logo
Zb_statey_Ostatochny_variant

Профілактика дитячих страхів в умовах навчально-виховного процесу початкової школи

Молодший шкільний вік — період, коли в дитини починає формуватися мораль та образ власного «Я», виникає потреба осягнути явища суспільного життя, розібратися у взаєминах між людьми. Дитина так чи інакше потрапляє у світ нових емоцій і почуттів, стикається з життєвими ситуаціями, які часто не може пояснити. І як наслідок — виникнення страхів [1].

Перші емоційні реакції, близькі за формою до почуття страху, виникають у дітей уже на першому році життя (Ч. Дарвін, В. Штерн, С. Айзенк) це, наприклад, страх перед незнайомими людьми. Але здебільшого страхи починають зароджуватися в малюка в період адаптації до шкільного навчання [3]. Страх стає більш складним почуттям, набуває різних форм і видів. Урізноманітнюються об’єкти, що його викликають, розширюється сфера проявів. Дитина соціалізується, починає орієнтуватися на громадську думку і як наслідок цього — боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою у гру, страх самотності.

Усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. І що гостріша ця боротьба, то сильніше почуття задоволення від перемоги над собою. Це, зрештою, зміцнює в дитини моральні основи. Отже, у соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання. Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих помилково вважає, що почуття страху сприяє формуванню в дитини слухняності, що страх — швидкоплинне переживання, яке не завдає малюкові великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінарний метод фізичне й моральне покарання дитини. Через часте переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація — звикання, і як наслідок — зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало. Тож наголошуємо ще раз — залякування згубне для психіки дитини [2].

Наявність у дитини будь-яких страхів — перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова системамолодшого школяраще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий. І батьки дитини, і вчителі повинні знати, як поводитися в тій чи іншій ситуації, щоб, по-перше, не допустити виникнення страхів, по-друге, не поглибити їх та не розвинути нові. Тому психологи та педагоги (Л. І. Божович, О. І. Захаров, Є. П. Ільїн, Р. В. Овчарова, Т. А. Репіна та ін.) розробили методичні рекомендації батькам та вчителям для попередження появи страху, контролю емоційної сфери особистості та причин, наслідків виникнення страху [5].

Методичні рекомендації батькам та вчителям щодо профілактики виникнення страхів у молодших школярів:

Для батьків:

1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

2. У відношенні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості, які є у кожної особистості, тож відшукуйте їх у свого малюка і якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, позитивно сприймайте його роботу.

3. Повідомляючи дитині про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко, без примусу або тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу(під час годування дитини). Не слід нав’язувати їй того, чого вона не хоче [3].

5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, без розрахунку на «педагогічний ефект», це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі.

6. Страхи перед сном часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.

7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями — передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з ними спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять [5].

8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те. що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).

9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає, в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи,

10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, вони ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку.

11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти її виникнення. Так, скажімо, перед відвідуванням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.

Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини [1].

Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.

Для вчителів:

1. Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання. Зафіксуйте і власні уявлення щодо проблем кожного конкретного малюка.

2. Коли в клас приходять новачки, дайте можливість іншим вихованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки в навчальному закладі. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив). Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитися з ним, а потім вже познайомте з ним усіх інших дітей [2].

3. Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки в класі, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагають (профілактика страху зробити щось не так, бути покараним).

4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив).

5. Придумайте для окремих дітей умовний «секретний сигнал», який нагадував би їм про те, що вони зробили щось не так і треба негайно підкоритися правилу. (Профілактика та корекція страху неуспіху, страху бути висміяним) [5].

6. Використовуйте умовні знаки з кольорового паперу, щоб сигналізувати не словом, а знаком про необхідність зміни поведінки дітей у класі на певний період, наприклад: «говорити не можна», показується червоний прямокутник; «говорити дозволяється» — синій прямокутник тощо. (Профілактика страху словесного покарання).

7. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистістно-зорієнтованої педагогіки співробітництва — «відповідь на вушко». (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

8. Заохочуйте прагнення дітей використовувати вже набуті знання для самостійного розв’язання незнайомих завдань, даючи умовний сигнал: «час ризикувати» — кружок, поділений навпіл: одна половина червоного кольору, а друга — чорного. (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

9. Обговорюйте разом з дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті колективу. Допоможіть дітям оцінити, конструктивний вибір кожного з них.

10. Надайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б те, чого вони бояться і що це є насправді не страшним.

11. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх, приязних стосунків між дітьми. (Профілактика страху самотності, страху конфлікту). Проводьте гру «Ланцюжок компліментів»(педагог говорить комплімент одному з учасників гри, той дякує і говорить комплімент наступному гравцю). В такий спосіб кожна дитина зможе потренуватися в умінні знаходити в людях, які її оточують, гарні риси і щиро їм про це говорити [1;4].

12. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, великого пальчика вгору тощо).

13. Проводьте один раз на тиждень «день гарного настрою», «день усмішки» тощо.

14. Визначте відразу дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товариства.

Отже, використання методичних рекомендацій дає змогу, як батькам, так і вчителю більш глибше зрозуміти почуття та переживання дитини в різних конкретних ситуаціях. Дорослий може обрати такий план дій, який би не шкодив, а навпаки попереджував появу страхів та напружених станів учня і позитивно впливав би на гармонійний розвиток особистості в умовах навчального та виховного процесу, як школи, так і сім’ї.

Література

1. Вачков И. О. Тревожность, тревога, страх: различение понятий / И. О. Вачков // Школьный психолог. — 2004. — № 8. — С. 9–11.

2. Карпенко Н. Профілактика дитячих страхів / Н. Карпенко // Дошкільне виховання. — 2003. — № 9. — С. 14–15.

3. Кряжеван. Л. И. Развитие эмоционального мира детей. Популярное пособие для родителей и педагогов / Л. И. Кряжеван. — Ярославль: Академия развития, 1996. — 208 с.

4. Фром А. Азбука для родителей или как помочь ребенку в трудной ситуации / А. Фром. — Екатеринбург: АРД ЛТД.,1997. — 211 с.

5. Шишова Т. Книжки для трусишки. Детские страхи / Т. Шишова //Здоровье детей. — 2001. — №4. — С. 22–24.

Гурбик А. А.,

студентка 55 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка