Провідні закономірності виховання:

- орієнтація виховання на розвиток особистості;

- розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою залежить від ціннісних підстав виховання;

- результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність.Це, зокрема, сто­сується формування її думок, поглядів, переконань, цін­нісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес по­винен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, уста­новки, орієнтації, ставлення);

- чим різноманітніше і продуктивно значуща для особи діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдською і професійною культурою. Визначальними у вихованні є діяльність та спілкуван­ня. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльно­сті (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.);

- процес розвитку особистості набуває оптимального характеру, коли сам виховуваний виступає суб'єктом виховання;

- саморозвиток особи залежить від міри індивідуалізації і творчої спрямованості виховного процесу;

- готовність учасників педагогічного процесу перейняти на себе турботи про долі людей, про майбутнє нашого суспільства передбачає їх гуманістичний спосіб життя, дотримання норм педагогічної етики;

- ефективність виховного процесу залежить від стосун­ків в учнівському колективі.Здорова морально-психологіч­на атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей пози­тивних моральних якостей, відбувається процес взаємови- ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-ви- ховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Висновок. Ці закономірності необхідно враховувати під час ство­рення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плану­ванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетво­рити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

2. Принципи виховання. Система принципів виховання. Характеристика принципів виховання.

Складність виховного процесу потребує, щоб його ці­леспрямована організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.

Принципи виховання - це засадничі ідеї, ціннісні підстави виховання людини; початкові педагогічні положения, що є керівними нормами для вихователя.

У своїй сукупності принципи виховання відбивають рівень розвитку суспільства, його вимоги до особи і визначають цілі, спрямованість, зміст, організацію, методи виховання.

Виділяють наступні основні принципи виховання:

- цілеспрямованість і доцільність виховання (виховних взаємодій, впливів, дій); А.С. Макаренко стверджував: без ясного "відчуття мети ніяка виховна діяльність неможлива". Передбачає спрямуван­ня виховної роботи на досягнення основної мети вихован­ня — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи за­гальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованця­ми, недопущення стихійності у вихованні, наявності пер­спективи, проектування рівня вихованості особистості від­повідно до запланованої мети.

- гуманістична спрямованість виховання.

Реалізація даного принципу передбачає:

- ставлення педагога до вихованця як до відповідального і самостійного суб'єкта власного розвитку і виховного процесу;

- взаємодію з особою і колективом на основі субъект-субъектних, рівних стосунків;

- центрація виховання на розвитку особистості (безперервного загального і професійного розвитку особистості). Процес виховання має бути спрямований на допомогу людині в становленні, збагаченні і вдосконаленні її людської сутности;

Принцип ціннісно-смислової спрямованості виховання.

Принцип спрямований на створення умов для здобуття кожним вихованцем смислу своєї життєдіяльності. Особистісні смисли, за О.М.Леонтьєвим, виражають пристрасність індивідуальної свідомості, її особливу суб'єктність.

Людина пов'язана з реальністю об'єктивного світу за допомогою значень (предметів, явищ, подій), а з реальністю власного індивідуального життя - смислом. Особистісний смисл - це значення, опосередковане мотивом. До смислоутворюючих мотивів належать мотиви, які впливають на вибір життєвої позиції, світогляду, професії та інші "смислові одиниці життя". Становлення цілісної системи особистісних смислів і є процесом становлення особистості (О.М.Леонтьєв).

Роль виховання полягає в тому, щоб відкрити учням світ цінностей, з якого вони можуть обрати смисли для вирішення власних життєвих проблем. Тому організація виховного процесу в школі повинна бути такою, щоб кожна дитина у спільній діяльності здобувала власні цінності, власні смисли.

- природовідповідність виховання (виховання повинне грунтуватися на науковому розумінні природніх і соціальних процесів, їх взаємозв'язку, узгоджуватися із законами розвитку природи і людини, формувати відповідальність за стан природи, життя, самого себе, дотримання здорового способу життя. Виховувати людину необхідно згідно її статі і віку.

- культуровідповідність виховання (виховання повинне грунтуватися на загальнолюдських цінностях, враховувати особливості і традиції національних і регіональних культур, залучати людину до різних пластів культури (материаль-ной, духовної, моральної, політичною, побутовою, фізичною та ін.) ;

- діяльнісний підхід - виховання в різних видах діяльності (навчальній, ігровій, трудовій, громадській та ін.). В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спи­рається і на таку психологічну якість, як прагнення дити­ни до активної діяльності. Реалізується за умови усвідом­лення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного роз­витку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Виховання в різних видах діяльності відбиває закономірну обумовленість формування особистості в процесі діяльності, її різних видах (ігрової, учбової, пізнавальної, трудової, спортивної, громадської, господарської, творчої та ін.;

- зв'язок виховання з життям.Його суть — виховна ді­яльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони по­винні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової ді­яльності. Реалізація цього принципу передбачає викори­стання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, система­тичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подія­ми в країні, залучення їх до посильної участі в громадсь­кій роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посиль­ну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

- поєднання педагогічного керівництваз ініціативою та самодіяльністю учнів.Педагогічне керівництво зумовлю­ється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усві­домлення їх необхідності й значення, контроль за їх ви­конанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьо­му важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяль­ності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмір­ній опіці.

- колективність виховання (виховання в колективі і через колектив) Цей принцип традиційно займає особливе місце у вітчизняній педагогіці. Тільки у колективі і з його допомогою виховуються і розвиваються відповідальність перед людьми, колективізм, взаємодопомога, засвоюються правила спілкування і поведінки, розвиваються комунікативні і організаційні вміння;

- єдність розумної вимогливості і шанобливого ставлення до особистості, увага до її потреб і інтересів; опора на позитивне в людині. Містить три взаємозв'язані елементи - вимагати, шанувати, піклуватися;

- індивідуальний і диференційований підхід до виховання. Такий під­хід як індивідуальна корекція загальної системи вихован­ня — важлива вимога до організації виховного процесу і од­на з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Ре­зультати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є на­справді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її бу­денними дрібними потребами і зусіма її великими духовни­ми вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні»;

- забезпечення в процесі виховання єдності слова і справи, наукової теорії і практики;

- єдність, узгодженість і спадкоємність виховних дій відображує закономірні зв'язки його з досвідом минулого, впливом сім'ї, школи, середовища, в якому формувалася особа, а також цілеспрямовані дії усіх категорій вихователів, дотримання спадкоємності в усі періоди розвитку особистості;

• поєднання методів формування свідомості та пове­дінки.Підбираючи методи виховання, слід розумно поєд­нувати методи формування свідомості й методи формуван­ня суспільної поведінки з урахуванням принципу вихован­ня єдності свідомості та поведінки;

• ефективність методів виховання,яке забезпечуєть­ся за умови, що вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра. Учень реагує на виховний вплив по­зитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педа­гога вміння «вловити» реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.

• Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання — важливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

- єдність виховання, самовиховання і перевиховання та ін.

- єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадсь­кості.Повинна охоплювати всі сторони навчально-вихов­ної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах пове­дінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Та­ка єдність є однією з умов оптимізації виховного проце­су. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повиннане лише залучати до цієї спра­ви сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі йо­го принципи:

• народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Національна спрямованість виховання, оволо­діння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення ша­нобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

• природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психо­логічних, національних та регіональних особливостей;

• культуровідповідність — органічний зв'язок з істо­рією народу, його мовою, культурними традиціями, зна­родним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечен­ня духовної єдності поколінь;

• гуманізація — створення умов для формуваннякра­щих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; вихован­ня — центр навчально-виховного процесу, повага до осо­бистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

• демократизація— усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на роз­виток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідом­лення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами лю­дини і громадянською відповідальністю;

• етнізація— наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості грома­дянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національ­ну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтво­рення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаю­чих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, вихо­вання їх як типових носіїв національної культури. Прин­цип етнізації— невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Об'єднуючим, інтегральним принципом процесу виховання є комплексний підхід до виховання з урахуванням функціонування усіх елементів цього процесу, усього комплексу організаційних форм, змістовних і методичних сторін виховної діяльності. У основі цього принципу знаходиться положення про те, що людина не повинна виховуватися по частинах. Ґрунтується на діа­лектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів ви­ховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадсь­кості, засобів масової інформації, вулиці; врахування ві­кових та індивідуальних особливостей учнів; єдність ви­ховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихо­ваності учня і коригування виховної роботи. Наголошуючи на важливості та необхідності дотриман­ня цього принципу, В. Сухомлинський писав, що не мож­на вилучати з системи виховання жоден аспект. Упустив­ши щось одне — виховання переконань, виховання лю­дяності, виховання любові до праці — вже не вдасться ви­рішити інші завдання. У вихованні повинні застосовуватися комплексний і системний підходи до рішення завдань формування і розвитку людської особистості.

Усі перераховані принципи процесу виховання знаходяться у взаємозв'язку і взаємообумовленості, але в той же час кожен з них має відносну самостійність.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з ура­хуванням конкретних можливостей і умов.

Правила виховання —прикладні рекомендації щодо реалізації вимог того чи іншого принципу виховання.