Список літератури.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С.11-13.

Казанский О.А. Педагогика как любовь. М., 1996

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання : навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко ; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х. : ОВС, 2002. – С.6–12.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.9–11.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.8–9.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.9–16.

1. Виникнення і становлення, розвиток педагогіки як науки.

? Що з'являлося раніше - громадська практика або наукове знання?

Педагогічна галузь людських знань невід'ємна від розвитку суспільства. Кожне покоління людей вирішує 3 завдання:

1. Засвоює досвід попередніх поколінь.

2. Збагачує і примножує цей досвід.

3. Передає його наступним поколінням.

У цьому - запорука громадського прогресу.

Педагогічна галузь знань являється чи не найстарішою, вона невід'ємна від розвитку суспільства. "Педагогіка" - слово грецького походження, буквально воно перекладається як "дітородіння", "детовождение" або мистецтво виховання ("пайдос" - дитя, "аго" - вести). Педагог в Древній Греції - раб, який вів до школи дитину свого пана.

Пізніше педагогами назвали спеціально підготовлених людей, для яких педагогіка стала професією. Під педагогікою розуміли сукупність правил, настанов щодо поведінки дітей та людей, які водили їх до школи під час її відвідування. Згодом стали говорити про педагогіку як науку про навчання, виховання та освіту підростаючого покоління.

? Які ознаки науки вам відомі?

У енциклопедичному словнику вказані ознаки науки : I) виникає з потреб суспільства; 2) має свій предмет дослідження; 3) має власний категоріальний апарат; 4) є свої методи дослідження; 5) є підсумком, системою достовірних і узагальнених знань про об'єктивні закони розвитку природи.

Співвіднесемо названі ознаки науки з ознаками педагогіки.

Таблиця 2.

Педагогіка як наука

Педагогіка - наука про цілеспрямований процес передачі людського досвіду і підготовки нового покоління до життя і діяльності.

Кожна наука характеризується своїм об'єктом і предметом.

Об'єкт науки — це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об'єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається антропологією, фізіологією, психологією, соціологією та ін.; процес виховання людини — педагогікою, соціологією, фізіологією, медициною, теорією управління, загальною, соціальною, віковою, педагогічною психологією тощо.

Думка про об'єкт педагогіки в науковій і учбовій літературі неоднозначна. Поза сумнівом, що педагогіка вивчає людину. Вивчаючи людину, педагогіка виділяє свій власний аспект. Він пов'язаний з діяльністю, спрямованою на освіту людини.

Об'єктом педагогіки є та частина об'єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. Ці явища отримали назву ''освіта''.

Об'єкт педагогіки - реальна педагогічна дійсність, тобто те, що вона вивчає і описує. Вважають, що об'єкт педагогіки - формування культурної людини як функція суспільства.

Мета педагогіки - опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ педагогічної дійсності.

Функції педагогіки: 1. теоретична, 2. прогностична, 3. практична.

Теоретична (пояснювальна) функція полягає в теоретичному аналізі особливостей педагогічного процесу, спрямована на визначення умов його успішності.

Прогностична - передбачення розвитку педагогічної реальності.

Практична - удосконалення педагогічної практики, розробка нових форм, методів, засобів навчання, виховання і управління освітніми структурами.

Складіть схему функцій педагогіки.

У кожної науки є своя сукупність законів. Про закони в педагогіці писали Я.А.Коменський та Дистервег. Однак, зараз більшість науковців говорять про закони та закономірності в педагогіці як синоніми.

Складність педагогіки та причини недостатньої розробки її законів в тому, що успіх їхнього використання, багато в чому, обумовлений професіоналізмом педагога. Багато авторів пишуть про педагогіку як науку та мистецтво. Знання педагогічних закономірностей сприяє успішності організації педагогічного процесу, але не гарантує успіх, адже дуже багато залежить від їхнього врахування конкретною людиною.

Педагогіка як наука містить базові наукові знання про закономірності й закони виховання, що відображають об'єктивні основи його здійснення. Ці знання мають загальний характер для всіх країн і народів. У цьому розумінні педагогіка є наукою загальнолюдською. Проте, виховання здійснюється в конкретній країні відповідно до цілі, завдань і методів виховання, які відображають її історичні, етнічні та регіональні особливості. У цьому випадку воно набуває національного характеру й отримує назву «національне виховання».

2. Стадії розвитку педагогіки, джерела педагогічної науки.

Отже, спочатку педагогіка виникла як практика навчання і виховання.

Історичний розвиток науково-педагогічного знання проходить декілька етапів:

1. Донауковий етап – до 17 ст. Зародження педагогічних ідей в межах філософських поглядів, накопичення емпіричного матеріалу. Основні поняття: виховання, навчання.

Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією.

Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні «школи» — хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості.

Розвиток і ускладнення виробництва, накопичення наукових знань про оточуючий світ вимагали від людини спеціальної, досить тривалої підготовки. Залежно від того, як було поставлене виховання дітей і молоді, суспільство прогресувало швидше чи повільніше. Освіта і виховання стали найважливішою передумовою його розвитку. Виникла потреба в педагогічних знаннях, які базувалися б не на емпіричних, суб'єктивних уявленнях людей, а на узагальненні типового, характерного, тобто знаннях об'єктивних, наукових.

Перші наукові педагогічні узагальнення входили до складу філософії, бо в філософії на той час акумулювалися всі знання про природу, людину, суспільство.

Колискою європейських систем виховання стала давньогрецька філософія. Теоретиками педагогіки були видатні грецькі мислителі: Демокріт (460-370 рр.до н.е.), Сократ (469—399 pp. до н. е.), Платон (427—347 pp. до н. е.), Арісто-тель (384—322 pp. до н. е.), в працях яких існувало немало глибоких думок з питань виховання людини, формування її особистості. На основі своєї атомістичної теорії Демокріт висунув матеріалістичну концепцію розвитку особистості. Його крилаті афоризми, що пережили століття, і сьогодні наповнені глибоким змістом: «Ніхто не досягне ні мистецтва, ні мудрості, якщо не буде вчитися», «Природа і виховання подібні. А саме: виховання перебудовує людину і, перетворюючи, створює природу», «Учіння виробляє прекрасні речі лише на основі праці», «Більшість багатознайок не має розуму».

Сократ започаткував філософську основу гуманістичної педагогіки. Сократ вважав, що основою особистості є суб'єктне. Людина повинна здобувати освіту не шляхом научіння, тобто передачі істини, а шляхом самостійного пошуку її смислу. Найціннішим у людині є уміння бачити істину (моральність) і належним чином себе поводити. Істину можна пізнати і засвоїти лише через знаходження протиріч у своїх вчинках, думках, поняттях

З точки зору Платона, іІстина - це ідеал виховання: поєднання благородства, багатства, фізичних і духовних здібностей. Але осягання істини не може дати постійного знання, бо пізнання людини обмежене чуттєвим сприйманням. Звідси, освіта повинна утворювати правильні поняття та відсікати те, що заважає втілювати ідею моральності. Педагогіка підпорядковується політиці. Навчання набуває цілеспрямованого і жорстко виховального характеру.

Арістотель вважав, що, виховання (''nafigefta'') є державною функцією і зводиться до формування в особистості необхідних довершеностей

Фактори виховання, виділені Арістотелем, створили підґрунтя для першого наукового визначення педагогіки як учіння про правильне формування особистості. Це визначення не втратило своєї актуальності сьогодні, дійшовши до нас практично незмінним.

Розвиток педагогічної думки знайшов своє продовження в працях давньогрецьких філософів і ораторів.

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Педагогічні ідеї філософів-богословів мали релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматикою.

В епоху Відродження (XIV—XVI ст.), коли відбувався розпад феодалізму і почався розвиток буржуазного суспільства, з'явився цілий ряд яскравих мислителів, педагогів-гуманістів, які своїм лозунгом проголосили античний вислів: «Я — людина, і ні від чого людського не вільна». Серед них італієць Вітторіно де Фельтре (1378—1446), голландець Еразм Роттердамський (1466—1536), французи Франсуа Рабле (1494—1553), Мішель Монтень (1533—1592).

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твори з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого і «Правда» Ярославичів (його синів), «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Євдокії Полоцької», «Повчання дітям ченця Ксенофонта», низка уривків з часописів та листів, де подаються описи народних традицій виховання дітей у сім'ях, ставлення батьків до своїх нащадків, моральні сентенції поведінки людини в товаристві.

Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка втілює в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу»1. Основою виховання дітей змалку були провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особи, народовладдя). У малечий період, а далі — на родинно-шкільному ступені провідне значення мали культ Батька і Матері, Бабусі й Дідуся, Роду і Народу.

До початку 17 століття педагогіка залишалася частиною філософії.

2. Концептуальний – кінець 17-початок 20 ст. Формування педагогічних поглядів і теорій у рамках філософсько-педагогічних творів. Перехід від гіпотетичних і утопічних теорій до концепцій, заснованих на педагогічній практиці і експерименті.

Історія ж педагогіки як самостійної науки починається в середині XVII ст. Об'єктивно це було обумовлено двома моментами.

По-перше, розвиток капіталістичних виробничих відносин, нових по суті, вимагав швидкої і масової підготовки фахівців для промислового виробництва. У зв'язку з цим виникла проблема розробки нових педагогічних систем навчання і виховання.

По-друге, в педагогічній думці минулих епох був накопичений багатший теоретичний і практичний досвід,це вимагало аналізу і узагальнення, внаслідок чого він міг отримати практичне застосування для подальшого прогресу суспільства.

Відокремлення педагогіки від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592—1670). У 1632 році Коменський створив видатний твір «Велика дидактика», який започаткував науку про процес навчання, а в 1633 році — перше в світі спеціальне керівництво по вихованню дітей дошкільного віку «Материнська школа». Усі педагогічні твори Я.А. Коменського пронизують думки про те, що людина є «найдосконалішим, прекрасним творінням», «чудесним мікрокосмом»; школа — «майстернею гуманності», а правильне виховання завжди повинно бути природовідповідним. Не втратила ні актуальності, ні свого наукового значення і його схема організації школи, теоретичне обґрунтування та розробка принципів навчання, класно-урочної системи навчання тощо.

Особливе місце серед праць Коменського займає видатна робота "Велика дидактика", написана їм в період з 1633 по 1638 р. У цій праці він розробив основні питання теорії і організації навчального процесу. Коменський уперше обгрунтував принципи навчання і виховання, створив систему загальної освіти, розробив класно-урочний спосіб навчання в школі (який і зараз застосовується в багатьох країнах світу). Тому Я. А. Коменського називають засновником педагогічної науки.

Інтенсивний розвиток педагогічної теорії і практики в XVIII столітті призвів до появи спеціальних учбових закладів з підготовки педагогів. Таким чином, "Педагогика" сформувалася як навчальна дисципліна. Перші навчальні заклади з професійної підготовки учителів з'явилися в Німеччині.

Упродовж століть "Педагогіка" розвивалася як практика навчання і виховання дітей. Тому спочатку як наукова галузь виділилися дошкільна і шкільна педагогіка.

Професійна педагогіка з'явилася з виникненням педагогічної спеціальності.

У період з XVII по XVIII століття намітився етап генерування нових педагогічних ідей з дослідно-експериментальних, інноваційних для того часу шкіл. У історії розвитку педагогічної думки цей факт пов'язаний з іменами И. Песталоцці (1746-1827), И. Гербарта (1746-1841), А.Дистервега (1790-1866).

В умовах експериментальної школи И. Песталоцци перевіряв програму навчання і виховання бідняків, шукав її психологічні джерела. Він разра-батывал метод елементарної освіти, що розвиває здібності дитини через систему вправ. В процесі розробки основ утворення И. Песталоцци пропонував орієнтуватися на знання психології. Однак, нема різниці між вихованням й навчанням, освітою.

Серед видатних просвітителів ХУШ століття, які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Григорію Савичу Сковороді (1722-1794). Він перший в українській педагогіці в центрі уваги поставив дитину - її почуття, стосунки зі світом, її справи, нахили і обдарування; визначив мету гуманістичного процесу - формування ''істинної-'' людини: мислячої, чуйної, освіченої, зі світлим розумом, гарячими почуттями, підготовленої до праці задля її щастя і блага народу.

Розвиток педагогічної думки в Україні тісно пов'язаний з прогресивними течіями в російському та українському соціальному житті, що зумовлено історичними причинами.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824— 1870), автор стрункої й оригінальної педагогічної системи, що охоплювала основні проблеми виховання і навчання. Основною ідеєю цієї системи була народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічними особливостями. Найголовнішими народності педагог вважав любов до батьківщини, рідну мову, віру в могутні сили народу. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем теорії виховання — вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

У другій половині XIX — на початку XX століття в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі діячі культури та мистецтва, літератури і науки. Т.Г. Шевченко (1814—1861) підготував і видав «Букварь южнорусский» (1861). І.Я.Франко (1856-1916) зробив суттєвий внесок у розробку історії шкільної і університетської освіти в Україні. М.П.Драгоманов (1841-1895) обстоював національну народну освіту як таку, що вбирає в себе кращі здобутки світової культури. П.А. Грабовський (1864—1902) присвятив ряд статей проблемам народної освіти. Леся Українка (1871—1913) обстоювала необхідність народної освіти, змальовувала жалюгідність сільських шкіл і учителів.

Закарпатський педагог О.В. Духнович (1803—1865) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книги для вчителів. Відомий український педагог Х.Д. Алчевська (1841—1920) досліджувала проблеми навчання дорослих і відтворила їх у посібниках «Що читати народові?», «Книга для дорослих». Відомий педагог і громадський діяч С.Ф.Русова (1856-1940) створила концепцію національної системи освіти і виховання, написала ряд праць з педагогіки: ''Дошкільне виховання'', ''Дидактика'', ''Моральні завдання сучасної школи'' та інші.

У кінці XIX — на початку XX століття дослідження педагогічних проблем розпочинаються в США, куди поступово переміщується центр педагогічної думки. Ініціативні покорителі Нового Світу без упередження приступили до дослідження педагогічних процесів сучасності й швидко досягли вагомих результатів: сформували закономірності людського виховання, розробили і впровадили ефективні технології освіти, які дають змогу кожній людині швидко й успішно досягти поставленої мети.

Основні поняття: виховання, навчання, освіта, розвиток.

3.Системний – з початку 20 ст. Високий рівень узагальнення, систематизації, структурування емпірічних та теоретичних знань. Уточнення категорій. Становлення П як наукової системи.

Славу педагогіці соціалістичного періоду принесли праці А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського. А.С. Макаренко висунув і перевірив на практиці принципи створення дитячого колективу, педагогічного керівництва ним, запропонував методику трудового виховання, вивчав проблеми формування свідомої дисципліни і виховання дітей у сім'ї. В.О. Сухомлинський досліджував проблеми розумового, морального, естетичного та фізичного виховання школярів, питання політехнічної освіти, теорії навчання, виховання дітей у сім'ї, самовиховання і самоосвіти, професійної майстерності вчителя, здійснення загального навчання та керівництва школою.

Стати суб'єктом певної діяльності означає — освоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здатним до її здійснення і твор­чого перетворення.

Суб'єктність людини має прояв у її життєдіяльності, спілкуван­ні, самосвідомості. Вона є здатністю людини бути стратегом своєї діяльності, ставити й коригувати свої цілі, усвідомлювати мотиви.

Саме в цій логіці зявилися та розглядаються нові педагогічні категорії: самовиховання, саморозвиток, самоосвіта.

Основні поняття: виховання, навчання, освіта, розвиток, самовиховання, саморозвиток, виховні відносини.

Складемо таблицю.

Таблиця 2.

Етапи розвитку педагогіки

Історичний шлях становлення педагогіки як науки свідчить про те, що її виникнення і розвиток визначались об'єктивними соціально-економічними потребами суспільства в підготовці підростаючих поколінь до життя. Ні суспільство, ні виховання «взагалі» не існувало. На певному етапі історичного розвитку існувало конкретне суспільство і виховання, спрямованість і рівень якого відображали досягнутий рівень розвитку суспільства.

Проте, в кожну епоху були діячі, що піднімалися вище інтересів свого класу. Вони висували прогресивні педагогічні ідеї, які відмежовувалися від офіційної педагогіки. Саме ці ідеї складають основу наступності в педагогічній теорії і стимулюють її розвиток.

Джерела педагогіки: етнопедагогіка, педагогіка минулого, передовий педагогічний досвід, інноваційні дослідження, філософія, психологія, етика, фізіологія,шкільна гігієна, кібернетика, соціологія.

Складіть схему джерел педагогіки.

3. Предмет педагогіки, його сучасне звучання.

У сучасних умовах педагогіку розглядають як науку і практику навчання і виховання людини на усіх вікових етапах її особистісного і професійного розвитку.

О.А.Казанський пише: “Педагогіка – наука, яка аналізує, досліджує, ставить питання про те, як допомогти людині “підняти” душу, щоб людина “розпрямилася”. Саме педагогіка визначає засоби, методи, механізми, які дозволяють зробити людину щасливою, допомогти їй знайти себе, стати творчою особистістю”.

Предмет педагогіки - дослідження суті, аналіз причин, умов розвитку людської свідомості, визначення на цій основі теорії і методики виховання і навчання як спеціально організованого процесу.

Інше визначення: предмет педагогіки - процес перетворення соціального в індивідуально-психологічне, пошук його закономірностей.

Можна говорити і про те, що предметом педагогіки є педагогічний процес.