1. Причини, пов'язані з недостатньою психолого-педагогічною компетентністю педагога:

• неуважність до особливостей групи дітей;

• невміння й небажання враховувати в роботі з дітьми індиві­дуальні особливості (неготовність здійснювати індивідуальний підхід), ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів;

• невміння правильно сформулювати мету виховання й, при­родно, постановка неправильної мети;

• завищення або суперечливість вимог із боку вихователів, унаслідок чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

• відсутність педагогічної етики, безтактність або брутальність із боку педагога;

• неправильне ставлення до критики;

• недостатній кругозір викладачів, вихователів;

• неправильне стимулювання вихованців заохоченням і по­каранням, використання покарань як способу реагування й розрядка дорослим власних негативних емоцій (гніву, роз­дратування, злості, досади);

• власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їх боку;

• нездатність опиратися в роботі на неформальні об'єднання дітей.

2. Причини, що пов'язані з учнями (вихованцями):

• відсутність мотивації й інтересу до навчання;

• низький рівень вихованості;

• низький інтелект;

• відсутність інтересу до громадського життя групи й класу;

• низькі естетичні потреби й відкидання загальноприйнятих культурних цінностей;

• слабко розвинутий контроль над своїми емоціями, низький рівень емпатії, слабке усвідомлення своїх почуттів і почуттів інших людей;

• поведінка самоствердження;

• провокаційна поведінка, налаштована на боротьбу;

• невміння прогнозувати наслідки своїх учинків для оточуючих.

Крім зазначених причин порушеної дисципліни, існують причи­ни психофізіологічного й соціального характеру. Так, діти з фі­зіологічно обумовленою неуважністю й підвищеною активністю становлять більше ніж Уз всіх учнів молодшого шкільного віку. Поведінкові прояви таких дітей, що створюють труднощі для педагога під час взаємодії з ними, зберігаються до завершення підліткового віку.

За останні десятиліття дисциплінарні проблеми набули якісно іншого характеру. Якщо раніше серйозними порушеннями ди­сципліни вважалися біганина, шум, кидання паперів, стрільба папірцями з гумок, то тепер — тривале прогулювання шкільних занять, вандалізм, вимагання, бродяжництво, напади й грабе­жі, алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання, вагітність і аборти.

Характеристика найпоширеніших конфліктів

• Конфлікт непокори. Підліток відмовляється виконувати ті або інші вимоги. Здебільшого такі вимоги рік тому не викликали неадекватної реакції. Відмова може бути висловлена словесно або діями. Пов'язано це, вочевидь, із бажанням обстоювати свою думку — нехай іноді у безглуздий спосіб.

• Конфлікт єдності. Підліток поводиться так, як прийнято в середовищі однолітків. Сам би він так не поводився, якби не страх виглядати «слабаком», «мамієм», «ганчіркою».

• Конфлікт лідерства. Підліток убачає в учителеві конкурента в класному колективі. Він намагається не втратити набутого ним, учнем, до цього часу авторитета.

• Конфлікт нелюбові. Відбувається тоді, коли до вчителя став­ляться без поваги. Учні знають, що його можна вивести із рів­новаги, тому спеціально влаштовують такі ситуації, щоб учи­тель втратив терпець.

Учителі, знаючи, що у віці 13—18 років підлітки можуть так поводитися, знаходять, найчастіше, правильне рішення. У цьому їм допомагають шкільний психолог і методична література.

У будь-якій гострій типовій педагогічній ситуації кожний учи­тель поводиться по-своєму. Звісно ж, усі намагаються запобігти конфліктним ситуаціям. У багатьох педагогів навіть вироблені свої «рецепти» профілактики подібних ситуацій, гідного виходу із них.