Інноваційно-пошукові напрями в галузі образотворчої діяльності

У сучасній теорії та практиці дошкільного виховання простежуються гри напрями інноваційно-освітньої роботи в галузі організації образотворчої діяльності дітей: створення інноваційних авторських програм; відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів та способів образотворення в різних видах зображувальної діяльності (технології); пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих задумів дітей.

Перспективним напрямом інноваційно-освітньої діяльності педагога є розвиток художньо-творчих здібностей дітей через їхнє заглиблення в атмосферу культурних цінностей людства, зокрема мистецтва як важливої складової культури. Інноваційні освітні програми цього спрямування ставлять за мету розвиток особистісного потенціалу і сутнісних сил дитини комплексним впливом мистецтва (музики, художньої літератури та образотворчого мистецтва) в художньо-продуктивній діяльності. Як приклад можна згадати російські програми «Співтворчість», «Захоплення» та інші. їхня реалізація забезпечується інтегрованими заняттями, бесідами, розвагами, святами, ігровими методами і прийомами (гра-заняття, гра-казка, гра-подорож) з використанням розвивального і стимулювального матеріалу для культурно-пізнавального та художньо-естетичного розвитку дитини, активізації її творчого мислення, уяви та самостійності.

Очікуваним результатом, на думку авторів, є сформована у дітей потреба в баченні прекрасного в навколишньому світі, співпереживанні й розумінні мови емоцій, відображених у творах мистецтва та реальних взаєминах; набуття навичок художнього сприймання різних видів мистецтва; творчий саморозвиток дитини в самостійній художній діяльності тощо.

Інноваційною за характером і потенційно творчою за впливом на особистість можна назвати методику використання колективних занять з мальованої аплікації. Вона масово застосовувалася в дошкільних навчальних закладах України у 80—90-ті роки XX ст. Автори педагогічної ідеї і практичні її розробники Н. Кириченко, Т. Сергій, Л. Маринчак запропонували систему колективних занять з мальованої аплікації, спрямованих на розвиток у дітей здібностей до колективного розроблення художніх творчих ідей. Методика передбачала колективне створення дітьми (за підтримки педагога) різних типів композицій у техніці мальованої аплікації: панно, фриз, натюрморт, ілюстрація. Спільна діяльність позитивно впливала на розвиток у вихованців елементів уяви, художніх композиційних здібностей і забезпечувала практичне оволодіння основними закономірностями композиції (ритм, симетрія, рівновага, виділення головного композиційного центру, спів розмірність тощо).

Перспективним напрямом інноваційних пошуків останнім часом є дослідження особливостей художньо-естетичного розвитку особистості в ранньому дитинстві. У цьому плані вивчаються розвивальні можливості маніпулятивної діяльності, дитячого експериментування з різними зобра­жувальними матеріалами в художній діяльності для розвитку творчого потенціалу особистості дошкільняти (Н. Гавриш, Т. Комарова, О. Мелік-Пашаєв, В. Мухіна, О. Трусова, Р. Чумічева та ін.). В окремих з них (Н. Гавриш) обґрунтовується ідея розвитку мовленнєвої діяльності дітей в різних видах художньої творчості (зображувальної, музично-ритмічної, театралізованої).

Останні дослідження проблеми розвитку дитячої творчості актуалізують принцип інтеграційного підходу до використання синтезу мистецтв та різних видів дитячої творчості у взаємозв'язку, зокрема художньо-мовленнєвої з образотворчою (Н. Гавриш, Л. Макаренко).

Дитина за своєю природою поліхудожня, вона здатна однаковою мірою сприймати, усвідомлювати і перетворювати різноманітну художню інформацію. Тому важливо вибудовувати практику в напрямі синтезу різних видів художньо-творчої діяльності: мовленнєво-образотворчої, мовленнєво-музичної, мовленнєво-театралізованої, театралізовано-образотворчої та ін.

Цей діалектичний взаємозв'язок веде не до поглинання, а до взаємо­збагачення одних видів художньо-творчої діяльності іншими. Водночас мовлення — це системоутворювальний чинник, який бере участь у всіх видах і на всіх етапах творчого процесу.

Сучасна наука і практика активно веде пошуки засобів активізації творчої діяльності художньо обдарованих дітей, що мають унікальні здібності до образотворчої діяльності. Цікаві публікації в цьому плані можна знайти на сторінках журналу «Обдарована дитина».

Багато новаторських ідей висувають, обґрунтовують і розробляють вихователі-практики. Вони ведуть пошук нових форм і методів розвитку дитини засобами мистецтв в умовах нової парадигми дошкільної освіти. Особливо продуктивним у цьому плані є досвід роботи організаторів образотворчого мистецтва в дошкільних навчальних закладах. Як правило, ці фахівці мають більші можливості для інноваційних пошуків. Вони зумовлені поглибленою фаховою підготовкою в галузі теорії і методики образотворчої діяльності дітей, особистісними рисами та характеристиками, інтересами і схильностями до інноваційних пошуків, потребою у досягненні плідного діалогу з дитиною. Цих педагогів вигідно вирізняє особлива чутливість до краси, сенсорна культура, пер­цептивна чутливість, зацікавленість мистецтвом, психологією творчості, арт-терапевтичними можливостями мистецтва та художньої творчості.

Такі професіонали є в кожному регіоні України. Наприклад, творчий вихователь із м. Запоріжжя Л. Шульга, педагог дошкільного навчального закладу № 84 «Дельфінчик» м. Краматорська Донецької області С. Огурцова, керівники ізостудії дошкільного навчального закладу № 681 м. Києва Н. Гайдакта Н. Щербина.

Передовий педагогічний досвід створює об'єктивні передумови для поглибленого педагогічного пошуку потенційно ефективних технологій творчого розвитку дитини в образотворчій діяльності. Практика свідчить, що новаторські пошуки ведуть не всі фахівці, а лише ті, хто відчуває до цього потяг, потребу, готовність, хто осмислив теорію і практику художньо-естетичного виховання дітей, має особисту думку, розвинуті художні здібності і творчий почерк, потягло постійного оновлення, експериментування, нетрадиційного образотворення, творчої співпраці з дітьми. Педагоги-новатори по-справжньому люблять дітей, розуміють і переживають проблеми дитинства, прагнуть взяти участь у їхньому розв'язанні. Досвід таких педагогів стає взірцем творчого підходу до професії, до по­шуків способів інноваційної діяльності для широкого загалу педагогів і практиків дошкільної освіти.

Наведемо алгоритм інноваційних пошуків за напрямом: розвиток елементів творчості дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками. Початковий етап: ознайомлення з абстрактним живописом, творчістю художників-абстракціоністів; обговорення, дискусії з приводу застосування традиційних і нетрадиційних технік малювання; спостереження новаторської практики в дошкільних навчальних закладах; складання програми, вибір технологій, розроблення методики, експеримент.

Дискусія на тему «Проблема використання нетрадиційних технік малювання у практиці дошкільної освіти» є продуктивною для пізнання ситуацій, що склалися в практиці сучасного дошкілля. Дискусію можна розгорнути навколо питань:

• Що розуміємо в образотворчому мистецтві під технікою зображення?

• Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші — не­традиційними!

• Чим пояснити зменшення інтересу практиків до традиційних технік малювання?

• Які аргументи можна висловити на користь використання нетрадиційних технік малювання?

• Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малювання в роботі з дітьми (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій в періодиці і спостережень практики організаторів образотворчої діяльності в дошкільних навчальних закладах)?

Завдання дискусії - підвести слухач і в до розуміння, що техніка малювання охоплює широке коло технологічних питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріалами та інструментами, способи їхнього використання для досягнення мети зображення і художнього вираження. У поняття «техніки» входить розвиток ока і руки, їхня узгоджена діяльність, вміле, правильне зображення контуру, форми, кольору предметів. Сюди належить також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, певна манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи тих матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та ін.) у поєднанні з їхніми характеристиками та зображувальними влас­тивостями.

Традиційними техніками вважають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і ввійшли до змісту сучасних програм. Нетрадиційні — це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоча можуть бути досить ефективними для зображення певних тем та для розвитку дитячої творчості. На противагу традиційності не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків зображувальних матеріалів для втілення найсміливіших образів на папері, незвичайних фантазій, вражень, думок. Дитина навчається дослідницькій поведінці в соціумі і граючись пізнає зображальні можливості різних матеріалів. Вона малює пальчиком, листочком з дерева, долонею, стопою, пір'ям, кавою, кашею в тарілці і на столі, водою з калюжі, мильними бульбашками, ниткою вмоченою у сік або фарбу, зеленку, яку мама залишила без нагляду тощо.

Практика свідчить, що окремі нетрадиційні техніки створюють особливі виразні можливості для зображення певних тем чи образів. Так, у процесі малювання ялинки технікою «набивання» трикутного контуру клейовим пензлем, вмоченим у зелену фарбу, і наступним декоруванням її кольоровим клеєм із блискітками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.

Резюме дискусії: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви як елементу творчих здібностей дитини. Вони описані в мистецькій і методичній літературі. Проблемо ю для педагога є визначення тем та змісту малюнків, які краще виконувати нетрадиційними техніками, розроблення методики Їх застосування в малюванні дітей різних вікових груп.

Осмисливши знання теорії і практики, можна сформулювати гіпотезу інноваційного пошуку: ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їхнього естетично-ужиткового значення, доцільності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання у практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для формування само переконань дітей.

Провідним завданням інноваційно-пошукової діяльності в цьому плані можна визначити розроблення і перевірку в експерименті програми р­боти, спрямованої на ефективний творчий розвиток дітей на заняттях з малювання нетрадиційними техніками.

Як ілюстрацію наведемо приклад програми для старшої групи дошкільного навчального закладу, розробленої однією з учасниць проблемної групи:

1. «Весняний дощик» (малювання по вологому тлу).

2. «Красива тарілочка» (відбитки губки).

3. «Моя фантазія» (від друки руки).

4. «У країні Двуляндії» (симетричне передрукування плями).

5. «Чарівна мозаїка» (малювання на м'ятому папері).

6. «Що ми бачили у лісі?» (малювання несумісними матеріалами).

7. «Нитка-чарівничка» (ниткографія).

8. «Килимова доріжка» (малювання удвох на смужці паперу).

9. «Малюнок-загадка» (малювання через копіювальний папір).

10. «Клякса-малякса» (роздмухування клякси за допомогою трубочки і подальше домальовування зображення іншими техніками).

Малювання творчих тем нетрадиційними техніками потребує суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. В ній вдало поєднуються творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобувають унікальний досвід творчої самореалізації, вони досліджують, фантазують, поєднують знайомі елементи в нові комбінації. Діти мають почувати себе «дослідниками» і «творцями».

Досвід свідчить про певні позитивні зміни, що відбуваються в художньо-творчому розвитку дітей під виливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їхніх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях спостерігаються розгубленість і безпорадність в їхній діяльності, то в подальшому — самостійніші, впевненіші й активніші художньо-пошукові дії.

Активнішою і продуктивнішою стає асоціативна уява дітей, оскільки застосовувані ними техніки малювання переважно базуються на домальовуванні нанесених, розмитих, розбризканих, роздмуханих плям різної форми, величини, кольору, конфігурацій, внаслідок чого і створювалися нові образи в малюнках. У чомусь, намальованому нетрадиційним способом, діти навчилися вичленовувати та бачити предмети й об'єкти навколишнього світу. Вони практично засвоюють прийоми деталізації й акцентування в малюнку, способи вичленовування образів з початкового абстрактного зображення.

До творчих здобутків також належить урізноманітнення індивідуальних задумів малюнків як крок до подолання їхньої одноманітності та стереотипності в роботах дітей.

Інноваційний педагогічний експеримент переконує, що малювання нетрадиційними техніками — дуже цікавий і доступний для дітей вид діяльності, за допомогою якого можна створювати предметні, сюжетні й декоративні зображення. Це малювання приваблює їх більш легкими способами виконання, якісними результатами, свободою дій, швидкими темпами роботи. Щоб творчість дітей була продуктивнішою та цікавішою, давала їм багато задоволення, педагог має створювати радісну, спокійну атмосферу самодіяльності, яка сприятиме появі дитячої свободи і розкутості в малюванні (кольор. вкл., мал. 63—69).

Відомо, що мистецтво поліфункціональне в соціумі, але не всі його функції повною мірою розроблені й практично реалізуються стосовно виховання і розвитку маленьких дітей. Це особливо стосується медичної, оздоровчої арт-терапевтичної функції, досить актуальної в сьогоденні. Отже, перспективним інноваційним напрямом в сучасній дошкільній освіті є дослідження різних арт-терапевтичних форм виховного впливу на дитину. Арт-терапія — це лікування так званими візуальними мистецтвами (живопис, малюнок, ліплення, грим, боді-арт, мозаїки, колажі, ляльки, різні інсталяції з предметів) та іншими видами мистецтв. Це також зцілення за допомогою будь-якої художньої творчості. У працях сучасних провідних спеціалістів цієї галузі (О. Копитіної, Л. Лебедєвої, Т. Колошиної та ін.) намічено два основні напрями в дослідженнях арт-терапевтичного впливу: використання готових творів професійних митців, коли знімається страх самому робити щось без спеціального навчання, і самостійна творчість учасників, де позитивним моментом є реалізація внутрішнього «Я» для поліпшення психічного і фізичного здоров'я. Ці напрями, що загалом досить розроблені в психологічному і медичному аспектах, потребують досліджень і в педагогічному плані.

Інновацією в сучасній освіті можна вважати розробку арт-терапевтичних технологій в роботі із сім'єю. У цьому плані вже є цікаві напрацювання. Найпоширенішими і часто використовуваними техніками сімейної арт-терапії є створення сімейного портрета («Автопортрет родини», «Скульптура родини» або «Скульптура сімейних стосунків»), «Герб сім'ї», «Спадщина», «Дитячі спогади», «Лінії життя», «Ігрові сімейні стосунки», «Драмо - і казкотерапія» та ін. Спілкуючись мовою мистецтва, батьки і діти краще розуміють одне одного, уникають проблем у дитячо-батьківських стосунках, негативних переживань, самостійно формують культуру внутрісімейної взаємодії, отримують досвід насолоди від спільної творчості.

Особливо цінним напрямом досліджень в цьому плані можна вважати арт-терапію як методику корекції в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я.

Означені напрями лише накреслюють, але зовсім не вичерпують багаті можливості інноваційних нововведень в галузі мистецької педагогіки. П ошуки тут можуть вести навіть студенти, здійснюючи дослідження в рамках бакалаврських і магістерських робіт.

Інноваційна дослідницька діяльність навчає педагогів бачити пріоритетні напрями розвитку освіти, шукати власні шляхи і способи розв'язання актуальних педагогічних проблем, виявляти ініціативу, ухвалювати нестандартні педагогічні рішення; сприяє формуванню професійних умінь творчого спрямування; допомагає педагогу отримати задоволення від професійної діяльності, надає відчуття самоцінності та самореалізації у професії. Вона переконує педагогів, що для створення нового і руху вперед важливо ніколи не зупинятись у власному творчому пошуку, бо, незважа­ючи на всі муки творчості, немає вищої насолоди, ніж та, яку дає сам творчий процес і його результат.