logo
Zb_statey_Ostatochny_variant

Мовознавчі студії ю. С. Виноградського

Юрій Степанович Виноградський — історик, археолог, етнограф, фольклорист, музеєзнавець, архівіст, лінгвіст. Народився 23 квітня 1873 р. у сім’ї сосницького священика. Його батьки належали до почесних громадян міста, як згадував він пізніше у своїй автобіографії [1, арк. 1]. Проте родина не була належним чином матеріально забезпечена. Напевно це й зумовило розвиток надзвичайної працелюбності митця. «Працю я поставив в основу життя. Цьому сприяло працелюбство моєї матері, — пізніше згадував він у своїй автобіографії. — Першими моїми вихователями, крім неї, були: луг, річка Убідь і ліс» [1, арк. 1]. Саме ці дві риси — любов до праці та рідного краю будуть визначальними у його житті.

Уже змалку у Юрія пробудилась любов до рідного краю, до працьовитих, чесних людей. Особливо врізались йому в пам’ять перекази діда Кияниці та пісні покровських дівчат і хлопців. Великий вплив на формування характеру світогляду, любові до рідного краю мала природа рідної Сосниччини. Сильне враження справив на Юрія Степановича «Кобзар» Тараса Шевченка, який він прочитав уже в десять років. Вразила його ця книга не тільки змістом, а і мовою, не схожою на місцеві українські говірки. Малий Юрко став прислухатись до розмови селян різних сіл, що приїздили до Сосниці на ярмарок, а потім не давав спокою ні батькові, ні братам: чому люди неоднаково говорять? Одні й ті ж слова, а у Слобідці вимовляють не так, як на Загребеллі [2, с. 16] !

Після закінчення Сосницького парафіяльного училища Ю. С. Виноградський навчався в Чернігівській чоловічій гімназії. У 1889 р. став одним із організаторів Гуртка самоосвіти, який не мав ані уставу, ані програми. Усіх об’єднувало прагнення до чого-небудь нового, таємного, «підпільного»… прагнення до вільного слова, обміну думками поза межами уроків» [3, арк. 1]. Гуртківці збирались в одному із будинків на Старо-Стриженській вулиці, де вивчали нелегальні видання, переважно львівські, як от: «Зоря», «Дзвіночок», «Діло»; зустрічались з старшими людьми, уродженцями Чернігова, котрі приїздили з Києва.

Навчаючись в гімназії Ю. Виноградський брав участь у роботі нелегальної бібліотеки [3, арк. 1]. Чернігів став для нього не лише історичним містом, але й рідним містом.

Вищу освіту митець здобув у Київському університеті св. Володимира в 1892–1896 рр. Паралельно слухав лекції з історії та філології. Час, що залишався після лекцій і репетиторства, віддавав краєзнавству, філології, історії. Канікули проводив у подорожах, збираючи фольклорні та етнографічні матеріали [4].

Ю. С. Виноградський був одним із найдіяльніших організаторів Чернігівського студентського земляцтва, у статуті якого зробив власноручний запис девізу, яким потім постійно керувався в житті: «Вірно служити народові» [2, с. 4].

Здобувши освіту, спочатку працював у Києві. У 1897 р. Ю. Виноградський був «определен на службу» в розпорядження Варшавської Судової Палати. У 1906 р. він написав першу роботу «До діалектології Задесення», яка була надрукована лише 1928 р. [2, с. 8, 16].

Працюючи за межами рідної землі, Ю. С. Виноградський не полишав своїх наукових занять: працював у архівах, бібліотеці та читальні. Юрій Степанович підтримував зв’язок з Варшавським університетом, при якому працювало Товариство історії, філології та права, до якого він був обраний у 1913 р. У бібліотеці цього наукового закладу дослідник вивчав матеріали, що стосувалися історії та етнографії Чернігівщини.

Відпустки Ю. С. Виноградський проводив у рідній Сосниці, де продовжував займатися улюбленою справою: фольклористикою та етнографією [2, с. 8].

На початку Першої світової війни Ю. С. Виноградський повернувся до Чернігова, де продовжив юридичну практику. Також активно займався пам’яткоохоронною працею. У 1915 р. став членом Чернігівської губернської архівної комісії.

Ю. С. Виноградський був одним з фундаторів громадського Комітету з охорони пам’яток старовини і мистецтва у Чернігівській губернії (червень 1917–1918 рр.), видавничого товариства «Сіверянська думка» (грудень 1917–1919 рр.). До цього товариства також входили такі представники місцевої наукової та творчої інтелігенції, як В. Модзалевський, М. Могилянський, І. Шраг, Д. Дорошенко. Учасники товариства ставили собі за мету «задля освіти народної … друкувати і видавати різного роду видання культурно-просвітнього значення, безпартійного характеру, переважно українською мовою по українознавству.» Незважаючи на вкрай несприятливі умови громадянської війни, «Сіверянська думка» спромоглася протягом 1918–1919 рр. видати 6 невеликих за обсягом книжок — збірочки творів Т. Шевченка, Б. Грінченка та ще кілька історично-культурологічної тематики [5, с. 153].

Ю. С. Виноградський очолював низку пам’яткоохоронних установ — був першим головою Чернігівського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (1919 р.); головою Чернігівської губернської архівної комісії (1920 р.) [6], у 1920 р. Юрій Степанович очолював Екскурсійне бюро в м. Чернігові [7]. Проте з літа 1920 р. вся його подальша діяльність зосереджується в рідній Сосниці. Саме там ціною неймовірних зусиль та ентузіазму краєзнавця було створено краєзнавчий музей. Відтоді вся діяльність Ю. С. Виноградського була зосереджена на всебічному вивченні рідного краю. За прожиті 92 роки понад 70 він віддав краєзнавству, залишивши по собі неоціненну скарбницю знань [8].

Слід зазначити, що Ю. С. Виноградський мав широке коло наукових інтересів, не обмежувався якоюсь однією проблемою. Його цікавило все: історія, фольклор, етнографія, топонімія, клімат, археологія.

Провідне місце в науковій спадщині Ю. С. Виноградського належить працям з мовознавства. Інтерес до рідної мови виник у науковця ще з дитинства. Глибоке зацікавлення питаннями мовознавства краєзнавець зберіг до кінця життя. Про це свідчать його публікації в збірниках «Українська діалектологія і ономастика» та «Мовознавство» [9, с. 24].

У своїй праці «До діалектології Задесення» (1906 р.) Ю. С. Виноградський дійшов висновку, що названі вище говори поділяються на дві групи, які відрізняються одна від одної неоднаковою вимовою ненаголошеного [o] у відкритих складах. В одній групі цей звук вимовляється як [o], в а другій — як [a]. Перші, як з’ясував дослідник, охоплюють значний район, особливо навколо м. Сосниці, у східній частині «Сосницького степка»: В’юнище, Загребелля, Мале Устя, Спаське, Кудрівку, Лави, Волинку, Бабу, Ольшане, Куковичі, Максаки (по правий бік Десни), Велике Устя, Пекарів, Кнути, Нехаївку, Шабалинів (по лівий берег Десни) та цілу низку хуторів, що прилягають до них. Для всієї цієї групи найбільш типова говірка Сосниці, і саме її він поклав в основу своєї праці, що стала результатом авторських спостережень.

У Сосниці виразність артикуляції звука [o] (і в складах з наголосом, без наголосу, на початку та в середині слів, а також в кінці) особливо помітна, зауважував Ю. C. Виноградський. У словах «молодик», «ополонка», «долоня», «долото» голосний [o] в усіх складах вимовляється однаково виразно, ніде не переходячи в [a], як це характерно для говірок південноросійських, білоруських та деяких північноукраїнських. У Сосниці вимова звука [o] чітка й виразна, навіть у тих випадках, де в російській мові маємо [a]. Наприклад: к[о]зак, [О]панас, [О]рина.

У статті «Про деякі фонетичні особливості менських і сосницьких говірок на Чернігівщині в пам’ятках ХVII–XVIII ст.» Ю. C. Виноградський доводив, що діалектні особливості живої народної мови певною мірою відбиваються і в давніх пам’ятках ХVII–XVIII ст., писаних у Мені та Сосниці. На підставі аналізу численних тестаментів, листів, актів, протоколів, реєстрів зазначеного періоду дослідник приходить до висновку, що деякі діалектні особливості, які помічені в них, існують в зазначених місцевостях і в наш час [10].

У праці «Декілька слів про мову» Ю. С. Виноградський продовжував розглядати особливості мови населення Менського району. Проте, на відміну від попередньої праці, у цій роботі він звертав увагу лише на мову Менщини, а також на чинники, що впливали на неї ще з часів існування староруської мови. Дослідник відносив цю мову до складу поліського наріччя української мови. Він вказував, що наріччя поділяються на діалекти, а діалекти — на говори (говірки). Діалекти української мови виникли зі староруської мови, племінних діалектів епохи Київської Русі. Сучасні діалекти представляють собою відгомін явищ староруської мови. Вони проявляються у так званому явищі дифтонгів, коли два звуки зливаються і утворюють один своєрідний склад. Наприклад, слово «конь» вимовляється як [куонь], [куень], а подекуди — [куинь] [11, арк. 1].

Друга характерна риса розмовної мови населення Менщини — це явище отвердіння приголосних: дерево, земля, сила. Тут всі приголосні — тверді. Таке явище виникло тут ще в XVIII ст. Акання охоплює більшу частину сіл Менського району, проте є чимало сіл окаючих. Акання виникло на Мещині в XVIII ст. завдяки активнішим стосункам з Білорусією [12].

Окремих питань мовознавства стосуються його невеликі статті, рукописи яких зберігаються в Сосницькому краєзнавчому музеї. Зокрема, у статті «З питань мовознавства» Ю. С. Виноградський звертав увагу на те, що деякі слова та назви «в устах народу вимовляються не так, як бачимо її в друку», а далі розглядав шляхи утворення цих назв, переважно прикметників [13].

Дослідивши фонетичні та морфологічні особливості сосницької говірки та межі її поширення (на основі тривалих спостережень за живою розмовною мовою місцевої людності), Ю. С. Виноградський дійшов висновку, що основні риси сосницької говірки спільні й для інших говірок української мови і що сосницька говірка тісно зв’язана з говірками перехідними для південних, які охоплюють територію колишніх Конотопського, Борзнянського та Ніжинських повітів [9, с. 24].

Значний пласт мовознавчих студій краєзнавця складають праці з ономастики. Після виходу на пенсію дослідник не покинув краєзнавчої роботи. За пропозицією Чернігівського музею, він узяв активну участь у збиранні матеріалів до історії міст і сіл України: опрацював ономастичні дані 1610 населених пунктів Чернігівщини та понад 100 назв річок і урочищ цієї території. Значна частина зібраних науковцем матеріалів була використана під час складання першої багатотомної Української Радянської Енциклопедії [14]. Ще одна маловідома робота останнього періоду життя — «Толковий словарь», до якого він десятиріччями відбирав слова-пришельці інших мов, у живу українську мову. Цю наукову працю було завершено за два-три роки до смерті автора. Його було надіслано для видання в Академії наук УРСР , але у зв’язку з появою твору Й. Сталіна про мову, мовознавчі студії в той час маже не друкувалися [15].

Таким чином, до останніх років свого життя Ю. С. Виноградський не припиняв свої дослідження. З-поміж розмаїтого наукового доробку краєзнавця помітне місце посідають праці з мовознавства, інтерес до вивчення якого сформувався у дослідника ще з дитинства.

У своїх роботах Ю. Виноградський, зокрема, звертав увагу на висвітлення особливостей мови населення Сосниччини та історичні передумови їх виникнення, походження назв населених пунктів рідного краю. Проте ці праці мало використовуються в науковому обігу, хоча мають значний інформаційний потенціал, а відтак потребують подальшого вивчення науковцями.

Джерела та література:

  1. Виноградський Ю. С. Автобіографія // Сосницький краєзнавчий музей ім. Ю. С. Виноградського (далі — СКМ). — Інв. № НДР — 855. — 3 арк., арк.

  2. Пригоровський В. Залюблений у землю сіверську (Ю. С. Виноградський): [історико-краєзнавчий нарис] / В. Пригоровський. — Чернігів, 2004. — 56 с.

  3. Виноградський Ю. С. Декілька слів про мову // СКМ. — 1 арк.3, арк.1.

  4. Виноградский Ю. С. Из воспоминаний о годах юности // СКМ. — № НДР — 859. — 2 арк.

  5. Линюк Л. «Працю я поставив в основу життя»/ Л. Линюк // Деснянська правда. — 1990. — 14 липня. — С. 4.

  6. Дорошенко Д. Тихий закуток. Гетьманський монастир (підготовка до друку і передмова О. Коваленка) / Д. Дорошенко // Сіверянський літопис. — 1998. — №1. — С.152–153.

  7. Коваленко О. Б. Виноградський Юрій Степанович / О. Б. Коваленко // Енциклопедія сучасної України. Т. ІV. — К.: Національна академія наук України. Наукове товариство ім. Шевченка., Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — С. 428.

  8. Докладная записка инструкторов экскурсионного бюро губнаробраза // Державний архів Чернігівської області, ф. Р-593, спр. 314, арк. 1.

  9. Решедько Н. Вірність / Н. Решедько // Деснянська правда. — 1973. — 19 квітня. — С. 4.

  10. Пригоровський В. Народознавчі дослідження Юрія Виноградського / В. Пригоровський // Народна творчість та етнографія. — 1993. — № 4. — С. 23– 31.

  11. Виноградський Ю. С. Про деякі фонетичні особливості особливості менських і сосницьких говірок на Чернігівщині в пам’ятках ХVII–XVIII ст. / Ю. С. Виноградський // Українська діалектологія і ономастика. Т.1. — К.: Наукова думка, 1964. — С. 46–49.

  12. Виноградський Ю. С. Декілька слів про мову // СКМ. — 1 арк.

  13. Виноградський Ю. С. Дещо про мову населення Меншини // СКМ. — 2 арк.

  14. Виноградський Ю. С. З питань мовознавства // СКМ. — 1 арк.

  15. Решедько Н. З любов’ю до Батьківщини / Н. Решедько // Радянський патріот. — 1973. — 28 квітня. — С. 4.

  16. Дяченко І. Творець відкритої книги / І. Дяченко// Радянський патріот. — 1990. — 19 липня — С. 3.

Міден Е. Л.,

студент 25 групи

Інституту історії, етнології

та правознавства імені О. М. Лазаревського