозмірність) і ритм (розмірність організації частин композиції, архітектоніки; відповідність зовнішньому простору, середовищу). Декор завершує художній образ споруди. Елементи архітектурного декору (колони, пілястри, арки, капітелі, закомари, портали, барельєфи, балкони та ін.) додають краси споруді і відіграють знакову роль, як символ, ознака певного типу (церква, палац, храм, житловий будинок тощо).
Отже, архітектура послуговується такими виражальними засобами, як симетрія, пропорційність елементів, що утворюють споруду, ритм, масштабні співвідношення з людиною, зв'язок із середовищем та простором. Разом з ними архітектура широко використовує естетичний вплив світла, кольору, фактури будівельного матеріалу, декору.
Про архітектуру України та її культурну спадщину написано чимало. У своєму розвитку архітектура України пройшла ті ж самі стильові етапи світового архітектурного процесу, що й інші країни Європи. Однак на всіх етапах вона мала суттєві особливості, національні риси (форма споруд, матеріал, елементи декору, оформлення ділянки). Імена Д. Трезіні, В. Растреллі, О. Захарова, К. Россі, В. Баженова назавжди вписані в історію архітектури.
Творіння архітекторів В. Городецького, Г. Гая, О. Вербицького, В.Кричевського, К. Жукова, Д. Дяченка, С. Тимошенка, С. Серафимова, Л. Новикова, Ю. Юр'єва представляють Україну у світовому мистецтві архітектури.
Архітектурні твори живуть століттями. Автор «кам'яної книги» та її «читач» — народ. Мистецтво зодчества є величною «кам'яною симфонією», могутнім творінням людини і народу, результатом поєднання сил цілої епохи. Масштаб споруди має семіотичне значення, він багато в чому визначає характер художнього образу, його монументальність або інтимність. Декор бере активну участь у створенні художнього образу архітектурного твору, виражає суспільні ідеали епохи, естетичні пріоритети та уявлення часу. У декорі найяскравіше втілюється національний характер будівлі. Саме за декором легко відрізнити архітектуру Сходу від архітектури Заходу.
Порівняйте, наприклад, Палаццо Вендрамін-Калерджіу Венеції'(1481—1509) та ансамбль Шах-і-Зінда у Самарканді (XI—XVст.). Володіння всім багатством мови архітектури допомагає зодчому побудувати витвір мистецтва — споруду, яка виражає думку епохи, ідею художника, яка містить художній образ.
Володіння мовою архітектури допомагає нам прочитати кам'яні «книги» минулого й поділити думки нашого сучасника, втілені в архітектурі.
Спробуйте перегорнути аркуші цієї книги, зберіть репродукції архітектурних споруд, здійсніть романтичну мандрівку рідним містом з фотоапаратом, проведіть фотосесію і складіть портфоліо «Образ мого міста». Закохайтеся в нього і навчіть наших дітей любити рідне місто!
Твори архітектури ніколи не сприймаються як самоцінні і замкнені у власній досконалості. Архітектура завжди — частина середовища, в якій розгортається життя. Вона входить до складного контексту міста, селища чи перетвореного працею людини ландшафту. На неї завжди спирається сценографія, якою організуються життєві процеси і поведінка людей; вона складається в матеріалізований запис про історичну долю міста, його пам'ять.
Сучасне будівництво здійснюється індустріальними методами з використанням нових матеріалів та стандартних елементів промислового виробництва. Це змінює естетичні критерії і відкриває нові виражальні засоби в архітектурі (у містобудуванні, наприклад, виникає проблема художньої виразності масової забудови).
Письменник М. Гоголь називав архітектуру літописом світу: вона розмовляє тоді, коли вже мовчать і пісні, і легенди, і коли вже ніщо не нагадує про народ, який пішов у минуле без вороття.
Компетентність педагога в галузі мистецтва архітектури є важливою умовою проективної професійної діяльності. Ця діяльність полягає в умінні визначити можливості цього мистецтва для розвитку особистості на шляху до соціалізації; дібрати зміст і створити адекватну програму; розробити педагогічну технологію супроводження дитини в її соціальному розвитку; передбачити результат, оминути можливі ускладнення й труднощі. У педагогічній роботі можна звернутися до можливостей міста, в якому живе дитина. Парціальна програма «Дитина в архітектурному просторі міста» є важливою складовою інтегрованої програми з образотворчого мистецтва у дошкільному навчальному закладі. Ця програма передбачає започаткування художньо-естетичної компетентності дитини в галузі мистецтва архітектури за двома напрямами: розвиток свідомості та залучення до практики цього мистецтва. Діти малюють архітектурні споруди (творчі проекти). Виконують макети будівель з різних матеріалів, будують з ігрового будівного матеріалу (набори конструкторів), виконують тематичні, жанрові творчі роботи («Моє місто»).
Кожне місто являє собою культурну цінність. У ньому обов'язково є низка споруд, які відображають різноманітність стилів і течій у вітчизняній архітектурі, містять інформацію про давнину й сучасність.
Місто завжди загадкове, і кожній людині воно розкриває особливі таємниці, які зворушують серце, збуджують пам'ять, живлять почуття. Це не тільки кам'яний простір будівель або місце народження та проживання людини. Саме у затишних куточках міста, його вулиць, дворів, майданчиків виникають дитячі ситуації, сварки і примирення, народжуються мрії про майбутнє.
Любов до рідного міста є елементом соціальної активності. Поняття любові інтегрує увагу й повагу до міста, потребу цінувати його як середовище власного розвитку, вміння знаходити красу та примножувати її, виявляти морально-естетичне ставлення до архітектурних форм та інше.
Місто має власне специфічне й цікаве історичне коріння, традиції які знайшли відображення в піснях, віршах, картинах, архітектурних пам'ятках. Саме вони створюють «образ міста» — стародавнього і молодого. Гармонія ліній, форм, світла й тіні, барв, простору викликає відчуття радості, насолоди, гордості за своє місто, яке не таке, як інші.
Простір міста для дитини є світом, сповненим таємниць, подій, людей, справ. У ньому дитина заявляє про себе як про самостійну людину, власника та завойовника цього простору. Вона вривається в нього зі своїми уявленнями про цінності цього світу і виявляє їх доступними способами. Ці способи виявлення любові і ставлення до міста можуть бути різними — охоронними і руйнівними, органічними і неадекватними. Усі вони характеризують рівень культури, якого досягла дитина в певний момент життя, розкривають особливості соціального розвитку і соціалізації дитини. Спостерігати й аналізувати їх, проектувати педагогічні технології соціального розвитку — завдання педагога.
Місто є організованим архітектурним простором, організмом, який розвивається за законами архітектури (як виду мистецтва). Архітектура виступає однією з цінностей культури. її головна мета — служити людині. Створюючи утилітарні цінності, архітектура створює і цінності духовні. Естетичні цінності архітектури впливають нате, як складаються стосунки людини з життям, яка ЇЇ ціннісна орієнтація.
Вплив архітектури міста на людину величезний. Діти, які зросли в умовах міста, є його продуктом. Архітектура, або рукотворне середовище, а також особистість, яка створює його, зв'язок поколінь, що трансформує культуру однієї епохи на іншу робить дітей причетними до цього спадку. Зазначена ситуація формулює завдання перед педагогом: якими засобами, і способами донести до дітей значущість архітектури, як розвивати культурну особистість, що здатна творити, будувати, зберігати, а не руйнувати; як зробити наших дітей здатними розшифрувати знаки та символи, закладені в архітектурі та ін.
Отже, основу інтегрованої педагогічної технології спілкування з дитиною на матеріалі мистецтва архітектури становить ознайомлення дітей з архітектурою як видом мистецтва, формою творчої практики людини, елементом міста.
Освітня робота на матеріалі мистецтва архітектури позначається на змісті та виразності малюнків, будуванні (конструюванні) з ігрового будівельного матеріалу; відкриває можливості для виникнення нових, цікавих, корисних для інтелектуально-естетичного розвитку дитини видів творчої діяльності (проектування, макетування), в яких використовують папір, природний (дерево, пісок, каміння) та викидний (ящики, коробки) матеріал.
- Образотворче мистецтво з методикою викладання в дошкільному навчальному закладі
- Від авторів
- Освіта як елемент культури
- Мистецтво як елемент культури, її знак та символ
- Інтегрований підхід до проектування технології образотворчої діяльності
- 1.3. Види і жанри образотворчого мистецтва як джерело змісту образотворчої діяльності дошкільнят
- Підходи до класифікації видів мистецтва
- Зображальність і виражальність у мистецтві
- Художній образ у мистецтві
- Графіка
- Жанри живопису
- Скульптура
- Архітектура
- Декоративне мистецтво
- Народні художні промисли
- Сувенір
- Театрально-декораційне мистецтво
- Оформлювальне мистецтво
- Синтез мистецтв
- Рекомендована література:
- Запитання і завдання для контролю
- 2.2. Поняття про художньо-творчі здібності і їхній розвиток у дітей Здібності і задатки. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку здібностей. Структура образотворчих здібностей
- Психолого-педагогічні дослідження проблеми розвитку образотворчих здібностей
- Роль навчання в розвитку здібностей
- Періодизація розвитку образотворчих здібностей в переддошкільному і дошкільному віці
- Проблема художньої творчості
- Динаміка розвитку творчих здібностей дітей в образотворчій діяльності
- 2.3. Розвиток у дітей інтересу до образотворчої діяльності Роль інтересу в навчанні дітей образотворчої діяльності
- Психолого-педагогічна характеристика інтересу до образотворчої діяльності, його особливості
- Способи формування у дітей інтересу до образотворчої діяльності
- 2.4. Образотворча діяльність як чинник та середовище розвитку особистості дитини Образотворча діяльність в особистісно-орієнтованій моделі освіти
- Поліфункціональність образотворчої діяльності як основи різнобічного розвитку особистості дитини
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- Модуль з Організація образотворчої діяльності дітей
- 3.1. Види образотворчої діяльності та їхній взаємозв'язок
- Характеристика видів образотворчої діяльності
- Взаємозв'язок видів образотворчої діяльності
- 3.2. Варіативні програми навчання дітей образотворчої діяльності Характеристика державних програм
- «Малятко». Програма виховання дітей дошкільного віку (1999)
- Сучасні альтернативні програми «Українське дошкілля». Програма виховання дітей у дитячому садку (1991)
- Програма «Крок за кроком в Україні» (2003)
- Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «я у світі» (2008)
- Парціальні (спеціалізовані) програми
- «Ладки». Програма формування основ гуманістично спрямованої активності особистості в дошкільному віці (1992)
- Програма естетичного виховання дітей 2—7 років «Краса. Радість. Творчість» (2005)
- Художньо-екологічна програма з образотворчого мистецтва для дитячих дошкільних закладів та навчально-виховних комплексів «Природа і художник» (2006)
- 3.3. Організація особистісно-розвивального середовища для образотворчої діяльності
- Вихідні положення про організацію середовища, сприятливого для розвитку дитини в образотворчій діяльності:
- Модель особистісно-орієнтованого середовища для розвитку образотворчої діяльності:
- Принципи організації середовища для особистісного розвитку дитини в образотворчій діяльності:
- 3.4. Форми організації образотворчої діяльності Форми організації роботи з образотворчої діяльності в умовах повсякденного життя
- Самостійна образотворча діяльність (сод) та її організація
- Заняття як форма організованого навчання образотворчої діяльності та їхні види
- 3.5. Методи і прийоми педагогічного супроводження образотворчої діяльності дітей Вихідні положення питання про методи і прийоми розвитку особистості дитини в образотворчій діяльності:
- Види методів і прийомів та їхня характеристика
- Інтеграція методів і прийомів для реалізації педагогічної мети в різних технологіях освітнього процесу образотворчої діяльності
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- Краса природи надихає на творчість
- Краса людини як єдність зовнішнього вигляду і внутрішніх характеристик
- Краса праці і людини праці
- Краса побуту як середовища життя людей
- Краса образотворчого мистецтва як інтегративна духовна цінність для дітей та їхньої образотворчої діяльності
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.2. Образотворчість і художньо-естетичний розвиток особистості в ранньому дитинстві
- Художній розвиток дитини у пренатальний та немовлячий періоди
- Образотворчість і художній розвиток дитини на другому і третьому роках життя
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.3. Малювання як засіб особистісного розвитку дитини Малювання — основний вид образотворчої діяльності дітей дошкільного віку, його особливості
- Завдання навчання та алгоритми організації і педагогічного супроводження дитячого малювання в різних вікових групах
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.4. Розвиток особистості дитини у процесі занять з ліплення Завдання і зміст розвитку дітей у процесі занять з ліплення
- Завдання і зміст розвитку дітей молодшого дошкільного віку в процесі занять з ліплення:
- Обладнання та матеріали для занять з ліплення
- Методи педагогічного супроводження занять з ліплення
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.5. Декоративна діяльність дошкільнят як засіб і середовище особистісного розвитку Характеристика декоративної діяльності
- Види декоративної діяльності, їхня технологія та методика Декоративне малювання: технологія та методика
- Методика декоративного малювання у різних за віком групах
- Декоративне ліплення: технологія та методика
- Аплікація: технологія та методика
- Методика аплікації у різних за віком групах
- Збагачення декоративної діяльності дошкільнят
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.6. Особистісно-розвивальна спрямованість конструктивно-моделювальної діяльності Своєрідність конструювання, його зв'язок із грою
- Розвивальне спрямування конструювання з будівельного матеріалу та деталей конструкторів
- Розвиток дитини у процесі конструювання з паперу і картону
- Розвиток творчих здібностей у процесі конструювання з природного та викидного матеріалу
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- 4.7. Педагогічна підтримка обдарованих дітей Концепція естетичної обдарованості
- Ознаки і сфери виявів художньо-естетичної обдарованості дитини
- Творчість як феномен обдарованості дитини
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю
- Модуль 5 Вихователь як організатор, супроводжувач і співучасник образотворчої діяльності дітей
- 5.1. Альтернативні підходи до планування образотворчої діяльності
- Значення планування
- Принципи планування
- Види планів
- 5.2. Перспективність і наступність в організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі та школі Перспективність і наступність — принципи неперервності освіти
- Напрями, форми і методи реалізації перспективності і наступності
- Форми і методи педагогічної взаємодії дошкільного навчального закладу з родинами з питань художньо-естетичного розвитку дітей
- 5.4. Інноваційно-пошукова робота педагогів у галузі методики образотворчої діяльності Поняття про інноваційно-пошукову діяльність
- Інноваційно-пошукові напрями в галузі образотворчої діяльності
- Рекомендована література
- Запитання і завдання для контролю