5. Форми роботи класного керівника.

Діяльність класного керівника має бути наповнена педагогічною творчістю і не може бути обмежена якимись рамками. З погляду рівня спілкування визначають індивідуальну, групову і фронтальну форми роботи. Вибір тої чи тої форми виховної роботи зумовлюється різними чинниками: завданнями виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями розвитку школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

З погляду використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів виділяють:

а) словесні форми (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі, усні журнали та ін.);

б) практичні форми (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суспільно корисна праця тощо);

в) наочні форми (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.).

Проте всі форми виховної роботи класного керівника взаємопов'язані між собою, доповнюють і збагачують одна одну. Існують види роботи, в яких використовують і словесні, і практичні, і наочні форми, тобто має місце діалектична інтеграція. Наприклад, колективні творчі справи (КТС) є зразком такої інтеграції.

Яких правил має дотримуватися класний керівник у процесі вивчення учнів?

Провідним функціональним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, що працюють з вихованцями. Учитель-вихователь повинен добре володіти методами вивчення учнів і дитячих колективів.

Процес вивчення вихованців має відбуватися з дотриманням таких правил:

1. Вивчення повинне бути скероване на виявлення особливостей процесу фізичного, психічного та соціального розвитку конкретного вихованця.

2. Дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання.

3. Діагностика повинна виявляти не тільки наявний рівень розвитку конкретної особистості, а й проектуватися, за висловом Л.С. Виготського, з урахуванням "зони найближчого розвитку".

4. Рівень розвитку особистості має бути описаний як змістовна характеристика відповідної її діяльності, а процес розвитку треба розглядати як зміну своєрідних якісних етапів розвитку цієї діяльності.

5. Вивчення особистості школярів та учнівських колективів важливе не саме по собі. Воно завжди повинне бути спрямоване на вирішення конкретних педагогічних завдань.

6. Вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо розвитку вихованців, їх соціально-психологічного зростання.

7. Необхідно домагатися комплексності у вивченні учнів, охоплювати всі сторони їх фізичного, психічного і соціального розвитку.

8. Застосування методів і методик вивчення учнів та шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей.

9. Дослідження соціально-психічного розвитку, як правило, треба проводити у природних умовах навчально-виховного процесу.

10. Діагностикою мають бути охоплені всі учні, її слід проводити систематично.

11. Вивчення учнів необхідно поєднувати з виховним впливом на них.

12. Вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не на негативних рисах їх характеру та поведінки.