Функції сім'ї

Функції сім'ї складалися на природній і соціальних засадах і наповнювалися певним змістом впродовж розвитку суспіль­ства. Виділяють такі функції сім'ї як соціального утворення: біологічну, соціальну й економічну (рис. 21.1).

Рис. 21.1. Функції сім'ї

Біологічна функція пов'язана у першу чергу із зародженням, ембріональним розвитком і народженням дитини. На перший погляд виконання цієї функції випливає з природних процесів, фізіологічних взаємовідносин чоловіка й жінка.

Однак уже на першому етапі виконання біологічної фікції — зародження дитини потрібна висока відповідальність і гене­тична обізнаність батьків. Зародження дитини у стані, коли організм батька або матері (чи обох) вражений канцерогенни­ми речовинами (алкоголь, наркотичні препарати, інші хімічні сполуки) і викликає мутацію (зміни) генно-хромосомних систем, які є носіями задатків, може негативно вплинути на подальші процеси фізичного і психічного розвитку дитини. У скарбах народної педагогіки задовго до появи генетики як науки, на основі багаторічного досвіду формувались і передавалися із покоління в покоління слушні застереження: категорично за­боронялося молодим батькам .вживати спиртне, а тим більше матерям палити цигарки та ін.

Ще більше зростає відповідальність батьків (у першу чергу матері) за виконання біологічної функції, коли дитина знахо­диться у стані ембріонального розвитку. Вона — частина орга­нізму матері. Кожна дія жінки (фізичні навантаження, харчу­вання, психічний стан, вживання ліків, особливості взаємин з оточуючими) так чи інакше відбивається на стані розвитку маляти. А це вимагає і належної культури поведінки, знань з медицини, валеології, фізіології.

Народження дитини — велике і святе таїнство. Перший плач дитини, прикладання її до материних грудей — незамінне дже­рело розвою почуттів материнства, які є запорукою подальшого розвитку творіння батьків.

Важливе місце у діяльності сім'ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізована шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посилення відповідаль­ності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дити­на засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справед­ливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), під впливом оточуючих формуються її характер, звички. Якраз до 6—7 років формуються в дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості й багатьох інших доброчинностей — найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зро­стання. І відповідальність батьків за належне виконання соці­альної функції особливо висока. A.C. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: "Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої краї­ни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадя­нами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною"⁵.

Певне місце у системі сімейного виховання займаєекопомічна функція. Вона пов'язана із соціальною і передбачає ство­рення матеріальних умов для достатнього забезпечення своїх дітей помешканням, одягом, харчуванням, необхідними засоба­ми для гри, навчання, розваг. Тут має домінувати, по-перше, по­чуття відповідальності молодих батьків за створення власною працею належних економічних умов для забезпечення життя своєї дитини, аби не перекладати це на суспільство, державу. По-друге, матеріальна забезпеченість дітей має бути спів­відносною з конкретними можливостями сім'ї, не сприяти роз­бещенню молодого творіння. До того ж діти з раннього віку мають залучатися до продуктивної обслуговуючої праці, до пла­нування і використання сімейного бюджету. Батьки повинні постійно дбати про формування діяльної і відповідальної осо­бистості і будь-що уникати появи споживацьких поглядів та вчинків.

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання — виховання дітей в родині батьками, роди­чами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Воно не належить до окремих педагогічних явищ, а від­бувається в контексті життя родини, на основі внутріродин- них стосунків, трудових і опікунських обов'язків, родин­но-побутової культури. Рівень його зумовлений станом ро­дини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитино- знавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних ви­явах; нових тенденціях традиційного українського родин­ного виховання; зіставленні теорії та практики українсько­го родинного виховання з родинними виховними система­ми високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української ро­дини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесен­ня ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й роз­квіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготов­ки молоді до подружнього життя.

Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поко­лінь, родинна і подружня злагода є пріоритетами сімейного виховання.