2.Виховання в педагогічній спадщині в.О. Сухомлинського.

Процес розбудови сучасної української освіти, що здійснюється у відповідності з вимогами Закону України «Про освіту», Національної доктрини розвитку освіти України в ХХ ст., Державної

національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)” неможливий без урахування існуючого вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду.

Так, у Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”наголошується, що навчально-виховний процес повинен здійснюватись на національному ґрунті, в “органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями”. Це зумовлює потребу переосмислення історико-педагогічного досвіду в історії української педагогіки. У зв’язку з цим на науково-обгрунтовану оцінку заслуговують ідеї, погляди, концепції визначних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого, глибоке вивчення яких збагачує й урізноманітнює наші уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його новому прочитанню, а також відкриває нові грані, новий зміст, нові цінності цього процесу

Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. у с. Василівка Онуфріївського району на Кіровоградщині. Після семирічної школи навчався в Кременчуцькому педагогічному інституті, але через хворобу перервав навчання і згодом продовжив його на заочному відділенні Полтавського учительського інституту, одержавши диплом учителя української мови і літератури. До війни працював учителем спочатку в рідному селі, а згодом в Онуфріївській середній школі, де його призначили завучем. У роки війни був на фронті, а після тяжкого поранення вчителював в Удмуртії. Після війни – заврайвно Онуфріївського району, з 1948 по 1970 рр. – директор Павлиської середньої школи. Він кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР, заслужений учитель, удостоєний звання "Героя Соціалістичної Праці". Помер 2 вересня 1970 р.

В.О.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Власною педагогічною діяльністю, унікальним педагогічним експериментом у Павлиській школі В.О.Сухомлинський переконливо довів, що школа як соціальний інститут спроможна повноцінно виконувати всі свої функції за умови тісної співпраці з соціальним оточенням, як відкрита виховна система. "У школі, — зазначав Василь Олександрович, — навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати світ, багатства науки й мистецтва. У школі учать жити" (15, т.2, с.337). Широкі соціальні зв'язки були спрямовані на особистісний розвиток і виховання кожної дитини, зміцнення її фізичного, морального, психічного здоров'я, педагогічну підтримку та допомогу сім'ї. Павлиська школа сприяла поширенню нових знань, педагогічному просвітництву, підвищенню культурного рівня середовища. До шкільного життя постійно залучалися місцеві жителі, батьки., Завдяки використанню краєзнавчого матеріалу уроки стали різноманітними й цікавими. Новаторські здобутки В.О.Сухомлинського — це і школа радості, і школа під блакитним небом, і уроки мислення серед природи, і бесіди з людинознавства, Батьківська школа, психолого-педагогічний семінар, свято Матері, упорядкування "Золотої хрестоматії дитинства", літературні мініатюри для дитячого читання тощо. У педагогічній системі павлиського вченого органічно поєдналися народні звичаї, класична педагогіка та власні новаторські творчі знахідки.

Захист і підтримка дитинства — наскрізна ідея його педагогічної концепції. Педагог доводив, що школа має допомагати входити дитині в доросле життя, повноцінно проживати кожний віковий етап, утверджувати самоцінність кожного періоду дитинства. У творах В.О.Сухомлинського знаходимо блискучі, вичерпні, емоційні та яскраві характеристики кожного вікового періоду. На думку педагога-новатора, "Дитинство — найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя" [15, т.3, с.15].

Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

Поняття особистісно орієнтований підхід у працях В.О.Сухомлинського відсутнє. Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови.Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. "У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна ...", — пише Василь Олександрович у праці "Духовний світ школяра" [15, Т.1, c. 284]. "Людська індивідуальність дитини неповторна ...", — повторює він у прані "Розмова з молодим директором" [15— Т.4. — С.449]. Цій темі була присвячена і окрема стаття — "Людина неповторна", що була надрукована у часопису "Народное образованиe" у 1961 р. [15,Т.5. — С.80— 96]. Мабуть, доречним буде навести тут і слова Г.Гейне, на які посилається В.О.Сухомлинський у праці "Серце віддаю дітям": "Кожна людина — це сніг, який з нею народжується і з нею вмирає. Під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія" [15— Т.З. — С.97].

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О.Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно мас і для концепції особистісно орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально-виховного процесу. З положенням про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов'язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей. "Ми бачимо, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", — що дискретність роботи мозку проявляється у дітей по-різному: в одного ця робота дуже швидка, в іншого — повільна, звідси — кмітливість і некмітливість, тямущість і нетямущість, міцність і неміцність пам'яті, сильно і слабко виражена здатність до оволодіння знаннями" [Там само. — Т. 1. — С.98]. Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

Величезного значення В.О.Сухомлинський надавав моральному аспектові виховання дітей із зниженою здатністю до навчання. "Головне, — пише він у праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", — не допустити, щоб ці діти переживали свою "неповноцінність", ... не притупити у них почуття честі й гідності... Не їхня провина, що вони приходять у школу кволими, слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці. Гуманну місію школи і педагога ми вбачаємо в тому, щоб врятовувати цих дітей, увести їх у світ суспільства, духовного життя, краси цілком повноцінними і щасливими" [Там само. — С.85—86]. А основними умовами навчання й виховання дітей із уповільненим розумовим розвитком є віра в дитину і могутню силу виховання. "Немає людини, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Павлиська середня школа", — в якій внаслідок умілої виховної роботи не розкрився б самобутній талант, немає сфери діяльності, в якій людська індивідуальність не досягла б розквіту..." [Там само. — Т.4. — С.170].

Проте індивідуальний підхід дуже ефективний для навчання й виховання всіх дітей без винятку, і з високими розумовими здібностями, і зі зниженою здатністю до навчання. "Мистецтво й майстерність навчання й виховання полягає в тому, — пише він у праці "Сто порад учителеві", — щоб розкривши сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація — і в змісті розумової праці (в характері завдань), і в часі. Досвідчений педагог дає одному учневі дві, три, а то й чотири задачі на урок, іншому ж — тільки одну. Один одержує складнішу задачу, інший — простішу" [Там само. — Т.2. — С.437—438]. Головне, що за такого підходу всі учні просуваються вперед — одні швидше, інші — повільніше. Звідси випливає четвертий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу — це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. "Досвід переконує, — пише В.О.Сухомлинський у статті "Народний учитель", — якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок" [Там само. — Т.5. — С.247]. Проте справа це дуже складна. Це найтонше і найскладніше з усього, що є у вихованні, оскільки потребує вивчення і розкриття індивідуальних здібностей та нахилів кожного учня. "Своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки здібностей у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання, — пише він у статті "Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів", — це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховної роботи" [Там само. — Т.5.— С.123]. І найголовнішим у розв'язанні цього завдання, — підкреслюється у праці "Павлиська середня школа", — "помітити в кожній дитині її найсильнішу сторону, знайти в ній ту "золоту жилку", від якої починається розвиток індивідуальності, добитися того, щоб дитина досягла видатних для свого віку успіхів у тій справі, яка найбільш яскраво виявляє, розкриває її природні задатки" [Там само. — Т.4. — С.19]. Природні задатки, нахили, обдаровання складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення — зміст п'ятого принципу особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини. В його працях можна зустріти словосполучення "колектив і особистість", "людська особистість", "підростаюча особистість", "всебічно розвинена особистість" та ін. Швидше за все він не розрізняв поняття "індивідуум" і "особистість", ведучи походження останнього від слова "особа" (або, якщо не бути категоричним, не пояснював різницю між ними).

Отже, шостим принципом особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання, що випливає із педагогічних ідей В.О.Сухомлинського, є принцип визнання кожного учня особистістю. По суті, це принцип гуманізму в контексті освіти, як його розуміє С.Подмазін, тобто визнання цінності учня як особистості. Але гуманізм — це ширше поняття, тому використання цього терміна для назви принципу є не дуже вдалим.

Головним завданням щодо реалізації цього принципу є збереження і розвиток у дитини почуття людської гідності. Це завдання В.О.Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічається поняття людська гідність у його працях, надавав йому дуже великого значення. "Жива істота, яка з вашою допомогою пізнає світ, поступово стає особистістю, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Сто порад учителеві". — У цьому важкому становленні влада педагога має бути особливо обережною: воля старшого легко може перетворитися в сваволю, а інколи і в розправу над людиною. Не придушити й зламати, а підняти й підтримати, не знеособити внутрішні духовні сили дитини, а утвердити почуття власної гідності... [Там само. — Т.2. — С.643].

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О.Сухомлинського, "творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора. Це бажання не виникає само собою, його можна тільки виховати" [Там само. — Т.3.— С.309]. Виховання в учнів бажання бути хорошими В.О.Сухомлинський вважав головним завданням всього виховного процесу. Але ж як виховується це бажання і що означає поняття бути хорошим? У працях Василя Олександровича можна знайти відповідь на обидві частини запитання. Прямої відповіді, звичайно, не має. Але вона міститься у роздумах видатного педагога з приводу багатьох питань. Ось що він пише у праці "Методика виховання колективу": "У практичній роботі ми добиваємось того, щоб завдяки багатству життя колективу кожний його член переживав найвищу людську радість — радість творення для людей, постійного нагромадження внутрішніх духовних багатств, радість усвідомлення, що тебе шанують і поважають люди " [Там само. — Т. 1. — С.410]. А це означає, що "бути хорошим", це бути таким, кого шанують і поважають люди.

Виховується бажання бути хорошим багатьма способами: красою; людяністю, добротою, чуйністю; на прикладі педагогів і батьків; правдою; працею на благо суспільства; повчанням; спонуканням; через заохочення і стимулювання; через подолання труднощів. Але насамперед радістю. "Життєвий шлях від дитинства до отроцтва має бути шляхом радості, бадьорості... — пише В.О.Сухомлинський у праці "Духовний шлях школяра". — Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини у своїх силах є умовою того багатства дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливий духовний розвиток, особливо неможливе розкриття природних нахилів, здібностей, обдаровань" [Там само. - Т.1. - С.235]. І радість цю мають приносити насамперед успіхи у навчанні. Досягнення успіху є необхідною умовою виховання бажання бути хорошим і, як наслідок, виховання особистості: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання. В наших школах не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися" [Там само. — Т.З. — СІ64].

Наявність поняття особистість учня передбачає і наявність поняття особистість вчителя. Між ними існують прямі взаємозв'язки і у багатьох випадках саме особистість вчителя визначає розвиток особистості учня. З огляду на це традиційно висуваються високі вимоги до особистих якостей учителя, які в особистісно орієнтованому підході до навчання й виховання можуть мати вирішальне значення. Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене В.О.Сухомлинським, може розглядатися як чотирнадцятий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип залежності розвитку особистості учня від особистості вчителя. Він містить чотири вимоги до особистості вчителя.

Першою вимогою до вчителя є вимога любові до власної справи. "Щоб знайти в кожному учневі найсильнішу його сторону, відкрити її ньому золоту жилку, — пише В.О.Сухомлинський у статті "Суспільство і вчитель", — всі вчителі повинні бути людьми, пристрасно закоханими в свою працю, що вміють запалити вогник такої самої любові у своїх вихованців" [Там само. — Т.5. — С. 15]. "З вуст учителя, — пояснює В.О.Сухомлинський в іншій праці ["Павлиська середня школа"], — дитина часто чує моральні повчання і настанови. Все це набуває авторитету а очах дитини лише остільки, оскільки вона, дитина, бачить у своєму вчителеві людину, одухотворену своєю працею, закохану в свою працю [Там само. — Т.4, — С.362].

Другою вимогою до вчителя є вимога високої кваліфікації. "Чим більше знає вчитель, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Павлиська середня школа", — чим частіше й успішніше відкриває він перед учнями горизонт науки, тим більшу допитливість і жадобу до знань виявляють учні..." [Там само. - Т.4. - С.56].

Третьою вимогою до вчителя є вимога високих моральних якостей. "Вирішальне значення має те, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Народження громадянина", — яких людей побачить у нас підліток. Ми мусимо бути для підлітків зразком багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати" [Там само. — Т.3. — С. 383].

І, нарешті, четвертою вимогою є вимога творчого підходу вчителя до навчання й виховання. "Без вдумливого, індивідуального, творчого підходу до кожної людини розв'язати це завдання неможливо, — пише В.О.Сухомлинський у статті "Народний учитель". — У цій справі найстрашніше — формалізм, надія на якісь універсальні форми і методи виховання. Є чудові методи виховання, але якщо в будь-який із них повірити як у всесильний, єдиний, як у панацею від усіх лих, — найкраща справа може перетворитися в свою протилежність" [Там само. — Т.5. — С. 247].

Слово "система" не було таким поширеним за життя В.О.Сухомлинського, як тепер, і не зустрічається у його працях. Проте саме як систему, тобто сукупність елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодія, він розглядає навчально-виховний процес, а замість слова "система" використовуються слова "гармонія" і "єдине ціле". "У вихованні всебічно розвиненої людини, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", — взагалі немає нічого другорядного, все тут важливе, і коли що-небудь упущено або зроблено неправильно, руйнуються основи гармонії, якою є всебічний розвиток як єдине ціле" [Там само. — Т.1. — С. 83].