Методи формування свідомості

Ця група методів виховання охоплює методи різнобіч­ного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу. їх ще називають методами пере­конування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки.

Роз'яснення. За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективне під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним де­монструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. Щоб фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен: обґрунтувати тему як життє­во важливу, а не надуману, формулювати запитання та­ким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовува­ти розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми. Фронтальну бесіду можна проводити кількома етапами. На першому вихователь розкриває суть те­ми бесіди, її значення, відтак переходить до бесіди у формі розповіді. Розкриваючи зміст, він спирається на наявний в учнів запас уявлень і понять, який виявляє поперед­нім анкетуванням чи в індивідуальних бесідах. На другому етапі він залучає до бесіди учнів, які висловили­ся з приводу думок вихователя стосовно теми бесіди. На підставі цих висловлювань він розкриває суть поставленої проблеми, що допомагає учням виробити певні світоглядні поняття, пов'язані з даною темою. На третьому етапі, ви­ходячи з аналізу конкретних фактів, наголошують на дієвому характері обговорюваної проблеми, пов'язують її з поведінкою і діяльністю учнів. На четвертому — учні усвідомлюють значення розглянутої проблеми для власної поведінки.

При підготовці й проведенні фронтальних бесід на будь-яку тему враховують вікові особливості учнів. Так, у молодших класах доцільно проводити бесіди на морально-правові теми: «Поважай своїх друзів», «Бережи все, що створено людською працею», «Красиве і потворне у поведінці людей», «Будь чесним і правдивим» тощо. Класоводи намагаються пов'язати зміст цих бесід з поведін­кою учнів, запобігти негативним вчинкам. З цією метою використовують випадки з життя, оповідання з дитячих газет і журналів. Під час бесід дітей привчають оцінюва­ти достойні й недостойні вчинки персонажів оповідань.

Бесіди з учнями середнього шкільного віку більш на­сичені морально-правовим змістом: «Відповідальність школярів за свою поведінку», «Твої учнівські права і обов'язки», «Охорона природи — твій громадянський обов'язок», «Людина без «гальм» — зіпсована машина» тощо. Методика їх проведення дещо інша. Насамперед слід враховувати^ що підлітки вже мають певний досвід виконання вимог і правил поведінки, брали участь в об­говоренні поведінки однокласників та ін. Водночас педа­гоги під час бесід навчають учнів самостійно оцінювати морально-правові факти і події.

У старших класах варто проводити бесіди, зміст яких спирається на наявні в учнів правові знання, здобуті під час вивчення навчальних дисциплін: «Твій обов'язок — виявляти і запобігати правопорушенням», «Право, мо­раль, звичаї й традиції», «Знати, поважати і виконувати закони — обов'язок кожного юнака і дівчини» та ін. Та­кі бесіди повинні відбуватися в невимушеній обстановці. Педагог має прагнути дохідливо розкрити тему, її основ­ні положення, вказати джерела, в яких можна знайти до­даткову інформацію. Важливо спонукати учнів до обміну думками, докладно відповісти на їх запитання.

Фронтальну бесіду з класом можна проводити на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статевого вихо­вання, естетичну та ін. Вчитель стикається зі значними труднощами, коли учнів доводиться переконувати у хиб­ності їхніх поглядів і переконань, неправильності їхньої поведінки. Тому педагог повинен знати різні прийоми під­вищення ефективності фронтальної бесіди.

Дослідження психологів переконують, що учні критичніше ставляться до дій і вчинків інших людей, ніж до власних. Аналогії та зіставлення під час бесіди подібних випадків позитивно впливає на них.

Нерідко учні скоюють вчинки, не замислюючись над тим, що в них проявляються їх негативні риси, про існування яких вони навіть не підозрюють. Наприклад, кругову поруку в колективі можна кваліфікувати як відсутність принциповості в його членів. У такому разі говорять про неправильне розуміння таких моральних понять, як товаришування» колективізм і дружба.

Ефективність фронтальної бесіди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учні відкривають невідомі для себе сторони. Під час такої бесіди вони можуть обстоювати свої помилкові погляди і переконання. Педагог ніби погоджуєть­ся з ними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкі й суперечливі місця в аргументації вихованців, спростовує їх; «Я з вами згоден, але ж як пояснити...», «Припустімо, ви маєте рацію, проте як бути, коли...». Слід продумати за­питання, якими можна спонукати учнів до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педа­гога мають бути неспростовними.

Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спону­кав його до відвертості. В індивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживати його. З цією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення про покарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви по­рушення, відтак визначають міру педагогічного впливу.

Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчуваня вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку.

Лекція відкриває для учня можливості живого спілку­вання з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питан­нями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належ­ну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

Лекції читають головним чином у старших класах, зрідка — в середніх. Готуючись до них, важливо продумати побудову, переконливість доказів і аргументів, власну оцінку подій, фактів, явищ, прийоми зосередження ува­ги учнів. Лекція може мати епізодичний характер, нале­жати до певного тематичного циклу або кінолекторію. Епізодична лекція дає уявлення про одне питання чи пробле­му і повинна бути позначена науковістю, повнотою, точністю викладу, доступністю термінології, насиченістю новою інформацією, емоційністю тощо.

Теоретичні положення лекції розкриваються в тісному взаємозв'язку з практикою, з життям учнівського колективу. Лекторові легше встановити контакт з аудиторією, якщо він достатньою мірою використовує факти з життя і діяльності колективу учнів. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання. Ці запитання можуть бути найрізноманітніші: потребувати уточнення або оцінки факту лектором, його думки з приводу певної проблеми, так звані гострі запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей, в тому числі й на гострі запитання/оскільки учні можуть дати своє, можливо, й неправильне трактування тих чи інших складних проблем.

Читаючи лекцію, важливо вміти переходити до невимушеної розмови з аудиторією, враховуючи її вікові особливості, рівень загальної культури, обізнаність з проблемою, про яку йдеться в лекції. Це створює атмосферу спів­праці, посилює вплив на думки, почуття, поведінку учнів. Для активізації сприймання інформації лектор використо­вує і вплив учнів один на одного, що зовні виражається в обміні репліками, аплодисментами та іншими емоційни­ми виявами. В атмосфері взаєморозуміння між лектором і слухачами легше відповідати на гострі полемічні запи­тання, залучати до відповідей на них самих учнів, диску­тувати. Не слід обминати гострих тем.

Цикл лекцій — низка лекцій, присвячених одній про­блемі. Його обсяг залежить від характеру проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей. Важливим є наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення найістотніших і найактуальніших для учнів моментів. При­міром, старшокласникам можна запропонувати цикл лекцій з трудового законодавства, до якого можуть увійти та­кі теми: «Конституція України про право громадян на працю», «Трудові права і обов'язки працюючої молоді», «Особливості трудової діяльності неповнолітніх», «Пільги працівникам, які навчаються без відриву від виробництва» та ін.

Певний інтерес в учнів викликають кінолекторй — на моральну, правову, антиалкогольну, естетичну та іншу тематику. їх ефективність зумовлена тим, що пізнавальне значення лекції зростає, коли вона доповнена фактами конкретної діяльності, відображеної в науково-популярному чи художньому фільмі. Кінолекторії об'єднують кілька лекцій однією ідеєю, їм дають різні назви: «Підліток і закон», «Мораль, право, обов'язок» та ін. Тематичні плани кінолекторію передбачають одну-дві лекції на місяць з найактуальніших питань виховання школярів й орієнтовані на постійну аудиторію з урахуванням віку, освіти, рівня вихованості слухачів. Кінолекторії проводять пере­важно для учнів середнього і старшого шкільного віку. До роботи над ними залучають передусім фахівців з кон­кретної тематики. Кінофільми використовують по-різному. Цілий кінофільм або його фрагменти демонструють під час бесіди чи лекції для переконливішого звучання вису­нутих лектором теоретичних положень. Іноді спершу чи­тають лекцію, а відтак демонструють кінофільм. Якщо кі­нофільм доволі інформаційний, достатньо прокоментува­ти його матеріал, поставити учням запитання, зосередити їхню увагу на головному.

Кінолекторій забезпечує послідовний, тривалий і ціле­спрямований вплив на учнів, дає можливість сформувати в них цілісне уявлення з багатьох проблем, отримати вичерпні відповіді на запитання, що виникають під час лекції. Для підвищення ефективності його роботи проводять підсумкові заняття, які охоплюють запитання і відповіді з вивчених тем, переглянутих кінофільмів, анкетування слухачів щодо оцінки роботи кінолекторію і врахування потреб учнів, обговорення з ними найзлободенніших питань тощо.

Диспут — ефективний у вихованні передусім старшо­класників. Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колектив­не обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час дис­путу учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкрива­ються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, ро­бити висновки. Тематику диспутів підбирають з таким •розрахунком, щоб спонукали учнів до роздумів про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспіль­ством. Можна обговорювати факти з життя класу, школи, літературний твір, газетну чи журнальну статтю. Обираючи тему диспуту, необхідно з'ясувати, наскільки учні обіз­нані з нею, їхні погляди і переконання з проблеми, що дискутується. Відтак окреслюють коло питань для обговорення. Диспут повинен відбуватися в атмосфері невимуше­ності, ніхто не повинен повчати, виступи мають бути аргументованими. Для цього слід дотримуватися таких пра­вил: вільний обмін думками; в суперечці всі рівні; головне — факти, логіка, доказовість; некоректні жарти забороняються; гостре влучне слово схвалюється; говори, що думаєш, думай, що говориш.

Успішність проведення диспуту залежить від попередньої підготовки. Вже за три-чотири тижні в класі вивішують плакат-оголошення, в якому зазначено тему з одним або кількома епіграфами, основні питання теми, літературу. Його бажано доповнити правилами або законами диспуту та ін. Можна випустити стіннівку, оформити вітрину з книгами, журнальними і газетними статтями стосовно теми диспуту, провести анкетування, індивідуальні та групові бесіди, радіопередачі тощо.

Ведучий повинен добре підготуватися до нього, про­думати, як викликати обмін думками між його учасни­ками, вміло керувати полемікою, спрямовувати її так, щоб вона не перетворилася на беззмістовну балаканину. Він має вчасно зупинити тих, хто надто відхиляється від головного, допомогти тим, хто висловлює розумні думки, але не вміє їх аргументувати, підвести учасників дискусії до необхідних узагальнень і висновків. Анкетування, попередні бесіди з учасниками диспуту полегшать роботу ведучого, підкажуть йому, на кого можна спертися, пев­ною мірою застрахують від випадковостей, затяжних пауз або поверхового вирішення спірних питань. Наприкінці диспуту підводять підсумки, відзначають дискусій­ні чи помилкові погляди і судження, детальніше зупиня­ються на тому, що цінного, корисного дав диспут його учасникам.

Щодо словесних методів виховного впливу на учнів В. Сухомлинський зазначав: «В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мар­мур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля — живопису, без мармуру й різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого сло­ва немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місто­чок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність».

Приклад використовують передусім як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів.

Як метод виховання приклад дає конкретні зразки на­слідування і, отже, активно впливає на свідомість та по­ведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі політики, підприємці.

Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи:

на першому — на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його;

на другому — діє зв'язок між взірцем для насліду­вання і поведінкою вихованця,

на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

Виховні функції прикладу різні: він може слугувати педагогу для конкретизації певного теоретичного поло­ження; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; при­клад може спонукати до певного типу поведінки. Особли­вість виховного впливу прикладу в тому, що він діє сво­єю наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила. Вико­ристання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Так, у ро­боті з підлітками і старшокласниками виходять з того, що вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до пропонованого їм взірця. Хоча, на жаль, іноді учні наслідують не те, що гідне цього.

Одним з недоліків виховання на позитивному прикла­ді, що доволі часто спостерігається в школі, є поверхове розкриття окремими вчителями його суті, простий перелік позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кра­щих учнів без детального, образного, емоційного аналізу. У виховній роботі нерідко використовують приклади з навколишнього життя, в тому числі й шкільного. Проте не кожен приклад зі шкільного життя однаковою мірою хвилює учнів. Інколи взірець для наслідування, пропоно­ваний учителем, викликає репліки, негативну реакцію уч­нів, Адже не всі учні, зараховані педагогом до кращих, ко­ристуються авторитетом у колективі.

На негативні приклади у виховній роботі спираються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ. Прийоми застосування таких прикладів: громадсь­кий осуд негативних проявів у житті класу чи школи; розвінчання негативного, коли не всі розуміють його суть; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах наслідків аморальної та асо­ціальної поведінки. Аналізуючи негативні факти з життя, слід прагнути, щоб в учнів сформувалися негативне став­лення до правопорушення, морально-правова стійкість до зла, наголошувати на шкідливості наслідування недостой- ного прикладу.