logo search
Kniga OTM

Театрально-декораційне мистецтво

Театрально-декораційне мистецтво є галуззю декоративного й декора­тивно-ужитвового мистецтві визначається як мистецтво створення зоро­вого образу спектаклю за допомогою декорацій, костюмів, гриму, освіт­лення, постановчої техніки.

Елементи театрально-декораційного мистецтва (костюми, маски) запо­чатковані ще у старовинних, первісних обрядах, іграх, ритуальних танцях та дійствах.

У театрах Давньої Греції вже в V ст. до н. є. існували об'ємні декорації, які сполучалися з живописними. Принципи театру Давньої Греції були засвоєні театром Давнього Риму, де почала використовуватися завіса.

У Середньовіччі фоном для театральних постановок слугував інтер'єр або зовнішня стіна храму.

Доба Відродження започаткувала тип архітектурно-перспективної де­корації, яка зображала площу або вулицю. Вона створювалася за допомо­гою розписаних полотен, які натягалися нарами.

З початку XVII ст. почали використовуватися сценічні механізми — теларії, що давали змогу здійснювати зміну декорацій на очах у публіки. Виникли системи куліс — кони-коробки, кулісно-арочні декорації.

На межі XIX—XX ст. відбуваються дослідження природи і специфіч­них законів сценічного мистецтва, створюється концепція театру як син­тезу мистецтв. Живописці В. Полєнов, В. Васнецов, М. Врубель, В. Серов, К. Коровін стверджували принцип поетично цілісного трактування спек­таклю, колористичної єдності декорацій та костюмів.

У XX ст. проблема співвідношення правдивості й театральності активізу­вала нові пошуки в театрально-декораційному мистецтві: образної та емоцій­ної виразності, узагальнено умовного відтворення життя засобами кольору і ліній, об'ємно-просторової форми. Театральні декорації збагатилися живо­писними панно, барельєфами, стилізацією, підкресленим висвітленням тех­ніки сцени. У жанрі театрально-декораційного мистецтва працювали О. Головін, М. Сапунов, С. Судейкін, Л. Бакст, К. Малевич, П. Філонов, М. Реріх. Створені ними декорації вражають багатством живопису, фантазії, смаком, колористичною цілісністю сценічного середовища і костюмів. Вони ствер­джують значення художника як повноправного співавтора спектаклю.

Сучасне театрально-декораційне мистецтво оптимально використовує можливості гриму і боді-арту (розпис на тілі), різні фактури «нетрадиційних» матеріалів (рогожі, мотузки, залізо, скло, синтетичні матеріали — пінопласт, фольга, плівка, люмінесцентні фарби, колажі, фото- та кіно-проекції, складна освітлювальна апаратура, навіть лазерний промінь). Однією з головних проблем стає взаємозв'язок сценічного дійства з глядацьким залом: використовуються варіанти позаконової декорації, «сцени-арени», влаштування спектаклів у позатеатральних приміщеннях, про­сто неба, у церквах, храмах, античних спорудах (наприклад, в Колізеї, Херсонесі, Бахчисараї, Воронцовському, Лівадійському палацах).