Лексикографічна робота на заняттях з української мови за професійним спрямуванням

Рівень загальної і мовленнєвої культури молоді багато в чому визначається тим, які загальні і спеціальні лексикографічні знання має особистість, як володіє уміннями користуватися лексикографічними виданнями різних типів і здобувати необхідну інформацію,якою мірою набуті навички самостійної науково-дослідницької роботи в галузі лексикографії, чи усвідомлює потребу звернення до словника з метою розв’язання пізнавальних і комунікативних завдань. Йдеться про лексикографічну компетенцію. Сформована лексикографічна компетенція характеризує високий ступінь професійної філологічної підготовки, засвідчує інтерес і повагу користувача до рідної мови, її історії, визначає рівень розвитку лінгвістичного чуття.

Однак, за даними доктора педагогічних наук О. Семеног, лише 18% студентів ВНЗ користуються українськомовними словниками системно, упродовж усіх років навчання, 17% — зверталися до словників самостійно, а не з примусу чи нагадування викладачів.

Занурення в будь-яку професійну сферу зумовлює ознайомлення з термінами відповідної науки, потреба у володінні термінологічним мінімумом, а отже, звернення до термінологічних словників уможливлює також і розвиток мовнотермінологічної компетенції. Таку мету передбачали укладачі першого «Українсько-російського словника наукової термінології» (2004 р.) за загальною редакцією Л. Симоненко [1]. На формування лексикографічної і водночас мовнокомунікативної компетенцій спрямований перший в українській лексикографії «Словник термінів міжкультурної комунікації» (автор — Ф. Бацевич, 2007 р.) [2]. У словнику подані терміни комунікативної лінгвістики, що відображають процес вербального і невербального спілкування людей, які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот. Розвиток лексикографічної і мовокраїнознавчої компетенцій відбувається ефективніше завдяки користуванню словником «Україна в словах» (авт. колектив — викладачі Волинського університету, 2004 р.) [3].

Надзвичайно цікавою й актуальною для дослідження на заняттях з української мови є збірка «Сьогодення українського мовного середовища» (за ред. С. Я. Єрмоленко) [4].

У передньому слові автор Л. З. Мороз визначає головну мету пропонованої збірки. Вона полягає розробленні теоретичних та практичних проблем, зумовлених специфікою мовної ситуації в сучасній Україні. Науковець наголошує: «Зараз під прицілом знаходиться не тіло,як у попередні голодомори, війни…, а сама душа нації — її мова. І країну потрібно рятувати. Помилки зустрічаються не тільки в розмові,але і на телебаченні, і у книжках, виданих українською мовою» [4, с. 4].

Автором вдало помічено ,що зараз загроза йде не ззовні,а від самих людей країни. Нація дійшла до самозаперечення,відмови від власної мови. І в цій ситуації вселяє надію, на думку дослідника, українська інтелігенція і участь студентів.

Збірка укладена таким чином ,що містить звернення до кожної сфери нашого суспільства. Це «Актуальні теоретичні та прикладні проблеми юридичної лінгвістики» (Артикуца Н. В.); «Теоретичні аспекти мовної особистості» (Балабанова К. Є.); «Етнокультура, етнічна свідомість та духовні і матеріальні параметри» (Будняк Д.); «Мовна ситуація у студентському середовищі» (Дороценковська І.); «Українознавчий стрижень у сучасних шкільних підручниках з української мови» (Єрмоленко С. Я.); «Проблеми написання власних назв у науковій термінології» (Карпенко В. Я.); «Ненормативна лексика: вплив на мову та особливості редагування» (Савицька О. В.); «Лінгвосоціокультурний адаптаційний центр для іноземних громадян як одна з проблем українського суспільства» (Ушакова Н. І.) та ін.

У збірнику наукових праць йдеться про мовне середовище як вияв комунікативної функції мови; україномовне середовище в навчальних закладах різних рівнів освіти, розглядаються соціолінгвальні й лінгводидактичні питання формування мовної особистості тощо. Збірник об’єднує праці, присвячені актуальним питанням сучасної української мовної практики, яку автори оцінюють з погляду соціолінгвістики,функціональної стилістики, лінгводидактики, українознавства.

Різноманітність тем,охоплення загальнотеоретичних і конкретних питань роблять збірник цікавим і потрібним з погляду висвітлення сучасних науково-навчальних проблем.

Цікавим, на наш погляд, є дослідження Ірини Дороценковської «Мовна ситуація в студентському середовищі». Автор наводить цікаву інформацію, отриману в результаті проведеного опитування ста студентів різних ВНЗ нашої країни. З відповідей молоді постає картина сучасного мовного середовища студентів. Так, на запитання «Яку мову ви вважаєте рідною?» переважна більшість студентів — 93% — відповіли «українська». Російську вважають рідною лише 6%, обидві мови одночасно — 1%. Водночас, суперечливими є відповіді на запитання «Якою мовою ви розмовляєте вдома, з рідними?», адже відповіді були такими: українською — 68%, російською — 25%, українською і російською — 7%.

Таким чином, вважаючи рідною українську,частина молоді продовжує спілкуватися російською.

Автор також з’ясувала, чи має для студентів істотне значення, якою мовою дивитись ТБ ,читати книги.

Цілком закономірною вважаємо зацікавленість дослідниці щодо мовних пріоритетів під час читання книжок, перегляду телепрограм. 43% опитуваних перевагу віддали українській мові, російській — 7%. Половина ж респондентів не зважає на мову , тобто не відчуває труднощів, читаючи як російською, так і українською.

Однак, на запитання, яка мова повинна бути державною, 90% респондентів відповіли, що єдиною державною мовою має бути українська.

На прикладі Києва можна спостерігати тенденцію зміни поглядів громадян: по-перше, результати опитування фіксують радикалізацію настроїв киян щодо вживання української мови. Так, якщо в попередні роки прихильники повного витіснення російської мови з усіх сфер мовлення становили до 5% ,то наприкінці 2006-го року їх кількість зросла більш як утроє (до 16%). По-друге ,кількість прибічників надання російській мові статусу другої державної скоротилася удвоє — 26% до 13%. Змінилося ставлення киян і до дій держави щодо забезпечення державного статусу української мови: позитивна оцінка — 0%, негативна — 5%. Практично кожен другий мешканець столиці вважає, що держава не заважає, але й не сприяє функціонуванню української мови.»

У праці Олександри Савицької «Ненормативна лексика: вплив на мову та особливості редагування» проаналізовано основні риси, вади, зумовлені наявністю ненормативної лексики в сучасній літературі, з’ясовано причини її використання та вплив на суспільство. Автор наголошує на тому , що зараз ця тема не досліджена і потребує уваги. На думку дослідниці, негативно впливає на стан мовної культури молоді постійне зниження якості друкованої продукції. Найголовнішою причиною використання письменниками лихослів’я, вважає О. Савицька, є те ,що література, зазвичай, працює з тим матеріалом , який є.

Отже, сьогодні зростає роль словника як невід’ємного путівника в різних галузях знань і різний період розвитку держави, вагома складова монологічної культури особистості. Пошана до української мови, систематичне розширення інформаційного, практичного обсягу лексикографічних знань, стійка усвідомлена потреба в опануванні здобутків української лексикографії, бажання здійснювати лексикографічний пошук — усе це, безперечно, підвищить рівень лексикографічної компетенції майбутніх педагогів-істориків…

Література

1. Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л. О. Симоненко. — К.: Перун. — 2004. — 416 с.

2. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. Бацевич. — К.: Довіра. — 2007. — 205с.

3. Україна в словах: мовознав. слов.-довід.: Навч. посіб. для учнів загальноосвіт. шкіл , ліцеїв, гімназій, студентів, усіх, хто вивчає укр. мову /Упоряд. і кер. авт. кол. Н. Данилюк. — К.: ВЦ «Просвіта», 2004. — 704 с.

4. Сьогодення українського мовного середовища: зб. наук. праць / за ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: ІВО АПН України, 2008. — 224с.

Секція 6. Інноваційні технології викладання англійської мови в початковій школі

Колупайко М. С.,

студентка 54 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка