Характеристика етапів процесу перевиховання

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно зане­дбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, ви­значають шляхи нейтралізації негативних і посилення по­зитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей склада­ють програму перевиховання. На цьому етапі учень пере­живає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихо­вателем, що змушує його замислитися над своєю поведін­кою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в та­кого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні — якнайшвидше змі­нити своє становище в колективі, але ще не усвідомлю­ються недоліки і не відчувається потреба в самовихован­ні. Відбувається боротьба мотивів поведінки: щойно сфор­мовані мотиви натрапляють на опір старої системи моти­вації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну моти­вацію поведінки.

На другому (початковому) етапі перевиховання почи­нається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й фор­муються нові риси характеру. На цьому етапі учень не ви­являє особливої активності, й процес перевиховання спо­чатку відбуваєтться повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перегля­нути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямо­вана на подолання психологічного бар'єра, перебудову са­мосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлю­вати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шля­ху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці уч­ня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

На третьому (переламному) етапі триває реалізація про­грами роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прий­няв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостій­ність і активність. На цьому етапі важливо не лише форму­вати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, за­лучаючи його до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усві­домлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задо­волення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі.

На завершальному етапі створюють умови для залучен­ня учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розши­рюється сфера самовиховання.

Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних категорій вихованців неоднако­вий, залежить від рівня педагогічної занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін.

Особливої уваги потребує період, коли педагогові вда­лося зруйнувати систему помилкових поглядів і переко­нань такого учня, оскільки у його свідомості виникає «по­рожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати про­граму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та під­вищувати його ефективність.

Специфічними принципами перевиховання є:

• Поєднання переконання з примусом. Передбачає вико­ристання методів виховного впливу на вихованця залеж­но від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпа­ки.

• Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

• Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в та­кого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

• Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх шко­лярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викли­кає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» ви­хователів.

• Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, «по гарячих слідах», адже в та­кому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У та­ких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає вихованцеві можливість «охолонути», обдума­ти свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, зосередженні уваги на форму­ванні позитивних якостей.

• Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих настав­ників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними, людьми. Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійсню­ють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загальнопедагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впли­вів і до власного виправлення.

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог по­винен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переко­нань вихованця передусім залежить від рівня його розвит­ку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилко­вих поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців; г) переко­нуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише по­годився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програ­му життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досяг­нення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у проце­сі переконування важливо впливати не тільки на його ро­зум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою; е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, на­стрій колективу, не пропускати таких психологічних мо­ментів, коли учень відвертий, схильний сприймати наста­нови педагога; є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї пра­ці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

3. Шляхи підвищення ефективності виховання.

Підвищення результативності виховного процесу зав­жди було актуальним питанням. Нині школа прагне дола­ти формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів.

Подолання формалізму у виховній роботі школи мож­ливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорга­нізованості учнів безліччю непотрібних заходів.