Сутність батьківського авторитету. Авторитет справжній та фальшивий

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, включає в себе "все батьківське і материнське життя — роботу, думки, звички, почуття, прагнення".

Авторитет (від лат. autoritas — влада, вплив) — це відмітні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують довір'я і можуть в силу цього здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей у певній галузі життя . Значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей приділяв A.C. Макаренко. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес соціального успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть відчутно позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом.

Розрізняють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий.

Істинний авторитет включає всю гаму правильного, праведного і красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

1. Авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові"1.

2. Авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів.

3. Авторитет допомоги має проявлятися не в поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді — як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих умов для подолання труднощів. Адже лише в самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість.

4. Авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль з боку матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, а також доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, в дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень.

5. Авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі: "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно вона стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди.

6. Авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не просто біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, в неї ще мало соціального досвіду, знань, вона вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок. Однак її треба поважати як найвищу цінність: вона — Людина.

Крім справжнього авторитету в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А.С. Макаренко виділяв такі види фальшивого авторитету:

1. Авторитет придушення—батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням.

2. Авторитет віддалі — батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.

3. Авторитет чванства — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато — начальник, мій тато — знаменитість.

4. Авторитет педантизму — батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.

5. Авторитет резонерства — батьки "звідають" дитину своїми повчаннями, безкінечними напучуваннями, привносять у сім'ю надмірну серйозність.

6. Авторитет любові — щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?".

7. Авторитет доброти — дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд.

8. Авторитет дружби—батьки проголошують, що вони друзі для своїх дітей, зникає різниця у віці, авторитеті, діти починають виховувати батьків, називають батьків Сергієм, Вірною, насміхаються над батьками, грубо обривають, не поділяють думки батьків.

9. Авторитет підкупу—слухняність купується подарунками та обіцянками, навіть грішми, за добрі оцінки платять дітям за встановленою таксою, заявляють: якщо будеш слухатися — куплю велосипед.