1.Завдання, зміст, методика виховання дітей в сім’ї.

"Хороші діти — це честь батька і матері", "Яка хата — такий тин, який батько — такий син", "Молодь багата мудрістю мами й тата", "Тільки в світі правди, що рідний отець та мати". У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, але й перед гро­мадою, суспільством. Тому в народі найвище цінували людей, які виховали порядних дітей. В одній із українських легенд мовиться: "Сільська громада вирішила влаштувати свято-огля- дини результатів праці кожної сім'ї. На майдані кожна сім'я мала виставити на огляд результати своєї праці. Оцінювала рада старійшин. Люди приносили і приводили добре догляну­тих корів, волів, коней, власноручно виготовлені вози, ярма, ви­роби ткацтва, шитва та інше. А бідна вдова, в якої не було ані землі, ані волів, ані реманенту, прийшла на свято з двома дорос­лими синами-красенями. Усі в громаді знали їх як добре вихо­ваних: працьовиті, ввічливі, турботливі, шляхетні у взаєминах з молодшими й літніми. Старійшини при підтримці громади відда­ли вдові вінок першості за її найважливішу працю — достойне виховання дітей".

Люди завжди гордилися своїми сім'ями, високо підносили доброчинності кожного члена родини. Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї.

На жаль, з розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, за­гальноосвітніх шкіл, інститути суспільного виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена. З батьків, по суті, зняли моральну відповідальність за виховання своїх дітей. У системі казарме- ного, класово-партійного виховання спостерігався процес руй­нування сім'ї як провідного соціального інституту виховання дітей. Батьки часто позбавлені економічних умов для ефектив­ного виховання. Погане матеріальне забезпечення сім'ї, що зму­

шувало батька й матір працювати на виробництві, руйнування народних традицій відповідальності батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність, спроба перекласти весь процес виховання на соціальні казенні інституції — все це породило (і породжує) величезні проблеми в царині сімейного виховання. Продовжує функціонувати морально хворе су­спільство.

Процес попередження цієї хвороби полягає передусім у відновленні ролі сім'ї як провідного соціального інституту фор­мування особистості. Тут є коло проблем: забезпечення еконо­мічних умов діяльності сім'ї, відродження національних тра­дицій відповідальності батьків за виховання своїх дітей, підви­щення їх психолого-педагогічної культури на засадах народної педагогіки і сучасних досягнень педагогіки, валеології та ін. І в цілому — піднесення у суспільстві культу сім'ї і, в першу чергу, культу Матері і Батька. Завдання важливе, складне, але без його розв'язання наше суспільство буде морально деградувати, тяж­ко хворіти.